Військове
| село Військове | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Дніпропетровська область |
| Район | Дніпровський район |
| Громада | Солонянська селищна громада |
| Облікова картка | Військове |
| Основні дані | |
| Населення | 768 |
| Поштовий індекс | 52472 |
| Телефонний код | +380 5669 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°10′17″ пн. ш. 35°09′57″ сх. д. / 48.17139° пн. ш. 35.16583° сх. д.Координати: 48°10′17″ пн. ш. 35°09′57″ сх. д. / 48.17139° пн. ш. 35.16583° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
89 м |
| Водойми | р. Дніпро |
| Відстань до районного центру |
24 км |
| Найближча залізнична станція | Привільне |
| Відстань до залізничної станції |
35 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 54472, с. Військове, вул. Миронова, 9 |
| Сільський голова | Балахніна Г.М. |
| Карта | |
  Військове | |
 Військове | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Військо́ве — село в Україні, у Солонянській селищній громаді Дніпровського району Дніпропетровської області. Населення станом на 2021 рік — 768 мешканців.
Село Військове розташовується на правому березі Дніпра, вище за течією на відстані 0,5 км розташоване село Микільське-на-Дніпрі, нижче за течією на відстані 7 км розташоване село Вовніги. Знаходиться за 24 км від центру громади Солоного й за 35 км від залізничної станції Привільне на лінії Апостолове — Нижньодніпровськ-Вузол. На відстані
Археологія[ред. | ред. код]
Місцевість, де розташоване Військове і довколишні села, була заселена ще у прадавні часи.
У сіл Військове, Вовніги і Микільського-на-Дніпрі знайдено крем'яні знаряддя праці епохи раннього палеоліту (100-40 тис. років тому).
Біля села Петро-Свистунове — поселення епохи пізнього палеоліту і мезовіта (25-10 тис. років тому тому).
Два родових могильника і чотири поселення епохи неоліту (V—IV тисячоріччя до Р. Х.) виявлено поблизу сіл Олексіївки, Вовніги й Військового. Особливе значення має дослідження Микільського могильника (Микільського кромлеху).
На території цих населених пунктів а біля них, а також біля села Звонецького знайдені й частково досліджено кілька поселень й курганних могильників епохи бронзи (III — початок I тисячоліття до н. Е..) {Археологія Української РСР, т. 1, с. 27, 28.}.
На території Микільського-на-Дніпрі виявлено ранньослов'янського поселення Черняхівської культури (III—VI ст.)[1].
Історія[ред. | ред. код]
На початку XVI століття територія, де нині розташовані села Військове і Звонецьке, була заселена черкасами, українцями що рятувалися від польсько-шляхетського гніту. 1648 року сюди приїздив Богдан Хмельницький[2].
1737 року тут було створено укріплення — Ненаситецький ретраншемент, що отримало назву від одного з дніпровських порогів — Ненаситецького. Сюди стікалися утікачі-кріпаки з Лівобережної та Правобережної України, а також з Росії. 1741 року їх було тут вже «чимале число»[3].
Назва «Військове» вперше зустрічається в документах Коша Запорозького, датованих 1768 роком[4].
Після ліквідації Запорізької Січі царський уряд щедро роздавав ці землі поміщикам. 1780 року генерал-губернатор Катеринославського намісництва Іван Синельников отримав у власність Ненаситецький поріг з прилеглими до нього землями. Його дружині А. В. Синельниковій імператриця Катерина II подарувала село Військове.
За даними ревізії 1782 року, тут проживали 124 людини кріпаків (71 чоловік і 53 жінки), які обробляли поміщицьку землю. Навколо Військового Синельникову належало 3187 десятин землі, з яких 2820 було зручних для обробітку[5]. За чисельністю населення Військове серед довколишніх сіл поступалося лише Микільському і Звонецькому. Іван Синельников переселяв з Росії багатьох кріпаків у належні йому оела. У заснованій ним слободі Миколаївській (пізніше — Микільській), названній так на честь його сина Миколи, в 1794 році налічувалося 375 жителів, у тому числі 215 російських (35 дворів) та 101 українець (26 дворів), не рахуючи 59 «дворових людей» невідомого походження. За рахунок кріпаків, переселених у Військове, кількість населення села за 12 років збільшилося більш ніж у два рази. Так, в 1794 році тут було 58 дворів і мешкало 275 чоловік (141 чоловік і 134 жінки).
Кріпаки зазнавали жорстокої експлуатації. Особливо нестерпним стало їхнє становище незадовго до скасування кріпацького права, коли в гонитві за прибутком поміщики розширювали оранки земель, захоплюючи і селянські наділи. У цей період посилюються виступи селян, все більша кількість кріпаків тікає від поміщиків. Навесні і влітку 1856 року на півдні Україні почалося масове антикріпосницький рух селян, що виразилося в стихійному переселення їх у Таврію, у Крим. У ньому взяли участь і жителі Військового. Але цей рух було придушене царськими військами.
На 1859 рік Військове було панським селом. Тут було 90 подвірь й мешкало 454 особи.[6]
1860 року селяни Військового мали всього 424 десятини землі, тобто на ревізьку душу припадало в середньому по 2 десятини. Зі 113 господарств, наділених землею, лише у 9 були коні, у 43 — воли, а 61 господарство, тобто 54 відсотків, не мало робочої худоби взагалі[7].
У результаті реформи 1861 року поміщик пограбував селян, виділивши їм дарчі наділи в середньому по 1,6 десятини на ревізьку душу. Таким чином селяни втратили близько 25 відсотків землі.
Станом на 1886 рік у колишньому власницькому селі Микільської волості Катеринославського повіту Катеринославської губернії мешкало 720 осіб, налічувалось 131 дворове господарство[8].
За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1059 осіб (525 чоловічої статі та 534 — жіночої), з яких всі — православної віри[9].
1898 році поміщиці Леоновій (правнучці Синельникова) належало 3205,3 десятини, поміщиці Маламі — 6282 десятини, у той час як селяни мали лише 308,5 десятини надільної землі. У Військовому тоді налічувалося 185 господарств, наділи були у 178. По одній десятині мало 121 господарство, від однієї до трьох десятин — 53, від трьох до п'яти — три господарства й лише в одному господарстві було близько 10 десятин. Врожаїв з таких мізерних наділів не вистачало, щоб прогодувати сім'ю. Селяни змушені були купувати або орендувати землю у поміщика. Куркулі придбали у приватну власність 270,2 десятини. У більшості жителів села недостатньо було худоби та сільськогосподарського реманенту. У 57 господарствах не було ніякого інвентарю, в 84 — нерухомого і лише 17 господарств мали плуги і буккеро[10].
З розвитком капіталізму все більше посилювався процес обезземелення селянства. Обтяжена численними платежами і боргами, біднота змушена була за безцінь продавати свої ділянки. Значна частина жителів Військового наймитувала в господарствах поміщиків, куркулів, а також заможних німецьких колоністів з сусідніх сіл. Багато селян йшли на заробітки на лісосплав, що знаходився на річці Самарі, займалися рибальством. Однак дніпровські водойми біля порогів належали поміщикам, що здавали їх в оренду підрядникам, а ті в свою чергу на кабальних умовах здавали ділянки селянам-рибалкам, примушуючи останніх віддавати рибу за безцінь. Експлуатувала селян, накладаючи на них численні побори, і церква.
Про повне політичне безправ'я жителів села свідчить те, що з 939 осіб у 1864 році лише 154 мали право голосу на сході[11].
Майже всі будинки селян були зроблені з глини, покриті солом'яними дахами, а слюдяні віконця ледь пропускали світло. Навіть у порівнянні з мешканцями навколишніх сіл населення Військове, за винятком декількох куркульських сімей, відрізнялося бідністю, а село було відоме як «бідняцьке». Важке економічне становище, політичне безправ'я викликали глибоке невдоволення бідноти села існуючим ладом, особливо посилилося в роки, буржуазно-демократичної революції 1905—1907 рр.
У 1913 у Військовому працював земським фельдшером Леон Васильович Кравцов[12]
У 1943 у Військовому загинув при переправі і тут же похований Зіангіров Мухамед Султангірович — Герой Радянського Союзу.
Тут в бою загинув Герой Радянського Союзу Завірюха Миколай Андрійович
1989 року за переписом тут мешкало приблизно 1200 осіб.
Населення[ред. | ред. код]
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[13]:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 89,5 % |
| російська | 10,3 % |
| інші/не визначилися | 0,2 % |
Економіка[ред. | ред. код]
- ТОВ «Квазар 99»
Об'єкти соціальної сфери[ред. | ред. код]
- Школа
- Дитячий садочок
- Лікарня
- Клуб
Релігія[ред. | ред. код]
В селі знаходиться Храм Святого великомученика Георгія Переможця ПЦУ.
Пам'ятки[ред. | ред. код]
Меморіальний комплекс «Дніпровський плацдарм» на південній околиці села відкритий в 1985 році на місці форсування Дніпра радянськими військами, які визволяли Дніпропетровськ від німецької окупації (скульптор Юрій Павлов[14]).
Персоналії[ред. | ред. код]
- Говоруха Ілля Устимович (1895—?) — учасник Визвольних змагань у 1918-1920 роках в загоні отамана Федорченко, що оперував на Верхньодніпровщині. Емігрував до Румунії, потім повернувся додому у Військове. Переслідувався органами ГПУ/НКВС[15].
- Говоруха Олександр Устимович (1899—?) — учасник Визвольних змагань у 1918-1920 роках. Емігрував до Румунії, і там залишився на постійне проживання[15].
- Пісоцький Микола Аристархович (1899—? ) — учасник Визвольних змагань у 1918-1920 роках. Емігрував до Румунії, потім повернувся додому у Військове. Переслідувався органами ГПУ/НКВС[15].
- Швець Михайло Олександрович (1980—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Короткі повідомлення Інституту археології АН УРСР, вип. 1. К., 1952, с. 74, 75; Археологічні пам'ятки УРСР, т. 1. К., 1949, с. 160, 161; Археологічні пам'ятки УРСР, т. 2, с. 265—270.
- ↑ Акти, пов'язані з історії Західної Росії, т. II. СПб., 1848 р., с. 352—354; Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії, вип. 1. Катеринослав, 1880, стор 146.
- ↑ Д. І. Яворницький. Джерела для історії запорізьких козаків, т. 2, с. 1386.
- ↑ ЦДІА СРСР, ф. 229, оп. 1, д. 52, арк. 26, 37, 48.
- ↑ Дніпропетровський облгосархів, ф. Р-4540, оп. 1, д. тисяча сорок чотири-а, л. 58.
- ↑ Списки населенныхъ мѣстъ Российской империи, составленные и издаваемые Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства внутренних дѣлъ (По свѣдѣніям 1859 года). Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Т. VIII. Екатеринославская губернія с Таганрогскимъ градоначальствомъ. СанктПетербургъ. 1863. — V + 152 с., 1863. (рос. дореф.)
- ↑ Дніпропетровський облгосархів, ф. Р-4540, оп. 1, д. 880, л. 277.
- ↑ Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — с. 20 (рос. дореф.)
- ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-59. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
- ↑ Список земельних володінь Катеринославського повіту Катеринославської губернії. Катеринослав, 1899, с. 30, 118.
- ↑ ЦДІА СРСР, ф. 12906, оп. 4, д. 238, л. 9.
- ↑ Щоденник Павла Дерев'янка Ч.1/5 1899-1917 роки Запорізька "Просвіта" - видатні та завзяті | (uk-UA) , процитовано 23 листопада 2023
- ↑ Л. В. Тверська. Павлов Юрій Павлович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- ↑ а б в Брати Говорухи з Військового | Визвольні змагання | Повстанці Солонянщини | Різні долі (uk-UA) , процитовано 22 травня 2023
Література[ред. | ред. код]
- Полюскевич О.Г., Пузиренко П.Я. Військо́ве // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974. — том Дніпропетровська область / А.Я. Пащенко (голова редколегії тому), 1969 : 959с. — С.788-797
Посилання[ред. | ред. код]
- Солонянський район [Архівовано 6 грудня 2010 у Wayback Machine.]
- Погода в селі Військове [Архівовано 20 грудня 2011 у Wayback Machine.]
- Військове — Інформаційно-пізнавальний портал | Дніпропетровська область у складі УРСР [Архівовано 17 березня 2013 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 959 с.)
| ||||||||
| |||||||||||
- Кодацька паланка
- Солонянська селищна громада
- Села Дніпропетровської області
- Катеринославський повіт
- Археологія Дніпровського району
- Новокам'яні поселення Дніпропетровської області
- Дніпро-донецька культура у Дніпропетровській області
- Давньокам'яна доба Дніпропетровської області
- Населені пункти Дніпровського району