Війна Великого князівства Литовського з хрестоносцями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Прибалтика в 1308—1455.

Війна Великого князівства Литовського з хрестоносцями — одна з кампаній Північних хрестових походів, тривалий(~1230—1411) релігійний та військово-політичний конфлікт (з перервами) між державами німецьких хрестоносців (Орден мечоносців, Тевтонський та Лівонський духовно-лицарські ордени) з одного боку, і Великим князівством Литовським з іншого. Регулярна військова допомога німецьким орденам надходила з багатьох католицьких держав Європи(з Данії, Швеції, Франції, Польщі, князівств Священної Римської імперії та ін.), в той час як ВКЛ часто підтримували повстаннями вже підкорені хрестоносцями народи(пруси, ятвяги, ліви, ести). Інколи союзниками ВКЛ у війні з хрестоносцями виступали Польське Королівство, Галицько-Волинське князівство та Новгородська республіка.

Зникнення формального, ідеологічного приводу для війни — хрещення Литви після Кревської унії (1385) — не послабило напруження між супротивниками і не посприяло закінченню військових дій.

Серед наслідків війни було утворення безлюдної густо-лісової порожнечі між землями воюючими державами. Також вважається [1] , що переважна спрямованість німецьких ударів на балтські землі сповільнила зростання, а можливо, і зменшило значення балтського елемента у ВКЛ.

У політичний та військовий фон війни входили конфлікти з Польщею за Волинь, Галичину та Поділля (1340—1360-ті роки) і з Московським князівством за вплив на князівства Русі: Смоленськ, Твер та інші (1340-ті-1370-ті роки), внутрішній конфлікт за владу у ВКЛ (1370—1390-ті роки).

Загальний характер війни[ред. | ред. код]

Абсолютну більшість воєнних сутичок становили операції місцевого значення (ці рейди з німецької сторони відомі як т.зв. «походи на Литву»), спрямовані на економічне ослаблення супротивника — на розорювання земель і масовий вигін полонених (з ВКЛ так було виведено понад 200 тис. чол.) Відносно великі битви траплялися рідко (битва під Коркгавзам 1298, битва під Ваплавкен 1311 , Битва під Медниками 1320 , битва на Стреві 1348, битва під Рудау 1370).

Загалом, незважаючи на ідейне виправдання війни нехре́щеності Литви, військові дії хрестоносців у ВКЛ не мали чіткого релігійного характеру. Ба більше, вони часто були випробуванням для лицарства, в тому числі, для «гостей» з числа новоприбулого лицарства європейського: англійського, французького, з 1360-х років — польського. Сили, які залучалися, зазвичай були порівняно незначними (кілька сотень воїнів, невелика кількість братів-лицарів). З іншого боку, частота таких походів досягала 8 за рік (2-га пол. 14 ст.), Нерідко — кілька разів на рік, зазвичай — раз на рік, і, дуже рідко, за рік не відбувалося жодного такого походу. За 1345—1377 налічують до 100 таких походів[2].

Після 1360 військові дії значно активізувалася. Збільшилася європейська допомога — приплив європейського, в тому числі польського, лицарства на допомогу Ордену в походах до Пруссії і звідти на Литву. Практично, ці землі, як «населені язичниками», стали військовим полігоном для лицарства Європи [3]. Частіше стали посилатися великі контингенти, змінилися напрямки ударів — крім самої Жемайтії та на Аукштайтії (для Лівонської армії), на Русь, Полоцьку і Чорну (Делятичі, Білиця та ін.). З 1370-х років тевтонська і лівонська армії почали здійснювати свої походи погоджено (наприклад, у походах 1371, 1372 і 1377).

Виноски[ред. | ред. код]

  1. Микола Єрмолович. С.51,84,85.
  2. Микола Єрмолович. С.51.
  3. Був популярним, наприклад, такий вираз: «Заслужити лицарські шпори у Прусії»

Література[ред. | ред. код]

Микола Єрмолович. Старажытная Беларусь: Віленскі перыяд. — Гіст. дасл. — Мн.: Выд. цэнтр «Бацькаўшчына»: МП «Бесядзь», 1994. — 91 с. ISBN 985-6026-01-6.