Військовий аташе

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Військо́вий аташе́ — військовий експерт, посадова особа (офіцер, генерал), що є офіційним військово-дипломатичним представником армії своєї держави в країні перебування.

Одночасно є радником дипломатичного пред­ставника з військових питань. Одним з напрямків роботи військового аташе є також догляд за військовими похованнями своєї країни на територіях цієї держави.

Він підтримує постійний зв'язок між військовими відомствами (міністерствами) обох країн. На парадах, маневрах і інших церемоніях військового характеру військовий аташе є представником армії своєї країни.

Часто військовий аташе (або аташе з питань оборони) має штат співробітників, званий військовий аташат. У нього можуть входити військово-морські, військово-повітряні аташе і їх помічники, а також просто акредитовані співробітники військового аташату.

Історія військової дипломатії[ред.ред. код]

Військова дипломатія зародилась давно, але процес її становлення затягнувся на багато років, лише у першій третині XIX століття набувши певних загальноприйнятних форм. Вперше поняття «військовий аташе» зустрічається у наказі, виданому по військовому відомству Франції, датованому 23 лютого 1833 року де, зокрема вказувалося, що "офіцери генерального штабу можуть бути прикріпленими (французькою мовою аташе означає приданий, прикріплений) до посольств для виконання дипломатичних доручень

Перші військові та військово-морські аташе Української Держави були акредитовані влітку-восени 1918 року в Румунії (військовий аташе полковник В.Середін, якого восени 1919 року замінив генерал-хорунжий С.Дельвіг) та військово-морський аташе капітан ІІ рангу С.Багманов, Османській імперії (військовий аташе полковник В.Васильєв та військово-морський аташе капітан І рангу О.Зарудний), Австро-Угорщині (військово-морський аташе капітан ІІ рангу Л.Дашкевич-Горбатський) Швейцарії (військовий аташе хорунжий Л.Дроздовський. Роком пізніше, уже в період Директорії військові аташати були відкриті при посольствах України у Франції, Польщі, Грузії, Італії.

Офіційно концептуальні підходи до форм і методів діяльності перших військових аташе України викладені у затвердженій 4 вересня 1920 року Головним отаманом армії УНР С.Петлюрою «Інструкції для військових агентів і для осіб, які їх заступають».

Сучасність[ред.ред. код]

Функції[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]