Вікно Овертона

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«Вікно́ О́вертона» (також вікно дискурсу) — концепція наявності межі спектру ідей в публічних висловлюваннях політиків і активістів з точки зору поточного дискурсу[1]. Нею послуговуються політологи, політичні аналітики, історики, культурологи у всьому світі[2][3]. Концепція названа на честь американського юриста і діяча Джозефа Овертона[4][5].

Зміст[ред. | ред. код]

Овертон вважав, що віссю політичного дискурсу є більша або менша ступінь свободи, яку він пов'язував зі ступенем регламентації громадських інститутів з боку держави[6]. Згідно з моделлю Овертона, у кожен момент часу певні ідеї складають діючу норму, утворюючи точку відліку, а решта ідеї можуть або входити в діапазон допустимих, або ні. Пізніше американський неоконсерватор Джошуа Тревіньйо[en] запропонував для оцінки допустимості ідей наступну шкалу[7]:

  • Неприйнятне
  • Радикальне
  • Прийнятне
  • Розумне
  • Популярне
  • Чинна норма

Межами вікна нейтрального політичного дискурсу Тревіно пропонував вважати ідеї, що потрапляють у розряд прийнятних[7]. Висловлювання, що лежать у межах вікна дискурсу, можна вважати політично безпечними, безризиковими для публічного політика, який бажає зберегти імідж передбачуваності й надійності для продовження політичної кар'єри. Підтримку ж ідей за рамками вікна сам Овертон вважав ризикованою і потенційно шкідливої для політичної кар'єри. Співставлення фактичних висловлювань політиків з декларованими політичними позиціями дозволило Овертону зробити висновок, що поведінка більшості демократично обраних публічних політиків переважно визначається громадською думкою, лежить всередині вікна дискурсу та слабо залежить від їхніх особистих переконань.[8] Поява і закріплення нових ідей у політиці, відповідно до моделі, відбувається при переміщенні вікна дискурсу, що дозволяє безпечно обговорювати ідеї та рішення, що вважалися до цього занадто радикальними.

Подальший розвиток концепції після смерті Овертона насамперед стосувалося вивчення еволюції рамок вікна під впливом поточних політичних подій і дискурсу засобів масової інформації. Зокрема, Джозеф Леман (англ. Joseph Lehman) президент Макінакського центру публічної політики[en] висловив думку, що найбільш стійкі зрушення вікна політичного дискурсу є наслідками глибоких соціальних змін[6]. Як приклад слабо обґрунтованого політичного зсуву Леман приводив «сухий закон», відзначаючи, з одного боку, існування соціального запиту на заборону вживання алкоголю, а з іншого боку, недостатню соціальну базу для довготривалої стійкості цієї політики[6]. Також Леман відзначав, що свідома підтримка ідей поза вікном Овертона зазвичай властива або сильним лідерам, дії й висловлювання яких змінюють рамки дискурсу, або політичним аутсайдерам, для яких в умовах представницької демократії така підтримка буде означати помітну втрату політичного капіталу[6].

« Багато хто думає, що політики «рухають» вікно, але це трапляється вкрай рідко. Політики не визначають, що є політично прийнятним. Найчастіше вікно рухається під впливом складнішого та динамічнішого явища, яке важко контролювати «з висоти»: повільної еволюції суспільних цінностей і норм.[9] «

— Джозеф Леман, президент Макінакського центру

Історія[ред. | ред. код]

Макінакський центр публічної політики

Концепцію вікна дискурсу запропонував електроінженер Джозеф Овертон у середині 1990-х років під час роботи в Макінакському центрі публічної політики[en] як зручну модель для оцінки суджень за ступенем їхньої придатності для відкритого політичного обговорення[1]. Концепцію активно використовували у внутрішніх семінарах центру, але вперше було оприлюднено аж у 2006 році, через три роки після загибелі Овертона[10][5]. Співробітники Макінакського центру приклали багато зусиль для її популяризації й розвитку, створивши цикл робіт, присвячених вікну Овертона[1][11].

Неоконсервативний публіцист і політик Джошуа Тревіньйо[en] розвинув ідею вікна дискурсу, запропонувавши в 2006 році шестиступінчасту оціночну шкалу для класифікації ідей за ступенем їхньої допустимості у відкритому обговоренні та вказав на шкалі межі вікна дискурсу. Також Тревіно висловив думку, що зміна рамок вікна Овертона може бути використана для свідомого зміщення суспільного консенсусу[12][7]. Пізніше, концепція була розвинена і популяризована політичним коментатором Гленном Беком у книжковому трилері Вікно Овертона[en][13]. Також сам Бек спочатку заявляв, що його роман лише видозмінив ідею Овертона про те, що «політик отримує підтримку залежно від прийнятності його ідей аудиторією» на «теорію змови, де це вікно не визначає допустимість слів політика для його аудиторії, а визначає саму норму через політиків»[14]. Після цього, уже перетворена ідея вікна була опублікована Джо Картером у його дослідженні, яке спонсорувалося релігійним центром: «How to Destroy a Culture in 5 Easy Steps»[15]. Сама робота піддалася критиці, але з огляду на шум навколо неї, ідея про змову стала вкрай популярною серед населення США, а згодом і всього світу[16][17].

Вживання терміну[ред. | ред. код]

Простота та наглядність ідеї створили терміну помітну популярність, при цьому до вихідної концепції деякі автори додали ідею про можливість свідомих маніпуляцій рамками вікна дискурсу[18][19]. Сам автор і популяризатори терміну хоча і допускали можливість маніпуляцій рамками дискурсу, але вважали поширення неправдивої інформації поганою політикою[1].

Концепція залучалася для пояснення несподіваних явищ у суспільному і політичному житті різних країн світу. Зокрема, робилися спроби пояснити маніпуляцією рамками дискурсу перемогу Дональда Трампа, результат голосування щодо Brexit, раптове зростання популярності лівих політиків Джеремі Корбіна та Берні Сандерса[12].

У російськомовній публіцистиці та блогосфері термін увійшов у широкий вжиток з початку 2014 року[20][21] як технологія свідомої маніпуляції громадською думкою з непорядними цілями[22][23][24].

Критика[ред. | ред. код]

Концепція «вікна Овертона» ніколи не була перевірена та критикується дослідниками в галузі соціальних наук. У маскультурі та на консервативних сайтах концепцію «вікна Овертона» роздмухують настільки, що вона оголошується маніпулятивною політичною технологію, здатною примусити суспільство повірити у прийнятність до того неприйнятних речей (наприклад, канібалізму). У ЗМІ використання такої маніпуляції приписується російському уряду[25], українським неурядовим організаціям[26], прихильникам легалізації одностатевих шлюбів[27] тощо. Утім, ця концепція не є ані науковою теорією, ані дієвою технологією, оскільки ніхто не перевіряв її дієвість[28]. Навіть теоретично соціум складається з багатьох груп, «вікна можливого» для яких не збігаються[12].

Разом з тим, професор Московської вищої школи соціальних та економічних наук[ru] Віктор Вахштайн вважає цю концепцію примітивізацією поведінки соціуму та політичного середовища[29].

У культурі[ред. | ред. код]

У виданій 2007 року антиутопії «День Бумеранга» (Boomsday)[en] письменника Кристофера Баклі герої вводять у громадський дискурс ідею «добровільного відходу» у віці 70 років для розвантаження системи соціального забезпечення в Сполучених Штатах[30].

У 2010 році був опублікований політичний трилер Гленна Бека «Вікно Овертона»[en], у якому йшлося про масштабні маніпуляції американським громадською думкою для виправдання окупації території США[31], що являло собою власне трактування концепції автором[8]. Ймовірно, саме ця книга зробила термін широко вживаним в США[31].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г The Overton Window (англ.). Mackinac Center for Public Policy. Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 15 листопада 2015. 
  2. David Weigel (14 квітня 2015). Marco Rubio:No Iran Deal Unless the Country Recognizes Israel. Bloomberg Politics (англ.). Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 15 листопада 2015. 
  3. Paul Krugman (27 лютого 2015). The Closed Minds Problem. The New York Times (англ.). Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 15 листопада 2015. 
  4. Joseph P. Overton (англ.). NNDB intelligence aggregator Web site. Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 15 листопада 2015. 
  5. а б Joseph Overton biography and article index (англ.). Mackinac Center for Public Policy. Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 15 листопада 2015. 
  6. а б в г Joseph G. Lehman (8 квітня 2010). An Introduction to the Overton Window of Political Possibility (англ.). Mackinac Center for Public Policy. Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 15 листопада 2015. 
  7. а б в David Atkins writing as thereisnospoon (10 травня 2006). Why the Right-Wing Gets It--and Why Dems Don't [UPDATED] (англ.). Daily Kos. Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 16 листопада 2015. 
  8. а б Joseph Lehman. A Brief Explanation of the Overton Window (англ.). Mackinac Center for Public Policy. Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 15 листопада 2015. 
  9. «Вікно Овертона»: використовуймо термін правильно. executives.com.ua. Процитовано 2021-104-17. 
  10. Nathan J. Russell (4 січня 2006). An Introduction to the Overton Window of Political Possibilities (англ.). Mackinac Center for Public Policy. Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 15 листопада 2015. 
  11. Joseph G. Lehman (8 квітня 2010). An Introduction to the Overton Window of Political Possibility (англ.). Mackinac Center for Public Policy. Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 15 листопада 2015. 
  12. а б в Laura Marsh (27 жовтня 2016). The Flaws of the Overton Window Theory (англ.). The New Republic. Архів оригіналу за 21 серпня 2018. Процитовано 21 серпня 2018. (англ.)
  13. Levingston, Steven (15 червня 2010). Glenn Beck's paranoid thriller,. 0190-8286. Архів оригіналу за 15 листопада 2021. Процитовано 21 листопада 2020. 
  14. Glenn Beck is in on this conspiracy - USATODAY.com. usatoday30.usatoday.com. Архів оригіналу за 25 січня 2021. Процитовано 21 листопада 2020. 
  15. How to Destroy a Culture in 5 Easy Steps | Joe Carter. First Things (англ.). Архів оригіналу за 23 листопада 2020. Процитовано 21 листопада 2020. 
  16. Белова Н.Е, Верещагин О.А. Фрейм-аналитика: опыт эпистемологического исследования : [арх. 4 лютого 2019] // Ученые записки Орловского государственного университета. Серия: Гуманитарные и социальные науки. — 2015. — Вип. 6. — ISSN 1998-2720.(рос.)
  17. Віктор Вахштайн (23 серпня 2015). Насколько теория «Окна Овертона» научна и действительно ли можно, двигая «окно», влиять на общественное мнение?. TheQuestion. Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 8 жовтня 2015. (рос.)
  18. NCrissieB (5 листопада 2009). Morning Feature: Crazy Like a Fox? (англ.). Daily Kos. Архів оригіналу за 17 листопада 2015. Процитовано 17 листопада 2015. 
  19. Joe Carter (11 червня 2011). How to Destroy a Culture in 5 Easy Steps (англ.). First Things. Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 16 листопада 2015. 
  20. Владимир Рувинский (7 лютого 2018). Рождение теории заговора. Кто прорубил «окно Овертона» в Россию. Republic. Архів оригіналу за 21 серпня 2018. Процитовано 21 серпня 2018. (рос.)
  21. Евгений Горжалцан (14 січня 2014). Технология уничтожения. Livejournal. Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 16 листопада 2015. (рос.)
  22. Никита Волченко (15 грудня 2014). Рукопожатие сквозь окно Овертона. Взгляд. Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 16 листопада 2015. (рос.)(рос.)
  23. Владимир Прохватилов (9 липня 2014). Что видит Путин в окне Овертона. Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 15 листопада 2015. (рос.)
  24. Максим Сиваков (11 вересня 2014). Форточка Киселёва. Your Vision. Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 16 листопада 2015. (рос.)
  25. Вікно Овертона: експерт розповів, як Кремлю вдалося так швидко зомбувати народ Росії. obozrevatel.com. 2016.09.10. Архів оригіналу за 9 січня 2017. Процитовано 2017.01.08. 
  26. План реформ уряду в українському "вікні Овертон". epravda.com.ua. 2016.05.23. Архів оригіналу за 9 січня 2017. Процитовано 2017.01.08. 
  27. Косвінцев, Олександр (30 травня 2016). Що робити Україні з одностатевим коханням. ZAHID.NET. Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 16.07.17. 
  28. [Євгенія Резниченко. Фейк Овертона: технологія зміни суспільства, якої не існує. Медіакритика, 19-12-2014 [[ISSN]] [https://www.worldcat.org/search?fq=x0:jrnl&q=n2:2079-2689 2079-2689]. Архів оригіналу за 11 липня 2016. Процитовано 20 жовтня 2015.  Назва URL містить вбудоване вікіпосилання (довідка) Євгенія Резниченко. Фейк Овертона: технологія зміни суспільства, якої не існує. Медіакритика, 19-12-2014 ISSN 2079-2689]
  29. Виктор Вахштайн (23 серпня 2015). Насколько теория «Окна Овертона» научна и действительно ли можно, двигая «окно», влиять на общественное мнение?. TheQuestion. Архів оригіналу за 16 листопада 2015. Процитовано 8 жовтня 2015. (рос.)
  30. Janet Maslin (19 березня 2007). My Fellow Boomers, Time to Transition (англ.). The New York Times. Архів оригіналу за 21 серпня 2018. Процитовано 21 серпня 2018. 
  31. а б Derek Robertson (25 лютого 2018). How an Obscure Conservative Theory Became the Trump Era’s Go-to Nerd Phrase (англ.). POLITICO. Архів оригіналу за 21 серпня 2018. Процитовано 21 серпня 2018.