Віз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
BoerenWagen PM05.jpg
Молдовський віз-каруца
Візок швейцарських колоністів. Центр культури вина в Шабо
Чумацький віз-мажа

Віз — засіб пересування на чотирьох колесах з кінною або воловою тягою здебільшого для перевезення вантажів.

Назва[ред. | ред. код]

Слово віз має загальнослов'янське походження (прасл. *vozъ), існують також інші назви: підво́да, хві́ра, фі́ра, ху́ра (пол. fura), телі́га (давньорус. телѣга зі ст.-монг. tälägän), пово́зка, повіз, ко́ла.

В Україні[ред. | ред. код]

В Україні за розміром розрізняють «воловий» або «кінський» вози. На Лівобережжі найтиповіший віз був невеликого розміру, правобережні «хури» й «фурманки» були довші й глибші.

Існують драбинясті, збіжжеві вози — «гарби» та «літерняки». Чумацькі вози, відомі як мажі, перевелися ще на початку 20 ст. Тип упряжі розрізнявся на Лівобережжі і Правобережжі. Всі кінські вози Лівобережної України мають голоблі й дугу, дишловий запряг використовувався тільки з волами. На Правобережній використовували дишлі і для кінських возів, замість хомута застосовували шлею. При воловому запрягу вживали, за винятком півночі, тільки зашийні ярма.

На возах для захисту людей і вантажів могли встановлювати тенти з шкір, тканини. Криті вози називались халабудами (так називали й невеликі бідні хатини), будами, будками[1][2][3]. Криті повозки кочових народів (половців, монголів, циганів) прийнято називати кибитками[4].

Будова[ред. | ред. код]

Будова воза для волового запрягу. Унизу показана конструкція снасті: два насади з ручицями, з'єднані підтокою. Угорі — віз з ящиком і колесами, війя з ярмом (кріплення війя до осі як у дишеля для кінного запрягу). Показано принцип дії гальма («башмак» на ланцюгу під заднім колесом), праворуч — дерев'яний домкрат

При всій різнорідності форм українського воза, його будова однакова так само, як і назви складових частин. Основні вузли конструкції воза такі: снасть, ящик, шворінь (швірень), колеса, голоблі чи дишель (при кінському запрягу) або війя (при воловому запрягу ярмом)[5].

  • Снасть — ходова частина воза, аналог шасі сучасних транспортних засобів. До її складу входили такі елементи: дві осі; два насади — осьові подушки (аналог мостів автомобіля); дві підтоки — поздовжні бруси, що з'єднували насади; підгерсть (або підгестер) — поздовжній брус, що з'єднував задній насад з шворнем; люшні — чотири вертикальні бруски, що надівалися на осі поверх коліс і підтримували ящик; ручиці — чотири вертикальні бруски, що вставлялися в насади і з'єднувалися з люшнями за допомогою налюшників. Підтоки вставлялися в отвори заднього насаду і фіксувалися ззаду притичками — дерев'яними чеками, попереду сходилися разом і з'єднувалися шворнем, що проходив крізь отвори на їх кінцях. Підгерсть переднім кінцем кріпилася до шворня під віссю, задній її кінець кріпився до заднього насаду аналогічно підтокам. В осях виділяли такі частини: середина і рукави, що виступали за маточини коліс. Нижні частини рукавів захищали підісками — металевими пластинками, прибитими ухналями. Задню вісь жорстко кріпили до насаду тибелями — дерев'яними цвяхами. Посередині передньої осі робили отвір для шворня, на якому вона мала обертатися. На осях встановлювали завіски — поперечні металеві бруски, потім надівали колеса, далі люшні і фіксували все загвіздками чи заколесниками — дерев'яними або металевими чеками[6].
  • Ящик — кузов воза. Включав такі елементи: два полудрабки (або драбки, драбини) — ґратчасті боковини; три підлеги — поперечні бруски, що з'єднують полудрабки знизу; дошка — широка поздовжня дошка, що лежить на підлегах; дві крижівниці — поперечні бруски, що з'єднували полудрабки зверху. Полудрабки мали вигляд драбини, кожен з них складався з двох поздовжніх брусків, з'єднаних щаблями — вертикальними поперечинами. Кінці верхніх брусків вставлялися в отвори на кінцях крижівниць і фіксувалися спереду загвіздками. Передня частина ящика називалася передком, задня — задком, торцеві стінки звали кругами. Кріпили ящик до снасті або ручицями — вертикальними кілками на насадах, або люшнями — вертикальними брусками ззовні коліс, або обома видами кріплень. Для з'єднання люшень з полудрабками використовувалися налюшники — кільця з лози. Ящик могли обшивати рогожею («лубом»)[7]. Існували вози без кузовів — дроги[8] чи биндюги. Вони призначалися для перевезення великих вантажів. Вози з ящиком для перевезення землі називались грабарками[9].
  • Шворінь («швірень») — вертикальний стрижень, який уможливлював обертання передньої осі в горизонтальній площині, що було важливим при поворотах воза. Проходив через передню вісь, передні кінці підток, передній насад і дошку ящика.
  • Колеса — віз мав чотири дерев'яних колеса з гнутими ободами.
  • Голоблі — пристрій, що використовувався при запрягу кіньми.
  • Війя́ — дишель ярмового запрягу. Мало вигляд товстої жердини з розвилиною, кінці якої кріпилися до передньої осі. Для запобігання розщепленню в місці розгалуження була каблучка — дерев'яне, металеве або мотузяне кільце. Друга каблучка кріпилася на ярмі, через нього проходив передній кінець війя, в отвір якого для фіксації вставлялася притика — дерев'яна чека (замість отвору з чекою пізніше використовували залізний шворінь).

Для вироблення воза використовували деревину таких порід: ясен — для полудрабків, щаблів, осі, віїв, ободів, спиць; в'яз — для підток; сосну — для нижньої дошки; липу — для насадів. Полудрабки, війя і люшні часто прикрашали різьбленням.

Вози ділилися на три категорії: великі, середні й малі, їхня вантажність була в межах 60-120 пудів (980—2 000 кг). Сам віз важив 22-30 пудів (360—500 кг).

Майстрів, що займалися виробленням возів, називали стельмахами. Господарі могли робити вози самотужки, купуючи в стельмахів тільки окремі частини. Роботи виконували взимку, на побудову одного воза йшло до двох тижнів.

Термінологія[ред. | ред. код]

Віз у Данії. Видно загвіздки на кінцях брусків полудрабків
Кріплення дишеля між сницями до передньої осі передка для перевезення колод
Гальмовий «башмак» воза
Снасть воза без ящика, з гумовими шинами на залізних ободах. Видно дві масивні сниці на передньому насаді, шворінь, дві підтоки
Віз з голоблями
Запряг шоркою замість хомута. Львівська область
  • Брусок — повздовжній брус у полудрабку кузова-ящика
  • Війя́, війє́ (прасл. *oie < пра-і.е. *ei-/*-oi — «дишло»)[10] — жердина у воловому запрягу, що з'єднує передню вісь з ярмом. Має вигляд розвилки, розгалужені кінці якої кріпляться до осі.
  • Гальмо — пристрій для зупинки воза при їзді під гору. Мав вигляд металевого башмака, пластини із загнутими вверх краями, і прив'язувався до кінця довгого мотузка. Коли треба було загальмувати, башмак надівали на обід заднього колеса; повертаючись, колесо притискувало його до землі і зупиняло своє обертання.
  • Голобля — парна жердина, що з'єднує передню вісь з хомутом. Голоблі кріплять на осі ближче до коліс.
  • Ди́шель, ди́шло (від сер.-в.-нім. dihsel через пол. dyszel)[11] — одинарна жердина, що з'єднує передню вісь з упряжною твариною. У кінському запрягу дишель зазвичай кріпиться заднім кінцем на передньому насаді між сницями, переднім — до хомута. Дишель волового запрягу називається війя.
  • Заві́сок — вертикальний металевий стрижень-обмежник на осі. Фіксує колесо зсередини, захищає насад від тертя колесом.
  • За́гвіздок, заколе́сник — дерев'яна або металева чека, що фіксує колеса на осі ззовні (також загвіздками називали кілочки, що фіксують бруски полудрабка в крижівницях)[12][13].
  • Каблу́чка — металеве чи дерев'яне кільце, яке запобігає розщепленню війя в місці його розгалуження, а також кільце на ярмі на нанизування переднього кінця війя.
  • Крижівни́ця — поперечний брус, що з'єднує полудрабки зверху[14]
  • Круг — передня і задня стінка кузова
  • Люшня́ (від сер.-в.-нім. liuhse через пол. luśnia, lisznia, lucznia)[15] — брусок, як правило вигнутий, що надівається на рукави осей разом з колесами і підтримує кузов. На чумацьких возах люшні мали розвилки, на які укладали поздовжню жердину. Деякі види возів замість люшень мають ручиці.
  • Налю́шник — дерев'яне (лозове) кільце, що з'єднувало люшню з полудрабком (у разі наявності ручиці — також і з нею).
  • Наса́д, оплінь, оплін — масивна дерев'яна деталь, до якої кріпиться вісь і на якій встановлюється кузов[16][17], аналог автомобільного моста
  • Підге́рсть, підге́рстя, підге́йстер (від пол. podgierty) — нижній повздовжній брус, що проходив від швірня до заднього насаду[18]. Захищає швірень від поломки.
  • Піді́сок — металева накладка на нижніх боках кінців осей[19].
  • Підто́ка (часто в множині — підтоки) — поздовжній брус, що з'єднував насади[20][21]. Підтока мала вигляд масивної вилки: окоренок її кріпився на передньому насаді і простромлявся шворнем, кінці розвилини — в отворах заднього насаду. Підтоки є аналогом рами автомобіля.
  • Полу́драбок, драбка, драбина — боковий елемент кузова, що мав вигляд драбини[22]. Віз з таким кузовом називався драбчастим (драбинчастим, драбинастим, драбинястим) чи просто драбиняком[23].
  • Прити́ка — дерев'яна чека, що вставляється в отвір на кінці війя і фіксує його в каблучці ярма, або шворінь, що з'єднує війя з ярмом[24].
  • Прити́чка — дерев'яна чека, що вставляється в отвори на кінцях підток і підгерсті, фіксуючи їх в отворах заднього насаду.
  • Розво́ра, розво́рина[25][26] — довгий брус, що встановлювався на передньому насаді для подовження підтоки. Заміняли звичайні підтоки довшими розворами («розворювали»)[27], тоді, коли було треба було видовжити віз, наприклад, для перевезення довгомірних вантажів. Окрім того, довгі бруси рами мав один з видів пасажирських візків — тарантас.
  • Рукав — кінець осі, на який насаджують колесо і люшню, та в отвір якого встромляють загвіздок
  • Ручи́ця — брус, вставлений похило у верхню частину насаду. Між ручицями поміщається кузов[28]. Деякі види возів мають замість ручиць люшні.
  • Середина осі — середня частина осі між рукавами. Середина задньої осі кріпиться тибелями до заднього насаду, у середині передньої зроблено отвір для шворня.
  • Снасть — шасі воза, загальна назва насадів, осей, підток і підгерсті.
  • Сниці — парна деталь, що складалася з двох брусків, закріплених на передньому насаді. Між сницями рухомо укріплявся окоренок дишеля.
  • Хомут — шийна частина кінської упряжі, до якої кріплять посторонки, дишель або голоблі
  • Шворінь, швірень, шкворінь — металевий стрижень, вставлений в отвори передньої осі, переднього насаду, підток і дошки кузова.
  • Шорка, нагрудна шлейка — легка упряж, що заміняє хомут
  • Щабе́ль — вертикальна поперечина в полудрабку
  • Ярмо — пристрій для волового запрягу, рама з брусів, аналог хомута.
  • Ящик, короб, васа́г — кузов воза[29], встановлюється на насадах, кріпиться до ручиць або люшень

В інших країнах[ред. | ред. код]

У Монголії віз має «дерев'яний хід» і вісь, яка крутиться разом із колесами. Колеса не мають шпиць і не покриті залізною шиною, а упряж є накинутою на шию бика вигнутою палицею, прикріпленою ременями до голобель. Вантажність такого воза — від 190 до 240 кг[30].

Інше[ред. | ред. код]

Прислів'я[ред. | ред. код]

  • На чийому возі їдеш, того пісню співай
  • П'яте колесо до воза — про зайву, непотрібну людину
  • Докладати воза — бити, карати
  • Зачіпати возом — робити неприємність, ображати

Див. також[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

  • Лемківський віз

  • Віз з дишелем і ярмом. Румунія

  • Реконструкція римського критого воза. Музей у Кельні

  • Шворінь на передній осі

  • Кріплення колеса дерев'яною чекою-загвіздком

  • Віз-бочка

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Халабуда // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. ↑ Буда // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. ↑ Будка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  4. ↑ Кибитка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  5. ↑ Віз // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  6. ↑ Снасть // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  7. ↑ Грінченко // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  8. ↑ Дроги // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  9. ↑ Грабарка // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  10. ↑ Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — 632 с.
  11. ↑ Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — 572 с.
  12. ↑ Загвіздок // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  13. ↑ Заколесник // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  14. ↑ Крижівниця // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  15. ↑ Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.
  16. ↑ Насад // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  17. ↑ Оплінь // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  18. ↑ Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
  19. ↑ Підісок // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  20. ↑ Підтока // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  21. ↑ Підтоки // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  22. ↑ Полудрабок // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  23. ↑ Драбиняк // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  24. ↑ Притика // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  25. ↑ Розвора // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  26. ↑ Розворина // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  27. ↑ Розворювати // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  28. ↑ Ручиця // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  29. ↑ Ящик // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  30. ↑ Стаття: «Первобытная телега и новейший автомобиль в Монголии» М.Яновский, с.-24. Журнал «За рулём» № 1,1929 р.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Віз
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вози в Україні

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Віз&oldid=23013477