Віденський арбітраж

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Ві́денський арбітра́ж — назва двох політичних рішень, винесених арбітрами, яких призначили Третій Рейх та Королівство Італія з метою «мирного задоволення» претензій хортистської Королівства Угорщина на території, які вона втратила за Трианонською угодою в 1920 році. Перший арбітраж відбувся в 1938, а другий — в 1940 році.

Передісторія[ред.ред. код]

З часів Тріанонського мирного договору (1920), укладеного між Королівством Угорщина та державами Антанти, основою зовнішньої політики переможеної Угорщини стало повернення територій, втрачених в результаті Першої світової війни. Угорський ревізіонізм при цьому мав експансіоністський характер, оскільки держава претендувала не тільки на тотальне панування в районі Карпат, а й на продовження експансії проти сусідніх країн. Загострення протиріч з Малою Антантою примушувало Королівство Угорщина шукати підтримки власного ревізіонізму у Третьому Рейху й Королівстві Італія, дотримуючись в той же час політики балансування між ними.

11 жовтня 1938 Підкарпатська Русь отримала автономію у складі Чехословацької республіки. Велику роль у цій події відіграв Олексій Геровський, який зумів досягти об'єднання майже всіх найвпливовіших політичних сил Закарпаття у єдиний "Руський блок". 26 жовтня 1938 уряд Підкарпатської Русі очолив Августин Волошин, після чого автономія була перейменована у Карпатську Україну. В цей самий час розпочалися терористичні акти угорських диверсантів, що входили до організації "Сабадчапаток", які також спричинили вибух потягу в місті Берегове.

2 листопада 1938 відбувся Перший Віденський арбітраж, за підсумками якого Королівство Угорщина отримала Південну Словаччину та західну частину Карпатської України. Однак рішення арбітражу не задовольнили Королівство Угорщина, яка хотіла отримати контроль над усією територією Словаччини та Карпатської України.

Перший Віденський арбітраж[ред.ред. код]

Перший німецько-італійський міжнародний арбітраж відбувся у Відні 2 листопада 1938 р., внаслідок чого він, власне, отримав назву "Віденський арбітраж". Під час його проведення свої точки зору намагалися озвучити представники Карпатської України (Августин Волошин) та Словацької республіки (Йозеф Тісо), однак за ініціативою Й. Ріббентропа їм не дали виступити через те, що автономії, які вони представляли, не могли розглядатися як третя сторона. За підсумками Першого Віденського арбітражу Королівству Угорщина було передано території площею 11 927 км², з яких 1537 км² - це територія Карпатської України. Частка угорського населення на цих територіях становила від 57% (за словацькою статистикою) до 84% (за даними угорської статистики). Також до складу Королівства Угорщина було передано міста Ужгород та Мукачево. 12 листопада 1938 згідно з постановою парламенту Королівства Угорщина усі ці території були офіційно включені до її складу. Після цього президент автономного уряду Карпатської України Августин Волошин переніс столицю до Хуста.

Другий Віденський арбітраж[ред.ред. код]

Переділ Румунії: північна Трансильванія виділена жовтим кольором (перейшла до складу Угорщини)

30 серпня 1940 відбувся Другий Віденський арбітраж, що стосувався територіальних претензій Угорщини стосовно Королівства Румунія. За його рішенням Королівство Румунія передало Королівству Угорщина Північну Трансільванію, Марамуреш (південну Мармарощину) та північну Кришану (загалом 43,6 тис. км²). Статистичні дані обох країн щодо етнічного складу населення Північної Трансільванії суттєво відрізнялись: за румунським переписом 1930 на цій території проживало 48,7% румунів, 42% угорців та 2,5% німців. Дані угорського перепису 1910 свідчать, що більша частина населення регіону - угорці (51,4%), в той час як румуни становили 42,2%, німці - 4,1%. На засіданні угорського уряду 31 серпня 1940 зазначалося, що за конфесійною належністю майже всі румуни Північної Трансільванії є греко-католиками. Це також було враховано при обґрунтуванні приєднання регіону до Угорської держави.

Однак Третій Рейх, сприяючи угорському ревізіонізмові, при цьому намагався не допустити надмірного посилення Королівства Угорщина та натомість посилити залежність від себе обох держав-антагоністів. З іншого боку, Третій Рейх одночасно залякував Королівство Румунія та обіцяв йому територіальний приріст за рахунок СРСР. Перед початком арбітражу Третій Рейх шантажувала офіційний Бухарест загрозою втрати провінцій Бессарабії у випадку, якщо Королівство Румунія не погодиться на передачу Королівству Угорщина Трансільванії. Проте одразу після арбітражу знову почали розповсюджуватися чутки про намір СРСР захопити Бессарабію та Північну Добруджу. Загалом обіцянка Третього Рейха повернути Королівству Румунія втрачені Бесарабію та Північну Буковину стали основною причиною "запрошення" нацистських військ до Королівства Румунія та приєднання його до держав Осі.

Скасування дії Арбітражів[ред.ред. код]

На початку квітня 1945 територія з території Угорщини були вигнані нацистські збройні сили та підрозділи, підконтрольних угорському фашистському урядові. Після цього було створено нові органи державної влади під контролем радянської адміністрації. Держави антигітлерівської коаліції уклали мирний договір з Угорщиною, який набув чинності у 1947 та остаточно зафіксував скасування рішень обох Віденських арбітражів. Внаслідок цього державні кордони Угорщини були встановлені відповідно до рішень Тріанонського мирного договору.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]