Військова розвідка України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Військова розвідка  — відповідає за розвідку поля бою і є найважливішим елементом, що забезпечує перевагу сил в бою. Переважно тактична розвідка спрямована на створення сприятливих умов для організованого і своєчасного вступу в бій і успішного його проведення.

Історія[ред. | ред. код]

У XVI-XVII століттях на Запорізькій Січі вже існували структури-прототипи сучасних розвідувальних підрозділів — пластові курені. Команди пластунів чисельністю від 3 до 10 досвідчених козаків висилались для ведення розвідки за декілька днів до виступу запорожців в похід. Для розвідки створювались також стаціонарні спостережні пости — бекети і рухомі роз'їзди. Бекети розташовувались уздовж південного кордону Запоріжжя та призначались для ведення спостереження, своєчасного виявлення військ противника й оповіщення Кошу та місцевого населення. Роз'їзні козаки висилались на кордон або діяли попереду головних козацьких сил під час походу. Склад бекету чи роз'їзду зазвичай був 2-3 козака. У 1755 році в курені було 441 пластун, у 1759 році — 541, у 1769 році — 269. Особлива увага козацькою розвідкою приділялася своєчасному розкриттю місця розташування головних сил противника, наявності артилерії й кінноти, місця головного пункту управління.

Здобувалися відомості про чисельність і озброєння військ противника, фізичний і моральний стан особового складу, обсяги продовольчих запасів і матеріальних ресурсів, можливості їх поповнення, дані про проведені ним під час здійснення маршу бої, наявність в обозі поранених, хворих, стан возів тощо.

В Російській імперії військова розвідка як вид бойового забезпечення почала формуватися з утворенням регулярної армії. Згідно зі Статутом російської армії 1698 року, одним з обов'язків полкового квартирмейстера була «організація виявлення сил супротивника». На військові штаби покладалися завдання організації та ведення розвідки, а також узагальнення її результатів. Провідна роль у веденні розвідки відводилася кавалерії як найбільш рухливому роду військ. Так було аж до 30-х років XX століття.

У другій половині XIX століття і на початку XX століття військове мистецтво ускладнилося. Вогнепальна зброя удосконалювалося, починалася моторизація та механізація військ. Результат війни вже не міг вирішуватися одним генеральним боєм. Виникло поняття «операція» — форма бойових дій оперативних об'єднань (фронт, армія) за участю великої кількості з'єднань (корпусів, дивізій) і частин (бригад та полків). Це призвело до розділення розвідки на тактичну (військову) і оперативну. До початку Першої світової війни військова розвідка остаточно виділилася в окремий вид воєнної розвідки.

Остаточно поняття військова розвідка, її цілі і завдання, способи застосування сформувалися в структурі розвідки РСЧА в роки Другої світової війни: 22 листопада 1942 року Головне розвідувальне управління (ГРУ) Генерального штабу РСЧА було розділене на два відомства: Головне розвідувальне управління РСЧА (організація розвідки за кордоном та на окупованій території), яке підпорядковувалося Наркомату оборони та Управління військової розвідки (НВР) Генерального штабу РСЧА. 18 квітня 1943 року Управління військовий розвідки було перетворено в Розвідувальне управління, на яке крім керівництва військовою розвідкою покладалося і керівництво розвідкою на окупованих територіях, переданої з ГРУ.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Козацький бекет. Картина Юзефа Брандта «Чотарі над Дніпром»
  • Радянський розвідувальний дозор. Оборона Ленінграда. 01.03.1942