Війниця (Локачинський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Війниця
Країна Україна Україна
Область Волинська область
Район/міськрада Локачинський
Рада/громада Війницька сільська рада
Код КОАТУУ 0722481201
Основні дані
Засноване 1542
Населення 298
Площа 0,4 км²
Густота населення 745 осіб/км²
Поштовий індекс 45510
Телефонний код +380 3374
Географічні дані
Географічні координати 50°47′20″ пн. ш. 24°40′27″ сх. д. / 50.78889° пн. ш. 24.67417° сх. д. / 50.78889; 24.67417Координати: 50°47′20″ пн. ш. 24°40′27″ сх. д. / 50.78889° пн. ш. 24.67417° сх. д. / 50.78889; 24.67417
Середня висота
над рівнем моря
225 м
Водойми Війниця
Місцева влада
Адреса ради 45510, Волинська обл., Локачинський р-н, c. Війниця, тел. 2-53-34
Карта
Війниця. Карта розташування: Україна
Війниця
Війниця
Війниця. Карта розташування: Волинська область
Війниця
Війниця
Мапа

Війниця у Вікісховищі?

Ві́йниця — село в Україні, в Локачинському районі Волинської області. Населення становить 298 осіб[1]

Історія[ред. | ред. код]

Вперше в історичних документах село Війниця згадується у 1542 році, а села Павловичі, Губин, Михайлівка та Тумин — у 1545 році. Але ще з давніх часів ця територія була заселена слов'янськими племенами, зокрема дулібами (які пізніше стали зватися бужанами), а у XII ст. увійшла до складу Волинського князівства.

У 1199 році Волинське князівство об'єдналося з Галичиною. Утворилося Галицько-Волинське князівство, яке знаходилося практично постійно у стані воєнних конфліктів з литовськими, польськими і угорськими феодалами. І весь цей час піддавалося спустошливим ординським набігам.

У 1241 році Галицько-Волинське князівство підпало під владу Золотої Орди, а потім поступово увійшло до складу Литви і більшу частину свого існування воно контролювалося Великим князівством Литовським.

Після об'єднання Великого князівства Литовського з Польщею згідно Люблинської унії 1569 року і утворення Речі Посполитої, ці землі підпали під польський контроль.

Під час Визвольної війни українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького ці землі протягом кількох років були ареною воєнних дій козаків і поляків, в яких брали участь і місцеві жителі, а після другого переділу Польщі у 1793 році увійшли до складу Росії.

У роки Першої світової війни тут кілька разів проходила лінія фронту між російськими і австро-німецькими військами, що призвело до практично повного знищення населених пунктів.

У період 1917-1920-х років ці землі побували під владою різних держав і наприкінці 1920 року ввійшли до складу Польщі, а восени 1939 року — до складу Радянської України.

У перші дні німецько-радянської війни землі Війницької сільської ради стали ареною запеклих бойових дій. На лінії Устилуг — Володимир-Волинський — Війниця — Затурці — Торчин протягом 22-24 червня 1941 року радянські бійці 5-ої армії зупинили нацистів, які проривалися в напрямку Луцька.

Походження назви села Війниця:

Історія назви села Війниця теж непроста. Вперше згадується назва Війниця, як Уймиця Павловицька (відповідно до оригіналу). Біля Локачів було село Уйма Локацька, яке зараз входить до містечка. Але вже в 1577 році згадується тільки як Уймиця, без Павловицька.

У грамоті за 1577 рік вказується, що новому власнику Локачів князю Романові Санґушку належать навколишні села: Уйма, Цевеличі, Крухиничі, Заячиці, Павловичі, Уймиця, Холопичі і Козлів. Така назва, як Уймиця, збереглася до 1797 року, до третього поділу Польщі, в результаті якого Волинь відійшла до Росії. В архівах Луцька у 1797 році село ще називалось Уймиця, а вже у 1800 році в Клірових відомостях Війниця згадується як Воймиця, і не село,а "деревня".

Так "деревня" Воймиця згадується і в останньому архіві Царської Росії за 1911 рік. А вже у 1921 році, за часів Польщі, згадується нинішня назва - село Війниця.

Споріднені слова - війна, віяло -співзвучні до нинішньої назви.

Війниця ,а Уйма (багато) до назви Уймиця.

Український варіант- Війниця, який зберігся і донині, був введений вже після 1945 року.

Точно встановити походження назви села Війниця неможливо.

Війницька сільська рада[ред. | ред. код]

Файл:Війницька сільська рада..jpg
Будівля Війницької сільської ради

Територія, яка підпорядкована Війницькій сільській раді, має досить зручне географічне положення. Адміністративним центром Війницької сільської ради є село Війниця, яке розташоване на відстані 44 км на захід від обласного центра Волинської області м. Луцьк і на відстані 6 км на північ від районного центру смт Локачі. Через село проходить автомобільний шлях національного значення Н-22 Устилуг — Луцьк — Рівне.

Найближче місто і залізнична станція, через яку відбуваються пасажирські та вантажоперевезення — це місто обласного підпорядкування Володимир-Волинський, відстань до якого становить 25 км. Відстань до аеропорту міста Луцьк становить 60 км.

Територія Війницької сільської ради знаходиться в межах Поліської низовини (лісова агрокліматична зона) на межиріччі двох річкових басейнів: басейну р. Західний Буг (до нього відноситься річка Війниця з численними невеличкими притоками, яка протікає по території селищної ради практично з півночі на південь) та басейну р. Прип'ять (річка Турія з притоками, яка має напрямок течії з південного сходу на північний захід). Це так званий Головний Європейський вододіл, який розмежовує басейни Чорного (річки басейну Дніпра (Прип'яті)) і Балтійського (річки басейну Західного Буга) морів. Особливості гідрографічного розвитку території знайшли своє відображення і в характері рельєфу, який відрізняється невеликим розчленуванням поверхні з абсолютними відмітками в межах 220–240 м над рівнем моря. Лише в південній частині спостерігається певне погорбовання рельєфу з появою балок.

Клімат помірно континентальний з м'якою зимою та теплим літом. Опадів випадає достатня кількість для нормального розвитку рослинного покриву (близько 550–600 мм). Тривалість періоду активної вегетації становить майже 150 днів. Ґрунти дерново-підзолисті і болотні, в тому числі торф'яні.

З корисних копалин на території сільради є пісок, який можна використовувати в будівництві. Нещодавно знайдені невеликі поклади газу біля с. Тумин. Є невеликі поклади торфу.

Структура:[2] Село Війниця — центр Війницької сільської ради. Сільській раді підпорядковані села Павловичі, Губин, Михайлівка та Тумин.

Територія: 8284,7 га

Населення: 2139 чоловік, з них 1376 працездатних і 831 непрацездатних.

Файл:Карта мережі військово-польових УЖД (орієнтовно 1916 рік).jpg
Карта на якій зображено залізничну дорогу Володимир-Волинський-Війниця

Залізнична дорога[ред. | ред. код]

Під час Першої світової війни, була побудована залізнична дорога Володимир-Волинський-Війниця.

Згодом польська влада планувала продовжити залізницю. Нею їздили і вантажні, і пасажирські поїзди. Ця лінія повинна була пролягти через Торчин та з'єднати Луцьк і Володимир-Волинський. Втім, цього не сталося.

Військове містечко[ред. | ред. код]

Поблизу села Війниця знаходиться військове містечко. Саме військове містечко знаходилося на великій галявині ближче до Війниці. Сучасні будівлі з літнім басейном нагадували невеликий шахтарський мікрорайон.

Бойова стартова позиція знаходилася ближче до Мовчанова. На ділянці розміром 80х70 метрів спорудили чотири шахтні пускові установки. У центрі під землею знаходився укріплений технологічний блок, в якому розміщувалися командний пункт, підземні сховища компонентів палива, електростанції і все необхідне для тридцятиденної автономної роботи у повній готовності до пуску.

Глибина шахти сягала 30 метрів, а в діаметрі — сім. Ракета стояла на пусковому столі в спеціальному виготовленому із корабельної сталі стакані. Зверху штольня закривалася 200-тонним бетонним дахом, який перед пуском відкочувався на рейках. По глибині шахта розподілялася на поверхи. Нижній був за відділенням, яке обслуговувало двигуни. Щоб потрапити у штольню, обслуговуючий персонал з бункера через потерну добирався до ліфтової, а звідти — на необхідний поверх.

Бойові ракетні комплекси потребували надійної охорони. Це покладалося на спеціальні підрозділи — роти електрозагороджень та мінування — «РЕЗМ». Головну перешкоду виконувала спеціальна сітка П-100. За всю історію існування дивізії жоден ворожий елемент так і не піймався на перепонах. Натомість сітка П-100, на яку подавалася напруга 1500 вольт, часто забирала життя молодих солдатів. Усі трагічні випадки траплялися, як правило, вночі, коли молоді хлопці під хмелем поверталися із самовільних відлучок.

Пам'ятаю, як загинув кухар офіцерської їдальні на прізвище Калін. Він горів так, що його легені нагадували розпечене вугілля. Хлопця загасили вогнегасником. Додому ж сповістили, що загинув при виконанні службових обов'язків.

У 1973 році на сітку потрапив молодий хлопець із сусіднього села. У передноворічну ніч у першому дивізіоні прилади показали, що до об'єкта хтось рухається. Потім спрацювала сітка П-100 і на місце порушення прибула тривожна група. Вона знайшла одягненого в армійський бушлат і чоботи молодого хлопця, якого прийняли за свого. Стали робити перевірку, щоб дізнатися хто саме. Лише вранці за допомогою місцевих жителів упізнали хлопця. Це був їхній земляк Святослав Стельмащук.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Погода http://ua.sinoptik.ua/погода-війниця