Вівчарик Марія Степанівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку


Марія Степанівна Вівчарик у дівоцтві Ластівка, позивний «Скеля», багатолітній член ОУН, станична ОУН, в'язень російських концтаборів, член Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих.[ред. | ред. код]

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася Марія Степанівна 21.07.1925, в селі Кривеньке, тепер Чортківського району Тернопільської області, померла 18.02.2018, у місті Смілі Черкаської області.

Батько Степан Ластівка був січовим стрільцем. В боях під селищем Мотовилівка отримав важке поранення. Після поразки Української революції він довго лікувався, тож Марія виростала з мамою, дідусем і бабусею, свідомими українцями. Мати  Євдокія Ластівка була членом товариства «Просвіта».

З 8 років Марія допомагала односельцям рятувати людей, які тікали від Голодомору 1932—1933 рр. (село Кривеньке розташоване за 5 км від кордону між СССР і Польщею, що проходив по річці Збручу). З 13 років М.Вівчарик - член Товариства «Луг», з грудня 1941 р. — склала присягу і стала членом ОУН.  Зв'язкова, а з травня 1944 р. обрано станичною.[1] За дорученням організації ОУН працювала секретарем сільради села Кривеньке, надавала важливу інформацію українському підпіллю.

Вівчарик Марія Степанівна
Ім'я при народженні Ластівка Марія Степанівна
Народилася 21 липня 1925(1925-07-21)
с. Кривеньке Чортківського району Тернопільської області
Померла 18 лютого 2018(2018-02-18) (92 роки)
М. Сміла Черкаська область
Поховання М.Сміла Черкаська область
Громадянство Українське
Національність Українка
Партія Організація українських націоналістів
У шлюбі з Вівчарик Ілля Гаврилович
Нагороди Орден Княгині Ольги

18 грудня 1945 р. Марію заарештувало КДБ. В лютому 1946 р., після страшних катувань, військовий трибунал у Чорткові засудив її на 10 років концтаборів і 5 років позбавлення прав. З квітня 1946 р. відбудовувала затоплені шахти Донбасу. У листопаді її вивезли в Комі АРСР в зловісний «Мінлаг» у місті Інті, де працювала на різних важких роботах (переважно земляних). Була звільнена в жовтні 1954 р. і відправлена на поселення в Інту.[2]

Чоловік  Ілля Гаврилович Вівчарик (псевдо "Середа"). Учасник бойових дій у Другій світовій війні, активний член українського підпілля. Заарештований за протидію Радянській владі у 1945 році.[3] Відбував покарання в місті Інті, де одружився з М. Вівчарик У 1969 р. сім'я повернулася в Україну, у м. Смілу Черкаської області, бо в Західній Україні жити не дозволяли.

Марія Вівчарик була серед засновників міських організацій Народного руху в Україні, Товариства політв'язнів і репресованих, Товариства української мови ім. Тараса Шевченка, Конгресу українських націоналістів. Останнім часом її знали і як активістку громадської організації «Територія гідності», мала  посвідчення № 1, яке залишатиметься за нею навічно. Виростила двох синів — Богдана (військовий) й Олександра (журналіста, члена Історичного клубу «Холодний Яр»), двох онуків — Назарія і Василинку, правнучку Зоряну.

Була активною волонтеркою, постійно допомагала нашим бійцям на фронті. За заслуги перед Україною була нагороджена — орденом Княгині Ольги[4] і відзнакою «Холодний Яр».

Померла Марія Степанівна Вівчарик у м. Сміла Черкаської області. Чин поховання Марії Вівчарик провели в новозбудованій церкві Різдва Івана Хрестителя (УАПЦ) відбудові якою вона присвятила багато років свого життя.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Указ Президента України № 1653/2005 Про відзначення державними нагородами України колишніх політичних в'язнів і репресованих https://www.president.gov.ua/documents/16532005-3431
  2. Вівчарик: До Дня пам'яті Героїв Крут — для завзяття! http://46.4.78.21/direct/80-vivcharik/39803-vivcharik-do-dnja-pamjati-geroyiv-krut-dlja-zavzjattja
  3. Марія Степанівна Вівчарик - "Скеля" http://nezboryma-naciya.org.ua/show_month.php?id=223#1899
  4. Вівчарик О. Подорож у Каторжні місця. Документально- публіцистичні розповіді. - Черкаси: Видавець Олександр Третяков. 2017. - 256 с.
  5. Реабілітовані історією. Тернопільська область. Книга друга / Упор. Бажан О. Г., Гасай Є. О., Гуцал П. З. / Тернопіль: ТзОВ “Терно-граф”, 2012. – с. 243 ., іл. http://www.reabit.org.ua/files/store/Ternopol.2.pdf
  1. Коваль, Роман (березень 2018). Марія Степанівна Вівчарик - "Скеля". Незборима нація (українська). Видання історичного клубу "Холодний яр". Процитовано 05.05.2020. 
  2. Вівчарик, Олександр (2017). Подорож у Каторжні місця. Документально- публіцистичні розповіді. (українська). Черкаси: Олександр Третяков. с. 3–158. 
  3. Реабілітовані історією. Тернопільська область. Книга друга . (українська). Тернопіль: ТзОВ “Терно-граф”. 2012. с. 243. 
  4. Указ Президента України № 1653/2005 Про відзначення державними нагородами України колишніх політичних в'язнів і репресованих (українська). 2005. Процитовано 05.05.2020.