Війна на сході України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Війна на сході України
Частина Російської збройної агресії проти України (2014‒2016)
Map of the war in Donbass.svg

Оновлювана мапа бойових дій на Донбасі:
   Територія під контролем ДНР і ЛНР
   Територія, визволена українською армією
50°03′13″ пн. ш. 23°36′29″ сх. д. / 50.053832000° пн. ш. 23.60824600000000117° сх. д. / 50.053832000; 23.60824600000000117
Дата: 6 квітня 2014 — дотепер (2 роки, 5 місяців, 19 днів)
Місце: Україна (Луганська та Донецька області)
Результат: Триває
Сторони
Україна Україна Росія Росія
ДНР
ЛНР
Командувачі
Flag of the President of Ukraine.svg Головнокомандувач:

Україна Петро Порошенко
(7 червня 2014 - дотепер)
Україна Олександр Турчинов
(23 лютого - 7 червня 2014)


Штандарт МОУ.png Міністр оборони:
Україна Степан Полторак
(14 жовтня 2014 - дотепер)
Україна Валерій Гелетей
(3 липня - 14 жовтня 2014)
Україна Михайло Коваль
(до 3 липня 2014)


Штандарт НГШ ЗСУ.png Начальник ГШ:
Україна Віктор Муженко
(3 липня 2014 - дотепер)
Україна Михайло Куцин
(до 3 липня 2014)


NSDCU emblem.png Секретар РНБО:
Україна Олександр Турчинов
(15 грудня 2014 - дотепер)
Україна Андрій Парубій
(до 7 серпня 2014)


Міністр МВС:
Україна Арсен Аваков


Командувач НГУ:
Україна Микола Балан
(6 лютого 2015 - дотепер)
Україна Степан Полторак
(до 14 жовтня 2014)
Україна Сергій Кульчицький
(до 29 травня 2014)


Голова СБУ:
Україна Василь Грицак
(18 червня 2015 - дотепер)
Україна Валентин Наливайченко
(до 18 червня 2015)


Голова ДПСУ:
Україна Віктор Назаренко
(6 жовтня 2014 - дотепер)
Україна Микола Литвин
(до 6 жовтня 2014)


Інші:
Україна Дмитро Ярош
Україна Олег Куцин

Standard of the President of the Russian Federation.svg Головнокомандувач:

Росія Володимир Путін


Russian Ministry of Defence Standart.png Міністр оборони:
Росія Сергій Шойгу


Russian General Staff head Standart.png Начальник ГШ:
Росія Валерій Герасимов


Інші:
Росія Ігор Гіркін
Росія Ігор Безлер
Flag of Don Cossacks.svg Микола Козіцин
Сергій Здрилюк
Росія Олександр Бородай
Flag of Transnistria (state).svg Володимир Антюфеєв
Денис Пушилін
Павло Губарєв
В'ячеслав Пономарьов
Валерій Болотов
Олексій Мозговий 
Павло Дрьомов 

Військові формування
Emblem of the Ukrainian Armed Forces.svg Збройні сили

Геральдичний знак - емблема МВС України.svg МВС України

Security Service of Ukraine Emblem.svg Служба безпеки
Emblem of the State Border Guard Service of Ukraine.svg Прикордонна служба
Інші:

Medium emblem of the Armed Forces of the Russian Federation (27.01.1997-present).svg Збройні сили РФ

Generalstaff central dep.svg ГРУ РФ
FSB.svg ФСБ РФ
Self defense of Donbass emblem.png «НОД»
Інші:

Військові сили
~60000 чол.[15]
~33500 бойовиків[16]

~7000-12000 російських військових[16][17][18]

Втрати
Офіційні дані (лютий 2016):[19]
2600+ загиблих
9000+ поранених
Незалежні дані (червень 2016):[20]
3050 загиблих
Офіційні українські дані (березень 2016):[21]
1600 загиблих солдат РФ
Незалежні дані:
8000-12000 загиблих бойовиків[22][23]
Цивільні жертви:
2000+ загиблих[24]
Іноземне цивільне населення:
300 загиблих[25][26][27][28]


Російсько-українська війна на сході України, також Російська збройна агресія на сході України[29]  — збройний конфлікт на частині території Донецької і Луганської областей України між організованими та керованими з РФ[30] незаконними збройними формуваннями Донецької і Луганської «народних республік», визнаних Україною терористичними організаціями[31], за підтримки регулярних військових частин РФ[32] з одного боку та українськими силовими структурами (в тому числі правоохоронцями та військовими Збройних сил України) і добровільними загонами з іншого. Складова частина російської збройної агресії проти України 2014‒2016 років[33].


Зміст

Передумови та складові протистояння на сході України[ред.ред. код]

Російська інформаційна війна проти України[ред.ред. код]

Докладніше у статті Російсько-українська інформаційна війна
Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Цикл «Восток» // Громадське ТБ, 29 червня 2014.

Одним з чинників військової агресії на сході України є проросійські настрої значної частини населення сходу України. Ці настрої виникли внаслідок тривалого інформаційно-пропагандистського впливу Росії на місцеве населення сходу України. На жаль, цьому впливу сприяло і українське керівництво, яке перебувало в залежності від російського політикуму, насамперед — за часів прем'єрства та президентства Віктора Януковича. Для протидії цьому пропагандистському впливу Державний комітет телебачення і радіомовлення України з літа 2014 року розпочав боротьбу з матеріалами сепаратистського та антидержавного характеру у ЗМІ[Джерело?]. Так, у жовтні 2014 року було відкликано свідоцтва про державну реєстрацію 1 збірника, 7 газет та 11 журналів.[34]

Складовою інформаційною війни також є російські соціальні мережі (напр., «ВКонтакте»), помічені, зокрема, в підбурюванні до протестів проти української влади. СБУ закликала українців не користуватися цими мережами[35].

Російська економічна війна проти України[ред.ред. код]

Докладніше у статті Російсько-українська економічна війна

Передумовою до початку збройної агресії проти України стало економічне знекровлення України, яке відбувалось шляхом прямого економічного тиску через торговельні та тарифні протистояння, блокування української торгівлі, відключення газу тощо. При цьому, економічне знекровлення України часто відбувалось за відсутності дієвої протидії або навіть прямої підтримки українського політикуму. Як приклад, підписання вкрай невигідної для України газової угоди Юлією Тимошенко подавалось як значне політичне досягнення очолюваного нею Кабінету Міністрів.

Загалом, економічна війна проти України була спрямована, насамперед, проти економіки сходу України, яка, в силу своїх особливостей, була двічі залежною від Росії: як отримувач сировини та енергоресурсів з Росії; та як ринок збуту значних обсягів своєї продукції.

Російська православна церкви у війні проти України[ред.ред. код]

Докладніше у статті Російсько-українська церковна війна

Значна частка російськомовного населення на сході України, наявність значного впливу російських ЗМІ та російської церкви, гібридна природа ведення війни Росією проти України призвели до прямого та непрямого залучення російської православної церкви до збройної агресії проти України. Серед непрямого залучення РПЦ до агресії проти України можна відзначити послання Московського патріарха Кирила Константинопольському патріарху Варфоломію, у якому патріарх Кирило заявив, що, починаючи з Майдану, «розкольники» (тобто УПЦ КП) і уніати «відкрито закликали до викорінення Православ'я» на території України, а «з початком бойових дій уніати і розкольники, отримавши в руки зброю, під видом антитерористичної операції стали здійснювати пряму агресію по відношенню до духовенства канонічної Української Православної Церкви на сході країни»[36][37].

На додаток до непрямого залучення церкви були відзначені факти і прямої її участі до агресії. Так, було виявлено, що окремі терористичні угрупування Росії були зосереджені при церквах, а окремі «святі отці» приймали безпосередню участь в бойових діях проти України.

Початок протистояння[ред.ред. код]

Захоплення адміністративних будівель[ред.ред. код]

Конфронтація насильства в регіоні розпочалася в середині квітня 2014 року, коли озброєні групи проросійських активістів почали захоплювати адмінбудівлі та відділки міліції у містах Донбасу (зокрема, у Слов'янську[38], Артемівську та Краматорську). Українська влада у відповідь заявила про проведення Антитерористичної операції із залученням Збройних сил[39]. Поступово протистояння переросло у масштабний воєнний конфлікт.

Масові захоплення адмінбудівель у Донецькій області були спровоковані силами розвідувально-диверсійних підрозділів збройних сил Росії[40], коли російські диверсанти, відкрито застосовуючи зброю, зайняли у Слов'янську та Красному Лимані Донецької області ряд державних установ і будинки силових структур. Вони не тільки постачали зброю, а і безпосередньо допомагали сепаратистам в розхитуванні ситуації[40][41].

Російська влада неодноразово заявляла про своє несприйняття Антитерористичної операції і вимагала її припинення та початку переговорів з бойовиками[42].

Незважаючи на численні докази присутності російських військ на території України, офіційно Росія не визнає факту свого вторгнення в Україну, відтак з українського боку війна розглядається як неоголошена[43]. Ряд українських політиків називають війну на сході України «гібридною війною» Росії проти України[44][45][46].

Від середини липня 2014 року Збройні сили Російської Федерації почали брати пряму участь у бойових діях проти Збройних сил України. Підрозділи Збройних сил Росії діють як з власної території, так і безпосередньо на території України[47][48][49][50][51][52][53][54][55].

28 серпня 2014 року радник міністра внутрішніх справ Зорян Шкіряк заявив в ефірі Еспресо.TV, що відбувається вторгнення Росії в Україну. До цього були лише розрізнені заяви з прес-служби про чергову військову колону з Росії, що перетнула кордон у районі міста Новоазовська.[56]

Проросійські пропагандистські акції на сході України[ред.ред. код]

Мета та методи проросійських акцій[ред.ред. код]

Протягом березня-квітня 2014 року за участю російських спецслужб у східних, центральних та південних регіонах України було організовано серію пропагандистських акцій за проти української влади. Ці акції та прояви українофобії проросійських мітингувальників викликали велике обурення населення в країні, яке в численні дні переросло в масові акції протесту.

Донецьк[ред.ред. код]

Луганськ[ред.ред. код]

Харків, Запоріжжя[ред.ред. код]

Військове вторгнення Російської Федерації на схід України[ред.ред. код]

Озброєні АК-74 та РПГ-26 чоловіки біля міської ради Слов'янська, 14 квітня 2014

1 березня 2014 року у відповідь на звернення президента Росії Володимира Путіна Радою Федерації Російською Федерації ухвалила рішення про дозвіл на застосування Збройних сил Російської Федерації на території України. У середині березня 2014 року на українсько-російському кордоні в Білгородській, Брянській, Воронезькій, Курській, Ростовській областях та Краснодарському краю Російської Федерації (загалом, понад сто російських військових баз), почалося зосередження важкої військової техніки (здебільшого танків, гелікоптерів та літаків) та контингенту військовослужбовців Збройних сил Російської Федерації в кількості близько 30-40 тисяч осіб[57][58].

Протягом квітня — травня 2014 року силами Федеральної служби безпеки Російської Федерації, Головного розвідувального управління Збройних Сил Російської Федерації та незаконних збройних формувань з числа найманців різних національностей було здійснено системний збройний напад на органи місцевої влади та ключові об'єкти інфраструктури і мас-медіа у Донецькій та Луганській областях.[59][60][61][62][63][64][65][66][67]

Широкомасштабне вторгнення кадрових військ Збройних сил РФ почалося у серпні 2014 року.[68] Найбільше матеріалів залишили підрозділи 6 ОТБр, 76 ДШД, 98 ПДД, 18 ОМСБр, 136 ОМСБр, 200 ОМСБр.

Станом на грудень 2015 року, за інформацією Головного управління розвідки Міноборони України, на Донбасі було розміщено 9,1 тис. військовослужбовців російських збройних сил і по одному армійському корпусу в ДНР і ЛНР, у складі яких нараховується 33,4 тис. терористів. На основних командних і штабних посадах в них перебувають кадрові російські офіцери. Рядовий склад більш ніж наполовину укомплектований контрактниками і найманцями з Росії. Підтримку озброєних підрозділів на Донбасі здійснюють угруповання військ Південного військового округу в Ростові-на-Дону і Новочеркаську загальною чисельністю 50,5 тис. військовослужбовців.[69]

Безпосереднім організатором російського вторгнення в Україну і керівником усіх озброєних угрупувань на Донбасі став начальник Генштабу ЗС РФ, перший заступник міністра оборони РФ генерал армії Валерій Герасимов.[70]

До командування російсько-терористичних військ також входять начальник головного штабу Сухопутних військ РФ (СВ), перший заступник головнокомандувача СВ генерал-полковник Алєксандр Лєнцов, якого замінив генерал-полковник Сергєй Істраков[ru], генерал-полковник Алєксандр Галкін. Постачанням озброєння і техніки на Донбас займається генерал-лейтенант Андрєй Сердюков.[69]

У листопаді 2015 року Сергій Істраков особисто очолив комісію із 40 офіцерів Генштабу ЗС РФ, яка здійснила інспекторську перевірку готовності підрозділів до відновлення бойових дій на Донбасі.[69]

Проголошення «народних республік»[ред.ред. код]

Під час військового вторгнення в Україну, Російською Федерацією широко використаний більшовицький тип ведення війни, коли після світоглядного розколу населення країни, на окремих територіях держави створювалася паралельна нелегальна альтернативна влада, яка мала тісний зв'язок з Кремлем. З метою подальшого підтримання життєдіяльності такої проросійської влади та уникнення прямого порушення міжнародного права у галузі ведення війни, Російською Федерацією здійснюється поступовий підрив громадської довіри до офіційної влади, шляхом активної інформаційної, пропагандистської промивки місцевого населення, у поєднанні з диверсіями, вчиненими силами незаконних загонів злочинців, найманців і радикально налаштованих людей, організованими та керованими спецслужбами Росії.[114][115][116][117][118][119][120]

Протягом 7 — 27 квітня, подібно „Кримському сценарію“, „зеленими чоловічками“ було проголошено „Донецьку та Луганську народні республіки“.[121][122][123][124] 15 травня 2014 року Генеральною прокуратурою України дані бандоформування було кваліфіковано як терористичні організації, які насильницько-збройним шляхом здійснюють терор на сході України.[125][125][126] Натомість населенням України новоутворені квазі-держави Російської Федерації були прийняті з усмішкою та сатирично названі „Луганда“ та „Донбабве“, а їх союз „ЛуганДон“.[127]

Антитерористична операція[ред.ред. код]

Причини проведення АТО[ред.ред. код]

Докладніше у статті Антитерористична операція на сході України

Враховуючи військову перевагу Російської Федерації, позицію її керівництва щодо класифікації зовнішньої військової агресії Росії як внутрішньої загрози України, з метою недопущення подальшого введення регулярних російських військ на територію України, прикритих «миротворчою місією» та реалізації «абхазько-осетинського сценарію», 14 квітня 2014 року в Україні була розпочата антитерористична операція без введення воєнного стану. Зоною проведення антитерористичної операції було охоплено Донецьку і Луганську області (з 14 квітня 2014 року), а також Ізюмський район та м. Ізюм Харківської області (з 14 квітня  по 7 вересня 2014 року) та (з 2 грудня  2015 року — по даний час).[128][129][130][131][132]

Сили сторін[ред.ред. код]

Українські військові підрозділи, сили правопорядку та добровольці[ред.ред. код]

Сепаратисти, терористи та російські військові підрозділи[ред.ред. код]

Крім військових, на Сході України проти Збройних Сил України воюють понад 30000 найманців та близько 7000 кадрових російських військових[133]. Так, на боці ДНР-ЛНР взяло участь майже 30 громадян Франції, котрі також приймають активну участь і у проросійській пропаганді в Євросоюзі[134].

Збройне протистояння (14 квітня — 19 червня 2014 року)[ред.ред. код]

13 квітня 2014 р. в.о. президента України Олександр Турчинов заявив, що для того, щоб зупинити розгул тероризму, організованого російськими спецслужбами у східних регіонах України, Рада нацбезпеки та оборони розпочинає широкомасштабну антитерористичну операцію із залученням Збройних Сил України. Він повідомив, що[135]

« Ми робили все, аби уникнути людських жертв. Але ми готові дати відсіч всім спробам вторгнення, дестабілізації та терористичним діям зі зброєю в руках. РНБО прийняла рішення розпочати широкомасштабну антитерористичну операцію із залученням Збройних Сил України. Ми не дамо Росії повторити кримський сценарій у східному регіоні України.  »

В.о. президента України Олександр Турчинов звернувся до терористів з вимогою скласти зброю до 9.00 ранку 14 квітня. Він оголосив, що[136]

« Для тих, хто не стріляв у наших силовиків, хто складе зброю і покине захоплені адміністративні приміщення до ранку понеділка, я, в підписаному Указі, дав гарантії незастосування проти них відповідного покарання за вчинені дії.  »

Відповідний указ було ним підписано 13 квітня 2014 року[137]. Наступного дня був підписаний указ «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України»[138] — офіційний початок Антитерористичної операції.

Барикади навколо Донецької обласної державної адміністрації та банери з антиукраїнськими та антизахідними гаслами, 15 квітня 2014
Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Особисте звернення громадянина Крутов Василя до уряду Росії

14 квітня 2014 р. в.о. президента Олександр Турчинов призначив генерал-лейтенанта Василя Крутова першим заступником глави СБУ та головою антитерористичного центру при СБУ. В березні 2014 р. він записав особисте звернення до уряду Росії з закликом припинити ескалацію ситуації в Україні, яка може привести до війни.[139]

За повідомленням одного з керівників контррозвідки СБУ Віталія Найди, російські військові мають завдання вбити кілька сотень людей в Україні, а після цього ввести військовий контингент на територію України[140]. Він зазначив, що перехоплені переговори серед російських військ свідчать:[141]

...що країна, яка декларувала себе братньою, ставить перед своїми спецпризначенцями мету пролити кров на вулицях наших міст. … Задокументовано переговори, які свідчать про те, що треба вбити 100-200 людей, і після цього через півтори години на території України з'являться танки та БТРи російської армії.

За даними голови СБУ Валентина Наливайченка станом на 19 травня в Донецькій області нараховується 500—600 сепаратистів, у тому числі близько 50 їх лідерів, які контролюють Донецьк, Горлівку та Слов'янськ, а також близько 300 — у Луганській області, від рук яких під час антитерористичної операції загинули 24 українських військовослужбовців[142].

15 травня 2014 року спецбатальйоном «Донбас» було зайнято Великоновосілківський район Донецької області, і почато патрулювання разом місцевими добровольцями, а після штурму місцевого райвідділку міліції його співробітників було приведено до повторної присяги на вірність народу України. В той же час голова Новосілківської районної ради та начальник місцевого райвідділку міліції втекли в невідомому напрямі. Разом з тим, до смт Велика Новосілка висунувся батальйон «Схід» невизнаної Донецької народної республіки[143][144].

18 травня відбулась зачистка озброєних сепаратистів у Олександрівському районі Донецької області[145].

11 травня 2014, за словами в.о. голови Адміністрації Президента України Сергія Пашинського, антитерористична операція в районі міст Красний Лиман, Слов'янськ та Краматорськ у Донецькій області перейшла у фінальну стадію[146]. Пізніше, 15 травня відбулась фінальна стадія антитерористичної операції українських силовиків поблизу с. Староварварівка, що недалеко від міста Краматорська[147] та поблизу самого Краматорська[148].

21 травня 2014 року після перебування на позиціях антитерористичної операції в.о. Президента України Олександр Турчинов поставив завдання перед українськими силовиками «повністю очистити регіон від терористів» та «повернути мир і спокій у Донецькій та Луганській областях»[149].

Станом на 21 травня під контролем українських підрозділів силовиків перебували 6 районів Донецької області, в тому числі м. Добропілля, Добропільський, Олександрівський, Великоновосілківський райони під контролем спецбатальйону «Донбас», а у Великоновосілківський, Волноваський, Мар'їнський і Старобешівський райони контролювались підрозділами Національної гвардії[150]. А наступного дня один з підрозділів батальйону «Донбас» взяв під охорону адміністративні будівлі у Володарському районі[151].

3 червня в ході антитерористичної операції була повністю очищена від терористів північ Донецької області, знищено опорні пункти і військові табори бойовиків у цьому регіоні і захоплений їхній головний укріплений район у населеному пункті Семенівка, встановлено контроль над містом Лиман.[152] В боях понад 500 бойовиків знищені в районі села Семенівка під Слов'янськом. Втрати серед українських військовослужбовців склали троє убитих і 50 поранених.

Напади на прикордонні застави на кордоні України з Росією[ред.ред. код]

19 травня 2014 року поблизу міста Амвросіївка Донецької області в районі пункту пропуску через державний кордон України «Успенка» групою проросійських бойовиків (близько 50-и чоловік) здійснено збройний напад на блок-пост Збройних сил України. В результаті протистояння, злочинців було знешкоджено, з них частину затримано та притягнено до кримінальної відповідальності.[153]

Панорама кургану Савур-могила в ракурсі з міста Сніжного Донецької області, що за 12 кілометрів на північ

Опівночі 2 червня проросійськими бойовиками (близько 100-а осіб) здійснено штурм Луганської прикордонної бази та в ході 6-ти годинного сутички захоплено будівлю застави.[154][155][156]

5 червня групою озброєних російських бойовиків перетнутий кордон та вчинений напад на прикордонний пункт пропуску Маринівка з боку Російської Федерації,[157] в результаті чого було поранено 5 прикордонників України.[158] З метою недопущення проникнення військових загонів та ввезення військової техніки з території Російської Федерації, був задіяний з'єднаний загін Державної прикордонної служби та Збройних сил України.[159] В ході операції, по проросійським терористичним угрупуванням, які намагалися прорватись в Україну, завдано два нищівних авіаудари, в результаті чого нейтралізовані 15 бойовиків, знищено їх БТР, автомобіль «Урал-375Д» та два автомобілі КамАЗ.[160] Частина бойовиків втекли назад на територію Росії та безперешкодно там базувалися,[159][161][162] інша частина зміцнилися в місті Сніжне Донецької області[163] та з метою моніторингу дій Збройних сил України і коригування артилерійських обстрілів з території Росії, створила укріплений пункт на висоті Савур-Могила.[164]

Зважаючи на необхідність відновлення контролю над державним кордоном України, з метою припинення неконтрольованого руху людей з боку Російської Федерації та подальшого унеможливлення потрапляння на територію України військової техніки, того ж дня Кабінетом Міністрів України прийнято рішення про закриття восьми прикордонних пунктів пропуску та протягом наступних днів організована посилена охорона стратегічних об'єктів та патрулювання автошляхів на державному кордоні України в Донецькій і Луганській областях, в особливості на проміжку УспенкаМаринівкаДяковеЗеленопілляДовжанський прикордонниками, нацгвардійцями та українськими військовими.[165]

12 червня силами Національної гвардії та Збройних сил України здійснено блокування колон військової техніки[166][167] і російських бойовиків, в південно-східній частині Амвросіївського та на півдні Шахтарського районів. В ході операції також була здійснена спроба відновлення контролю над курганом Савур-Могила, стратегічна важливість якого пов'язана з можливістю відстеження прилеглої території радіусом в 30-40 кілометрів та значної ділянки кордону України з Російською Федерацією. В результаті збройного протистояння загинули 3 та поранено 12 військовослужбовців 79-ї окремої Миколаївської аеромобільної бригади і 3 полку спецпризначення ЗС України.[168][169][170]

В ніч на 17 червня до міста Сніжного Донецької області проросійськими бойовиками здійснено черговий перегін військового озброєння з Російської Федерації, у видовій структурі якого налічувалися танки, бронетранспортери, протитанкові ракетні комплекси, зенітні артустановки, великокаліберні кулемети та міномети. В ході контрабанди зброї, неподалік села Олексіївське Амвросіївського району Донецької області проросійськими бойовиками вчинений напад на підрозділ прикордонної охорони Збройних сил України. В наслідок отриманих поранень загинув солдат.[171][172][173]

Краматорська агломерація[ред.ред. код]

Облога Слов'янська та Краматорська[ред.ред. код]
«Зелені чоловічки»
в амплуа «Новоросійських
польових командирів»
Александр Бородай.jpg
Олександр Бородай
генерал-майор ФСБ РФ
Росія громадянин Росії
Igor Ivanovich Strelkov Yekaterinburg3.JPG
Ігор Гіркін
полковник ГРУ ГШ ЗС РФ
Росія громадянин Росії
кличка «Стрєлок»
Igor Bezler speech on camera.jpg
Ігор Безлер
підполковник ГРУ ГШ ЗС РФ
Росія громадянин Росії
кличка «Бєс»

02014-05-02 2 травня 2014 року у районі смт. Андріївка Слов'янського району проросійськими бойовиками вчинений напад на блок-пост Збройних сил України. Загинули 2 бійця 95-ї окремої аеромобільної бригади ВДВ ЗС України, 4 особи отримали поранення.[174]

5 травня озброєними проросійськими бойовиками здійснена спроба прориву з оточеного українськими силовиками міста Слов'янськ. В ході спецоперації угруповання терористів було ліквідоване, залишки злочинців повернулися у місто. В результаті протистояння загинули 4 бійця Служби безпеки та МВС України, одна людина отримала тяжкі поранення.[175]

13 травня близько 30-ти проросійських бойовиків влаштували засідку на околиці села Маячка Слов'янського району та вчинили напад на колону українських десантників. В результаті годинного збройного протистояння загинули 7 бійців 95-ї окремої аеромобільної бригади ЗС України, 9 десантників отримали поранення різного ступеня тяжкості та контузії. Після огляду території на місці засідки виявлено заздалегідь обладнані позиції, контейнери від російських гранатометів РПГ-18 «Муха», РПГ-26 «Аглень» та гільзи від снайперських гвинтівок. Переміщувалися бойовики кількома мікроавтобусами та легковими авто.[176][177][178][179][180][181]

16 травня поблизу Краматорська проросійськими бойовиками вчинений напад на місцевий аеродром, що патрулювався українськими військовими. В результаті 20-ти хвилинного збройного бою атака проросійських бойовиків була відбита без людських втрат.[182]

18 травня проросійськими бойовиками здійснений обстріл міста Краматорськ та вчинено напад на 5 блок-постів та базовий табір Збройних сил України поблизу Слов'янська і Краматорська. Під час спецоперації зі затримки злочинців українськими військовими нейтралізовані кілька проросійських бойовиків та захоплено ПЗРК «Гром». В ході слідства з'ясувалося, що двоє із затриманих озброєних злочинців виявилися журналістами фейкового російського телеканалу «LifeNews» та видання «Известия» медіахолдингу «Ньюс-Медіа».[145][183][184][185][186][187][188]

24 травня близько 17:00 на північній околиці Слов'янська біля села Карпівка в районі перехрестя автошляхів E40М03 та Т 0513 проросійськими бойовиками з використанням мінометів та гранатометів вчинено напад на блок-пост Національної гвардії України. В ході обстрілу бойовиками були пошкоджені житлові будинки та психіатрична лікарня в Слов'янську. В результаті двогодинного збройного протистояння загинув боєць Національної гвардії України, італійський журналіст та російський перекладач, 4 нацгвардійця поранено.[189][190][191]

4 червня проросійськими бойовиками пошкоджено водогін, внаслідок чого без води тимчасово залишилися Слов'янськ, Дружківка, Дзержинськ, Костянтинівка і Краматорськ.[192][193]

6 червня під Слов'янськом проросійськими бойовиками з території церкви з мінометів обстріляно блок-пост МВС України. Загинула одна особа, ще двоє співробітників міліції отримали важкі поранення.[194]

13 червня за півтора кілометра від Слов'янська проросійськими бойовиками обстріляна колона українських військових. Загинули 2 бійця 25-ої повітряно-десантної бригади ВДВ ЗС України[195][196][197]

В ніч з 26 червня на 27 червня поблизу Слов'янська в районі селища Мирне проросійськими бойовиками із застосуванням мінометів і 8 танків здійснений штурм блок-посту Збройних сил України. Один танк та один міномет українськими військовими були знищені, ще один ворожий танк захоплений, 4 українські БТР зазнали ушкоджень. Внаслідок нападу загинули 5 десантників ВДВ ЗС України та 1 боєць Національної гвардії України, 5 осіб отримали поранення.[198][199]

28 червня в районі перехрестя автошляхів E40М03 та Т 0513 проросійськими бойовиками здійснений повторний мінометний обстріл блок-пост Збройних сил України. Загинули 3 бійця 95-ї окремої аеромобільної бригади ВДВ ЗС України.[200][201]

Оборона Карачун-гори[ред.ред. код]
Докладніше: Бої за Карачун
Вежа телерадіоцентру на Карачун-горі поблизу міста Слав'янськ Донецької області

17 квітня 2014 року поблизу міста Слов'янськ Донецької області силами розвідувально-диверсійних груп Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації було захоплено телерадіопередавальний центр на горі Карачун, після чого здійснено її відключення від українських телерадіоканалів та налагоджено трансляцію першого мультиплексу цифрового телебачення Російської Федерації.[202]

3 травня десантними військами Збройних сил України було відновлено контроль над телевежею та організовано посилене патрулювання стратегічного об'єкту. 15 травня силами українських військових були ліквідовані новоутворені укріплення російських бойовиків в п'яти кілометровій зоні навколо телевізійної вежі.[203][204][205]

Через стратегічну важливість гори, її панівну висоту над містом та розташування на ній телерадіовежі, проросійськими бойовиками протягом травнячервня 2014 року неодноразово здійснювалися спроби штурму гори та регулярний її обстріл. 19 травня бойовиками була вчинена невдала спроба повторного захоплення об'єкту: в результаті обстрілу російськими бойовиками з території дитячого садка із великокаліберної зброї блок-посту десантних військ України від отриманих поранень загинув десантник ЗС України.[206][207] 29 травня та 24 червня російськими бойовиками поблизу Карачун-гори вчинено два авіатеракти, в результаті чого загинула 21 людина.

У ніч з 30 червня на 1 липня під час масованого обстрілу Карачун-гори російськими військовими спецпризначенцями з великокаліберної зброї, телевежу було зруйновано.[208]

Визволення Красного Лиману[ред.ред. код]

Протягом 34 червня Службою безпеки України та МВС України проведено спецоперацію із затримання проросійських злочинців в місті Лиман, в ході якої було ліквідовано укріплений військовою технікою опорний пункт бойовиків у захопленій в середині квітня міській лікарні. В результаті операції загинула одна людина. 5 червня було відновлено роботу міської ради та міськуправління міліції.[209]

19 червня Збройними силами України знищені укріплення російських бойовиків в південній частині Краснолиманського району (в місті Сіверськ, смт. Ямпіль і Зарічне, селі Закітне та залишків в місті Лиман).[210] В ході облави частину бандоформування злочинців було затримано та притягнено до кримінальної відповідальності. Однак більшість російських бойовиків передислокувалася до міста Слов'янськ. В результаті операції загинули 16 десантників 24 ОМБр, 25 ОПДБр та 95-ї окремої аеромобільної бригад та ВДВ ЗС України.

Західні та південні райони Донецької області[ред.ред. код]

11 травня 2014 року у місті Красноармійськ Донецької області біля міської ради проросійськими бойовиками здійснений напад на правоохоронців. В результаті сутички одна людина загинула та ще одна була поранена.[211][212]

Вранці 23 травня в селі Карлівка Мар'їнського району проросійськими бойовиками, споряджених бронетранспортерами (три БТР), снайперським і важким озброєнням (великокаліберні кулемети та гранатомети), із засідки вчинено збройний напад на транспортну колону Національної гвардії України. В результаті 4-годинного бою загинули 5 та поранено 6 бійців батальйону спеціального призначення резервістів Національної гвардії України «Донбас». Частину нацгвардійців проросійськими бойовиками взято в полон та піддано нелюдським тортурам.[213][214][215][216][217][218][219]

Того ж дня неподалік села Новопавлівка Волноваського району проросійськими бойовиками з автоматичної зброї обстріляно санітарну автомашину, в наслідок чого загинув солдат Збройних сил України, одна людина зазнала поранень.[220].

23 травня та 21 червня поблизу села Золотий Колодязь Добропільського району проросійськими бойовиками зі снайперської гвинтівки здійснений обстріл блок-посту Збройних сил України. Загинули 3 бійця 93-ї окремої механізованої бригади ЗС України.[221][222]

Кадр з відеозйомки нападу проросійських бойовиків на блок-пост ЗСУ поблизу Волновахи, 22 травня 2014
Напад поблизу Волновахи[ред.ред. код]

22 травня 2014 року приблизно о 4:30 ранку поблизу міста Волноваха Донецької області стався напад проросійських бойовиків на блокпост українських військових 51-ої механізованої бригади ЗС України. У результаті нападу проросійських бойовиків загинули 18 людей, 32 особи отримали поранення.[223][224]

Протистояння в Маріуполі[ред.ред. код]

16 квітня 2014 року о 20.30 годині проросійськими бойовиками, озброєними автоматичною зброєю, гранатами та пакетами із запалювальною сумішшю, з метою заволодіння воєнною зброєю здійснено напад на військову частину у місті Маріуполь Донецької області.[84] Силами СБУ та міського управління МВС України штурм бойовиків був відбитий. В результаті протистояння загинули 3 та поранено 15 осіб, спалено автомобіль та дві будівлі.[84][85]

Військові та політичні події в місті Маріуполь Донецької області протягом 2014—2015 років

9 травня 2014 року кількома десятками проросійських бойовиків, озброєних снайперською, автоматичною, великокаліберною зброєю та гранатами, здійснено блокування вулиць міста та вчинено спробу захоплення міського відділення МВС України і військової частини Національної гвардії України.[225][226][227][228] Враховуючи масштабність нападу, рух громадського транспорту в місті було зупинено[229] та задіяні Збройні сили України з використанням бронетехніки[230] В результаті протистояння загинули 9 та поранено 42 особи, пошкоджено мережу водопостачання, споруди Маріупольської міської ради, прокуратури, військової частини, житлові будинки, а будівля міського відділку міліції згоріла вщент.[231] Серед загиблих 1 боєць Національної гвардії України, 3 силовика територіальної оборони України «Дніпропетровськ» і «Азов» та 2 працівника Маріупольського міського відділення МВС України, у тому числі начальник Маріупольського міського управління ДАІ підполковник Віктор Саєнко та командир Дніпропетровського батальйону територіальної оборони полковник Сергій Демиденко, якому російські бойовики відрізали вуха і викололи очі.[232][233][234][235][236][237][238][239][240][241][242][243][244][245][246]

13 червня о 4:50 ранку із залученням бійців Національної гвардії України, МВС України та територіальної оборони України «Азов» і «Дніпро-1» розпочата антитерористична операція по тотальній ліквідації терористичних осередків проросійських злочинців в місті Маріуполь.[247][248][249] В ході операції силовими органами України були знищені опорні пункти проросійських бойовиків, ліквідована їхня військова техніка, нейтралізовані самі зловмисники та відновлено контроль над усіма незаконно захопленими спорудами міста.[248][250]

14 червня на околиці міста, в районі заводу «Азовсталь», проросійськими бойовиками із засідки зі снайперської, автоматичної та великокаліберної зброї здійснений обстріл колони автомобілів Державної прикордонної служби. Загинули 5 прикордонників, ще 7 осіб отримали поранення.[251]

Луганська область[ред.ред. код]

Луганська обласна державна адміністрація після теракту 2 червня 2015 року

22 травня 2014 року поблизу міста Рубіжного Луганської області в засідку проросійських бойовиків потрапила 30-а окрема механізована Новоград-Волинська бригада 8-го армійського корпусу Збройних сил України, яка рухалась через міст автошляхом у напрямку до міста Новодружеськ. Бойовики, здебільшого чеченської національності, перебували на обладнаних позиціях на березі річки Сіверський Донець та вчинили напад на колону механізованого взводу із застосуванням стрілецької зброї та гранатометів. В результаті сутички загинули 3 людини, ще 5 осіб — важко поранені.[252]

2 червня в місті Луганськ пролунав вибух біля Луганської обласної державної адміністрації, в результаті чого загинули 8 та поранено 28 осіб. Існує декілька версій подій. За заявою ГПУ, причиною вибуху в Луганській обласній державній адміністрації стало потрапляння ракети ПЗРК проросійських бойовиків[253]. За заявою прес-офіцера АТО Олексія Дмітрашковского, вибух стався всередині будівлі через «невміле поводження зі стрілецькою зброєю та вибуховими речовинами», а «обстрілу будівлі зовні, тим більше — з літака, не відбувалося».[254] Місія ОБСЄ в Україні вважає, що Луганська ОДА була обстріляна ракетами з літака.[255][256] За заявою проросійських бойовиків, українські силовики завдали авіаудар по будівлі адміністрації[257].

17 червня в районі селища Металіст (Слов'яносербський район), в 10 кілометрах від Луганська, проросійськими бойовиками із засідки перехресним вогнем із великокаліберної зброї було атаковано колону військових Збройних сил України, що рухалась до блок-посту на околиці населеного пункту. В ході 20-ти годинної сутички загинули 16 військовослужбовців 128-ї окремої гвардійської гірсько-піхотної Туркестансько-Закарпатської бригади, 80-ї окремої аеромобільної бригади 13-го армійського корпусу Збройних сил України та батальйону територіальної оборони України «Айдар». Опівдні наступного дня силами АТО за підкріпленням окремих підрозділів Національної гвардії України територія селища була повністю очищена від проросійських бойовиків, знищено кілька їх блок-постів та дві амфібії. В ході боїв загинули 2 журналісти з Російської Федерації, які нелегально перетнули українсько-російський кордон та були в складі проросійських бойовиків.[258][259][260][261]

18 червня біля селища міського типу Станиця Луганська проросійськими бойовиками були обстріляні підрозділи Збройних сил України. В ході збройного протистояння російськими найманцями був оточений та пошкоджений український танк Т-64Б. Два чоловіка екіпажу загинули, відірвавши гранату у середині танку. 21 серпня селище було звільнене від бойовиків[262][263].

28 червня між населеними пунктами Нижня Вільхова та Комишне відбувся напад проросійських бойовиків на колону тилового забезпечення Збройних сил України (водовоз ГАЗ-66 з супроводом). Загинули дві особи.[264]

Рейди бойовиків до Харківської області[ред.ред. код]

У ніч на 18 травня 2014 року поблизу міста Ізюм Харківської області проросійськими бойовиками вчинено напад на табір військовослужбовців України. В результаті збройної сутички поранено два бійці Національної гвардії України.[186]

22 травня неподалік міста Барвінкове проросійськими бойовиками здійснено обстріл блок-посту Національної гвардії України.[265]

29 травня біля села Кам'янка Ізюмського району Харківської області відбувся напад проросійських бойовиків на автоколону військових Збройних сил України, бійців Нацгвардії України та волонтерів, які після доставки продуктів харчування та побутових речей на блокпости поблизу Слов'янська Донецької області поверталися до міста Ізюм. В результаті терористичного акту загинув солдат Національної гвардії України.[266]

Одностороннє припинення вогню (20—30 червня 2014 року)[ред.ред. код]

20 червня 2014 року Петро Порошенко віддав наказ силам АТО з 22:00 п'ятниці 20 червня  по 10:00 четверга 27 червня 2014 року в односторонньому порядку припинити бойові дії на окупованих терористами територіях України та закликав бойовиків до участі в переговорах з метою мирного врегулювання інциденту на Донбасі.[267]

"
План мирного врегулювання ситуації на сході України
  1. Гарантії безпеки для всіх учасників переговорів.
  2. Звільнення від кримінальної відповідальності тих, хто склав зброю і не здійснив тяжких злочинів.
  3. Звільнення заручників.
  4. Створення 10-кілометрової буферної зони на українсько-російському державному кордоні і виведення незаконних збройних формувань.
  5. Гарантований коридор для виходу російських і українських найманців.
  6. Роззброєння.
  7. Створення в структурі МВС підрозділів для здійснення спільного патрулювання.
  8. Звільнення незаконно утримуваних адміністративних будівель в Донецькій і Луганській областях.
  9. Відновлення діяльності місцевих органів влади.
  10. Поновлення центрального теле- і радіомовлення у Донецькій і Луганській областях.
  11. Децентралізація влади (шляхом обрання виконкомів, захист російської мови — проект змін до Конституції).
  12. Узгодження губернаторів до виборів з представниками Донбасу (за умови погодження єдиної кандидатури, при розбіжності — рішення приймає президент).
  13. Дострокові місцеві і парламентські вибори.
  14. Програма створення робочих місць у регіоні.
  15. Відновлення об'єктів промисловості та соціальної інфраструктури

 — П. О. Порошенко, м. Святогорськ, 20 червня 2014

 »

Одночасно з припиненням вогню відбувались переговори на рівні Контактної групи з мирного врегулювання ситуації на сході України.

Звільнення території України від терористичних осередків (1 липня — 5 вересня 2014 року)[ред.ред. код]

Хід звільнення території України від осередків терористів протягом 1 липня — 5 вересня 2014 року

Враховуючи позицію російського керівництва з нехтування домовленостей тристоронньої Контактної групи з мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях та продовження просування проросійського військового контингенту в глиб території України, 02014-07-01 1 липня 2014 року силовими структурами України розпочата повномасштабна військова операція з активного контрнаступу на всій лінії фронту та тотальної ізоляції зони конфлікту від військового забезпечення з боку Російської Федерації.[268]

Станом на 4 липня українськими військовими з початку антитерористичної операції було звільнено 17 населених пунктів, а під контролем урядових сил знаходилось 23 з 36 районів Донецької (13 з 18) та Луганської (10 з 18) областей[269].

Донецька область[ред.ред. код]

Визволення Краматорської агломерації[ред.ред. код]
Мапа боїв за Краматорську агломерацію 1 — 5 липня 2014 року
     Україна
     Територія, яку займали проросійські
      бойовики 1—4 липня 2015 року
     Територія, окупована проросійськими
      бойовиками станом на 5 липня 2015
 Наступ українських військових
      1—5 липня 2015 року
 Відступ проросійських бойовиків
      5 липня 2015 року

02014-07-01 1 липня 2014 року, в результаті поновлення активної фази Антитерористичної операції, військовими силами України розпочато знешкодження російських збройних формувань в населених пунктах Краматорської агломерації та відновлена воєнна блокада головного оперативного військового табору російських бойовиків Сектору «Б» в місті Слов'янськ. На протязі дня в північній частині Слов'янського району, неподалік від стратегічно важливого міста українськими силовиками знищено тренувальний табір та нейтралізовано близько 250 російських бойовиків (майже 70 відсотків з яких — чеченці), а вже наступної доби відновлено контроль над смт. Райгородок та селами Різниківка і Рай-Олександрівка. Протягом 3 — 4 липня Збройними силами України здійснено знешкодження близько 200 проросійських бойовиків, знищено їх опорні пункти і склади боєприпасів в місті Миколаївка та взято під контроль саме місто і автошлях E40М03 в східній околиці Слов'янська, унеможливлюючи таким чином проникнення бойовиків зі зброєю на захід, північ та схід.[270][271][272][273][274][275][276]

Поступово в лавах російських бойовиків на підґрунті безрезультатного адміністрування та фінансових проблем посилюються панічні настрої і загострюються внутрішні конфлікти. Протягом 1 — 4 липня бойовики масово дезертують в південно-східному напрямку, інша їх частина — на деякий час самоорганізовуються в місті Слов'янськ, однак вже 5 липня теж тікають через Краматорськ, Дружківку і Костянтинівку в напрямку Донецька та Горлівки, мінуючи та підриваючи за собою залізничне полотно і автомобільні мости.[277][278] [279][280][281][282][283]

Упродовж 5 — 7 липня силами військовослужбовців Збройних Сил України здійснено остаточне звільнення Артемівського, Мар'їнського і Слов'янського районів Донецької області від залишків чеченських найманців, які залишилися прикривати відхід російських бойовиків; завершено демілітаризаційні і інженерні роботи з розмінування інфраструктурних об'єктів, демонтації фортифікаційних укріплень, ліквідації зброї і боєприпасів, та розпочато місію з адаптації регіону до мирного життя.[284][285][286][287]

Луганська область[ред.ред. код]

Визволення Лисичансько-Сєвєродонецької агломерації[ред.ред. код]

02014-07-19 19 липня 2014 року силами Національної гвардії та Збройних сил України розпочато спільну операцію зі звільнення стратегічно важливого транспортного вузла Лисичансько-Сєвєродонецької агломерації. Упродовж двох днів силовими структурами України розгорнуті вогневі позиції у передмістях Попасної, Рубіжного і Сєвєродонецька, а вже 21 липня — одночасно з трьох боків розпочато військову атаку по замкненим у кільце проросійським бойовикам в окупованих населених пунктах агломерації. Незважаючи на потужний опір, чинений професійно підготовленими проросійськими спецпризначенцями, активне використання бойовиками житлової інфраструктури як щита, а вузьких ділянок транспортних комунікацій міста (головним чином мостів через річку Сіверський Донець і її приток) та багатоквартирних будинків як вогневих точок для здійснення обстрілів, 22 липня українськими військовими успішно знешкоджено противника та з мінімальними руйнуваннями відновлено контроль над Кремінним, Попасним, Рубіжним і Сєвєродонецьком, а наступного дня — над Новодружеським, Привіллям, та зайнято північні райони міста Лисичанська. З початком бойових дій у Лисичанську, подібно подіям під Слов'янськом, активізовуються панічні спроби втечі з оточеного міста бойовиків на бронетехніці, в супроводі шквального вогню з власних РСЗВ „Град“ по міським житловим кварталам та одночасним знищенням мостів і шляхопроводів на своєму шляху. 24 липня зведеними підрозділами Національної Гвардії та Збройних Сил України нанесено заключний нищівний удар по сконцентрованим залишкам проросійських бойовиків, в результаті чого у вечері того ж дня місто було повністю звільнено від озброєних іноземців та відновлено контроль над усіма незаконно захопленими міськими спорудами,[288] а завдяки створеному навколо міста вогневому мішку, ворожа техніка та близько 35 озброєних осіб, здебільшого кавказької національності, — нейтралізовані.

Докладніше: Бої за Лисичанськ
Облога Луганська[ред.ред. код]

2 липня бої точилися на околицях Луганська, а в самому місті відбувалося переміщення терористів з військовою технікою, та заняття позицій, зокрема, позицій для обстрілу з ПЗРК у різних районах міста[289]. 3 липня бої точилися на окраїнах Луганська, удари по бойовиках наносились з м. Олександрівська, селища Металіст, які знаходились під контролем українських військових, а також з району Станиці Луганської[290]. Ввечері 4 липня бойовики обстрілювали східний район Луганська Велика Вергунка та смт. Станиця Луганська, розмістивши бойову техніку у житлових районах міста[291].

3 липня українські військові продовжували вести бої за м. Краснодон[290].

Бої на державному кордоні України[ред.ред. код]

4 липня 2014 року блокпост українських десантників поблизу с. Дякове Антрацитівського району на Луганщині був атакований безпілотним апаратом, з якого скинуто гранату[292].

Зеленопілля[ред.ред. код]
Докладніше у статті Атака біля Зеленопілля

У ніч 10-11 липня 2014 р. коло українського населеного пункту Зеленопілля з Росії міста Гуково та Куйбишево був обстріляний з реактивної системи залпового вогню „Град“ базовий табір тактичної групи „КОРДОН“ ЗСУ, НГУ, ДПСУ (в яку входили 24-а механізована, 72-а механізована та 79-а аеромобільна бригади). У населений пункт Пологи Запорізької області (основний військовий морг) були відправлені тіла загиблих українських військовослужбовців[293][294].

Савур-могила[ред.ред. код]
Докладніше у статті Бої за Савур-Могилу (2014)

28 липня 2014 року ЗСУ спільно з бійцями Нацгвардії у рамках АТО у Донецькій області проти російських найманців та так званого „ополчення донбасу“ взяли під контроль населений пункт Саурівка та стратегічно важливу висоту — курган Савур-Могила.[295]

Савур-Могила є стратегічною висотою на кордоні Луганської і Донецької областей України та Ростовської області Росії, з якої терористи обстрілювали українських військових та ряд населених пунктів, зокрема, Маринівку, що знаходиться поряд з пунктом пропуску через державний кордон «Маринівка».

Збиття Boeing 777 Malaysia Airlines Flight 17 та його наслідки[ред.ред. код]

Malaysia Airlines Flight 17 crash site.png
Мапа катастрофи літака Malaysia Airlines[296]
 Маршрут рейсу MH17
     Орієнтовна зона запуску ракети (320км2)
     Територія, яку займали проросійські бойовики
в день авіакатастрофи (17 липня 2014)
     Російська Федерація

17 липня 2014 року в підконтрольній зоні терористичній організації «ДНР» між селами Грабове та Розсипне Шахтарського району Донецької області України був збитий пасажирський літак Boeing 777 авіакомпанії Malaysia Airlines, що виконував рейс «MH17» Амстердам — Куала-Лумпур. В результаті теракту загинули 298 осіб — громадяни Нідерландів, Малайзії та ще 16 країн.[297] За підсумками розслідувань, здійснених протягом липня-вересня 2014 року представниками Ради безпеки Нідерландів та ряду міжнародних організацій було виявлено, що причиною падіння літака стало його ураження боєголовкою моделі 9N314M ракети класу „земля-повітря“ серії 9M38[ru], якими оснащуються зенітно-ракетні комплекси „Бук“.

Російські засоби масової інформації, всупереч результатам розслідувань, спробували перекласти провину за збиття літака на українських військових. Тим не менше, теракт став безпосередньою причиною міжнародної економічної ізоляції Російської Федерації від цивілізованого світу, яку проголосили 41 країна та ряд міжнародних організацій та спричинив третю хвилю санкцій проти окремих секторів економіки та посилив обмеження на співробітництво і технологічне забезпечення Російської Федерації.[298][299]

Іловайський котел[ред.ред. код]

Докладніше: Бої за Іловайськ

Починаючи з середини серпня 2014 року, наступальні дії українських силовиків в районі Іловайська поступово припиняються у зв'язку з нестачею сил для остаточного взяття міста.

У ніч з 23 на 24 серпня з Росії на територію України в районі Амвросіївки зайшло 4 батальйонно-тактичних групи Збройних сил РФ,[300] сформованих на основі підрозділів 6 ОТБр, 8 ОМСБр, 31 ОДШБр, 331 ПДП та ін., які взяли в оточення угруповання українських сил в районі Іловайська.

24-28 серпня точилися запеклі бої, поки російські війська окопувалися на позиціях, укріплюючи кільце. За ці дні українські підрозділи змогли взяти у полон 13 військовослужбовців РФ, захопити новітній російський танк Т-72Б3 та розбити колону 8 ОМСБр.[301]

27 серпня відбулася спроба деблокувати зовні українські формування, оточені під Іловайськом, силами ротно-тактичної групи 92 ОМБр та роти 42 БТрО, але їх колони в ніч з 27 на 28 зазнали артилерійського обстрілу і втратили боєздатність.

Зранку 29 серпня почався вихід українських військ з-під Іловайська по попередньо оговореному з російською стороною маршруту зі спробою прориву. Російські війська відкрили шквальний вогонь по українським колонам. Українські війська встигли підбити щонайменше кілька танків 21 ОМСБр, а бійці батальйону «Донбас» змогли взяти в полон ще 4-х військовослужбовців РФ і підбити кілька танків 6 ОТБр. Під час виходу загинуло більше 500 українських бійців, сотні були поранені та захоплені у полон.[302]

Збройне протистояння на лінії розмежування (6 вересня 2014 року — 13 січня 2015 року)[ред.ред. код]

В той же час, бойовики та російські війська продовжували щоденні обстріли позицій українських військових на різних ділянках фронту. Загальна кількість порушень військами Росії і бойовиків режиму тимчасового припинення вогню з моменту підписання Мінських домовленостей наприкінці жовтня перевищила 2 тисячі,[303] на початку листопада наблизилось до 2400[304]. Станом на 18 листопада кількість обстрілів бойовиками українських позицій перевищила 3 тисячі,[305] а на 24 листопада склала 3412 разів[306]

1 листопада 2014 року українські військові відбили в бойовиків села Геївка.[307]

Відновлення військового наступу Російської Федерації (13 січня — лютий 2015 року)[ред.ред. код]

Оборона Донецького аеропорту[ред.ред. код]

Мапа міжнародного аеропорту „Донецьк“ імені Сергія Прокоф'єва

Активний наступ на Донецький аеропорт бойовики поновили 15 січня 2015. Про наміри захопити аеропорт заявив ватажок ДНР Олександр Захарченко. Успішна оборона аеропорту тривала до 19 січня, проте ситуація погіршилася після того, як бойовикам вдалося підірвати частину перекриття другого поверху. Серед факторів, що ускладнили оборону аеропорту — густий туман та заглушення супротивником засобів радіозв'язку[308]. До 22 січня українські військові змушені були залишити об'єкт. За підрахунками військового експерта Олександра Кривоносова за весь період перебування українських військових в донецькому аеропорту загинуло понад 200 осіб, а поранено — понад 500[309].

Військовий наступ Російської Федерації на Дебальцеве[ред.ред. код]

Мапа боїв за Дебальцеве після Мінського саміту 12 лютого 2015 року
     Україна
     Територія, яку займали проросійські
      бойовики 12 лютого 2015 року
     Територія, яку зайняли проросійські
      бойовики 12—17 лютого 2015 року
 Наступ проросійських бойовиків
      12—17 лютого 2015 року
 Виведення українських військових
      18 лютого 2015
Докладніше: Бої за Дебальцеве

Спроби мирного врегулювання[ред.ред. код]

Учасники Мінського саміту за столом попередніх переговорів у розширеному форматі

Моніторингова місія ОБСЄ[ред.ред. код]

З метою збору фактів інцидентів в сфері безпеки України та міжнародного суспільного висвітлення даної інформації, 21 березня 2014 року Постійною радою Організації з безпеки і співробітництва в Європі ухвалено рішення щодо направлення в Україну Спеціальної моніторингової місії міжнародних спостерігачів терміном на 6 місяців. Улітку того ж року в результаті трансформації окремих терористичних актів у системні та масові бойові дії зі застосуванням військової техніки, мандат цієї місії був продовжений до 31 березня 2016 року, а чисельність збільшена до 500 осіб, з яких близько 350 спостерігачів направлено в епіцентр глобального конфлікту — до Донецької та Луганської областей.[310]

Мінський протокол[ред.ред. код]

Докладніше: Мінський протокол
Мапа лінії розмежування та буферної зони згідно з Мінською угодою[311]  Границя контролю України
 Границя окупації проросійськими
      бойовиками
 Граничні межі 30 км буферної зони для
      артилерії калібром > 100 мм
     Територія, яку займали проросійські
      бойовики 19 вересня 2014 року

5 вересня 2014 року в Мінську в будівлі „Президент-готель“ відбулася третя зустріч Контактної групи з мирного врегулювання ситуації на сході України, в ході якої сторонами конфлікту узгоджено виконання „Плану мирного врегулювання ситуації на сході України“ П. О. Порошенка, з урахуванням ініціатив президента Російської Федерації В. В. Путіна. Дія угоди вступила в силу в той же день з 19:00 (UTC+2)[312][313][314][315].

Починаючи з вересня 2014 року розпочала роботу робоча група спільного Центру з контролю і координації питань припинення вогню і поетапної стабілізації лінії розмежування сторін на Сході України, до складу якої увійшли представники української сторони, моніторингова група ОБСЄ і 76 військовослужбовців ЗС РФ на чолі з заступником головнокомандувача Сухопутних військ РФ генерал-лейтенантом Ленцовым А. В.[311]

20 вересня 2014 року рішенням четвертого засідання Контактної групи затверджений Меморандум щодо двостороннього припинення застосування зброї, який тлумачив шляхи імплементації 1 пункту рішення протоколу[316]. Меморандум передбачав: загальне припинення застосування зброї; зупинка військових формувань сторін на лінії зіткнення станом на 19 вересня; відведення засобів ураження калібром понад 100 міліметрів від лінії зіткнення на відстані не менше 15 кілометрів з кожної сторони; заборону на розміщення важких озброєнь і важкої техніки в районі, обмеженому певними населеними пунктами; заборону на польоти авіації та іноземних літальних апаратів, крім апаратів ОБСЄ; виведення іноземних найманців із зони конфлікту.

З моменту укладання Меморандуму над її виконанням фактично працювала лише українська сторона. Верхівка Російської Федерації та керовані нею бойовики взяті на себе зобов'язання саботували.

Угода про виведення зброї на сході Україні[ред.ред. код]

29 вересня 2015 року сторонами Контактної групи з мирного врегулювання ситуації на сході України підготовлена «Угода про виведення зброї в Східній Україні».[317][318]

2 жовтня 2015 року у Парижі в ході четвертої зустрічі лідерів держав у нормандському форматі УкраїнаНімеччинаФранціяРосія обговорено шляхи реалізації Угоди та узгоджено ряд питань, що включали: відведення озброєнь калібром понад 100 мм.; розмінування окремих територій; розширення мандату гуманітарних та миротворчих місій; звільнення українських заручників; проведення місцевих виборів згідно чинного законодавства України тощо[319] Питання щодо суверенітету України над Автономною Республікою Крим не були вирішені.

Протягом 319 жовтня 2015 року Збройними силами України реалізований перший етап Угоди з відведення зброї у секторі «Північ», який охоплює частину території Луганської області: 36 жовтня відтягнуті танки, 911 жовтня — артилерійські гармати та міномети.[320][321][322][323]

20 жовтня 2015 року Збройними силами України розпочатий другий етап угоди з відтягнення озброєнь у секторі «Південь», що охоплює Донецьку область та західну частину Луганської області, і має протривати 24 дні.

Відведення зброї проросійськими бойовиками розпочате 18 жовтня 2015 року.

Моніторинговий проект «Прифронтова інспекція»[ред.ред. код]

Проект громадської організації «Фундація.101»[324] за сприяння Уповноваженого Верховної ради України з прав людини[325] та Донецької обласної військово-цивільної адміністрації[326].

Проект являє собою щоденний моніторинг контрольних пунктів в'їзду-виїзду на лінії зіткнення у Донецькій області на предмет дотримання прав людини, а також щодо виконання органами державної влади вимог «Тимчасового порядку контролю за переміщенням осіб, транспортних засобів та вантажів (товарів) через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей».

Проект триває з вересня 2015 року на КПВВ «Зайцеве» та «Новотроїцьке».

Вдосконалення системи прикордонно-митного контролю України на кордоні з Російською Федерацією[ред.ред. код]

Наслідки російського вторгнення на схід України[ред.ред. код]

Кривавий терор проти мирного населення[ред.ред. код]

Теракт поблизу міста Волноваха[ред.ред. код]

Відеохроніка подій трагедії поблизу м. Волноваха

13 січня на контрольно-пропускному пункті автошляху Н20 (Маріуполь —Слов'янськ), поблизу села Бугас Волноваського району Донецької області, проросійськими силами з артилерії були розстріляні 13 та поранено 18 мирних людей — пасажирів рейсового автобуса „Златоустівка — Донецьк“, який в той час проходив паспортну перевірку.[328][329]

Теракт в Донецьку[ред.ред. код]

22 січня проросійськими військовими здійснено артилерійський обстріл зупинки громадського транспорту „Завод Донгормаш“ Ленінського району Донецька, в наслідок чого, загинули 8 та поранено 13 жителів міста.[330][331][332][333]

Теракт у Маріуполі[ред.ред. код]

24 січня 2015 року проросійським незаконним збройними угруповуванням „ДНР“ із лівобережжя річки Кальміус було вчинено серію артилерійських обстрілів по житловому мікрорайону „Східний“ міста Маріуполь та блокпостах Збройних сил України, у результаті чого загинули 30 мешканців міста та військовослужбовець, а також 117 осіб поранено. Відповідальність за здійснення терористичних актів в обласному центрі Донецької області офіційно взяв на себе лідер терористичної організації „ДНР“ Олександр Захарченко.[334][335][336][337]

Теракт у Краматорську[ред.ред. код]

10 лютого 2015 року проросійськими військовими ракетами реактивної системи залпового вогню „Торнадо“ здійснений обстріл житлових кварталів Краматорська та військового аеродрому поблизу міста. Загинули 17 мирних жителів, поранені 64 особи, серед них 5 дітей.[338][339][340]

Людські жертви[ред.ред. код]

3 березня 2016 року голова моніторингової місії ООН озвучила інформацію, що за період з квітня 2014 до 15 лютого 2016 року зафіксовано 9167 вбитих і 21044 поранених в результаті бойових дій. Це число включає українських військовослужбовців, членів проросійських збройних груп, і цивільне населення.[341]

Полонені та заручники[ред.ред. код]

Під час заворушень на сході вже у перші дні після захоплення адміністративних споруд сепаратисти почали запроторювати у підвали громадських активистів, українських кореспондентів, посадовців і просто випадкових людей. На них чекали тривале позазаконне утримання і тортури аж до вбивства. Кількість утримуваних вже у перший місяць рахувалася на сотні осіб.

З розгортанням збройного протистояння до рук сепаратистів стали потрапляти військовослужбовці, добровольці і волонтери, які забезпечували армію. Кількість полонених зростала після невдалих боїв за кордон, іловайського котла. Сепаратисти навіть проподили «паради полонених» на вулицях міст — такі випадки гостро засуджувалися правозахисниками, як порушення прав військовополонених, Були випадки, коли бойовики брали у полон родичів, які на свій ризик везли викуп за своїх полонених.

Потреба обміну полонених стала гострою, і обмін вівся на протязі всього часу ведення бойових дій. У Мінських угодах був зафіксований принцип обміну всіх на всіх, але кожен окремий обмін давався з трудом. Часто домовлятися про звільнення треба було з кожним окремим польовим командиром, умови яких мінялися непередбачувано.

Станом на 13 березня 2015 року у результаті роботи Центру обміну та звільнення людей, які незаконно утримуються терористами або російськими військовими, Службі безпеки України вдалося звільнити 2483 людей. [342] Навзамін СБУ змушена була віддати 1553 затриманих зрадників, шпигунів і диверсантів.[342]

У липні 2016 року організація Human Rights Watch повідомила, що таємне утримування та катування заручників практикують обидві сторони конфлікту[343]. Серед місць, де можуть досі утримувати людей, організація називає будівлю СБУ в Харкові. У листі до Amnesty International та Human Rights Watch, Служба безпеки України заперечила існування будь-яких місць тримання під вартою, окрім їхнього офіційного центру тримання під вартою в Києві.

Полонені українські силовики та цивільне населення[ред.ред. код]

Станом на початок листопада 2014 року в полоні бойовиків знаходились близько 500 заручників (українських силовиків та цивільного населення),[344] а до середини листопада список зріс до понад 700 осіб.[345]

За інформацією російської правозахисниці Олени Васильєвої, щонайменше 20 українських військових перебувають у московських СІЗО, а перед тим утримувались у Ростовському СІЗО, яким висунуті обвинувачення у незаконному перетині кордону, але затримані вони як військовополонені[346][347]

Полонені проросійські бойовики[ред.ред. код]

На початку листопада 2014 року під охороною українських силових спецслужб перебувало близько 250—300 бойовиків, а також близько 100 під вартою в батальйонах.[344]

Обмін полоненими та заручниками[ред.ред. код]

Протягом листопада за офіційною інформацією звільнено 17 українських військових.[348]

Тортури та рабство[ред.ред. код]

На території східної України, окупованої проросійськими військами зафіксовано щонайменше 26 пунктів, в яких розміщуються концтабори та місця масового поховання людей. По відношенню до полонених, бойовиками широко застосовуються жорстокі тортури, а з їх родичів за звільнення вимагаються грошові викупи, які в залежності від статків родин варіюються від 5 000 до 50 000 доларів США. Ув'язненні активно використовуються на каторжних роботах з будівництва фортифікаційних укріплень та вивезення майна підприємств України в Російську Федерацію. За результатами пошукових операцій, у місцях колишнього розташування польових таборів проросійських бойовиків виявлено велику кількість братських могил, тіла в яких з чіткими ознаками тортур. Частину небіжчиків неможливо ідентифікувати внаслідок нелюдського спотворення.[349][350][351][352][353][354][355][356][357][358][359][360][361][362][363][364][365][366][367][368][369][370][371][372][373]

Злочини проти мирного населення[ред.ред. код]

Внутрішньо переміщені особи в зоні АТО[ред.ред. код]

Густина внутрішньо переміщених осіб до місцевого населення по областях станом на грудень 2014

Місця для поселення переселенців із зони антитерористичної операції облаштовані у м. Святогірську Донецької області, який станом на середину червня 2014 року надав притулок 18 тис. переселенців[374]. Місту надається також допомога Харківською областю[375].

Проросійські активісти на Донбасі відправили частину біженців до дитячого будинку поблизу Воронежа, пообіцявши направити їх до Криму[376].

За інформацію ДСНС України, станом на 2 липня 2014 року із зони Антитерористичної операції було переміщено за допомогою державних служб більше 27 тисяч осіб, у тому числі 10,3 тис. дітей та 3,5 тис. інвалідів та людей похилого віку, які розміщені, головно, у Києві, Київській, Дніпропетровській. Запорізькій, Одеській та Харківській областях[377].

За даними Агентства ООН у справах біженців в Україні, Молдові та Білорусі на 18 вересня 2014 року територію антитерористичної операції на сході України вимушені були залишити 257 695 осіб[378]. До 25 листопада, за даними ООН, ця цифра перевищила 1 млн осіб, в тому числі 490 046 осіб виїхали до інших областей України, а ще 545 613 осіб виїхали за межі України.[379]

За даними української влади, станом на середину листопада із зони антитерористичної операції виїхало 445 178 осіб, зокрема більше 122 тис. дітей та 87 тис. інвалідів та осіб похилого віку. Значна кількість внутрішньо переміщених осіб, переважно пенсіонери з Горлівки та Дебальцевого, мешкала у Костянтинівці (59 тис.) та Артемівську й Артемівському районі.[380]

Для вимушених внутрішніх переселенців, в першу чергу для соціально незахищених груп населення, споруджуються швидкозбірні будиночки з електричним опаленням та водопостачанням у Харкові (36 будинків на 490 осіб), Дніпропетровську та Запоріжжі, надані Німеччиною.[381]

Порушення прав людини[ред.ред. код]

За оцінками офісу ООН з координації гуманітарних зусиль, на кінець листопада 2014 року у зоні бойових дій на сході України мешкало близько 5,2 млн осіб.[382]

Згідно з Рішенням РНБО України, яке було введено в дію 14 листопада 2014 року Кабінет Міністрів України має вжити заходів щодо евакуації державних підприємств, установ та організацій, їх майна та документації разом з працівникам, якщо вони дадуть згоду на це, Міністерство Юстиції України — щодо переміщення виправних установ до інших частин України та переведення суддів, а Національний Банк України має протягом місця припинити обслуговування банками рахунків, у тому числі карткових, фізичних та юридичних осіб на підконтрольних бойовикам територій.[383][384] З 1 грудня було припинено виплату пенсій та інших соціальних виплат на контрольованих бойовиками територіях.[385][386]

Факти викрадань та катувань бойовиками, здебільшого проукраїнського населення або з метою наживи за викуп, позасудових страт бойовиками місцевого населення, українських бійців, а також активістів «ДНР» та «ЛНР» були зафіксовані представниками міжнародної правозисної організації «Amnesty International».[387] Фіксувалися випадки стрільби бойовиків по місцевим жителям[388] На підконтрольних бойовикам територіях значне поширення знайшли терор проти місцевого населення, масові вбивства, доносительство, яке також має ознаки особистого зведення рахунків. Особи, проти яких доносять, опиняються у в'язницях.[389]

Гуляння, організовані керівництвом ДНР в День пам'яті жертв голодоморів, 28 листопада 2015 року. Розважальний концерт та ярмарка з розпродажем гуманітарної допомоги

Складною є ситуація з продуктам харчування, особливо через відсутність коштів в місцевого населення.[390] Так, у Первомайську у листопаді 2014 року роздавали 200 г хліба на день за паспортом або за свідоцтвом про народження дитини[391] При цьому доставка гуманітарних вантажів на ці території від української влади блокується бойовиками.[392] За інформацією від місцевих журналістів та жителів у Червонопартизанську померло від голоду 64 особи, а голодні смерті зафіксовані й у Ровеньках, а також є інформація про факти голодування у Лутугиному, Брянці й Горлівці та про складну ситуацію в Антрациті[393]. Через складні соціально-побутові умови життя, невиплату пенсій та неможливість купити продукти харчування через відсутність коштів ускладнилась соціальна ситуація[392][390], і у листопаді 2014 року відбувались виступи населення проти бойовиків з вимогою виплат пенсій та зарплат в Донецьку, Луганську,[394] Свердловську,[395] Єнакієвому,[396] Торезі.[397][393] Також у «Донецькій народній республіці» бойовики відмовились платити заробітні плати та соціальні відшкодування вчителям професійно-технічних училищ до того часу, коли не буде наповнений «бюджет республіки»,[398] замінивши її на продовольчі товари першої необхідності.[399] Водночас, у в одному з лікувальних закладів Луганська за робочий день видають по склянці рису.[400] Пізніше бойовики пообіцяли почати виплату пенсії у «Донецькій народній республіці» з 1 грудня 2014 року.[401][402] У середині листопада 2014 року була оприлюднена інформація, що бойовики завозять обладнання для друку фальшивих гривень[403], а наприкінці місяця у «Луганській народній республіці» працівникам установ виплатили зарплатню у розмірі 150 гривень фальшивими купюрами.[404]

Гуманітарна допомога, яка приходила від Росії у вигляді «гуманітарних конвоїв» відбиралась бойовиками у місцевих жителів,[405] розкрадалась[390] та продавалась, про що вони самі заявляли[406] або містила лише боєприпаси[407][390][408] чи військову амуніцію, засоби зв'язку та інші предмети військового призначення.[409] Також було зафіксовано, що в складі колон були бензовози,[410] а їх на території Донбасу, що підконтрольна бойовикам, супроводжували військові машини, зокрема, бронетехніка та вантажівки з військовими.[411]

Через обстріли бойовиками міст, які вони займають, частим явищем було пошкодження житлових будинків та об'єктів інфраструктури (зокрема, котелень) у Донецьку,[412] Горлівці[413] та інших містах. Під час артобстрілів місцеве населення намагалося переховуватись у підвалах, беручи з собою речі першої необхідності та мінімальний запас харчів[413] Існує проблема з газо-, водо-, електропостачанням, опаленням, медичним та траспортним забезпеченням на територіях, що контролюються бойовиками.[390]

Через відсутність виплат пенсій на підконтрольних бойовикам територіях серед пенсіонерів набув поширення «пенсійний туризм» з метою реєстрації у найближчих містах, що контролюються українською владою для отримання соціальних виплат та подальшому проживанні на окупованому бойовиками Донбасі.[414][415]

Багато дошкільних начальних закладів та шкіл не працюють, а більшість з тих, що відкрились на підконтрольних бойовикам території перейшли на навчання за російськими стандартами, програмами та підручниками,[416] Єдиний державний іспит[417]

Частим явищем восени 2014 року стало з'ясування стосунків між різними угрупуваннями бойовиків. Відомо, про перестрілки між краснодонським угрупуванням та прихильниками «ЛНР» у Краснодоні,[418] Антрациті,[419][420][421][422][423] Красному Лучі[424] на Луганщині, а також в районі Олександрівки[425] на Донеччині. Крім того, з'явились повідомлення про появу збройного підпілля проти пограбувань, що чинили бойовики та російські війська.[426]. У листопаді з'явились випадки дезертирства серед членів деяких угрупувань і їх поміщали до в'язниць, а згодом вивозили до Росії.[425]

Голодні бунти[ред.ред. код]

Черга за водою в місті Донецьк, 22 серпня 2014

Починаючи з вересня 2014 року на підконтрольних проросійським військам територіях Донецької та Луганської областей України, розпочалися стихійні протести та акти непокори місцевих жителів, викликані масовим зубожінням населення та нестачею харчових продуктів. Люди вимагали від керівництва проросійських терористичних організацій „ЛНР“ та „ДНР“ виплат пенсій, соціальної допомоги і заробітних плат, а також припинення терору і мародерства. У відповідь проросійські злочинці запропонували мітингувальникам працювати безкоштовно, а за соціальними виплатами їхати на непідконтрольні проросійським бойовикам території України. Подавлення голодних бунтів здійснювалося незаконними озброєними формуваннями „ЛНР“ та „ДНР“ з використанням вогнепальної зброї.[427][428][429]

Самосуд та смертна кара[ред.ред. код]

Починаючи з середини вересня на всій окупованій території східної України проросійськими бойовиками було фактично легалізовано насилля над людьми: Законодавство України визнано як таке, що не має сили, а на його заміну впроваджено систему покарань, яка базується на „законах сумління“ членів терористичної організації та реалізується спеціальними каральними органами і „розстрільними групами НКВС“. Якщо затриманий викликає довіру у бойовиків, вони його відпускають, в іншому випадку, особливо якщо це стосується українських поглядів, під гаслом „очищення суспільства“, розстрілюють. Серед мирного населення жертвами розстрілів стали українські активісти, місцеві підприємці, люди без постійного місця проживання, безробітні та інші особи, які відмовилися співпрацювати з проросійськими бойовиками. Окрім того, зафіксовано ряд випадків здійснення покарань шляхом сексуальної наруги та публічного забиття полонених (пороттям канчуком).[430][431][432][433][434]

Економічні наслідки російського вторгнення на схід України[ред.ред. код]

Донецька область[ред.ред. код]

Бойовики застосовували тактику обстрілів населених пунктів, що контролюються українськими військовими, під час яких зазнали руйнувань житлові будинки, школи, об'єкти інфраструктури та пам'ятники, а також гинули і зазнавали поранень мирні мешканці у Дебальцевому,[435][436][437][438] Авдіївці[439][440][441][442], Попасній[443] та інших поселеннях[444].

Сепаратисти часто розміщують свої бойові позиції у житлових кварталах та ведуть вогонь з самих житлових будинків чи біля будинків[445][446][447][448][449][450][451][452][453][453][454], використовуючи житлову інфраструктуру як щит проти відповідного вогню ЗСУ.

18 червня 2014 року двома вибухами було пошкоджено автомобільний міст поблизу с. Благодатне Амвросіївського району на Донеччині через р. Кринку для перешкоджання проходу через нього військової техніки на Сніжне, Торез та Шахтарськ[455].

Знищений залізничний міст над автомагістраллю «Слов'янськ — Донецьк — Маріуполь» поблизу села Новобахмутівка Ясинуватського району Донецька область, 25 липня 2014

Станом на 13 травня 2015 р. за повідомленнями donbass.ua[456] в результаті військових дій на території т.зв. "ДНР" було частково пошкоджено або повністю зруйновано більше 10 550 об'єктів інфраструктури. Прес-служба т.зв. "Уповноваженого з прав людини в ДНР" приводь наступні дані:

  • в Донецьку зруйновано понад 6431 об'єктів,
  • в Дебальцеве - 248,
  • в Горлівці - 387,
  • в Докучаєвську - 61,
  • в Єнакієвому - 268,
  • в Жданівці - 91,
  • в Кіровському - 31,
  • в Макіївці -1025,
  • в Сніжному - 54,
  • в Торезі - 118,
  • в Харцизьку - 713,
  • в Шахтарську - 74,
  • в Ясинуватій - 563,
  • в Амвросіївському районі - 270,
  • у Волноваському районі - 3,
  • в Мар'їнському районі - 24,
  • в Новоазовському районі - 17,
  • в Старобешівському районі - 51,
  • в Тельманівському районі - 92,
  • в Шахтарському районі - 29.

У розрізі галузей зруйновано: 5720 житлових будинків; 719 ліній електропередач і пунктів розподілу електроенергії; 155 об'єктів теплопостачання; 43 об'єкти водопостачання; 2669 об'єктів газопостачання; 11 об'єктів у сфері водовідведення та каналізаційного господарства; 67 об'єктів охорони здоров'я; 440 шкіл і дитячих садів; 54 професійно-технічних навчальних закладів; 54 вищих навчальних закладів; 25 об'єктів у сфері фізичної культури і спорту; 51 заклад культури; 174 об'єкти дорожньо-транспортної інфраструктури; - 56 об'єктів промислового виробництва; 88 торгових підприємств; 224 об'єкти інших сфер.

Також станом на 13 травня на окупованій території з 2560 пошкоджених об'єктів державної і комунальної форм власності відновлено 366 од., Залишилося відновити - 2194 од.

Луганська область[ред.ред. код]

Житловий будинок в місті Лисичанськ Луганської області, зруйнований в ході російського військового вторгнення в Україну, 14 серпня 2014

12 липня 2014 року був підірваний автомобільний міст через р. Айдар (між м. Старобільськ та с. Підгорівка), на автотрасі Р-07 Чугуїв-Мілове.[457] Вибухом міст було пошкоджено (два прогони з шести), але не зруйновано. 23 липня рух цим мостом був відновлений після ремонту.[458]

21 січня 2015 року бойовики підірвали міст через Сіверський Донець в Станиці Луганській, єдина транспортна переправа, через яку здійснювався автомобільний рух з контрольованої Україною Станиці до Луганська. Як наслідок, закрився один з семи пунктів пропуску для в'їзду чи виїзду громадян із зони АТО — «Широкий — Станиця Луганська».[459]

Харківська область[ред.ред. код]

Близько 2-ї години ночі 29 травня 2014 року на залізничному мосту поблизу станції Зелений Колодязь (недалеко від с. Зелений Колодязь Чугуївського району) на перегоні Мохнач — Зелений Колодязь у Харківській області стався підрив рейкового полотна, яке було виявлено машиністом потягу «Адлер — Київ». Також у результаті вибуху ударною хвилею повибивало шибки у будинках поблизу залізниці. Подію кваліфіковано як терористичний акт. Рух потягів на пошкодженій дільниці відновлено близько 9-ї години ранку[460][461][462].

За даними СБУ, у Харкові та області теракти здійснюють члени терористичного угруповання «Харківські партизани», що складається з низки окремих розвідувально-диверсійних груп без горизонтальних зв'язків. Деякі з них «законсервовані», інші проходять підготовку. Ядро угрупування складають особи у віці 30-45 років різних соціальних прошарків (підприємці, колишні міліціонери, таксисти). Станом на листопад 2014 року СБУ встановила близько 70 терористів. Для диверсійної роботи їх вербували як члени терористичної організації, так і спецслужби РФ, які інструктують, навчають, фінансують та озброюють бойовиків. «Партизанами» було здійснено 20 успішних диверсій. 9 силовикам вдалось запобігти, зокрема на заводі імені Малишева. Правоохоронці затримали 14 підозрюваних, які скоїли теракт у харківському пабі «Стіна».[463]

Запорізька область[ред.ред. код]

20 січня 2015 року терористи підірвали залізничний міст на перегоні Розівка — Комиш-Зоря поблизу села Кузнецівка Запорізької області. 10 із 30 вагонів товарного потягу зійшли з рейок.[464][465]

= Загальні економічні наслідки для Росії[ред.ред. код]

Окрім втрат, понесених Росією через розрив економічних зв'язків з Україною та неочікувано довготривалі санкції, Росія отримала і певні зиски — прибравши конкурента в стратегічно важливих для Росії галузях економіки шляхом руйнування економіки, насамперед, металургії, сходу України. Цьому також сприяли окремі українські олігархи. Так, за даними Bild (публікація 2016 р.) представники Ахметова ще у 2014 р. брали участь в засіданнях російських урядових структур по Донбасу[466].

Військовотехнічні втрати[ред.ред. код]

21 вересня 2014 року Президент України Петро Порошенко оголосив, що українські підрозділи, що приймали участь у боях, втратили до 65% техніки.[467]

Втрати військової авіаційної техніки[ред.ред. код]

25 квітня 2014 року на аеродромі міста Краматорськ Донецької області внаслідок пострілу проросійських бойовиків з ПТКР був знищений гелікоптер СВ ЗС України Мі-8.[468][469][470]

2 травня поблизу міста Слов'янськ Донецької області з переносного зенітно-ракетного комплексу бойовиками збиті два гелікоптери СВ ЗС України Мі-24, у результаті чого загинули п'ять чоловік, одна людина отримала поранення та взята злочинцями у полон.[471]

5 травня біля Слов'янська в результаті обстрілу проросійськими військами з великокаліберного кулемета був пошкоджений гелікоптер СВ ЗС України Мі-24. Вертоліт приземлився в річку, екіпаж залишився живий і був евакуйований.[472]

29 травня неподалік Слов'янська проросійськими бойовиками був збитий гелікоптер Нацгвардії України Мі-8, який після розвантаження продуктів харчування та проведення ротації особового складу, повертався з району Карачун-гори. Загинули 12 чоловік: шість військовослужбовців Національної гвардії України, включаючи двох членів екіпажа гелікоптера та шість — працівників спецпідрозділу МВС України, серед них — генерал-майор С. П. Кульчицький; одна людина отримала важкі поранення.[473]

4 червня біля Слов'янська в результаті обстрілу бойовиками з ПЗРК був підбитий гелікоптер СВ ЗС України Мі-24. Пошкоджений гелікоптер зумів приземлитися, екіпаж встиг покинути машину до того, як вона загорілася. Обидва члени екіпажу отримали поранення.[474][475][476]

6 червня близько 17:00 Слов'янська проросійськими бойовиками з центральної частини міста з ПЗРК обстріляний літак ПС ЗС України Ан-30Б, що вилетів з міста Миколаївки до Ізюму та виконував розвідувальний політ. Унаслідок пошкодження двигуна літак мало не впав на місто, однак був вчасно зманеврований на лісний масив поблизу населеного пункту. Загинули п'ять чоловік, три члена екіпажу зазнали поранень.[477][478][479][480]

21 червня у Зміївському районі Харківської області розбився гелікоптер державної служби України з надзвичайних ситуацій Мі-8Т. У результаті аварії загинули три члени екіпажу.[481]

24 червня біля Слов'янська проросійськими військами з ПЗРК збитий гелікоптер СВ ЗС України Мі-8, невдовзі після його зльоту з району Карачун-гори. Гелікоптер повертався з блок-поста з фахівцями, що встановлювали апаратуру з метою організації моніторингу простору та фіксації фактів порушення перемир'я в зоні проведення антитерористичної операції. Загинули всі 9 осіб, що перебували на борту.[482][483]

Збиття Іл-76 у Луганську[ред.ред. код]

14 червня 2014 року приблизно о 1 годині 10 хвилин ночі при посадці в аеропорту «Луганськ» проросійськими бойовиками був збитий з ПЗРК «Ігла» та великокаліберного кулемета військово-транспортний літак 25-ї військово-транспортної авіабригади Повітряних Сил Збройних Сил України Іл-76МД. На борту літака перебувало 40 десантників 25-ї окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади та 9 членів екіпажу. В результаті обстрілу весь екіпаж, що перебував на борту збитого літака, загинув. Трагедія стала найбільшою з початку антитерористичної операції і найбільшою одночасною втратою Збройних сил України за період незалежності України.[484][485][486][487][488]

Реакція на агресію Російської Федерації щодо України[ред.ред. код]

Реакція в Україні[ред.ред. код]

Факти російської присутності на Донбасі

Реакція політиків[ред.ред. код]

Олександр Турчинов зазначив, що кров, яка пролилась у містах Східної України, зокрема у Слов'янську під час АТО «пролилася на війні, яку проти України веде Російська Федерація».[135]

За словами в.о. міністра МВС України Арсена Авакова:[489]

« Влада України розглядає факти сьогоднішнього дня, як прояв зовнішньої агресії з боку РФ. Угруповання сил МВС і МО України виконують оперативний план реагування.  »

Він також повідомив, що в Красному Лимані напад російських бойовиків з корткоствольними автоматами російського виробництва серії АК10x був відбитий силами міліції та міськими дружинниками.[489] Люди стали живим щитом на захист управління міліції від терористів, які приїхали зі Слов'янська.[71] За інформацією Авакова, АК100 з підствольними гранатометами знаходиться тільки на озброєнні збройних сил РФ.[489]

В.о. президента Олександр Турчинов 12 квітня о 21:00 скликав засідання РНБО через загострення політичної ситуація на сході України. Під час засідання він звільнив Валерія Іванова з посади начальника УСБУ в Донецькій області.[490]

Зважаючи на бездіяльність української влади Автомайдан та Автодозор пікетують засідання РНБО з вимогою зупинити агресію Росії на сході України.[491] Активісти заявляють, що

« Засідання з цього приводу мало бути проведено кілька тижнів тому, бо дії були очевидні. Бездіяльність в.о. президента Олександра Турчинова та його команди призводить до втрати територіальної цілісності.  »

На засіданні РНБО 12 квітня 2014 року обговорювалися антитерористичні заходи і питання, пов'язані з нормалізацією ситуації на сході України. Після засідання в.о. президента України Олександр Турчинов відмовився спілкуватися з пресою та пікетувальниками і фактично втік від них.[492]

Представник Міністерства закордонних справ України повідомив, що його міністерство має всі необхідні конкретні докази причетності спеціальних служб Росії до сепаратистського заколоту і захоплення державних установ на сході України.[493] В МЗС України пообіцяли надати відповідні свідчення та докази міжнародному співтовариству на зустрічі 17 квітня у Женеві. В офіційній заяві, розповсюдженій МЗС України, зокрема зазначається, що[493]

« У східних областях України російські спецслужби та диверсанти розпочали перехід до широкомасштабної сепаратистської операції з метою захоплення влади, дестабілізації становища із загрозою для життя громадян України, а також відокремлення цих регіонів від нашої держави.  »

13 квітня 2014 року прокуратура Донецької області повідомила, що напади озброєних груп осіб на будівлі органів держвлади в Донецькій області кваліфікуються як "терористичний акт " за ст.258 Кримінального Кодексу України.[494]

Голова СБУ Наливайченко повідомив, що і в даний час у заворушеннях у східних регіонах України беруть участь українські політики, зокрема, з Партії регіонів та КПУ.[495] Він зазначив, що[496]

« Обрані органи влади, від Партії регіонів, беруть пряму участь. Комуністи взагалі беруть автомати… один з депутатів знімався у Луганську у захопленій будівлі. Ми готові назвати конкретні прізвища через матеріали до Генпрокуратури.  »

Наливайченко наголосив, що їхні дії не залишаться безкарними, але притягнути їх до відповідальності можна вже буде після виборів.[495]

Міністр МВС України Арсен Аваков прийняв рішення про створення спецпідрозділів з ​​цивільних для боротьби з терористами і підписав наказ про створення спецпідрозділу «Схід» у Луганській області. Зокрема він зазначив, що[497]

« В умовах інспірованих ззовні сепаратистських терористичних атак, створення бандитських формувань, що фінансуються з-за меж країни, загрози внутрішньому порядку та законності - мною ухвалено рішення про створення корпусу спецпідрозділів МВС на основі цивільних формувань по всій території країни.  »
Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Інтерв'ю Андрія Парубія після засідання РНБО

В ніч на 14 квітня секретар РНБО Андрій Парубій повідомив в інтерв'ю Громадському ТБ, що українські спецслужби затримали на території країни співробітників російського ГРУ, причетних до розпалювання протистояння на сході України.[498]

15 квітня 2014 р. СБУ відкрила кримінальне провадження стосовно російського банку за фактом фінансуванням тероризму на сході України. Прес-служба СБУ повідомила, що:[499]

Служба безпеки встановила, що фінансування терористичних груп на Сході України відбувається з використанням активів російської банківської установи.

Для фінансування терористичних груп в Україні службові особи цієї банківської установи організували у березні-квітні переведення 45 мільйонів гривень з безготівкової форми у готівку і щоденно перераховували від 200 до 500 доларів США на платіжні картки, видані учасникам цих терористичних груп.[499][500]

Виконуючий обов'язки Генерального прокурора України Олег Махніцький, що у фінансуванні сепаратизму підозрюються 14 комерційних банків, серед яких і Сбербанк Росії[501].

Народний депутат України Юрій Сиротюк повідомив, що є список понад 40 генералів ЗСУ, які підозрюються у співпраці з ФСБ і в корупційних діях і якщо не провести зачистки, АТО результативним не буде.[502]

15 липня Арсеній Яценюк виступаючи на нараді в Державній фіскальній службі України зазначив[503]:

« У Путіна було і є чітке завдання – знищити Україну, відновити свій вплив на пострадянському просторі. Йому не вдалося зреалізувати цей план так, як вони хотіли. Вони прорахувалися по Донецьку, Луганську, Одесі, Харкову, Миколаєву, Херсону. Путін прорахувався. Аплодисментів російським триколорам не було  »

10 жовтня 2015 р. Президент України Петро Порошенко в ході Всеукраїнського форуму учасників АТО назвав події на Донбасі Вітчизняною війною за незалежність України, яка почалася у 2014 році. «Війна — виснажлива, важка, вітчизняна війна за незалежність України, яка почалася у 2014 році, ще продовжується», — зазначив він.[504]

Реакція громадськості[ред.ред. код]

Українці також ініціювали низку кампаній зі збору петицій до Адміністрації Президента США Барака Обами, які набрали необхідну кількість підписів для їх обов'язкового розгляду, зокрема, про визнання Росії «державою-спонсором тероризму»[505].

Активісти в різних куточках України розфарбовували стели з назвами населених пунктів при в'їзді до них синьо-жовтих кольорами українського прапора, зокрема, у Мукачево[506], Чинадієві[507] на Закарпатті.

Ультрас харківського «Металіста» заспівали пісню «Путін — х*йло», яка набула великої популярності в інтернеті, і за її мотивами було створено низку роликів та пародій[508][509][510]. Пізніше, 6 квітня 2014 року під час матчу з київським «Динамо» вони виконали її в театралізованій формі[511]. Також цю пісню виконували під час матчу «Динамо» — «Шахтар»[512]. А вже 17 квітня 2014 року ультрас харківського «Металіста» під час матчу з луганською «Зорею» заспівали нову пісню, присвячену Володимиру Путіну, з нецензурним змістом[513].

У Харкові активісти провели низку флеш-мобів у травні 2014 року з прикрашання міста українською символікою та прапорами України, зокрема, мосту поблизу залізничного вокзалу «Харків-Пасажирський»[514], проспекту 50-річчя СРСР[515], а у середині травня у Харкові з'явились патріотичні білборди[516][517] та були вивішені прапори на низці новобудов[518].

10 травня 2014 року з донецького СІЗО в'язні вивісили Державний прапор України[519].

Заяви військових спеціалістів та українських політиків[ред.ред. код]

Дії озброєних терористів у Донецькій області чітко нагадують дії «зелених чоловічків» при військовому вторгненні Росії на територію Криму. За словами адмірала Ігоря Кабаненка:[40]

« Вторгнення військ РФ на Сході відбулося. У Слов'янську та Красному Лимані діють не сепаратисти, а військові розвідувально-диверсійні підрозділи. Почерк чіткий. Вони "допомагають" сепаратистам в розхитуванні ситуації. Чи потрібно задавати риторичне запитання - а чи буде це продовжуватися та поширюватися?  »
Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Звернення лідера Правого сектору Дмитра Яроша з приводу вторгнення Росії на схід України

Лідер Правого сектору Дмитро Ярош закликав усі структури ПС до повної мобілізації та рішучих дій. Зокрема, він заявив:[520]

« В ці години на сході України відбувається повторення кримського сценарію. … Інспіровані Москвою групи злочинців захоплюють будівлі силових структур, змушують їх керівників писати заяви про звільнення, беруть у заручники міліціонерів. … Кремль розраховує, що зможе зайняти східні області України, не зустрівши щонайменшого спротиву. … Враховуючи ситуацію, наказую усім структурам ПС провести повну мобілізацію та приготуватися до рішучих дій із захисту суверенітету та територіальної цілісності країни.  »

Дмитро Ярош також закликав українських силовиків не перешкоджати діям Правого сектору, а й допомагати йому у наведенні на українських землях законного порядку.[520]

Лідер «Батьківщина» Юлія Тимошенко в інтерв'ю телеканалу «Україна» заявила:[521]

« Все абсолютно за тим же сценарієм, що і в Криму - 200-250 осіб, які поділені на десятки під керівництвом спецслужб ФСБ організовують штурми адміністративних будівель. … Усе це робиться для того, щоб нагнітати ситуацію перед переговорами, які розпочнуться 17 квітня.  »

Перший віце-прем'єр України Віталій Ярема заявив 15 квітня, що у містах Слов'янськ та Краматорськ Донецької області перебувають представники 45-го полку повітряно-десантних військ РФ. Він зазначив, що[522]

« Ми ідентифікували тих людей, які перебувають зараз у Слов'янську і Краматорську. Це представники підрозділу 45-й гвардійський полк повітряно-десантних військ …, який розквартирований біля Москви. Ось зараз цей підрозділ розташований на території України.  »

16 квітня 2014 один з керівників контррозвідки СБУ Віталій Найда розповів на брифінгу, що головною метою дій диверсантів та спецпідрозділів РФ на території України є максимальна дестабілізація ситуації і що в перехоплених переговорах російські військові обговорюють завдання вбити кілька сотень осіб, щоб після цього на протязі 1,5 години ввести війська на територію України.[523]

Роз'яснювальна інформація прес-центру АТО для населення Донбасу

Винагорода за здану зброю та затриманих диверсантів[ред.ред. код]

Влада Дніпропетровської області на чолі з бізнесменом Ігорем Коломойським пропонують фінансову винагороду за здачу зброї та за передачу владі російських найманців. Про це повідомив заступник голови Дніпропетровської облдержадміністрації та бізнесмен Борис Філатов[524]:

« У нас є пропозиція. За кожну повернуту одиницю зброї — виплачується винагорода: за автомат 1000 доларів США, кулемет — 1500 доларів США, гранатомет — 2000 доларів США. За кожного переданого «зеленого чоловічка», він же найманець, що ступив на нашу спільну землю і що намагається зіштовхнути нас у братовбивчій війні — винагорода 10 000 доларів США. За кожну звільнену будівлю, передану місцевій владі та під охорону спецроти «Донбас» батальйону «Дніпро» — винагорода 200 000 доларів США  »

Луганський депутат Сергій Шахов запропонував грошову винагороду за затриманих бойовиків і повернену правоохоронцям зброю.[525][526]

У дніпропетровській ОДА прийнято рішення виплатити 500 000 гривень особовому складу військової частини Маріуполя, що відбила атаку сепаратистів.[524]

16 квітня 2014 р. заступник керівника дніпропетровської облдержадміністрації Борис Філатов запропонував грошову винагороду за кожну одиницю вогнепальної зброї:[527]

« У нас є пропозиція. За кожен повернутий "ствол" - виплачується винагорода за автомат 1000 доларів США, кулемет - 1500 доларів США, гранатомет - 2000 доларів США. За кожного переданого "зеленого чоловічка", він же найманець, що ступив на нашу спільну землю і намагається зіштовхнути нас у братовбивчій війні - винагорода 10 000 доларів США.  »

17 квітня керівник спецпідрозділу «Дніпро-1» Береза Юрій офіційно підтвердив, що винагороду за спійманих диверсантів і здану зброю жителі південного сходу України можуть отримати конфіденційно на кордоні Дніпропетровської області. Зокрема він оголосив, що[528]

« Передача диверсантів і зброї та відповідна винагорода за них буде відбуватися на блокпостах на кордонах Дніпропетровської області. … Ці блокпости встановлені в Покровському (с. Покровське та с. Просяне) і Межівському (с. Підгороднє, с. Слов'янка, с. Петропавлівка) районах області.  »

Роль Партії регіонів[ред.ред. код]

Бійцями батальйону «Донбас» під час звільнення Великоновосілківського району Донецької області від терористів у місцевому офісі Партії регіонів було знайдено велику партію георгіївських стрічок[529].

Реакція у світі[ред.ред. код]

Засідання Ради безпеки ООН[ред.ред. код]

Засідання Ради безпеки ООН щодо ситуації в Україні заплановане на 13 квітня 2014 р. о 20:00 за часом Нью-Йорка.[530]

Щодо подій на сході України скликалась низка засідань Ради безпеки ООН: 12 листопада 2014 року (щодо загострення подій і активізації бойових дій на Донбасі та засудження псевдовиборів на підконтрольних бойовикам територіях 2 листопада 2014 року).[531]

Реакція інших міжнародних організацій[ред.ред. код]

1 липня 2014 року на 23-й сесії Парламентська асамблея Організації з безпеки і співробітництва в Європі більшістю голосів ухвалила резолюцію, яка має назву «Очевидне, грубе і невиправлене порушення Гельсінських принципів Російською Федерацією»[532]. В резолюції серед іншого зазначається, що «…починаючи з лютого 2014 року, Російська Федерація в рамках своїх відносин з Україною порушила всі десять гельсінських принципів…» і що Росія «продовжує порушувати свої міжнародні зобов'язання з наміром висунути такі ж незаконні домагання на східну частину України, як вона вже чинила раніше і загрожує і надалі чинити стосовно інших держав-учасниць». Тому Парламентська асамблея ОБСЄ вважає:

« військову агресію і різні форми примусу, які спрямовані на утиск властивих суверенітету України прав на догоду власним інтересам Російської Федерації, неспровокованими і заснованими на абсолютно безпідставних припущеннях і приводах; заявляє про тверду підтримку суверенітету, політичної незалежності, єдності і територіальної цілісності України, як це визначено Конституцією країни і в її міжнародно-визнаних кордонах.  »

Реакція політиків країн Заходу[ред.ред. код]

  • Польща Польща: Голова Ради міністрів Польщі Дональд Туск, коментуючи початок проведення антитерористичної операції на сході України, заявив що українська держава повинна діяти рішуче, аби показати, що не сприймає розповсюдження терористичних дій на своїй території. Зокрема він зазначив, що[533]
« Путін зупиниться там, де дозволить Україна. Тому Київ має взяти справи у свої руки і сам вирішувати, коли почне боротися за територіальну цілісність країни і які засоби він використовуватиме.  »
  • Європейський Союз Європейський Союз: Верховний представник Європейського Союзу із закордонних справ і політики безпеки Кетрін Ештон 13 квітня 2014 р. висловила серйозну стурбованість останніми подіями на сході Україні. Ештон наполегливо порадила Росії «відвести свої війська від кордону України і припинити будь-які подальші дії, спрямовані на дестабілізацію країни».[534] Вона також зазначила, що ЄС високо оцінює зусилля українські влади у проведення своїх операцій щодо забезпечення правопорядку зваженим чином.[534]
  • Велика Британія Велика Британія: За повідомленням інформаційного агентства Інтерфакс-Україна міністр закордонних справ Великобританії Вільям Хейг заявив 14 квітня, що за подіями на сході України стоїть Росія, яка хоче дестабілізувати країну і зірвати президентські вибори. Зокрема він зазначив:[535]
« Не може бути жодних сумнівів, що це було заплановано Росією: сили, які в цьому беруть участь, добре озброєні, добре підготовлені, добре екіпіровані та скоординовані, поводяться так само, як і російські військові поводилися в Криму.  »
« Поведінка Росії та події на місцях говорять самі за себе. Ми принципово не коментуємо дані розвідки, але я вважаю, що є очевидним, що Росія бере активну участь у цьому.  »

Майкл Макфол, екс-посол США в Росії та чинний радник Президента США Барака Обами:

« Я не бачу виходу з цієї кризи на багато років вперед. Ми застрягнемо в цьому положенні на довгі роки. Путін зображує це як поле боротьби зі злом, з нацистами, з НАТО. З дияволом переговорів не ведуть. Думаю, риторика, яку він використовує, не дозволяє Росії і йому відступити.[538]  »

Реакція росіян на агресивну зовнішню політику політичної влади Росії[ред.ред. код]

Москва, 21 вересня 2014 року

Позиція політичної влади Росії та її прихильників[ред.ред. код]

Війна на сході України в культурі[ред.ред. код]

На тему війни на сході України написані численні книги та зняті фільми.

Один з найвідоміших фільмів про війну — Маріуполіс, знятий Мантасом Кведаравічюсом у копродукції з Литвою, Німеччиною, Францією та Україною. Світова прем'єра стрічки відбудеться у лютому 2016 року на Берлінському міжнародному кінофестивалі[539]. Документальні проекти знімали Мустафа Найєм, Богдан Кутєпов, Леонід Кантер, Володимир Тихий, Юлія Шашкова, Руслан Горовий, Альона Полуніна та ін. У музичному плані події конфлікту зображували Kozak System, Океан Ельзи («Мить» та «Не твоя війна»), Арсен Мірзоян, чисельні народні виконавці. У Києві було поставлено виставу за п'єсою «Котел» Марії Старожицької, у Львові — вистава «Безодня» Ореста Огородника, у Запоріжжі — вистава-кіно «Місто Z: Хранителі».

Багато поетів та письменників торкнулися теми війни у своїх творах, зокрема, Василь Шкляр, Євген Положій, Владислав Івченко, Ірена Карпа, Любов Якимчук, Сергій Жадан, Микола Рідний, Анета Камінська, Марія Матіос, Тарас Березовець, Андрій Цаплієнко, Павел Смоленський, Іван Дзюба. Видано декілька фотоальбомів, мистецькі виставки проходили у Європарламенті, на 56-му Венеційському бієннале, столицях та великих містах Європи і світу.

Пам'ятні знаки, стели, монументи та кенотафи героям АТО, загиблим у війні, почали з'являтися у великих українських містах. В Києві встановили стіну пам'яті загиблих бійців АТО[540], між Слов'янськом і Краматорськом — пам'ятний камінь на згадку про бій 4 липня 2014, у Вінниці — фігуру сокола, вписану у державний символ — тризуб. В Кривому Розі відкрито перший в Україні пам'ятник учасникам АТО у вигляді статуї. Центральна фігура монументальної композиції — постать українського солдата у повний зріст, у шоломі та бронежилеті, з автоматом у руках, встановлена на постаменті з написом «Слава героям України».

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Озброєні особи в масках, які захопили будівлю МВС у Краматорську, називали бордюрний камінь російським словом «поребрик» (як називають його в Санкт-Петербурзі), чим викликали підозри про можливе російське походження бойовиків.[541][542][Прим. 1]
  • Одними із перших глав самопроголошених республік ДНР та ЛНР були російські політтехнологи Олександр Бородай та Марат Баширов.
  • Сам «міністр оборони» самопроголошеної Донецької народної республіки росіянин Ігор Гіркін визнав, що саме він почав війну, захопивши адміністративні будівлі за допомогою його людей у Слов'янську і Краматорську[543].
  • За словами колишнього лідера донецьких сепаратистів О. Бородая, під час війни на Сході України, на стороні самопроголошених республік воювало від 30 до 50 тис. громадян Російської Федерації[544].

Зображення[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. У статті на сайті Сегодня.ua від 10 жовтня 2013 висловлюється думка, що слово поребрик є також характерним для Донбасу (Самые интересные диалекты Украины: как говорят в Харькове и Донбассе): «В Донецке говорят поребрик, в Одессе и Харькове бордюр, в Киеве — бровка.»

Виноски[ред.ред. код]

  1. Саакашвілі повідомив про участь грузинських офіцерів на боці України в АТО
  2. Які іноземці воюють проти Путіна на Донбасі
  3. НА БОЦІ ТЕРОРИСТІВ ВОЮЮТЬ ФРАНЦУЗИ, ІТАЛІЙЦІ, БРАЗИЛЬЦІ — МІНОБОРОНИ
  4. Хорватия признала, что ее добровольцы воюют на востоке Украины
  5. «Я приїхав в Україну, щоб воювати за …» Репортаж ВВС щодо іноземців у зоні АТО
  6. Weaver, Courtney (27 May 2014). Chechens join pro-Russians in battle foreast Ukraine. Financial Times. 
  7. How Belarusians are fighting in Ukraine (in Russian). Rosbalt.ru. Процитовано 26 August 2014. 
  8. ru:Госпогранслужба: среди террористов есть абхазцы (Russian). LB.ua. 28 May 2014. Архів оригіналу за 29 May 2014. Процитовано 30 August 2014. 
  9. http://www.washingtonpost.com/blogs/worldviews/wp/2014/08/22/the-foreigners-who-flocked-to-join-the-fight-in-ukraine/
  10. МВД Приднестровья оказалось на Донбассе
  11. The Two Sides of Volunteers in Ukraine. teleSUR. 21 August 2014. Процитовано 30 August 2014. 
  12. I was a separatist fighter in Ukraine. The Guardian. 15 July 2014. Процитовано 30 August 2014. 
  13. French fighters join rebel stronghold in Donetsk. CCTV. 26 August 2014. Процитовано 30 August 2014. 
  14. За российских боевиков на Донбассе воюет более 100 немцев, — Welt am Sonntag, сайт Цензор. НЕТ, 15.03.2015
  15. Чисельність українських військових на Донбасі доведена до 60 тис., - Порошенко//Еспресо TV, 11 серпня 2014
  16. а б Віктор Муженко про загрозу російського вторгнення: "Це дуже поганий сценарій, але ми змушені його розглядати"
  17. Розвідка повідомляє, що на Донбасі перебувають понад 7,5 тисяч військовослужбовців Росії
  18. Генерал армії США: В Україні воюють 12 тисяч російських військових
  19. МЗС: Більше 2,5 тисяч українських військових загинуло протягом 2 років
  20. Книга пам'яті
  21. За час війни на Донбасі загинуло понад 1,6 тисячі російських військових - СБУ
  22. 7-8 тисяч бойовиків загинуло лише під Донецьком – розслідування. ФОТО, ВІДЕО
  23. Скільки бойовиків і військових РФ загинули в Донбасі за час АТО
  24. Amnesty: В Україні небезпечно підтримувати Росію
  25. 298 осіб у MH17, 1 італійський журналіст та литовський консул
  26. Malaysia Airlines оприлюднили дані по загиблих: 189 із 298 - нідерландці
  27. Під Слов'янськом убили італійського фотокора і росіянина, француза поранили // «Українська правда», 25 травня 2014
    Інформація про загибель італійського журналіста і його перекладача підтверджується // InfoResist, 25 травня 2014
  28. Литовського почесного консула в Луганську вбили терористи
  29. ПОСТАНОВА Верховної Ради України Про Звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором
  30. Joint Statement of the NATO-Ukraine Commission
  31. Ukraine's prosecutor general classifies self-declared Donetsk and Luhansk republics as terrorist organizations
  32. МВС має докази участі військових частин РФ у бойових діях на стороні терористів
  33. Василенко В. А. Російсько-українська війна 2014 року: причини, перебіг та політико-правові оцінки / [Володимир Василенко] // Український. Тиждень, 2014. — № 42.  — С. 28-42.
  34. Держкомтелерадіо звинуватило в сепаратизмі 18 газет та журналів ТВі. 16.10.2014
  35. У СБУ закликають не користу