Війна на сході України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Російська збройна агресія на сході України
(Антитерористична операція в Україні)
Частина Російської збройної агресії проти України (2014‒2016)
Map of the war in Donbass.svg

Оновлювана мапа бойових дій на Донбасі:
   Територія під контролем ДНР і ЛНР
   Територія, визволена українською армією
50°03′13″ пн. ш. 23°36′29″ сх. д. / 50.053832000° пн. ш. 23.60824600000000117° сх. д. / 50.053832000; 23.60824600000000117
Дата: 6 квітня 2014 — дотепер (2 роки, 4 місяці, 24 дні)
Місце: Україна (Луганська та Донецька області)
Результат: Триває
Сторони
Україна Україна:


Добровольчі формування:

Росія Росія:

Незаконні збройні формування: (Диверсійні групи з числа добровольців РФ, націоналістичні російські угруповання, частина дезертирів українських ЗС, спецпідрозділів, міліції, агресивно налаштованих сепаратистів)
Донецька народна республіка
Луганська народна республіка
Донські козаки
Російська національна єдність
Євразійський союз молоді
Партія «Інша Росія»
Російська православна армія
Кадирівці[6]
ДКЗ

Командувачі
Україна Петро Порошенко
(з 7 червня 2014)

Україна Олександр Турчинов
(до 7 червня 2014)
Україна Степан Полторак
(з 14 жовтня 2014)
Україна Валерій Гелетей
(3 липня-14 жовтня 2014)
Україна Михайло Коваль
(до 3 липня 2014)
Україна Віктор Муженко
(з 3 липня 2014)
Україна Михайло Куцин
(до 3 липня 2014)
Україна Олександр Турчинов
(з 15 грудня 2014)
Україна Андрій Парубій
(до 7 серпня 2014)
Україна Арсен Аваков
Україна Микола Балан
(з 6 лютого 2015)
Україна Степан Полторак
(до 14 жовтня 2014)
Україна Василь Грицак
(з 18 червня 2015)
Україна Сергій Кульчицький
(до 29 травня 2014)
Україна Валентин Наливайченко
(до 18 червня 2015)
Україна Віктор Назаренко
(з 6 жовтня 2014)
Україна Микола Литвин
(до 6 жовтня 2014)
Україна Дмитро Ярош

Росія Володимир Путін

Росія Сергій Шойгу
Росія Ігор Гіркін
Росія Ігор Безлер
Flag of Don Cossacks.svg Микола Козіцин
Сергій Здрилюк
Росія Олександр Бородай
Flag of Transnistria (state).svg Володимир Антюфеєв
Денис Пушилін
Павло Губарєв
В'ячеслав Пономарьов
Валерій Болотов
Олексій Мозговий 
Павло Дрьомов 

Військові сили
60000 військовослужбовців разом із добровольчими батальйонами[15]
близько 33 500 бойовиків[16] та 7 700 російських військових[17]

[18][19]

Втрати
Україна Україна: Військові втрати: 1750 вбитих та померлих від поранень, 6226 поранених (За даними РНБО)[20][21][22][23][24][25][26][27][28]

Втрати військової техніки в російсько-українському конфлікті[29] Танки:78-109, БМП:236-189, Інша броньована техніка:>209, САУ:34-33, РСЗВ:15-25, Інша артилерія:42-27, Авіація:18

Захоплено противником Танки:55, БМП:118, Інша броньована техніка:119, САУ:28, РСЗВ:2, Інша артилерія:32

Військові втрати: 9000+ вбитих та померлих від поранень (За підсумком даних від спікерів АТО Владислава Селезньова й Андрія Лисенка, та координатора групи «Інформаційний спротив» Дмитра Тимчука)[30][31][32][33][34][35][36][37][38][39] (із них 7421 вбитих громадян Росії[40])

Втрати військової техніки в російсько-українському конфлікті[41] Танки:>47, БМП:>23, Інша броньована техніка:44, САУ:5, РСЗВ:1, Інша артилерія:2 Захоплено противником Танки:9, БМП:2, Інша броньована техніка:16, САУ:1, Інша артилерія:2

Цивільні жертви: 1129–1300 людей (на 28 липня 2014)[42][43] 3442 — поранено[44]

Іноземне цивільне населення: 300 осіб вбито (у тому числі 298 осіб з Боїнга 777)[45][46][47]


Російсько-українська війна на сході України, також Російська збройна агресія на сході України[48]  — збройний конфлікт на частині території Донецької і Луганської областей України між з одного боку — організованими та керованими з РФ[49] незаконними збройними формуваннями Донецької і Луганської «народних республік», визнаних Україною терористичними організаціями[50], за підтримки регулярних військових частин РФ[51] та з другого боку — українськими правоохоронцями із залученням Збройних сил України. Складова частина російської збройної агресії проти України 2014‒2016 років'[52].

Конфронтація насильства в регіоні розпочалася в середині квітня 2014 року, коли озброєні групи проросійських активістів почали захоплювати адмінбудівлі та відділки міліції у містах Донбасу (зокрема, у Слов'янську[53], Артемівську та Краматорську). Українська влада у відповідь заявила про проведення Антитерористичної операції із залученням Збройних сил[54]. Поступово протистояння переросло у масштабний воєнний конфлікт.

Масові захоплення адмінбудівель у Донецькій області були спровоковані силами розвідувально-диверсійних підрозділів збройних сил Російської Федерації[55], коли російські диверсанти, відкрито застосовуючи зброю, зайняли у Слов'янську та Красному Лимані Донецької області ряд державних установ і будинки силових структур. Вони не тільки постачали зброю, а і безпосередньо допомагали сепаратистам в розхитуванні ситуації[55][56].

Російська влада неодноразово заявляла про своє несприйняття Антитерористичної операції і вимагала її припинення та початку переговорів з бойовиками[57].

Незважаючи на численні докази присутності російських військ на території України, офіційно Росія не визнає факту свого вторгнення в Україну, відтак з українського боку війна розглядається як неоголошена[58]. Ряд українських політиків називають війну на сході України «гібридною війною» Росії проти України[59][60][61].

Від середини липня 2014 року Збройні сили Російської Федерації почали брати пряму участь у бойових діях проти Збройних сил України. Підрозділи Збройних сил Росії діють як з території Російської Федерації, так і безпосередньо на території України[62][63][64][65][66][67][68][69][70].

28 серпня 2014 року радник міністра внутрішніх справ Зорян Шкіряк заявив в ефірі Еспресо.TV, що відбувається вторгнення Росії в Україну. До цього були лише розрізнені заяви з прес-служби про чергову військову колону з Росії, що перетнула кордон у районі міста Новоазовська.[71]

5 вересня 2014 року у Мінську[72] було підписано угоду про припинення вогню на Донбасі. Робота контактної групи у Мінську була продовжена, сторони підписали наступний меморандум у ніч проти 20 вересня 2014. Проте станом на 2 грудня 2014 року бої та обстріли продовжуються.

27 січня 2015 року Верховна Рада України визнала Російську Федерацію агресором[73].

Зміст

Гібридна неоголошена війна Російської Федерації проти України[ред.ред. код]

Інформаційна, дезінформаційна і пропагандистська війна[ред.ред. код]

Починаючи з 2000-х років на території України розпочато масштабну дезінформаційну політику Російської Федерації з антиукраїнської і антизахідної пропаганди та активна агітація доктрини «Русского мира» щодо возз'єднання нібито найбільш розділеного народу у світі — «русских». Ідейним підґрунтям доктрини слугує реваншизм Російської Федерації за розпад Радянського союзу, яке полягає в реставрації Росії у кордонах СРСР до 1991 року та відновленні колишньої «зони впливу в межах радянського табору» країн Європи і Азії.[74][75][76][77][78]

Згідно з доктриною «Русского мира», «русскими» вважаються три категорії населення світу:[79]

  1. Етнічні росіяни, незалежно від того, де вони проживають;
  2. Російськомовне населення, незалежно від національності;
  3. Співвітчизники[ru], які коли-небудь проживали на території Російської імперії, СРСР та інших державних утворень, а також їхні нащадки;
«
Позиція Кремля щодо України

Ти ж розумієш, Джордже, що Україна — це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її територій — це Східна Європа, а частина, і значна, подарована нами![80][81]

 — З розмови Володимир Путіна та Джорджа Буша
м. Бухарест (Румунія), 02-04 квітня 2008 року

 »

Починаючи з листопада 2013 року, з блокуванням Віктором Януковичем законодавчо закріпленого курсу на Європейську інтеграцію та спалахом в країні Революції гідності, кремлівська пропаганда еволюціонувала в відверто шовіністичну, агресивно імперську та брехливу інформаційну війну проти України, яка мала за мету підготувати суспільну думку в світі до зовнішньої агресії Російської Федерації щодо України.[82][83][84]

З початком опору України військовій агресії Російської Федерації на території Донецької і Луганської областей та окупації і анексії Криму, інформаційна політика Російської Федерації перекваліфікувалася у тотальну військову дезінформаційну агресію, спрямовану на те, аби демонізувати в очах російського та світового суспільства керівництво України.[85][86][87][88]

Експортна блокада України Росією[ред.ред. код]

Від 20-х чисел липня 2013 року на українсько-російському кордоні митниця Російської Федерації розпочала безпідставну тотальну перевірку із частими затримками транспортних засобів українських товаровиробників. 29 липня, за висновком Росспоживнагляду, митною службою Російської Федерації було введено заборону на імпорт до Митного союзу шоколаду та іншої продукції української компанії «Roshen». За результатами незалежних експертиз санітарних служб Білорусі, Казахстану, Молдови та Таджикистану претензії відомства Росії були спростовані та відновлене постачання кондитерських виробів компанії до своїх країн, оминаючи Росію.[89][90][91][92][93][94][95]

14 серпня митна служба Російської Федерації включила всіх без винятку українських експортерів до переліку «ризиковних» та фактично блокувала їх поставки до Росії на невизначений час, внаслідок чого на прикордонних перепускних пунктах стали утворюватися черги із кількох сотень автомобільних фур та залізничних вагонів з українськими товарами. Радник президента Російської Федерації Сергій Глазьєв пов'язав такі дії влади з асоціацією України і Європейського союзу та наголосив на посиленні митного адміністрування у разі підписання Україною угоди про асоціацію з Європейським Союзом. 19 серпня між Міністерством доходів і зборів України та Федеральною митною службою Росії відбулися переговори, за результатами яких було оголошено про припинення експортної блокади України Російською Федерацією. Однак на практиці «додаткова процедура контролю» російськими митницями не була припинена.[96][97][98][99][100]

Окупація Росією Автономної Республіки Крим[ред.ред. код]

Реверс медалі «За повернення Криму 20 лютого — 18 березня 2014»

20 лютого 2014 року Російською Федерацією розпочато інтервенцію до Автономної Республіки України Крим та міста Севастополя з подальшою окупацією півострова. 27 лютого Збройними силами Російської Федерації у формі однострою без розпізнавальних знаків («зелені чоловічки»[101]) захоплено й блоковано офіційні адміністративні українські будівлі, аеропорти, установи зв'язку, засоби масової інформації у Сімферополі та Севастополі, а також Верховну Раду Криму, де було взято в заручники частину депутатського корпусу та примушено до оголошення про проведення 25 травня референдуму щодо розширення автономії Криму. Невдовзі дату референдуму було двічі змінено: спершу перенесено на 30 березня, а потім — на 16 березня. У референдумі (за неперевіреною ніким, у тому числі жодними міжнародними спостерігачами, інформацією) взяли участь близько 30 відсотків громадян з правом виборчого голосу. За оголошеними організаторами ніким не визнаними результатами референдуму, за приєднання до Росії у Криму (крім Севастополя) буцімто проголосувало 96,77 % учасників голосування, у Севастополі — 95,6 %. На сайті ради при президентові Росії з питань розвитку громадянського суспільства та прав людини на короткий час з'явилася інформація, що у референдумі брало участь не більше 30 %, з яких близько 50 % висловилося за приєднання до Російської Федерації. Дані про 30-40-відсоткову явку оприлюднив і Меджліс кримськотатарського народу. У Севастополі проходив окремий референдум, оскільки формально місто не входить до Автономної Республіки Крим.[Джерело?]

Також шляхом маніпуляцій було змінено і формулювання питання — замість розширення автономії оголошено про приєднання до складу Росії.[102][103]

11 березня 2014 року під тиском російських силовиків Верховною Радою Автономної Республіки Крим була прийнята Декларація незалежності Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, згідно з якою Автономна Республіка Крим включно з містом Севастополь є суверенною державою, яка за відповідних результатів референдуму має право звернутися до Росії щодо включення території до складу федерації на правах суб'єкта. 16 березня відбувся псевдореферендум про статус Криму, на якому за офіційними даними узяли участь 96,77 % жителів Кримського півострова, у тому числі 123 % жителів міста Севастополь (474 137 осіб). 17 березня Верховною Радою Автономної Республіки Крим проголошено незалежність Республіки Крим, а 18 березня у Георгіївській залі Московського Кремля Президентом Росії Володимиром Путіном спільно з самопроголошеними Головою Ради Міністрів АРК Сергієм Аксьоновим, спікером Верховної Ради АРК Володимиром Костантиновим та головою СМДА Олексієм Чалим підписано Договір про прийняття Республіки Крим до складу Росії. 21 березня Рада Федерації Росії прийняла закон про ратифікацію Договору від 18 березня та закон про утворення нових суб'єктів федерації — Республіки Крим та міста федерального значення Севастополь.[104][105][106]

Перша хвиля міжнародних санкцій і обмежень щодо Російської Федерації[ред.ред. код]

Березневі дії окупаційної влади Російської Федерації з анексії частини території (Автономної Республіки Крим) сусідньої суверенної держави України та втручання у її внутрішні справи, стали причиною масштабного невдоволення і об'єктом шквальної критики світової громадськості протягом останнього року, яка називала військову агресію Російської Федерації міжнародним злочином проти світу і безпеки людства, а анексію Криму — порушенням чинного законодавства суверенної України, фундаментальних норм міжнародного права і низки міжнародних договорів, зокрема:[107][108][109]

27 березня 2014 року на сесії Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй Резолюцією № 68/262 було підтверджено «територіальну цілісність України у міжнародно визнаних кордонах». Резолюцію підтримали 100 країн світу, 58 — утримались та 11 проголосували проти. Згодом було призупинено членство Російської Федерації у міжнародному клубі високорозвинених економік світу «Велика вісімка» (G8) та впроваджено перший етап трирівневого плану персональних і економічних санкцій проти банківської системи РФ та громадян Росії і України, безпосередньо причетних до окупації півострова, здебільшого у вигляді заморожування активів і заборони на в'їзд.[113][114][115][116][117][118][119][120][121][122][123][124][125]

Енергетичний шантаж Російської Федерації[ред.ред. код]

31 березня 2014 року Державною Думою Російської Федерації в односторонньому порядку було денонсовані Харківські угоди, які дозволяли продовжити термін перебування Чорноморського флоту Росії у Севастополі з 2017 до 2042 року за 100 мільйонів доларів США на рік та надавали знижку Україні в ціні на газ в розмірі до 100 доларів США на кожну тисячу кубометрів газу від встановленої чинним контрактом між НАК «Нафтогаз» України і ВАТ «Газпром». Наступного дня ВАТ «Газпром» Російської Федерації підвищив ціни на природний газ для НАК «Нафтогаз України» з 268,5 до 485 доларів США за кожні 1000 м3.

З метою врегулювання газових претензій Російської Федерації, протягом квітня — травня 2014 року за участю представників України, Європейського союзу (Ґюнтер Еттінґер) та Росії було проведено дев'ять раундів переговорів. 9 червня влада Російської Федерації оголосила ультиматум про зниження ціни з 485 до 385 доларів США за 1000 м3 в обмін на визнання та сплату Україною до 16 червня газового боргу разом з митом, донарахованим після анексії Криму у розмірі 4,5 млрд. доларів США. Українська та європейська сторони назвали вимоги Кремля здирництвом, розмір боргу необґрунтовано завищеним, а ціну значно вищою за ринкову, внаслідок чого Кабінетом Міністрів України було подано позов на ВАТ «Газпром» до Стокгольмського арбітражного суду.[126][127][128][129]

Проросійські пропагандистські антидержавні акції на півдні та сході України[ред.ред. код]

Перша ативоєнна хода «Марш миру та волі» в м. Москва
Марш за мир и свободу (1).jpg Марш за мир и свободу (2).jpg Марш за мир и свободу (3).jpg Марш за мир и свободу (4).jpg Марш за мир и свободу (5).jpg Марш за мир и свободу (9).jpg Марш за мир и свободу (20).jpg Марш за мир и свободу (21).jpg Марш за мир и свободу (23).jpg Moscow rally against censorship and Crimea secession 3.jpg Moscow rally against censorship and Crimea secession 10.jpg Moscow rally against censorship and Crimea secession 21.jpg Слава Героям Майдана.jpg
Транспарант «Поверніть додому російські війська»
Загальний план антивоєнної ходи
Загальний план антивоєнної ходи
Букет квітів кольорів прапору України
Транспарант «Руки геть від України!»
Транспарант «За Росію та Україну без Путіна!»
Плакат «Банда Путіна — геть в Нюрнберг!»
Плакат «Рейхсфюрер Вова»
Плакат «Peace»
Транспарант «Мир хатинам, війну в палаці»
Плакат «Радянська традиція»
Плакат «Слава Героям Майдану»
Кричалка «Путін — хуйло!» у виконанні футбольних фанатів в НСК «Олімпійський» міста Києва.

Протягом березня-квітня 2014 року за участю керівництва російських спецслужб у східних, центральних та південних регіонах України було організовано серію пропагандистських акцій за відокремлення півдня і сходу України та приєднання цих регіонів до Російської Федерації, проведення референдуму щодо федерального устрою в країні, надання російській мові статусу другої державної та проти української влади.

Окупація Криму Російською Федерацією та прояви українофобії проросійських мітингувальників на півдні та сході України викликали велике обурення населення в країні, яке в численні дні переросло в масові акції протесту. 2 березня антивійськові акції протесту проти агресії влади Росії в Україні відбулися також у Москві, Санкт-Петербурзі та Калузі, в ході яких російською владою було затримано 285 учасників, більшості з яких інкриміновано статтю «непокора законному розпорядженню співробітника поліції».[130][131]

15 березня 2014 року у Москві, Санкт-Петербурзі, Єкатеринбурзі, Самарі, Магадані та інших містах Росії відбувся перший антивоєнний «Марш миру та волі», спрямований проти військової агресії президента Російської Федерації Володимира Путіна щодо України, нагнітання ненависті та закриття вільних ЗМІ. Кількість учасників в одній тільки Москві офіційно оцінювалась у близько 50 тисяч осіб.[132][133][133][134][135][136][137]

Військове вторгнення Російської Федерації на схід України[ред.ред. код]

Озброєні АК-74 та РПГ-26 чоловіки біля міської ради Слов'янська, 14 квітня 2014

1 березня 2014 року Радою Федерації Російською Федерації було ухвалено звернення президента Росії Володимира Путіна про дозвіл на застосування Збройних сил Російської Федерації на території України. У середині березня 2014 року на українсько-російському кордоні в Білгородській, Брянській, Воронезькій, Курській, Ростовській областях та Краснодарському краю Російської Федерації було дислоковано понад сто російських військових баз, на території яких була зосереджена важка військова техніка (здебільшого танки, а також гелікоптери та літаки) та контингент військовослужбовців Збройних сил Російської Федерації, в кількості близько 30-40 тисяч осіб.[138][139]

Протягом квітня — травня 2014 року силами Федеральної служби безпеки Російської Федерації, Головного розвідувального управління Збройних Сил Російської Федерації та незаконних збройних формувань з числа найманців різних національностей, екіпірованих військовою зброєю було здійснено системний збройний напад на органи місцевої влади та ключові об'єкти інфраструктури і мас-медіа у Донецькій та Луганській областях.[140][141][142][143][144][145][146][147][148]

За інформацією Головного управління розвідки Міноборони України, на Донбасі розміщено 9,1 тис. військовослужбовців російських збройних сил і по одному армійському корпусу в ДНР і ЛНР, у складі яких нараховується 33,4 тис. терористів. На основних командних і штабних посадах в них перебувають кадрові російські офіцери. Рядовий склад більш ніж наполовину укомплектований контрактниками і найманцями з Росії. Підтримку озброєних підрозділів на Донбасі здійснюють угруповання військ Південного військового округу в Ростові-на-Дону і Новочеркаську загальною чисельністю 50,5 тис. військовослужбовців.[149]

Безпосереднім організатором російського вторгнення в Україну і керівником усіх озброєних угрупувань на Донбасі став начальник Генштабу ЗС РФ, перший заступник міністра оборони РФ генерал армії Валерій Герасимов.[150]

До командування російсько-терористичних військ також входять начальник головного штабу Сухопутних військ РФ (СВ), перший заступник головнокомандувача СВ генерал-полковник Алєксандр Лєнцов, якого замінив генерал-полковник Сергєй Істраков[ru], генерал-полковник Алєксандр Галкін. Постачанням озброєння і техніки на Донбас займається генерал-лейтенант Андрєй Сердюков.[149]

У листопаді 2015 року Сергій Істраков особисто очолив комісію із 40 офіцерів Генштабу ЗС РФ, яка здійснила інспекторську перевірку готовності підрозділів до відновлення бойових дій на Донбасі.[149]

Оголошення в Україні «Особливого періоду»[ред.ред. код]

Відкрите тренування добровольців батальйону Донбас на тренувальній базі Нацгвардії України поблизу Києва, 2 червня 2014

Протягом квітня — червня 2014 року з метою недопущення військової диверсії на всій території України була посилена охорона стратегічних об'єктів (головним чином, небезпечних у радіаційному, хімічному, біологічному відношенні), об'єктів соціальної інфраструктури, органів державної влади, державного кордону, вузлів комунікацій, залізничних та автомобільних шляхів (блок-пости на дорогах при в'їзді у міста), а також приведено правоохоронну систему, органи державної безпеки, збройні сили та інші установи України у повну бойову готовність на випадок прямої військової агресії з боку Російської Федерації.[231][232]

13 березня 2014 року рішенням Верховної Ради України було відновлена Національна гвардія України, як військове формування з правоохоронними та службово-бойовими функціями на базі Внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України.[233][234][235]

17 березня наказом виконуючого обов'язки Президента України Олександром Турчиновим було розпочато першу хвилю мобілізації на особливий період тривалістю 45 днів, в ході якої було здійснено призов військовозобов'язаних та резервістів до Збройних сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту та інших військових формувань України.[236]

18 квітня 2014 року головою Міністерства внутрішніх справ України Арсеном Аваковим було прийнято рішення про створення Корпусу регіональних спецпідрозділів з ​​охорони громадського порядку МВС України, підпорядкованого відповідним управлінням МВС України в областях — полків, батальйонів та рот патрульної служби міліції особливого призначення.[237]

30 квітня 2014 року в областях України розпочато формування структурних військових підрозділів територіальної оборони Збройних сил України при відповідних обласних державних адміністраціях — батальйонів територіальної оборони України.[238]

6 травня 2014 року наказом в.о. Президента України Олександром Турчиновим розпочато другу хвилю часткової мобілізації тривалістю 45 днів, в ході якої було приведено у бойовий стан 53 військові частини Збройних Сил України та 18 частин інших військових формувань.[239]

16 червня Міністерством внутрішніх справ України розпочато укомплектування та спеціальна військова підготовка Корпусу резервних підрозділів оперативного та спеціального призначення Національної гвардії України, сформованого з добровольців:

Хвилі мобілізації в Україні (2014‒2015) Хвилі мобілізації в Україні (2014‒2015) Хвилі мобілізації в Україні (2014‒2015) Хвилі мобілізації в Україні (2014‒2015) Хвилі мобілізації в Україні (2014‒2015) Хвилі мобілізації в Україні (2014‒2015)

Женевські домовленості та активізація діяльності Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ[ред.ред. код]

 Представники сторін конфлікту:
Україна Міністр закордонних справ України Андрій Дещиця
Росія Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров
 Міжнародні спостерігачі:
США Держсекретар США Джон Керрі
Європейський Союз Високий представник ЄС Кетрін Ештон

17 квітня 2014 року в Женеві за участю вищих дипломатичних представників України, ЄС, США та РФ відбулися Чотиристоронні переговори щодо деескалації збройного конфлікту між Російською федерацією та Україною.

Позиція української сторони вимагала від Росії виконання 5 основних вимог:[240]

  1. Припинити підтримку терористів у східних регіонах України;
  2. Відкликати своїх диверсантів звідти;
  3. Відкликати своїх спецпризначенців;
  4. Скасувати рішення Держдуми про дозвіл на використання військ на території Україні;
  5. Повернути анексований Крим.

За підсумками шестигодинної зустрічі, сторонами узгоджено ряд дипломатичних домовленостей. Російську Федерацію зобов'язано роззброїти свої незаконні озброєні формування та повернути незаконно захоплене майно законним власникам. В свою чергу українська сторона гарантувала амністію учасникам протестів, за винятком тих, кого буде визнано винним у скоєнні тяжких злочинів; та зобов'язалася забезпечити всеохоплюючий, прозорий і відповідальний конституційний процес в країні. Учасники зустрічі рішуче засудили та відкинули всі прояви екстремізму, расизму та релігійної нетерпимості, включаючи прояви антисемітизму та зобов'язали сторони конфлікту утриматися від будь-яких форм насильства, залякування або провокаційних дій. Питання щодо повернення Автономної Республіки Крим Україні та відведення російських військ на східному українському кордоні не були вирішені.[241][242][243]

З метою відстеження імплементації вищезазначених кроків, учасниками переговорів ініційовано створення Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ у складі міжнародних спостерігачів з 57-ми країн, у тому числі і представників Російської Федерації.

Проголошення «народних республік» та друга хвиля міжнародних санкцій і обмежень щодо Російської Федерації[ред.ред. код]

Під час військового вторгнення в Україну, Російською Федерацією широко використаний більшовицький тип ведення війни, коли після світоглядного розколу населення країни, на окремих територіях держави створювалася паралельна нелегальна альтернативна влада, яка мала тісний зв'язок з Кремлем. З метою подальшого підтримання життєдіяльності такої проросійської влади та уникнення прямого порушення міжнародного права у галузі ведення війни, Російською Федерацією здійснюється поступовий підрив громадської довіри до офіційної влади, шляхом активної інформаційної, пропагандистської промивки місцевого населення, у поєднанні з диверсіями, вчиненими силами незаконних загонів злочинців, найманців і радикально налаштованих людей, організованими та керованими спецслужбами Росії.[263][264][265][266][267][268][269]

Країни, які ввели санкції проти російських і українських громадян та корпорацій
     Російська федерація
     Країни, які ввели санкції
     Країни, які ввели санкції та входять до складу
      Європейського союзу

Протягом 7 — 27 квітня, подібно „Кримському сценарію“, „зеленими чоловічками“ було проголошено „Донецьку та Луганську народні республіки“. 15 травня 2014 року Генеральною прокуратурою України дані бандоформування було кваліфіковано як терористичні організації, які насильницько-збройним шляхом здійснюють терор на сході України. Натомість населенням України новоутворені квазі-держави Російської Федерації були прийняті з усмішкою та сатирично названі „Луганда“ та „Донбабве“, а їх союз „ЛуганДон“.[270][271][272][273][274][274][275][275][276]

 »
Пояснення Кремля щодо присутності російських військ в Україні

Що стосується тверджень про використання російського спецназу в подіях на Україні, то скажу лише одне - важко шукати чорну кішку в темній кімнаті… це тим більше нерозумно, якщо ця кішка розумна, смілива і ввічлива.[277]

 — Сергійко Шойгу, Міністр оборони Російської Федерації
17 квітня 2014 року

 »

З 28 квітня 2014 року урядами європейських, північноамериканських держав, країн Океанії та міжнародними організаціями було введено додаткові та розширені існуючі санкції проти фізичних та юридичних осіб з Росії і України, безпосередньо причетних до військової агресії проти України, а також посилено економічну блокаду Криму.[278][279][280]

Антитерористична операція[ред.ред. код]

Враховуючи військову перевагу Російської Федерації, позицію її керівництва щодо класифікації зовнішньої військової агресії Росії як внутрішньої загрози України, з метою недопущення подальшого введення регулярних російських військ на територію України, прикритих «миротворчою місією» та реалізації «абхазько-осетинського сценарію», 14 квітня 2014 року в Україні була розпочата антитерористична операція без введення воєнного стану. Зоною проведення антитерористичної операції було охоплено Донецьку і Луганську області (з 14 квітня 2014 року), а також Ізюмський район та м. Ізюм Харківської області (з 14 квітня  по 7 вересня 2014 року) та (з 2 грудня  2015 року — по даний час).[281][282][283][284][285]

Збройне протистояння (14 квітня — 19 червня 2014 року)[ред.ред. код]

13 квітня 2014 р. в.о. президента України Олександр Турчинов заявив, що для того, щоб зупинити розгул тероризму, організованого російськими спецслужбами у східних регіонах України, Рада нацбезпеки та оборони розпочинає широкомасштабну антитерористичну операцію із залученням Збройних Сил України. Він повідомив, що[286]

« Ми робили все, аби уникнути людських жертв. Але ми готові дати відсіч всім спробам вторгнення, дестабілізації та терористичним діям зі зброєю в руках. РНБО прийняла рішення розпочати широкомасштабну антитерористичну операцію із залученням Збройних Сил України. Ми не дамо Росії повторити кримський сценарій у східному регіоні України.  »

В.о. президента України Олександр Турчинов звернувся до терористів з вимогою скласти зброю до 9.00 ранку 14 квітня. Він оголосив, що[287]

« Для тих, хто не стріляв у наших силовиків, хто складе зброю і покине захоплені адміністративні приміщення до ранку понеділка, я, в підписаному Указі, дав гарантії незастосування проти них відповідного покарання за вчинені дії.  »

Відповідний указ було ним підписано 13 квітня 2014 року[288]. Наступного дня був підписаний указ «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України»[289] — офіційний початок Антитерористичної операції.

Барикади навколо Донецької обласної державної адміністрації та банери з антиукраїнськими та антизахідними гаслами, 15 квітня 2014
Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Особисте звернення громадянина Крутов Василя до уряду Росії.

14 квітня 2014 р. в.о. президента Олександр Турчинов призначив генерал-лейтенанта Василя Крутова першим заступником глави СБУ та головою антитерористичного центру при СБУ. В березні 2014 р. він записав особисте звернення до уряду Росії з закликом припинити ескалацію ситуації в Україні, яка може привести до війни.[290]

За повідомленням одного з керівників контррозвідки СБУ Віталія Найди, російські військові мають завдання вбити кілька сотень людей в Україні, а після цього ввести військовий контингент на територію України[291]. Він зазначив, що перехоплені переговори серед російських військ свідчать:[292]

...що країна, яка декларувала себе братньою, ставить перед своїми спецпризначенцями мету пролити кров на вулицях наших міст. … Задокументовано переговори, які свідчать про те, що треба вбити 100-200 людей, і після цього через півтори години на території України з'являться танки та БТРи російської армії.

За даними голови СБУ Валентина Наливайченка станом на 19 травня в Донецькій області нараховується 500—600 сепаратистів, у тому числі близько 50 їх лідерів, які контролюють Донецьк, Горлівку та Слов'янськ, а також близько 300 — у Луганській області, від рук яких під час антитерористичної операції загинули 24 українських військовослужбовців[293].

15 травня 2014 року спецбатальйоном «Донбас» було зайнято Великоновосілківський район Донецької області, і почато патрулювання разом місцевими добровольцями, а після штурму місцевого райвідділку міліції його співробітників було приведено до повторної присяги на вірність народу України. В той же час голова Новосілківської районної ради та начальник місцевого райвідділку міліції втекли в невідомому напрямі. Разом з тим, до смт Велика Новосілка висунувся батальйон «Схід» невизнаної Донецької народної республіки[294][295].

18 травня відбулась зачистка озброєних сепаратистів у Олександрівському районі Донецької області[296].

11 травня 2014, за словами в.о. голови Адміністрації Президента України Сергія Пашинського, антитерористична операція в районі міст Красний Лиман, Слов'янськ та Краматорськ у Донецькій області перейшла у фінальну стадію[297]. Пізніше, 15 травня відбулась фінальна стадія антитерористичної операції українських силовиків поблизу с. Староварварівка, що недалеко від міста Краматорська[298] та поблизу самого Краматорська[299].

21 травня 2014 року після перебування на позиціях антитерористичної операції в.о. Президента України Олександр Турчинов поставив завдання перед українськими силовиками «повністю очистити регіон від терористів» та «повернути мир і спокій у Донецькій та Луганській областях»[300].

Станом на 21 травня під контролем українських підрозділів силовиків перебували 6 районів Донецької області, в тому числі м. Добропілля, Добропільський, Олександрівський, Великоновосілківський райони під контролем спецбатальйону «Донбас», а у Великоновосілківський, Волноваський, Мар'їнський і Старобешівський райони контролювались підрозділами Національної гвардії[301]. А наступного дня один з підрозділів батальйону «Донбас» взяв під охорону адміністративні будівлі у Володарському районі[302].

3 червня в ході антитерористичної операції була повністю очищена від терористів північ Донецької області, знищено опорні пункти і військові табори бойовиків у цьому регіоні і захоплений їхній головний укріплений район у населеному пункті Семенівка, встановлено контроль над містом Лиман.[303] В боях понад 500 бойовиків знищені в районі села Семенівка під Слов'янськом. Втрати серед українських військовослужбовців склали троє убитих і 50 поранених.

Напади на прикордонні застави на кордоні України з Росією[ред.ред. код]

19 травня 2014 року поблизу міста Амвросіївка Донецької області в районі пункту пропуску через державний кордон України «Успенка» групою проросійських бойовиків (близько 50-и чоловік) здійснено збройний напад на блок-пост Збройних сил України. В результаті протистояння, злочинців було знешкоджено, з них частину затримано та притягнено до кримінальної відповідальності.[304]

Панорама кургану Савур-могила в ракурсі з міста Сніжного Донецької області, що за 12 кілометрів на північ

Опівночі 2 червня проросійськими бойовиками (близько 100-а осіб) здійснено штурм Луганської прикордонної бази та в ході 6-ти годинного сутички захоплено будівлю застави.[305][306][307]

5 червня групою озброєних російських бойовиків перетнутий кордон та вчинений напад на прикордонний пункт пропуску Маринівка з боку Російської Федерації,[308] в результаті чого було поранено 5 прикордонників України.[309] З метою недопущення проникнення військових загонів та ввезення військової техніки з території Російської Федерації, був задіяний з'єднаний загін Державної прикордонної служби та Збройних сил України.[310] В ході операції, по проросійським терористичним угрупуванням, які намагалися прорватись в Україну, завдано два нищівних авіаудари, в результаті чого нейтралізовані 15 бойовиків, знищено їх БТР, автомобіль «Урал-375Д» та два автомобілі КамАЗ.[311] Частина бойовиків втекли назад на територію Росії та безперешкодно там базувалися,[310][312][313] інша частина зміцнилися в місті Сніжне Донецької області[314] та з метою моніторингу дій Збройних сил України і коригування артилерійських обстрілів з території Росії, створила укріплений пункт на висоті Савур-Могила.[315]

Зважаючи на необхідність відновлення контролю над державним кордоном України, з метою припинення неконтрольованого руху людей з боку Російської Федерації та подальшого унеможливлення потрапляння на територію України військової техніки, того ж дня Кабінетом Міністрів України прийнято рішення про закриття восьми прикордонних пунктів пропуску та протягом наступних днів організована посилена охорона стратегічних об'єктів та патрулювання автошляхів на державному кордоні України в Донецькій і Луганській областях, в особливості на проміжку УспенкаМаринівкаДяковеЗеленопілляДовжанський прикордонниками, нацгвардійцями та українськими військовими.[316]

12 червня силами Національної гвардії та Збройних сил України здійснено блокування колон військової техніки[317][318] і російських бойовиків, в південно-східній частині Амвросіївського та на півдні Шахтарського районів. В ході операції також була здійснена спроба відновлення контролю над курганом Савур-Могила, стратегічна важливість якого пов'язана з можливістю відстеження прилеглої території радіусом в 30-40 кілометрів та значної ділянки кордону України з Російською Федерацією. В результаті збройного протистояння загинули 3 та поранено 12 військовослужбовців 79-ї окремої Миколаївської аеромобільної бригади і 3 полку спецпризначення ЗС України.[319][320][321]

В ніч на 17 червня до міста Сніжного Донецької області проросійськими бойовиками здійснено черговий перегін військового озброєння з Російської Федерації, у видовій структурі якого налічувалися танки, бронетранспортери, протитанкові ракетні комплекси, зенітні артустановки, великокаліберні кулемети та міномети. В ході контрабанди зброї, неподалік села Олексіївське Амвросіївського району Донецької області проросійськими бойовиками вчинений напад на підрозділ прикордонної охорони Збройних сил України. В наслідок отриманих поранень загинув солдат.[322][323][324]

Краматорська агломерація[ред.ред. код]

Облога Слов'янська та Краматорська[ред.ред. код]
«Зелені чоловічки»
в амплуа «Новоросійських
польових командирів»
Александр Бородай.jpg
Олександр Бородай
генерал-майор ФСБ РФ
Росія громадянин Росії
Igor Ivanovich Strelkov Yekaterinburg3.JPG
Ігор Гіркін
полковник ГРУ ГШ ЗС РФ
Росія громадянин Росії
кличка «Стрєлок»
Igor Bezler speech on camera.jpg
Ігор Безлер
підполковник ГРУ ГШ ЗС РФ
Росія громадянин Росії
кличка «Бєс»

02014-05-02 2 травня 2014 року у районі смт. Андріївка Слов'янського району проросійськими бойовиками вчинений напад на блок-пост Збройних сил України. Загинули 2 бійця 95-ї окремої аеромобільної бригади ВДВ ЗС України, 4 особи отримали поранення.[325]

5 травня озброєними проросійськими бойовиками здійснена спроба прориву з оточеного українськими силовиками міста Слов'янськ. В ході спецоперації угруповання терористів було ліквідоване, залишки злочинців повернулися у місто. В результаті протистояння загинули 4 бійця Служби безпеки та МВС України, одна людина отримала тяжкі поранення.[326]

13 травня близько 30-ти проросійських бойовиків влаштували засідку на околиці села Маячка Слов'янського району та вчинили напад на колону українських десантників. В результаті годинного збройного протистояння загинули 7 бійців 95-ї окремої аеромобільної бригади ЗС України, 9 десантників отримали поранення різного ступеня тяжкості та контузії. Після огляду території на місці засідки виявлено заздалегідь обладнані позиції, контейнери від російських гранатометів РПГ-18 «Муха», РПГ-26 «Аглень» та гільзи від снайперських гвинтівок. Переміщувалися бойовики кількома мікроавтобусами та легковими авто.[327][328][329][330][331][332]

16 травня поблизу Краматорська проросійськими бойовиками вчинений напад на місцевий аеродром, що патрулювався українськими військовими. В результаті 20-ти хвилинного збройного бою атака проросійських бойовиків була відбита без людських втрат.[333]

18 травня проросійськими бойовиками здійснений обстріл міста Краматорськ та вчинено напад на 5 блок-постів та базовий табір Збройних сил України поблизу Слов'янська і Краматорська. Під час спецоперації зі затримки злочинців українськими військовими нейтралізовані кілька проросійських бойовиків та захоплено ПЗРК «Гром». В ході слідства з'ясувалося, що двоє із затриманих озброєних злочинців виявилися журналістами фейкового російського телеканалу «LifeNews» та видання «Известия» медіахолдингу «Ньюс-Медіа».[296][334][335][336][337][338][339]

24 травня близько 17:00 на північній околиці Слов'янська біля села Карпівка в районі перехрестя автошляхів E40М03 та Т 0513 проросійськими бойовиками з використанням мінометів та гранатометів вчинено напад на блок-пост Національної гвардії України. В ході обстрілу бойовиками були пошкоджені житлові будинки та психіатрична лікарня в Слов'янську. В результаті двогодинного збройного протистояння загинув боєць Національної гвардії України, італійський журналіст та російський перекладач, 4 нацгвардійця поранено.[340][341][342]

4 червня проросійськими бойовиками пошкоджено водогін, внаслідок чого без води тимчасово залишилися Слов'янськ, Дружківка, Дзержинськ, Костянтинівка і Краматорськ.[343][344]

6 червня під Слов'янськом проросійськими бойовиками з території церкви з мінометів обстріляно блок-пост МВС України. Загинула одна особа, ще двоє співробітників міліції отримали важкі поранення.[345]

13 червня за півтора кілометра від Слов'янська проросійськими бойовиками обстріляна колона українських військових. Загинули 2 бійця 25-ої повітряно-десантної бригади ВДВ ЗС України[346][347][348]

В ніч з 26 червня на 27 червня поблизу Слов'янська в районі селища Мирне проросійськими бойовиками із застосуванням мінометів і 8 танків здійснений штурм блок-посту Збройних сил України. Один танк та один міномет українськими військовими були знищені, ще один ворожий танк захоплений, 4 українські БТР зазнали ушкоджень. Внаслідок нападу загинули 5 десантників ВДВ ЗС України та 1 боєць Національної гвардії України, 5 осіб отримали поранення.[349][350]

28 червня в районі перехрестя автошляхів E40М03 та Т 0513 проросійськими бойовиками здійснений повторний мінометний обстріл блок-пост Збройних сил України. Загинули 3 бійця 95-ї окремої аеромобільної бригади ВДВ ЗС України.[351][352]

Авіатеракти під Слов'янськом[ред.ред. код]

25 квітня 2014 року на аеродромі міста Краматорськ Донецької області внаслідок пострілу проросійських бойовиків з ПТКР був знищений гелікоптер СВ ЗС України Мі-8.[353][354][355]

2 травня поблизу міста Слов'янськ Донецької області з переносного зенітно-ракетного комплексу бойовиками збиті два гелікоптери СВ ЗС України Мі-24, у результаті чого загинули п'ять чоловік, одна людина отримала поранення та взята злочинцями у полон.[356]

5 травня біля Слов'янська в результаті обстрілу проросійськими військами з великокаліберного кулемета був пошкоджений гелікоптер СВ ЗС України Мі-24. Вертоліт приземлився в річку, екіпаж залишився живий і був евакуйований.[357]

29 травня неподалік Слов'янська проросійськими бойовиками був збитий гелікоптер Нацгвардії України Мі-8, який після розвантаження продуктів харчування та проведення ротації особового складу, повертався з району Карачун-гори. Загинули 12 чоловік: шість військовослужбовців Національної гвардії України, включаючи двох членів екіпажа гелікоптера та шість — працівників спецпідрозділу МВС України, серед них — генерал-майор С. П. Кульчицький; одна людина отримала важкі поранення.[358]

4 червня біля Слов'янська в результаті обстрілу бойовиками з ПЗРК був підбитий гелікоптер СВ ЗС України Мі-24. Пошкоджений гелікоптер зумів приземлитися, екіпаж встиг покинути машину до того, як вона загорілася. Обидва члени екіпажу отримали поранення.[359][360][361]

6 червня близько 17:00 Слов'янська проросійськими бойовиками з центральної частини міста з ПЗРК обстріляний літак ПС ЗС України Ан-30Б, що вилетів з міста Миколаївки до Ізюму та виконував розвідувальний політ. Унаслідок пошкодження двигуна літак мало не впав на місто, однак був вчасно зманеврований на лісний масив поблизу населеного пункту. Загинули п'ять чоловік, три члена екіпажу зазнали поранень.[362][363][364][365]

21 червня у Зміївському районі Харківської області розбився гелікоптер державної служби України з надзвичайних ситуацій Мі-8Т. У результаті аварії загинули три члени екіпажу.[366]

24 червня біля Слов'янська проросійськими військами з ПЗРК збитий гелікоптер СВ ЗС України Мі-8, невдовзі після його зльоту з району Карачун-гори. Гелікоптер повертався з блок-поста з фахівцями, що встановлювали апаратуру з метою організації моніторингу простору та фіксації фактів порушення перемир'я в зоні проведення антитерористичної операції. Загинули всі 9 осіб, що перебували на борту.[367][368]

Оборона Карачун-гори[ред.ред. код]
Вежа телерадіопередавального центру на Карачун-горі поблизу міста Слав'янськ Донецької області

17 квітня 2014 року поблизу міста Слов'янськ Донецької області силами розвідувально-диверсійних груп Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних сил Російської Федерації було захоплено телерадіопередавальний центр на горі Карачун, після чого здійснено її відключення від українських телерадіоканалів та налагоджено трансляцію першого мультиплексу цифрового телебачення Російської Федерації.[369]

3 травня десантними військами Збройних сил України було відновлено контроль над телевежею та організовано посилене патрулювання стратегічного об'єкту. 15 травня силами українських військових були ліквідовані новоутворені укріплення російських бойовиків в п'яти кілометровій зоні навколо телевізійної вежі.[370][371][372]

Через стратегічну важливість гори, її панівну висоту над містом та розташування на ній телерадіовежі, проросійськими бойовиками протягом травнячервня 2014 року неодноразово здійснювалися спроби штурму гори та регулярний її обстріл. 19 травня бойовиками була вчинена невдала спроба повторного захоплення об'єкту: в результаті обстрілу російськими бойовиками з території дитячого садка із великокаліберної зброї блок-посту десантних військ України від отриманих поранень загинув десантник ЗС України.[373][374] 29 травня та 24 червня російськими бойовиками поблизу Карачун-гори вчинено два авіатеракти, в результаті чого загинула 21 людина.

У ніч з 30 червня на 1 липня під час масованого обстрілу Карачун-гори російськими військовими спецпризначенцями з великокаліберної зброї, телевежу було зруйновано.[375]

Докладніше: Карачун (гора)
Визволення Красного Лиману[ред.ред. код]

Протягом 34 червня Службою безпеки України та МВС України проведено спецоперацію із затримання проросійських злочинців в місті Лиман, в ході якої було ліквідовано укріплений військовою технікою опорний пункт бойовиків у захопленій в середині квітня міській лікарні. В результаті операції загинула одна людина. 5 червня було відновлено роботу міської ради та міськуправління міліції.[376][377][378][379][380][381][382][383][384][385][386][387][388][389][390]

19 червня Збройними силами України знищені укріплення російських бойовиків в південній частині Краснолиманського району (в місті Сіверськ, смт. Ямпіль і Зарічне, селі Закітне та залишків в місті Лиман). В ході облави частину бандоформування злочинців було затримано та притягнено до кримінальної відповідальності. Однак більшість російських бойовиків передислокувалася до міста Слов'янськ. В результаті операції загинули 16 десантників 24-а механізованої, 25-а повітряно-десантної та 95-ї окремої аеромобільної бригад та ВДВ ЗС України.[391][392][393][394]

Західні та південні райони Донецької області[ред.ред. код]

11 травня 2014 року у місті Красноармійськ Донецької області біля міської ради проросійськими бойовиками здійснений напад на правоохоронців. В результаті сутички одна людина загинула та ще одна була поранена.[395][396]

Вранці 23 травня в селі Карлівка Мар'їнського району проросійськими бойовиками, споряджених бронетранспортерами (три БТР), снайперським і важким озброєнням (великокаліберні кулемети та гранатомети), із засідки вчинено збройний напад на транспортну колону Національної гвардії України. В результаті 4-годинного бою загинули 5 та поранено 6 бійців батальйону спеціального призначення резервістів Національної гвардії України «Донбас». Частину нацгвардійців проросійськими бойовиками взято в полон та піддано нелюдським тортурам.[397][398][399][400][401][402][403]

Того ж дня неподалік села Новопавлівка Волноваського району проросійськими бойовиками з автоматичної зброї обстріляно санітарну автомашину, в наслідок чого загинув солдат Збройних сил України, одна людина зазнала поранень.[404].

23 травня та 21 червня поблизу села Золотий Колодязь Добропільського району проросійськими бойовиками зі снайперської гвинтівки здійснений обстріл блок-посту Збройних сил України. Загинули 3 бійця 93-ї окремої механізованої бригади ЗС України.[405][406]

Кадр з відеозйомки нападу проросійських бойовиків на блок-пост ЗСУ поблизу Волновахи, 22 травня 2014
Напад поблизу Волновахи[ред.ред. код]

22 травня 2014 року приблизно о 4:30 ранку поблизу міста Волноваха Донецької області стався напад проросійських бойовиків на блокпост українських військових 51-ої механізованої бригади ЗС України. У результаті нападу проросійських бойовиків загинули 18 людей, 32 особи отримали поранення.[407][408]

Протистояння в Маріуполі[ред.ред. код]

16 квітня 2014 року о 20.30 годині проросійськими бойовиками, озброєними автоматичною зброєю, гранатами та пакетами із запалювальною сумішшю, з метою заволодіння воєнною зброєю здійснено напад на військову частину у місті Маріуполь Донецької області.[220] Силами СБУ та міського управління МВС України штурм бойовиків був відбитий. В результаті протистояння загинули 3 та поранено 15 осіб, спалено автомобіль та дві будівлі.[220][221]

Військові та політичні події в місті Маріуполь Донецької області протягом 2014—2015 років

9 травня 2014 року кількома десятками проросійських бойовиків, озброєних снайперською, автоматичною, великокаліберною зброєю та гранатами, здійснено блокування вулиць міста та вчинено спробу захоплення міського відділення МВС України і військової частини Національної гвардії України.[409][410][411][412] Враховуючи масштабність нападу, рух громадського транспорту в місті було зупинено[413] та задіяні Збройні сили України з використанням бронетехніки[414] В результаті протистояння загинули 9 та поранено 42 особи, пошкоджено мережу водопостачання, споруди Маріупольської міської ради, прокуратури, військової частини, житлові будинки, а будівля міського відділку міліції згоріла вщент.[415] Серед загиблих 1 боєць Національної гвардії України, 3 силовика територіальної оборони України «Дніпропетровськ» і «Азов» та 2 працівника Маріупольського міського відділення МВС України, у тому числі начальник Маріупольського міського управління ДАІ підполковник Віктор Саєнко та командир Дніпропетровського батальйону територіальної оборони полковник Сергій Демиденко, якому російські бойовики відрізали вуха і викололи очі.[416][417][418][419][420][421][422][423][424][425][426][427][428][429][430]

13 червня о 4:50 ранку із залученням бійців Національної гвардії України, МВС України та територіальної оборони України «Азов» і «Дніпро-1» розпочата антитерористична операція по тотальній ліквідації терористичних осередків проросійських злочинців в місті Маріуполь.[431][432][433] В ході операції силовими органами України були знищені опорні пункти проросійських бойовиків, ліквідована їхня військова техніка, нейтралізовані самі зловмисники та відновлено контроль над усіма незаконно захопленими спорудами міста.[432][434]

14 червня на околиці міста, в районі заводу «Азовсталь», проросійськими бойовиками із засідки зі снайперської, автоматичної та великокаліберної зброї здійснений обстріл колони автомобілів Державної прикордонної служби. Загинули 5 прикордонників, ще 7 осіб отримали поранення.[435]

Луганська область[ред.ред. код]

Луганська обласна державна адміністрація після теракту 2 червня 2015 року

22 травня 2014 року поблизу міста Рубіжного Луганської області в засідку проросійських бойовиків потрапила 30-а окрема механізована Новоград-Волинська бригада 8-го армійського корпусу Збройних сил України, яка рухалась через міст автошляхом у напрямку до міста Новодружеськ. Бойовики, здебільшого чеченської національності, перебували на обладнаних позиціях на березі річки Сіверський Донець та вчинили напад на колону механізованого взводу із застосуванням стрілецької зброї та гранатометів. В результаті сутички загинули 3 людини, ще 5 осіб — важко поранені.[436]

2 червня в місті Луганськ пролунав вибух біля Луганської обласної державної адміністрації, в результаті чого загинули 8 та поранено 28 осіб. Існує декілька версій подій. За заявою ГПУ, причиною вибуху в Луганській обласній державній адміністрації стало потрапляння ракети ПЗРК проросійських бойовиків.[437] За заявою прес-офіцера АТО Олексія Дмітрашковского, вибух стався всередині будівлі через «невміле поводження зі стрілецькою зброєю та вибуховими речовинами», а «обстрілу будівлі зовні, тим більше - з літака, не відбувалося».[438] Місія ОБСЄ в Україні вважає, що Луганська ОДА була обстріляна ракетами з літака.[439][440] За заявою проросійських бойовиків, українські силовики завдали авіаудар по будівлі адміністрації.[441]

17 червня в районі селища Металіст (Слов'яносербський район), в 10 кілометрах від Луганська, проросійськими бойовиками із засідки перехресним вогнем із великокаліберної зброї було атаковано колону військових Збройних сил України, що рухалась до блок-посту на околиці населеного пункту. В ході 20-ти годинної сутички загинули 16 військовослужбовців 128-ї окремої гвардійської гірсько-піхотної Туркестансько-Закарпатської бригади, 80-ї окремої аеромобільної бригади 13-го армійського корпусу Збройних сил України та батальйону територіальної оборони України «Айдар». Опівдні наступного дня силами АТО за підкріпленням окремих підрозділів Національної гвардії України територія селища була повністю очищена від проросійських бойовиків, знищено кілька їх блок-постів та дві амфібії. В ході боїв загинули 2 журналісти з Російської Федерації, які нелегально перетнули українсько-російський кордон та були в складі проросійських бойовиків.[442][443][444][445]

18 червня біля селища міського типу Станиця Луганська проросійськими бойовиками були обстріляні підрозділи Збройних сил України. В ході збройного протистояння російськими найманцями був оточений та пошкоджений український танк Т-64Б. Два чоловіка екіпажу загинули, відірвавши гранату у середині танку. 21 серпня селище було звільнене від бойовиків.[446][447]

28 червня між населеними пунктами Нижня Вільхова та Комишне відбувся напад проросійських бойовиків на колону тилового забезпечення Збройних сил України (водовоз ГАЗ-66 з супроводом). Загинули дві особи.[448]

Літак Іл-76МД за місяць до авіатеракту проросійських бойовиків в аеропорту «Луганськ» 14 червня 2014 року
Збиття Іл-76 у Луганську[ред.ред. код]

14 червня 2014 року приблизно о 1 годині 10 хвилин ночі при посадці в аеропорту «Луганськ» проросійськими бойовиками був збитий з ПЗРК «Ігла» та великокаліберного кулемета військово-транспортний літак 25-ї військово-транспортної авіабригади Повітряних Сил Збройних Сил України Іл-76МД. На борту літака перебувало 40 десантників 25-ї окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади та 9 членів екіпажу. В результаті обстрілу весь екіпаж, що перебував на борту збитого літака, загинув. Трагедія стала найбільшою з початку антитерористичної операції і найбільшою одночасною втратою Збройних сил України за період незалежності України.[449][450][451][452][453]

Рейди бойовиків до Харківської області[ред.ред. код]

У ніч на 18 травня 2014 року поблизу міста Ізюм Харківської області проросійськими бойовиками вчинено напад на табір військовослужбовців України. В результаті збройної сутички поранено два бійці Національної гвардії України.[337]

22 травня неподалік міста Барвінкове проросійськими бойовиками здійснено обстріл блок-посту Національної гвардії України.[454]

29 травня біля села Кам'янка Ізюмського району Харківської області відбувся напад проросійських бойовиків на автоколону військових Збройних сил України, бійців Нацгвардії України та волонтерів, які після доставки продуктів харчування та побутових речей на блокпости поблизу Слов'янська Донецької області поверталися до міста Ізюм. В результаті терористичного акту загинув солдат Національної гвардії України.[455]

Позачергові вибори Президента України[ред.ред. код]

25 травня 2014 року в Україні відбулися позачергові вибори Президента України, в результаті яких, отримавши більше ніж половину (54,7 %) голосів виборців, перемогу здобув Петро Порошенко. Керівництво ДНР і ЛНР завчасно оголосили про недопущення виборів президента України на підконтрольних їм територіях. В результаті у Луганській області вибори проходили лише у 2 округах із 12, у Донецькій — в 7 з 22[456].

Одностороннє припинення вогню (20—30 червня 2014 року) та активізація роботи Контактної групи з мирного врегулювання ситуації на сході України[ред.ред. код]

20 червня 2014 року Петро Порошенко віддав наказ силам АТО з 22:00 п'ятниці 20 червня  по 10:00 четверга 27 червня 2014 року в односторонньому порядку припинити бойові дії на окупованих терористами територіях України та закликав бойовиків до участі в переговорах з метою мирного врегулювання інциденту на Донбасі.[457]

"
План мирного врегулювання ситуації на сході України
  1. Гарантії безпеки для всіх учасників переговорів.
  2. Звільнення від кримінальної відповідальності тих, хто склав зброю і не здійснив тяжких злочинів.
  3. Звільнення заручників.
  4. Створення 10-кілометрової буферної зони на українсько-російському державному кордоні і виведення незаконних збройних формувань.
  5. Гарантований коридор для виходу російських і українських найманців.
  6. Роззброєння.
  7. Створення в структурі МВС підрозділів для здійснення спільного патрулювання.
  8. Звільнення незаконно утримуваних адміністративних будівель в Донецькій і Луганській областях.
  9. Відновлення діяльності місцевих органів влади.
  10. Поновлення центрального теле- і радіомовлення у Донецькій і Луганській областях.
  11. Децентралізація влади (шляхом обрання виконкомів, захист російської мови — проект змін до Конституції).
  12. Узгодження губернаторів до виборів з представниками Донбасу (за умови погодження єдиної кандидатури, при розбіжності — рішення приймає президент).
  13. Дострокові місцеві і парламентські вибори.
  14. Програма створення робочих місць у регіоні.
  15. Відновлення об'єктів промисловості та соціальної інфраструктури

 — П. О. Порошенко, м. Святогорськ, 20 червня 2014

 »

23 червня 2014 року за участю представників України, Міжнародних спостерігачів, Російської Федерації і терористів відбулася перша зустріч трьохсторонньої Контактної групи з мирного врегулювання ситуації на сході України, в ході якої проросійські бойовики зобов'язалися припинити вогонь та пересування незаконних збройних угруповань на території України. Однак на практиці домовленості проросійськими злочинцями так і не були виконані.

27 червня відбувся другий раунд переговорів Контактної групи з мирного врегулювання ситуації на сході України, за результатами яких проросійськими бойовиками були звільнені спостерігачі ОБСЄ, ув'язнені ними ще на початку червня. У відповідь на це українською владою було продовжено одностороннє перемир'я до кінця тижня — 30 червня 2014 року. Рішення влади викликало широке обурення в суспільстві та спричинило масові мітинги населення, адже терористичні акти не припинялись: впродовж останнього тижня проросійськими бойовиками здійснено 108 диверсійних актів на висоті Карачун, у містах Краматорськ, Амвросіївка, Рубіжне та Донецьк, в результаті чого загинули 27 та поранено 69 військових України, знищено в повітрі вертоліт гуманітарної допомоги Мі-8 та захоплена військова частина ЗСУ 3004.[458][459][460][461][462][463]

Склад тристоронньої Контактної групи з мирного врегулювання ситуації на сході України
Захисник
Україна Україна

Представник: Леонід Кучма
Екс-президент України 1994—2005 років
Міжнародний військовий спостерігач
Організація з безпеки і співробітництва в Європі Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ)

Представник: Гайді Тальявіні
Спеціальний представник голови ОБСЄ у складі Тристоронньої контактної групи
з реалізації мирного плану на Сході України
Агресор[464]
Росія Російська Федерація

Представники: Михайло Зурабов
Надзвичайний і Повноважний Посол Росії в Україні,
Радник Президента Російської Федерації
Олександр Захарченко, Олександр Бородай, Олег Царьов, Андрій Пургін
Члени терористичної організації «ДНР»
Ігор Плотницький
Член терористичної організації «ЛНР»

Звільнення території України від терористичних осередків (1 липня — 5 вересня 2014 року)[ред.ред. код]

Хід звільнення території України від осередків терористів протягом 1 липня — 5 вересня 2014 року

Враховуючи позицію російського керівництва з нехтування домовленостей тристоронньої Контактної групи з мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях та продовження просування проросійського військового контингенту в глиб території України, 02014-07-01 1 липня 2014 року силовими структурами України розпочата повномасштабна військова операція з активного контрнаступу на всій лінії фронту та тотальної ізоляції зони конфлікту від військового забезпечення з боку Російської Федерації.[465]

Станом на 4 липня українськими військовими з початку антитерористичної операції було звільнено 17 населених пунктів, а під контролем урядових сил знаходилось 23 з 36 районів Донецької (13 з 18) та Луганської (10 з 18) областей[466].

Донецька область[ред.ред. код]

Визволення Краматорської агломерації[ред.ред. код]
Мапа боїв за Краматорську агломерацію 1 — 5 липня 2014 року
     Україна
     Територія, яку займали проросійські
      бойовики 1—4 липня 2015 року
     Територія, окупована проросійськими
      бойовиками станом на 5 липня 2015
 Наступ українських військових
      1—5 липня 2015 року
 Відступ проросійських бойовиків
      5 липня 2015 року

02014-07-01 1 липня 2014 року, в результаті поновлення активної фази Антитерористичної операції, військовими силами України розпочато знешкодження російських збройних формувань в населених пунктах Краматорської агломерації та відновлена воєнна блокада головного оперативного військового табору російських бойовиків Сектору «Б» в місті Слов'янськ. На протязі дня в північній частині Слов'янського району, неподалік від стратегічно важливого міста українськими силовиками знищено тренувальний табір та нейтралізовано близько 250 російських бойовиків (майже 70 відсотків з яких — чеченці), а вже наступної доби відновлено контроль над смт. Райгородок та селами Різниківка і Рай-Олександрівка. Протягом 3 — 4 липня Збройними силами України здійснено знешкодження близько 200 проросійських бойовиків, знищено їх опорні пункти і склади боєприпасів в місті Миколаївка та взято під контроль саме місто і автошлях E40М03 в східній околиці Слов'янська, унеможливлюючи таким чином проникнення бойовиків зі зброєю на захід, північ та схід.[467][468][469][470][471][472][473]

Поступово в лавах російських бойовиків на підґрунті безрезультатного адміністрування та фінансових проблем посилюються панічні настрої і загострюються внутрішні конфлікти. Протягом 1 — 4 липня бойовики масово дезертують в південно-східному напрямку, інша їх частина — на деякий час самоорганізовуються в місті Слов'янськ, однак вже 5 липня теж тікають через Краматорськ, Дружківку і Костянтинівку в напрямку Донецька та Горлівки, мінуючи та підриваючи за собою залізничне полотно і автомобільні мости.[474][475] [476][477][478][479][480]

Упродовж 5 — 7 липня силами військовослужбовців Збройних Сил України здійснено остаточне звільнення Артемівського, Мар'їнського і Слов'янського районів Донецької області від залишків чеченських найманців, які залишилися прикривати відхід російських бойовиків; завершено демілітаризаційні і інженерні роботи з розмінування інфраструктурних об'єктів, демонтації фортифікаційних укріплень, ліквідації зброї і боєприпасів, та розпочато місію з адаптації регіону до мирного життя.[481][482][483][484]

Луганська область[ред.ред. код]

Визволення Лисичансько-Сєвєродонецької агломерації[ред.ред. код]

02014-07-19 19 липня 2014 року силами Національної гвардії та Збройних сил України розпочато спільну операцію зі звільнення стратегічно важливого транспортного вузла Лисичансько-Сєвєродонецької агломерації. Упродовж двох днів силовими структурами України розгорнуті вогневі позиції у передмістях Попасної, Рубіжного і Сєвєродонецька, а вже 21 липня — одночасно з трьох боків розпочато військову атаку по замкненим у кільце проросійським бойовикам в окупованих населених пунктах агломерації. Незважаючи на потужний опір, чинений професійно підготовленими проросійськими спецпризначенцями, активне використання бойовиками житлової інфраструктури як щита, а вузьких ділянок транспортних комунікацій міста (головним чином мостів через річку Сіверський Донець і її приток) та багатоквартирних будинків як вогневих точок для здійснення обстрілів, 22 липня українськими військовими успішно знешкоджено противника та з мінімальними руйнуваннями відновлено контроль над Кремінним, Попасним, Рубіжним і Сєвєродонецьком, а наступного дня — над Новодружеським, Привіллям, та зайнято північні райони міста Лисичанська. З початком бойових дій у Лисичанську, подібно подіям під Слов'янськом, активізовуються панічні спроби втечі з оточеного міста бойовиків на бронетехніці, в супроводі шквального вогню з власних РСЗВ „Град“ по міським житловим кварталам та одночасним знищенням мостів і шляхопроводів на своєму шляху. 24 липня зведеними підрозділами Національної Гвардії та Збройних Сил України нанесено заключний нищівний удар по сконцентрованим залишкам проросійських бойовиків, в результаті чого у вечері того ж дня місто було повністю звільнено від озброєних іноземців та відновлено контроль над усіма незаконно захопленими міськими спорудами, а завдяки створеному навколо міста вогневому мішку, ворожа техніка та близько 35 озброєних осіб, здебільшого кавказької національності, — нейтралізовані.[485][486][487][488][489][490][491][491][492][493][494] [495][496][497][498][499][500][501]

Докладніше: Бої за Лисичанськ
Облога Луганська[ред.ред. код]
БПЛА „Гранат-Ч“ Російської Федерації, збитий поблизу міста Щастя Луганської області під час повітряної розвідки місць дислокації підрозділів ЗСУ (Київ, виставка „Докази агресії російських військ на території України“, 21—28 лютого 2015)

2 липня бої точилися на околицях Луганська, а в самому місті відбувалося переміщення терористів з військовою технікою, та заняття позицій, зокрема, позицій для обстрілу з ПЗРК у різних районах міста[502]. 3 липня бої точилися на окраїнах Луганська, удари по бойовиках наносились з м. Олександрівська, селища Металіст, які знаходились під контролем українських військових, а також з району Станиці Луганської[503]. Ввечері 4 липня бойовики обстрілювали східний район Луганська Велика Вергунка та смт. Станиця Луганська, розмістивши бойову техніку у житлових районах міста[504].

3 липня українські військові продовжували вести бої за м. Краснодон[503].

Бої на державному кордоні України[ред.ред. код]

4 липня 2014 року блокпост українських десантників поблизу с. Дякове Антрацитівського району на Луганщині був атакований безпілотним апаратом, з якого скинуто гранату[505].

Зеленопілля[ред.ред. код]
Докладніше у статті Атака біля Зеленопілля

У ніч 10-11 липня 2014 р. коло українського населеного пункту Зеленопілля з Росії міста Гуково та Куйбишево був обстріляний з реактивної системи залпового вогню „Град“ базовий табір тактичної групи „КОРДОН“ ЗСУ, НГУ, ДПСУ (в яку входили 24-а механізована, 72-а механізована та 79-а аеромобільна бригади). У населений пункт Пологи Запорізької області (основний військовий морг) були відправлені тіла загиблих українських військовослужбовців[506][507].

Савур-могила[ред.ред. код]
Докладніше у статті Бої за Савур-Могилу (2014)

28 липня 2014 року ЗСУ спільно з бійцями Нацгвардії у рамках АТО у Донецькій області проти російських найманців та так званого „ополчення донбасу“ взяли під контроль населений пункт Саурівка та стратегічно важливу висоту — курган Савур-Могила.[508]

Савур-Могила є стратегічною висотою на кордоні Луганської і Донецької областей України та Ростовської області Росії, з якої терористи обстрілювали українських військових та ряд населених пунктів, зокрема, Маринівку.

Міжнародний авіатеракт Boeing 777 Malaysia Airlines Flight 17[ред.ред. код]

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Фрагменти випуску новин каналу LifeNews:
1) 19:00 17 липня 2014 року — збиття ополченцями українського літака АН-26 поряд з містом Торез
2) 20:00 17 липня 2014 року — коректировка репортажу та зміна свідчень годинної давності на катастрофу літака Boeing 777 нібито збитого ЗСУ
Malaysia Airlines Flight 17 crash site.png
Мапа катастрофи літака Malaysia Airlines[509]
 Маршрут рейсу MH17
     Орієнтовна зона запуску ракети (320км2)
     Територія, яку займали проросійські бойовики
в день авіакатастрофи (17 липня 2014)
     Російська Федерація
Реконструкція моменту ракетного удару,
відтворена Радою з безпеки[nl] Нідерландів
[510][511]

17 липня 2014 року в підконтрольній зоні терористичній організації „ДНР“ між селами Грабове та Розсипне Шахтарського району Донецької області України в результаті катастрофи літака Boeing 777 авіакомпанії Malaysia Airlines, що виконував рейс MH17 Амстердам — Куала-Лумпур, загинули 298 осіб — громадян Австралії, Бельгії, Великої Британії, В'єтнаму, Ізраїлю, Індонезії, Ірландії, Італії, Канади, Малайзії, Нідерландів, Німеччини, Нової Зеландії, ПАР, Румунії, США та Філіппін.[512]

За підсумками розслідувань здійснених протягом липня-вересня 2014 року представниками Ради безпеки Нідерландів, Національного бюро з розслідування авіаційних подій та інцидентів з цивільними повітряними суднами, The Boeing Company, Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO), Європейської комісії, Європейської організації з безпеки аеронавігації (Eurocontrol), Міжнародної організації кримінальної поліції (Interpol), Європейського поліцейського управління (Europol), Європейського агентства авіаційної безпеки (EASA), Національної ради з безпеки на транспорті (NTSB), а також експертів з Австралії (ATSB), Великої Британії (AAIB), Індонезії (KNKT), Італії (ANSV), Малайзії (DCA), Німеччини (BFU), Російської Федерації (Росавіація), США, Франції (BEA) виявлено, що причиною падіння літака стало його ураження боєголовкою моделі 9N314M ракети класу „земля-повітря“ серії 9M38[ru], якими оснащуються зенітно-ракетні комплекси „Бук“, здетонованої на відстані близько метра від передньої лівої верхньої частини фюзеляжу авіалайнера о 13:20:03 на висоті 10, 1 км, та випущеної з території окупованої проросійськими бойовиками на південному сході від міста Торез (площею у 320 квадратних кілометрів) . Натомість версії щодо причетності до інциденту українських військових, теракту на борту літака, помилок пілотування та технічних проблем повітряного судна беззаперечно спростовані.[513][514][515][516][517]

Починаючи з 17 липня, повітряний простір над територією України, контрольованою проросійськими військами, на час проведення Антитерористичної операції для польотів цивільної авіації був закритий.

Третя хвиля міжнародних санкцій і обмежень щодо Російської Федерації та продовольче ембарго[ред.ред. код]

Теракт в Україні 17 липня