Вів'єн Редінг

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вів'єн Редінг
Viviane Reding
люксемб. Viviane Reding
Вів'єн Редінг Viviane Reding
Вів'єн Редінг
Viviane Reding
Депутат Європейського парламенту від Люксембургу
1 липня 2014 — 1 вересня 2018
ПрезидентЖан-Клод Юнкер
Єврокомісар з питань юстиції, фундаментальних прав та громадянства
9 лютого 2010 — 1 липня 2014
ПрезидентЖозе Баррозу
ПопередникЖак Барро (правосуддя, свобода і безпека)
НаступникЙоганнес Ган (в. о.)
Єврокомісар у справах інформаційного суспільства та ЗМІ
22 листопада 2004 — 9 лютого 2010
ПрезидентЖозе Баррозу
ПопередникЯн Фігель
Оллі Рен
(підприємництво та інформаційне суспільство)
НаступникНелі Крус
(цифрові технології)
Єврокомісар з питань освіти і культури
13 вересня 1999 — 21 листопада 2004
спільно з Далею Грибаускайте
ПопередникМарселіно Ореха(культура)
НаступникЯн Фігель
(освіта, навчання, культура і багатомовність)
Народилася27 квітня 1951(1951-04-27) (73 роки)
Еш-сюр-Альзетт, Люксембург[1]
Відома якполітична діячка, журналістка
ГромадянствоЛюксембург Люксембург
Alma materПаризький університет і LHCEd
Політична партіяХристиянсько-соціальна народна партія
Дітитроє
Професіяжурналістка
Нагороди
 Медіафайли у Вікісховищі

Вів'єн Редінг (люксемб. Viviane Reding; нар. 27 квітня 1951, Еш-сюр-Альзетт, Люксембург) — люксембурзька політична діячка, колишній Єврокомісар з питань юстиції, фундаментальних прав та громадянства. Як професійна журналістка зробила професійну кар'єру в провідній газеті Люксембургу «Luxemburger Wort», ще раніше здобула докторський ступінь з гуманітарних наук в паризькому університеті Сорбонна. З 1986 до 1998 року була Головою Люксембурзької спілки журналістів. 27 листопада 2009 року її кандидатуру висунуто до складу другої Комісії Баррозу і затверджено на посаді заступника Голови та Єврокомісара з питань правосуддя, фундаментальних прав і громадянства. Прийнята в члени Європейської народної партії.[2][3]

Політична діяльність

[ред. | ред. код]

Розпочала свою політичну кар'єру в 1979 році як депутат парламенту Люксембургу, займаючи такі посади:

  • Голова соціального комітету
  • Член правління Палати депутатів
  • Член парламенту Бенілюксу
  • Член Північноатлантичної Асамблеї (консультативної міжпарламентської організації НАТО), очолюючи групу християнських демократів/консерваторів.

Потім з 1989 по 1999 рік керувала делегацією ЄНП від Люксембургу в Європарламенті та була членом бюро групи.

У Європейському парламенті близько 3 років обіймала посаду голови Комітету з петицій та по 2 роки посаду заступника голови Соціального комітету і заступника голови Комітету з питань громадянських свобод і внутрішніх справ.

З 1981 по 1999 рік була мировим посередником територіальної громади міста Еш, в якому була головою Комітету культури з 1992 по 1999 рік.

У 1995—1999 роках була головою Християнсько-соціальної народної партії.

З 1999 по 2004 р. перебувала на посаді Єврокомісара з питань освіти, культури, молоді, ЗМІ та спорту, а в 2004 році стала Комісаром ЄС з інформаційного суспільства та ЗМІ. На цій посаді вона відрегулювала ціни на роумінг в ЄС у бік їхнього зниження.

Її удостоєно таких нагород та відзнак:

  • 1992 рік: Георгіївський Хрест від владиКаталонії
  • 2001 рік: Золота медаль Європейського фонду заслуг
  • 2004 р.: Почесний доктор католицького університету Фу-дзень з Тайваню
  • 2004 р.: Почесний доктор Генуезького університету
  • 2004 рік: медаль Робера Шумана
  • 2004 р.:Почесний доктор Туринського університету
  • 2005 р.: Почесна медаль Gloria Artis з Польщі
  • 2005 р.: кавалер французького ордену Почесного легіону
  • 2007 р.: нагорода «Інтернет лиходій» від британської Асоціації постачальників інтернет-послуг
  • 2007 р.:Deutscher Mittelstandspreis
  • 2009 р.: Почесний доктор римо-католицького університету Священного Серця (Люксембург)
  • 2010 р.: нагорода BeNeLux Europa

9 лютого 2010 р. її було перезатверджено на третій строк повноважень у Єврокомісії як заступника Голови та Єврокомісара з питань правосуддя, фундаментальних прав і громадянства.[4]

7 липня 2010 р. Редінг мала офіційну зустріч з генеральним секретарем Ради Європи Турбйорном Ягландом з метою розпочати спільні переговори про приєднання ЄС до Європейської конвенції з прав людини.[5] З цього приводу на неї перед Палацом Європи (місцеперебуванням Ради Європи) в Страсбурзі скоїв напад чоловік з психічними розладами[6]

11 липня 2011 р. Редінг висловила критику щодо повноважень, які здійснюються трьома основними кредитно-рейтинговими агентствами США, заявивши, що на порядку денному розгляд можливості розбиття цієї великої трійки.[7]

Розлучена, має трьох дітей.

Див. також

[ред. | ред. код]

Європейський комісар з цифрової економіки та суспільства

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ The International Who's Who of Women 2006 — Routledge, 2005. — ISBN 978-1-85743-325-8
  2. ↑ «Barroso gets new EU Commission team» [Архівовано 24 березня 2012 у Wayback Machine.], BBC News, 25 November 2009. Retrieved 28 November 2009.
  3. ↑ «Barroso II: 13 EPP Commissioners receive key portfolios»[недоступне посилання з квітня 2019], European People's Party, 27 November 2009. Retrieved 28 November 2009.
  4. ↑ European Commission 2010—2014 confirmed [Архівовано 20 липня 2011 у Wayback Machine.].
  5. ↑ European Commission and Council of Europe kick off joint talks on EU's accession to the Convention on Human Rights [Архівовано 25 лютого 2012 у Wayback Machine.], hrea.org.
  6. ↑ Viviane Reding agressée [Архівовано 9 серпня 2011 у Wayback Machine.], Les Dernières Nouvelles d'Alsace (фр.).
  7. ↑ EU criticizes role of US credit rating agencies. Deutsche Welle. 11 липня 2011. Архів оригіналу за 17 липня 2013. Процитовано 5 вересня 2011.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вів%27єн_Редінг&oldid=42293060