Відьмине кільце

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Відьмине кільце на газоні

Відьмине кільце — народна назва групи плодових тіл грибів, що ростуть по колу по мірі розповсюдження грибниці.

Назва[ред.ред. код]

В англійській мові подібні утворення називають «кільцем фей» англ. fairy ring, у французькій — «кільце чаклунів» фр. ronds de sorciers, у німецькій — «відьмине кільце» нім. Hexenringe.

Біологія[ред.ред. код]

Утворюються по мірі розповсюдження грибниці від центру проростання у пошуках поживних речовин під землею. Міцелій грибів що росте в землі, поглинає поживні речовини за допомогою секреції ферментів на кінчиках гіфу (тонких волокон, що утворюють міцелій).[1] Він поділяє великі молекули в ґрунті на менші молекули, які потім поглинаються через стінки гіфів в безпосередній близькості до кінчиків, що ростуть.[1] Міцелій зростатиме від центру в усі сторони по колу, і коли поживні речовини в центрі вичерпуються, центр міцелію гине, таким чином утворюється живе кільце, з якого і виростає відіменне коло грибів.[1]

Кільця можуть мати в діаметрі 10 метрів. Зустрічаються як у лісах так і на пасовищах та луках. Розрізняють прив'язані види кілець (з грибами, що пов'язані симбіозом з деревами) та вільні (сапротрофи, що ростуть на гумусі чи відмерлій органіці)

Типи[ред.ред. код]

Існують два загальновизнані різновиди грибних відьминих кілець. Ті що знаходяться в лісі називаються прив'язані, тому що вони утворені мікоризальними грибами, що живуть у симбіозі з деревами. Відьмині кола що ростуть у луках називаються вільними, тому що вони ніяк не залежать від інших організмів. Гриби що їх утворюють сапротрофічні[en]. Який вплив буде на траву залежить від виду грибів, що зростаєg; якщо зростатиме Calvatia cyathiformis трава в цій місцевості буде рости більш інтенсивно; однак, гриб клітоцибе величезний призведе до виснаження трави.[2]

Види грибів, що утворюють відьмині кола[ред.ред. код]

Щільне кільце гриба виду Клітоцибе сірий
Частина кільця гриба виду Клітоцибе сірий

Існує близько 60 відомих видів грибів, які можуть зростати утворюючи відьминські кола.[3] Найбільш відомий серед них це їстівний опеньок луговий (Marasmius oreades), в світі ще відомий як шотландський капелюшок.

Одне з найбільших відьминих кілець коли-небудь знайдених було скупчення грибів біля Бельфора у Франції. Утворене грибом Infundibulicybe geotropa, воно як свідчать становила приблизно 600 м в діаметрі і мало вік в 700 років.[4] На півдні Англії, гриби виду Рядовка травнева утворювали велетенські відьмині кільця, що також мали вік декілька сотен років.[5]

Список видів[ред.ред. код]

Міфологія[ред.ред. код]

Відьомське кільце серед моху в Ісландії

У міфології ці місця вважаються небезпечними. У Німеччині вірили, що у цьому колі відьми танцюють на Вальпургієву ніч[34]. У багатьох народів Європи заборонено заходити у ці кола. У Франції існує повір'я, що коло охороняє баньката жаба, яка проклинає кожного, хто туди заходить. Результатом прокляття може бути втрата очей.[35] У фольклорі Тіроля, відьмацькі кільця пов'язували з казками про драконів; такі кільця створювали дракони своїм вогняним хвостом. У Філіппінах такі кільця пов'язували із існування крихітних духів.[36]

Західноєвропейські, в тому числі англійські, скандинавські і кельтські традиції стверджують, що відьомські кола з грибів утворюються в результаті танців ельфів або фей. Такі оповіді принаймні відносяться до середньовічного періоду; середньовічна англійська назва elferingewort ("ельфійське-кільце"), що означала подібне "кільце з ромашок утворене танцюючими ельфами" з'являється ще в 12-му столітті.[37] В своїй Історії Готів (1628), Олаф Магнус показує про цей зв'язок, говорячи що відьомські кола випалені в землі танцюючими ельфами.[38]

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в What is a Fungus?. Australian National Botanic Gardens. 
  2. Böttcher, Helmuth M. Miracle Drugs William Henemann Ltd. London 1963 p. 227
  3. а б в г д е ж Kirk PM, Cannon PF, Minter DW, Stalpers JA (2008). Dictionary of the Fungi (вид. 10th). Wallingford: CABI. с. 253. ISBN 978-0-85199-826-8. 
  4. Gregory, P.H. (1982). Fairy rings; Free and tethered. Bulletin of the British Mycological Society 16 (2). с. 161–163. doi:10.1016/S0007-1528(82)80013-8. 
  5. Ramsbottom, John (1953). Mushrooms & Toadstools. Collins. с. 125. ISBN 1-870630-09-2. 
  6. Edwards PJ. (1988). Effects of the fairy ring fungus Agaricus arvensis on nutrient availability in grassland. New Phytologist 110 (3). с. 377–81. doi:10.1111/j.1469-8137.1988.tb00275.x. 
  7. Wang B, Lu B, Jia DH (2009). Genetic relationships between Agaricus campestris fruit bodies from fairy rings based on ISSR markers. Acta Edulis Fungi (Chinese) 16 (4). с. 1–4. ISSN 1005-9873. 
  8. Benjamin, Mushrooms: poisons and panaceas, p. 305.
  9. а б Terashima Y, Fukiharu T, Fujiie A (2004). Morphology and comparative ecology of the fairy ring fungi, Vascellum curtisii and Bovista dermoxantha, on turf of bentgrass, bluegrass, and Zoysiagrass. Mycoscience 45 (4). с. 251–60. doi:10.1007/s10267-004-0183-y. 
  10. Carluccio, Antonio (2003). The Complete Mushroom Book. Quadrille. с. 75. ISBN 1-84400-040-0. 
  11. а б в Dickinson, C.H. (1979). Fairy rings in Norfolk. Bulletin of the British Mycological Society 13 (2). с. 91–94. doi:10.1016/S0007-1528(79)80005-X. 
  12. Chanterelle Fairy Ring. 
  13. а б Haas, 1969, с. 132
  14. Dowson CG, Rayner AD, Boddy L (1989). Spatial dynamics and interactions of the woodland fairy ring fungus Clitocybe nebularis. New Phytologist 111 (4). с. 699–705. doi:10.1111/j.1469-8137.1989.tb02365.x. 
  15. Hjelm, Olof (1996). Analysis of halogenated organic compounds in coniferous forest soil from a Lepista nuda (wood blewitt) fairy ring. Chemosphere 32 (9). с. 1719–28. ISSN 0045-6535. doi:10.1016/0045-6535(96)00089-6. 
  16. Horak E, Wood AE (1990). Cortinarius Fr. (Agaricales) in Australasia. 1. Subgen. Myxacium and subgen. Paramyxacium. Sydowia 42. с. 88–168. 
  17. Evenson VS (1997). Mushrooms of Colorado and the Southern Rocky Mountains. Big Earth Publishing. с. 121. ISBN 9781565791923. 
  18. Eppinger M. (2006). Field Guide to Mushrooms and Other Fungi of Britain and Europe. New Holland Publishers. с. 114. ISBN 978-1-84537-474-7. 
  19. Mercier J, Carson TD, White DB (1999). Fairy rings in turf associated with the bird's nest fungus Cyathus stercoreus. Plant disease 83 (8). с. 781. ISSN 0191-2917. doi:10.1094/pdis.1999.83.8.781d. 
  20. Zeitlmayr, Linus (1976). Wild Mushrooms:An Illustrated Handbook. Garden City Press, Hertfordshire. с. 80. ISBN 0-584-10324-7. 
  21. Smith AH, Morse EE (1947). The Genus Cantharellus in the Western United States. Mycologia 39 (5). с. 497–534 [508–10]. JSTOR 3755192. PMID 20264537. doi:10.2307/3755192. 
  22. Haas, 1969, с. 62
  23. McKnight KH, Peterson RT, McKnight VB (1998). A Field Guide to Mushrooms: North America. Houghton Mifflin Harcourt. с. 209. ISBN 9780395910900. 
  24. Huffman DM (2008). Mushrooms and Other Fungi of the Midcontinental United States (Bur Oak Guide). Iowa City, Iowa: University of Iowa Press. с. 85. ISBN 9781587297250. 
  25. Haas, 1969, с. 130
  26. Bas, Cornelis; Kuyper, Th. W.; Noordeloos, M. E. (1995). Flora Agaricina Neerlandica - 3. CRC Press. с. 74–75. ISBN 9789054106166. 
  27. Choi JH, Fushimi K, Abe N, Tanaka H, Maeda S, Morita A, Hara M, Motohashi R, Matsunaga J, Eguchi Y, Ishigaki N, Hashizume D, Koshino H, Kawagishi H (2010). Disclosure of the "fairy" of fairy-ring-forming fungus Lepista sordida. Chembiochem 11 (10). с. 1373–37. PMID 20486242. doi:10.1002/cbic.201000112. 
  28. Nilsson та Persson, 1977, с. 38
  29. Haas, 1969, с. 170
  30. Haas, 1969, с. 46
  31. Nilsson та Persson, 1977, с. 24
  32. Haas, 1969, с. 142
  33. Lamaison, Jean-Louis; Polese, Jean-Marie (2005). The Great Encyclopedia of Mushrooms. Könemann. с. 89. ISBN 3-8331-1239-5. 
  34. Morgan, Adrian (1995). Toads and Toadstools: The Natural History, Folklore, and Cultural Oddities of a Strange Association. Berkeley, California: Celestial Arts Publishing. ISBN 0-89087-777-7. — P. 13.
  35. Morgan, 1995, с. 13
  36. Morgan, 1995, с. 12
  37. Hall 75.
  38. Morgan, 1995, с. 30
  39. Sikes, Wirt (1880). British Goblins: Welsh Folk-lore, Fairy Mythology, Legends and Traditions. London: Sampson Low, Marston, Searle, & Rivington.