Вікнини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Вікнини
Країна Україна Україна
Область Хмельницька область
Район Шепетівський район
Громада Білогірська селищна громада
Код КАТОТТГ UA68060030080061458
Облікова картка село Вікнини 
Основні дані
Населення 212 осіб (2001)
Площа 0,101 км²
Густота населення 2099.01 осіб/км²
Поштовий індекс 30216
Телефонний код +380 3841
Географічні дані
Географічні координати 50°05′52″ пн. ш. 26°26′56″ сх. д. / 50.09778° пн. ш. 26.44889° сх. д. / 50.09778; 26.44889Координати: 50°05′52″ пн. ш. 26°26′56″ сх. д. / 50.09778° пн. ш. 26.44889° сх. д. / 50.09778; 26.44889
Водойми р. Бензюрівка
Місцева влада
Адреса ради 30200, Хмельницька обл., Шепетівський р-н, смт Білогір'я, вул. Шевченка, 44
Карта
Вікнини. Карта розташування: Україна
Вікнини
Вікнини
Вікнини. Карта розташування: Хмельницька область
Вікнини
Вікнини
Мапа
Мапа

Ві́книни — село в Україні, у Білогірській селищній громаді Шепетівського району Хмельницької області. Розташоване на невеличкій річці Бензюрівка (14 км), лівій притоці Горині. До 2020 орган місцевого самоврядування — Вікнинська сільська рада.

Населення[ред. | ред. код]

Населення села за переписом 2001 року становило 212 осіб, в 2011 році — 196 осіб.

Історія[ред. | ред. код]

В минулому по долині коло села було декілька великих джерел — безодней, які в народі на місцевому діалекті почали називати підземними вікнами або вікнинами. Поблизу одного такого джерела — водяного вікна, яке на сьогодні називається «Самсоновим» і заснувалось с. Вікнини.[1]

Проте питання про часи заснування села Вікнини, яке б ґрунтувалось на певних історичних документах, до цього часу залишається чітко не з'ясованим. Поки що таких матеріалів виявити не довелось. В народних переказах про це також нічого не говориться. Є лише згадки про те, що колись, у давнину, село складалося з дев'яти хат, але невідомо, чи це було в часи його заснування, чи пізніше. Політична ситуація України XVI і XVII ст. була дуже напруженою і досить складною. Боротьба магнатських родів за землеволодіння, кріпацтво, посилення економічного та національного гніту, загострення класових суперечностей та боротьба українського народу проти своїх поневолювачів, часті набіги татар — все це тяжко відбивалося на житті трудового народу і спустошувало наш край.

В ті грізні часи інколи доводилося кидати рідні обжиті місця і рятуватися, тікати світ за очі. У XVII ст. тисячі людей з південних районів, рятуючись від татарських та турецьких навал, втікали до лісистої Волині і осідали на поруйнованих погоринських селах та в інших місцях, придатних для поселення. Вочевидь, ці обставини і спричинили виникнення села Вікнини.

Від діяльності колишнього поселення, зруйнованого на цьому місці, могла лишитися галявина, південний та південно-західний схил, наявність багатьох водних джерел, луг, річка — все це було придатним місцем для життя. Вочевидь, декілька сімей, рятуючись від жорстокостей того часу, прийшли сюди, осіли і дали початок селу Вікнини.

Про страхіття набігів татарської орди давні жителі села Вікнини знали, — темою стародавніх народних переказів, у переважній більшості, були перекази про набіги ворогів та боротьбу з ними. Колись, розповідали, у село прийшла дівчина-бранка, яка втікала з татарського полону, і тут, серед людей, знайшла собі притулок. Враховуючи обставини тих часів, можна вважати, що засновники с. Вікнини прийшли сюди, рятуючись від татарської та турецької навали.

З переказів відомо, що за селом, на підвищенні, за проваллям в Середній зміні, у давні часи стояла збудована жителями села вежа, на якій в ті тривожні роки завжди на варті стояв чоловік. Завдання вартового полягало в тому, щоб своєчасно повідомити населення про наближення небезпеки. Згодом, коли зникла небезпека татарських набігів, вежу зруйнував час. Старожили 1920-х років, які ще пам'ятали кріпаччину, тієї вежі вже не знали, але за переказами своїх батьків та дідів, показували місце, де вона стояла.[2]

У 1906 році село Перерославської волості Острозького повіту Волинської губернії. Відстань від повітового міста 26 верст, від волості 6. Дворів 72, мешканців 430[3].

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 727-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Хмельницької області», увійшло до складу Білогірської селищної громади.[4]

17 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Білогірського району, село увійшло до складу Шепетівського району.[5]

Пам'ятки архітектури та історії[ред. | ред. код]

Поблизу села виявлено поховання кінця ІІІ тисячоліття донашої ери. У 1964 році поблизу села в глиняній посудині знайдено скарб ІІІ — IV століть нашої ери — фрагменти трьох фібул, бронзове кільце, два наконечники з бронзи і злиток свинцю.[6]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://g.ocvita.com.ua/geografiya/1165/index.html [Архівовано 21 січня 2018 у Wayback Machine.] Дослідження є детальне вивчення, аналіз І класифікація топонімів
  2. [А. Артемчук, Н. Качуровська // Шляхами Білогірщини. Ст. 11-12]
  3. Список населених місць Волинської губернії. — Житомир: Волинська губернська типографія, 1906. — 219 с. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 14 грудня 2017. Процитовано 23 грудня 2019.
  4. Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Хмельницької області. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 15 липня 2022.
  5. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  6. Замки, відпочинок, оздоровлення, зцілення в Галичині: Археологія та стародавня історія Білогірського району. Архів оригіналу за 24 січня 2018. Процитовано 23 січня 2018.

Посилання[ред. | ред. код]