Військова тактика майя

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Військова тактика майя — комплекс збройних дій військового командування та військ держав майя, який протягом існування їх цивілізації змінювався і вдосконалювався.

Особливості[ред.ред. код]

Початком військової кампанії був наказ царя-ахава щодо збору працездатних чоловіків, яким видавали зброю у визначеному пункті, зазвичай це була столиця держави.

Військові дії в різні періоду існування цивілізації майя відрізнялися. В докласичний період, з огляду на помірні загони (близько 500 вояків) масштабних сутичок не велося. Ахав намагався на чолі військ раптовим ударом захопити ритуальний центр (храм) ворога та його правителів або жерців, яких потім страчували або приносили у жертву. Іншим засобом були засідки на шляху слідування загонів ворога. У випадку зустрічі обох військ на полі бою застосовувалася фронтальна атака. Спочатку виступали пращники, потім відбувалася безпосередня битва, де намагалися захопити царя або командувача. Наприкінці докласичного періоду в державах басейну Мірадор з'являються оборонні укріплення, що охоплюють міста. Втім вони поки що незначні,захищають лише ритуальні центри, про свідчать археологічні дослідження. Цей факт свідчить про початок комбінування наступальної та оборонної тактик, оскільки у майя не було можливості та знань для ведення облоги.

У класичний період зводяться масові укріплення, які оточують більшість міст майя. У великих містах укріплення мають також храми і палаци, а стіни навколо міста стають заввишки 3,5 м. Водночас відкриті сутички ведуться на обмеженій території. Військо складалося в 3 частин  — ополчення, знаті та ветеранів,  — але тепер більшу частину складають знатні вояки (або зовсім військо представляло знать — війна стає справою лише «благородних»). Біля кожного знатного вояка билося по 2 простолюдина, що прикривали його тили. Зберігається стиль фронтальної атаки, але дедалі більше застосовуються рейди та швидкі атаки і відступи. Сама битва представляла собою окремі сутички вояків, герці. В цей час починають застосовувати списокидалки, луки, дротики, більш досконалі списи. Перемога досягалася в результаті вбивства або захоплення володаря суперника (або командувача). При цьому захопленню надавалась перевага. Після цього військо захопленого полководця відступало з поля бою, його не переслідували. Для вояків війна перетворюється на двоетапний процес  — захопити під час бою супротивника, а потім принести його в жертву під час урочистої церемонії. Вороги не намагалися завдати удару економіці, або повністю зруйнувати столицю суперника. Проте наприкінці класичного періоду ситуація змінилася  — боротьба стає більш запеклою і жорстокою.

В післякласичний період тактика військових дій удосконалюється. В цей час з'являються розвідники-сабіни (zabin, дорожні ласки) для отримання інформації про ворогів оборону. Перед походом вояки розмальовували тіло у чорний і червоний кольори. Лише після цього військо виступало у похід. Перед боєм воїнів ділили на два крила  — праве і ліве. У центрі війська стояв загін (вояки були озброєні списами, дротиками, двуручними мечами), в якому знаходилися халач-вінік і головний жрець. Батаб стояв на чолі хольканів і знаті, а наком — на чолі ополчення, що знаходилося з флангів й було озброєне луками. За лучниками стояли вояки зі списами. Як психологічний тиск застосовували галас дерев'яних барабанів і труб, мушель, свистки і голосні крики. Останній метод був прийнятий на озброєння під час облоги міст.

Водночас посилюється оборона міст, в першу чергу це стосується Юкатана, який було завойовано тольтеками. Останні привнесли нові військові знання і навички. Тепер міста оточує по декілька ліній кам'яних стін (максимально — 4), зміцнюються усі квартали та центр столиці. Водночас відомо про успішні атаки зміцнених міст Юкатана, але невідоме тактика їх облоги та захоплення. На думку деяких дослідників супротивники намагався здолати міста голодом або виманити на відкриту місцину.

Джерела[ред.ред. код]

  • Webster, David (2000). The Not So Peaceful Civilization: A Review of Maya War. Journal of World Prehistory (New York: Plenum Press) 14 (14): 65–119. doi:10.1023/A:1007813518630. ISSN 0892-7537
  • Codice de Calkini. B Tsubasa Okoshi Harada. «Los canules: analisis etnohistorico del codice de Calkini». Mexico. 1992
  • Maya Military (англ.)