Віз

Віз (підво́да, хві́ра, фі́ра, ху́ра, телі́га, пово́зка, ко́ла) — засіб пересування на чотирьох колесах з кінною або воловою тягою здебільшого для перевезення вантажів.

В Україні за розміром розрізняють «Воловий» або «кінський» вози. На Лівобережжі найтиповіший віз невеликого розміру, правобережні «хури» й «фурманки» довші й глибші.

Існують драбинясті, збіжжеві вози — «гарби» та «літерняки». Чумацькі вози, «мажі» перевелися ще на початку 20 ст. При всій різнорідності форм українського воза, його будова однакова так само, як і назви складових частин. Щодо упряжі варто зауважити різницю між лівим і правим берегом Дніпра. На лівому всі кінські вози мають голоблі й дугу, дишель — тільки волові. На правому — знають для цих возів дишлі без дуги, замість «хомута» — «шлею». При воловому запрягу вживають, за винятком півночі, тільки ярма з «підгірлицею».

За Б. Грінченком основні частини воза: снасть, ящик, швірень, колеса, голоблі або війя.

«	На чийому возі їдеш, того пісню співай	»
— [джерело?]

У Монголії віз має "дерев'яний хід" і вісь, яка крутиться разом із колесами. Колеса не мають шпиць і не покриті залізною шиною, а упряж є накинутою на шию бика вигнутою палицею, прикріпленою ременями до голобель. Вантажопідйомність такого воза — від 190 до 240 кг.

Посилання

• Все про чумацтво. Віз
• Сухопутний транспорт/ С. А. Макарчук, Етнографія України: Навчальний посібник, Львів "Світ", 2004

Див. також

• В'ючні тварини