Війна і мир (фільм, 1956)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Війна і мир M:
англ. War and Peace
Audrey Hepburn and Mel Ferrer 1955.jpgОдрі Гепберн і Мел Феррер під час зйомок фільму
Жанр драма, мелодрама, військовий, екранізація
Режисер Кінг Відор
Продюсери
Сценаристи
На основі Війна і мир Льва Толстого
У головних
ролях
Одрі Гепберн
Аніта Екберґ
Оператор Джек Кардіфф
Композитор Ніно Рота
Монтаж Лео Катоззо
Художник Маріо К'ярі
Кінокомпанія «Paramount Pictures»
«Ponti-De Laurentiis Cinematografica»
Дистриб'ютор «Paramount Pictures»
«Associated British-Pathé»
Тривалість 208 хв.
Мова англійська
Країна Flag of the United States.svg США
Італія Італія
Рік 1956
Дата виходу 21 серпня 1956 (США)
26 жовтня 1956 (Італія)
Кошторис 6 млн $
Касові збори 12,5 млн $ (США)
IMDb ID 0049934
Війна і мир у Вікісховищі?

«Війна і мир» (англ. War and Peace) — кінофільм режисера Кінга Відора, що вийшов на екрани у 1956 році. Екранізація відомого роману Льва Толстого.

Сюжет[ред.ред. код]

На початку XIX століття Наполеон керував більшою частиною Європи. Армія Росії, однією з небагатьох європейських країн, що не завойованих великим полководцем, готується битися з ним в Австрії. Серед російських офіцерів Микола Ростов і князь Андрій Болконський.

П'єр Безухов, друг князя Андрія, не цікавиться боротьбою. Його приваблює сестра Миколи Ростова, Наташа, але він одружується на меркантильної княжні Елен. Шлюб швидко закінчується, коли П'єр розуміє справжню сутність своєї дружини.

Болконський потрапляє в полон до французів, пізніше він відпущений. Його дружина вмирає при пологах.

Князь Андрій закохується в Наташу Ростову, але його батько вимагає відкласти укладення шлюбного союзу на рік. У той час як Болконський з армією знаходиться в Польщі, Наташа захоплюється Анатолем Курагиним, негідником і розпусником. П'єр Безухов відкриває Наташі минуле Анатоля, перш ніж вона втече з ним.

Армія Наполеона вторгається в Росію. П'єр відвідує князя Андрія перед битвою і спостерігає за битвою. Вражений бійнею, він клянеться особисто вбити Наполеона.

В ролях[ред.ред. код]

Одрі Гепберн (Наташа Ростова) та Генрі Фонда (П'єр Безухов)
Одрі Гепберн (Наташа Ростова) та Мел Феррер (Андрій Болконський)

Нагороди та номінації[ред.ред. код]

  • 1956 — премія Британського товариства кінематографістів: найкраща операторська робота (Джек Кардіфф)
  • 1957 — три номінації на премію «Оскар»: найкращий режисер (Кінг Відор), найкраща операторська робота (кольорові фільми) (Джек Кардіфф), найкращий дизайн костюмів (кольорові фільми) (Марія Де Маттеіс)
  • 1957 — дві номінації на премію BAFTA: найкращий фільм, найкраща британська актриса (Одрі Гепберн)
  • 1957 — номінація на премію Гільдії режисерів США: видатні досягнення в режисурі (Кінг Відор)
  • 1957 — премія «Золотий глобус» за найкращий іноземний фільм іноземною мовою (Італія)
  • 1957 — чотири номінації на премію «Золотий глобус»: найкращий фільм (драма), найкращий режисер (Кінг Відор), найкраща актриса (драма) (Одрі Гепберн), найкращий актор другого плану (Оскар Гомолка)
  • 1957 — дві премії «Срібна стрічка» Італійського національного синдикату кіножурналістів: найкраща робота художника (Маріо Кьярі), найкраща музика (Ніно Рота)

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Стрічку планувалося фільмувати ще у 1941 році американським кінорежисером Олександром Корда, але проект був заморожений на невизначений термін через початок Другої світової війни. Далі до нього неодноразово поверталися. Зрештою, Кінг Відор виступив як режисер.
  • Спочатку на роль П'єра Бєзухова розглядався Марлон Брандо, але він категорично не хотів працювати з Одрі Гепберн, тому творцям стрічки довелося вибирати з двох зірок, і рішення було прийнято на користь Гепберн.
  • Гонорар Одрі Гепберн за роль склав рекордні на той час 350 тисяч доларів. Підписавши контракт, вона попросила свого агента нікому не розголошувати цю цифру, оскільки вважала її завищеною. Крім зазначеної суми, Одрі Гепберн надавався автомобіль з особистим шофером та 500 доларів у тиждень на повсякденні витрати.
  • Перший варіант сценарію склав 506 сторінок, переписувати його довелося п'ять разів, щоб скоротити до максимально допустимого обсягу.

Посилання[ред.ред. код]