Вівся (Козівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Вівся
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Козівський район
Рада/громада Вівсянська сільська рада
Код КОАТУУ 6123081401
Облікова картка Вівся 
Locator Dot2.gif
Розташування села Вівся
Основні дані
Засноване 1785
Населення 900
Територія 0.219 км²
Густота населення 4109.59 осіб/км²
Поштовий індекс 47673
Телефонний код +380 3547
Географічні дані
Географічні координати 49°22′25″ пн. ш. 25°13′57″ сх. д. / 49.37361° пн. ш. 25.23250° сх. д. / 49.37361; 25.23250Координати: 49°22′25″ пн. ш. 25°13′57″ сх. д. / 49.37361° пн. ш. 25.23250° сх. д. / 49.37361; 25.23250
Відстань до
районного центру
9 км
Місцева влада
Адреса ради 47673, с.Вівся, вул. Колонія, 12
Карта
Вівся is located in Україна
Вівся
Вівся
Вівся is located in Тернопільська область
Вівся
Вівся
У Вікіпедії є статті про інші географічні об’єкти з назвою Вівся

Ві́вся — село Козівського району Тернопільської області. Розташоване на півдні району. Центр Вівсянської сільради. З облікових даних виключений хутір Тригубів у зв'язку з переселенням жителів. Населення — 884 особи (2003).

Історія[ред.ред. код]

Перша писемна згадка про село — 1785 рік - припадає на період перебування краю у складі імперії Габсбургів. Тоді село належало до Бережанського округу (дистрикту), одного з 18-ти округів австрійської Галичини.

За часів панщини у селі був двір, що належав ґрафові Лямезанові, біля двора стояла корчма. У середині 1840-х рр. велика земельна власність належала Вецентії Моравській. У 1890-х рр. чи не найбільшим землевласником у селі був Севастіян Бемко (володів близько 200 морґів землі). Як єдиний грамотний у Вівсі чоловік, він упродовж 40 років був війтом, за що отримав медаль від австрійського цісаря. Велика земельна власність у селі перед Першою світовою війною належала також Ірені Пінінській.

За війтівства С.Бемка жителі села збудували церкву, дзвіницю та однокласну школу впродовж 1899-1902 рр. Приміщення школи поділялося на дві частини: навчальну, де навчалися діти в дві зміни, і житлову - для вчителів, - «професорів», як тоді називали вчителів. Сиділи в класі за дерев’яними столами і на дерев’яних лавах. Писали на індивідуальних табличках крейдою, яка називалася «рисік». Навчання тривало тільки в зимовий час. Селяни не розуміли значення освіти і тому відкуплялися в урядника, щоб не ходили діти в школу. Частина дітей не відвідувала школи через бідність, бо не було за що «вкупити» дітям чоботи і книжку. До початку першої світової війни діти вчилися в школі українською мовою. 

Важливим фактором формування національної самосвідомості вівсян була Церква. В австро-угорський період парохами села були: у 1860–1870-х рр. – о. Йосиф Макогонський, а від 1875 р. – о. Іван Дурбак, згодом - о. І. Кіналь. 

Читальню “Просвіти” й пожежно-гімнастичне товариство “Січ” в селі заснували ще до Першої світової війни.

Село безпосередньо заторкнули події Першої світової (1914-1918 рр.) й польсько-української (1918-1919 рр.) воєн. Зокрема, знаковою подією для села було перебування на перепочинку між боями українських січових стрільців в листопаді 1916 року, коли фронт опинився над Стрипою. Лунали в селі стрілецькі пісні. Замість слів «русин», «руський» стали вживати «українець», мова – українська. В школі знаходилася Пресова квартира. Тут були Лев Лепкий, Роман Купчинський, Микола Голубець, який написав в селі поему «Ой, нагнувся дуб високий», фотограф Осип Куриляс, про якого співається в пісні « Як з Бережан до Кадри», Михайло Гайворонський, який у своїх творах залишив спогади про село.

Під час боїв над р. Стрипа загинули 4 усусуси, серед них Іван Берегуляк (уродженець с. Добрівляни, тепер - Дрогобицького району Львівської обл.) та Іван Медведчук, яких поховали на майдані в селі та під час війни насипали високу могилу. У польсько-українській війні брали участь уродженці села - підпоручник Олександр Гасіка і хорунжий Іван Гнатина (згодом вчителі).

У міжвоєнний період польської окупації у селі відновила роботу читальня “Просвіти”, заснували гурток “Сільський господар”, товариства: “Союз Українок”, “Рідна школа”, діяв аматорський драматичний гурток. При читальні працював хор. «Рідною школою» у Вівсі завідувала Сачик Євгенія. Аматорським гуртком керував Григорій Волощук, а хором Григорій Сачик. Польська влада не дозволила відновити товариство “Січ”, щоправда натомість сільська молодь заснувала товариство “Луг”. У 1924 р. громада села збудувала Народний дім, приміщення для читальні, споживчої кооперативи. Викладання курсу історії України, географії України, природознавства, української літератури при Народному домі, інсценізація української драматургії були запобіжними заходами проти ополячення. Навчання в школі було організоване таким чином: перші два класи вчилися по одному році навчання, а 3 – 4 класи – по два роки кожен. В результаті чотирикласне навчання тривало шість років. 

Символом українства в селі під час польської окупації стала стрілецька Могила. Поляки руйнували її, а патріоти вночі відновлювали. Відомо, що вчитель-українець Микола Шараневич з учнями допомагав відновлювати насип. У школі навчання відновилося, але велося польською мовою. За найменшу провину карали різкою. Українські вчителі-патріоти Олексій Пасєка, Микола Шараневич, Марія Блажкевичівна, Мирон Дорош, Петро Усович були витіснені зі школи польською владою і замінені вчителями польського походження.  

Під час проведення “пацифікації” майно громадських організацій, українські книги, портрети національних діячів у читальні були знищені польськими поліцаями. Багато українських мешканців села зазнали фізичних знущань. 

15 червня 1934 р. село передане до Бережанського повіту з Підгаєцького[1]

1937 у Вівсі була велика пожежа, що охопила центральну вулицю. У міжвоєнний період війтами села були: поляк Палюх, пізніше українець - Іван Груб’як (Скоць).

1939 року в селі розпочали будівництво костелу, який не закінчили через початок німецько-радянської війни.

Вівсяни брали активну участь у національно-визвольній боротьбі: воювали проти німецьких та більшовицьких окупантів у лавах УПА. Осередок ОУН у селі створили ще перед Другою світовою війною. З приходом нацистської армії в село, у 1943 р. гестапо розстріляло братів Гілярія, Миколу і Тимофія Бойків, Степана Волощука, Михайла Регу, а Михайла Бабія, Андрія Гуменного, Дмитра Дороша, Мирона Зощука, Ганну Регу, Петра Сачика, В. Терлюка тримали у в’язницях.

У червні 1944 р. з Вівся зголосилися до дивізії “Галичина” Лев Бабій, Дмитро Волощук, Мирон Кіналь, Микола Рубашевський, Григорій і Ярослав Сачики, Роман Стефаник; всього з села у дивізії воювали 24 особи.

Під час німецько-радянської війни загинули або пропали безвісти у Червоній армії Д. Бернатович (1908–1945), І. Будик (1918 р. н.), М. Волощук (1914 р. н.), В. Груб’як (1919 р. н.), Володимир (1912 р. н.) і Гілярій (1913 р. н.) Гуменні, Г. Дичко (1913–1945), В. Закришка (1908–1942), Г. Кавка (1918 р. н.), Г. Кіналь (1910–1944), М. Ковалів (1906–1943), С. Монастирський (1919 р. н.), П. Осадца (1908–1945), І. Патарак (1915 р. н.), А. Підлісний (1912 р. н.), В. Рихтер (1905 р. н.), М. Сачик (1918–1944), М. Терлюк (1918 р. н.), М. Шевчук (1918 р. н.), Ю. Януш (1904 р. н.).

На полі бою загинули вівсяни-вояки УПА Ярослав Гільовський, Мирон Гуцал, Іван Ліско, Йосип Осадца, Мирон Мультан та інші. 17 червня 1947 р. поблизу села загинув куріний УПА Володимир Якубовський ("Бондаренко").

За участь у визвольній боротьбі ОУН і УПА (1944–1953 рр.) було ув’язнено 24 жителі Вівся, згодом реабілітувала 18 осіб. Так, у 1946 р. заарештували сільських учителів Івана Груб’яка та Ярослава Стефанюка за розповсюдження в селі прокламацій антирадянського змісту. У 1947–1951 рр. вивезли в Сибір родини Івана і Петра Біличів, Гілярія Дичка, Миколи і Теклі Дичків, Спиридона Дружбіцького, Гната Закришки, Гілярія Мазяра, Пилипа Осадци, Івана Рубашевського, Йосифа Стефанюка, Тетяни Терлюк, Григорія Шпаковського і Семена Ятви. У 1950–1951 рр. арештували Степана Білича і його дружину Ганну, Степана Валигу і його дружину Юлію, Дмитра Закришку, Михайла Рубашевського, Петрунеллю Терлюк за зв’язки з ОУН.

В час німецької окупації навчання в школі було перерване і відновилося системно 1944 року.

Приміщення школи було тісним для всіх учнів, тому навчалися у приватних будинках: Кіналя Григорія, Мазурика Степана, Бабія Валерія. Навчалися в одному класі діти різного віку, з різницею 2 – 3 роки. Так тривало до 1956 року – до шкільної реформи, яка визначала перехід на семирічне навчання, а в 1961 році – на загальнообов’язкове восьмирічне навчання. До 1986 року, часу побудови нового приміщення, школа у селі була розміщена в пристосованих приміщеннях (приборство).

1950 р. у Вівсю організували колгосп, назву якого змінювали кілька разів. Головами правління колгоспу у різний час були: Микола Лучка, Ілько Закришка, Мишастий, Фартухов, Іван Осадца, Анатолій Горпинич, Куцал, Олександр Остаплюк, Едуард Фалінський та інші.

За післявоєнний період головами сільської ради були Семен Озимок, Ілько Стефаник, Іван Осадца, Остап Ліско. Село газифіковане, проведено водогін. У 1986 р. побудовано приміщення дитячого садочку й крамниці.

Населення[ред.ред. код]

У 1900 р. у Вівсю проживало 1320, а 1939 р. - 1690 осіб.

Населення – 825 осіб (2014 р.).

За даними перепису населення 2001 року мовний склад населення села був таким[2]:

Мова Число ос. Відсоток
українська 99,44
російська 0,56

Місцева говірка належить до наддністрянського говору південно-західного наріччя української мови.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Є церква святого Архістратига Михаїла (1870); 1994 розпочато будівництво храму, 1999 — каплички.

Встановлено:

  • пам'ятний хрест на честь скасування панщини (1848; кам'яний),
  • пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1966),
  • насипані могили — УСС, які загинули в бою біля села Семиківці на Теребовлянщині 1916 (відновлено 1990)
  • та воякам УПА, полеглим 1947 (1997).

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Діють загальноосвітня школа І—ІІ ступенів, бібліотека.

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

  • Лев Бабій — громадський діяч ,
  • Л. Мельник — різьбяр і педагог.

Померли[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]