Вівчарик світлочеревий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вівчарик світлочеревий
Phylloscopus bonelli in the wild.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: Кропив'янкові (Sylviidae)
Рід: Вівчарик (Phylloscopus)
Вид: Вівчарик світлочеревий
Біноміальна назва
Phylloscopus bonelli
(Vieillot, 1819)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Phylloscopus bonelli
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Phylloscopus bonelli
ITIS logo.svg ITIS: 562123
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 48149

Вівча́рик світлочере́вий (Phylloscopus bonelli) — дрібний птах родини кропив'янкових (Sylviidae). В Україні рідкісний залітний вид. Видову назву латиною надано на честь італійського орнітолога Франко Андреа Бонеллі (1784—1830).

Таксономія[ред. | ред. код]

Раніше розглядали як вид, що включає два підвиди. Проте завдяки останнім дослідженням молекулярних біологів вид розділено на два[1][2]:

Ареали двох видів не перекриваються, вони також відрізняються за послідовністю мітохондріальної ДНК.

Опис[ред. | ред. код]

Морфологічні ознаки[ред. | ред. код]

Птах менший за горобця — маса тіла 7-9 г, довжина тіла біля 11 см. Оперення верху сірувато-оливкове; над оком білувата «брова»; поперек і надхвістя зеленкувато-жовті; низ білий; махові і стернові пера бурі; дзьоб бурий; ноги темно-бурі.

Від інших вівчариків відрізняється контрастом між зеленкувато-жовтими попереком і надхвістям та сірувато-оливковою спиною, а також голосом.[4]

Звуки[ред. | ред. код]

Пісня — коротка дзвінка трель, поклик — свистове «тюі — тюі».

Поширення та місця існування[ред. | ред. код]

Ареал вівчарика світлочеревого охоплює Балканський півострів на північ до Північної Македонії та південної Болгарії, західну частину Малої Азії на схід до Анкари, Палестину і Синайський півострів. Зимує в Північно-Східній Африці. В Україні рідкісний залітний вид, трапляється на заході та півдні країни.

У гніздовий період населяє листяні ліси, що складаються з дубів (Quercus), берез (Betula), буків (Fagus) та каштанів (Castanea); інколи з домішкою сосен (Pinus), ялин (Picea) або модрин (Larix) із добре розвиненою наземною рослинністю. У Середземномор'ї це часто це ліси, що складаються з коркового дуба та кедрів (Cedrus). У західній частині ареалу це зарості сосни та дуба, де зростають також ожина, барбарис та ялівець. Гніздиться на висоті до 2 тис. метрів.

Світлочереві вівчарики є перелітними, зимують у вузькій смузі на південь від Сахари.

У позагніздовий період, в Африці, світлочереві вівчарики зустрічаються серед відкритих лісових біотопів, заростей у сухих степах, саванни з кущами та в оазах із кущів акації.[5]

Чисельність[ред. | ред. код]

Чисельність виду оцінюють у 3—8 млн статевозрілих особин (1,5—4 млн пар), протягом 2009—2013 рр. вона є стабільною[5].

Гніздування[ред. | ред. код]

Гніздовий період триває з кінця квітня до серпня. Гніздо кулястої форми з маленьким бічним вхідним отвором зролене з трави та домішками листя, моху і волосся. Гніздо на землі, як правило на березі, добре приховано навислою рослинністю, нахиленим деревом або гілками. Повна кладка з 4—6 яєць білого кольору з темним крапками на кінцях. Насиджує самка 12-13 днів. Приблизно через стільки ж часу після вилуплення пташенята залишають гніздо. Протягом року одна, іноді дві кладки.[5]

Живлення[ред. | ред. код]

Живиться комахами та іншими безхребетними.

Загрози та охорона[ред. | ред. код]

Основними загрозами для виду є надмірна експлуатація лісових екосистем. Для охорони пропонується збільшення різноманітності деревостану у місцях гніздування, що буде покращувати середовище існування.[5]

Вівчарик світлочеревий занесено до Бернської конвенції (Додаток ІІ) та Боннської конвенції (Додаток ІІ).

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Parkin, David T. (2003): Birding and DNA: species for the new millennium. Bird Study. 50 (3): 223–242. HTML abstract
  2. Sangster, George; Knox, Alan G.; Helbig, Andreas J. & Parkin, David T. (2002): Taxonomic recommendations for European birds. Ibis. 144 (1): 153–159.
  3. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  4. Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
  5. а б в г Western Bonelli's Warbler Phylloscopus bonelli. IUCN 2019. The IUCN Red List of Threatened Species. Version 2018-2. <http://www.iucnredlist.org>