Вікно Овертона

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

«Вікно́ О́вертона» (також вікно дискурсу) — концепція наявності межі спектру ідей в публічних висловлюваннях політиків і активістів з точки зору поточного дискурсу[1]. Нею послуговуються політологи, політичні аналітики, історики, культурологи у всьому світі[2][3]. Концепція названа на честь американського юриста і діяча Джозефа Овертона[4][5].

Зміст[ред. | ред. код]

Овертон вважав, що віссю політичного дискурсу є більша або менша ступінь свободи, яку він пов'язував зі ступенем регламентації громадських інститутів з боку держави[6]. Згідно з моделлю Овертона, в кожен момент часу певні ідеї складають діючу норму, утворюючи точку відліку, а решта ідеї можуть або входити в діапазон допустимих, або ні. Пізніше американський неоконсерватор Джошуа Тревиньо[en] запропонував для оцінки допустимості ідей наступну шкалу[7]:

  • Неприйнятне
  • Радикальне
  • Прийнятне
  • Розумне
  • Популярне
  • Чинна норма

Межами вікна нейтрального політичного дискурсу Тревіно пропонував вважати ідеї, що потрапляють в розряд прийнятних[7]. Висловлювання, що лежать в межах вікна дискурсу, можна вважати політично безпечними, безризиковими для публічного політика, який бажає зберегти імідж передбачуваності і надійності для продовження політичної кар'єри. Підтримку ж ідей за рамками вікна сам Овертон вважав ризикованою і потенційно шкідливої для політичної кар'єри. Співставлення фактичних висловлювань політиків з декларованими політичними позиціями дозволило Овертону зробити висновок, що поведінка більшості демократично обраних публічних політиків в основному визначається громадською думкою, лежить всередині вікна дискурсу і слабо залежить від їх особистих переконань.[8] Поява і закріплення нових ідей в політиці, відповідно до моделі, відбувається при переміщенні вікна дискурсу, що дозволяє безпечно обговорювати ідеї та рішення, що вважалися до цього занадто радикальними.

Подальший розвиток концепції після смерті Овертона, в основному, стосувалося вивчення еволюції рамок вікна під впливом поточних політичних подій і дискурсу засобів масової інформації. Зокрема, Джозеф Леман (англ. Joseph Lehman) президент президент Макінакського центру публічної політики[en] висловив думку, що найбільш стійкі зрушення вікна політичного дискурсу є наслідками глибоких соціальних змін[6]. Як приклад слабо обґрунтованого політичного зсуву Леман приводив «сухий закон», відзначаючи, з одного боку, існування соціального запиту на заборону вживання алкоголю, а з іншого боку, недостатню соціальну базу для довготривалої стійкості цієї політики[6]. Також Леман відзначав, що свідома підтримка ідей поза вікном Овертона, як правило, властива або сильним лідерам, дії і висловлювання яких змінюють рамки дискурсу, або політичним аутсайдерам, для яких в умовах представницької демократії така підтримка буде означати помітну втрату політичного капіталу[6].

« Багато хто думає, що політики «рухають» вікно, але це трапляється вкрай рідко. Політики не визначають, що є політично прийнятним. Найчастіше вікно рухається під впливом складнішого та динамічнішого явища, яке важко контролювати «з висоти»: повільної еволюції суспільних цінностей і норм.[9] «

— Джозеф Леман, президент Макінакського центру

Історія[ред. | ред. код]

Макінський центр публічної політики

Концепцію вікна дискурсу запропонував електроінженер Джозеф Овертон у середині 1990-х років під час роботи у Макінакському центрі публічної політики[en] як зручну модель для оцінки суджень за ступенем їх придатності для відкритого політичного обговорення[1]. Концепцію активно використовували у внутрішніх семінарах центру, але вперше було оприлюднено аж у 2006 році, через три роки після загибелі Овертона[10][5]. Співробітники Макінакського центру приклали багато зусиль для її популяризації й розвитку, створивши цикл робіт, присвячених вікну Овертона[1][11].

Неоконсервативний публіцист і політик Джошуа Тревиньо[en] розвинув ідею вікна дискурсу, запропонувавши в 2006 році шестиступінчасту оціночну шкалу для класифікації ідей за ступенем їх допустимості в відкритому обговоренні та вказав на шкалі межі вікна дискурсу. Також Тревіно висловив думку, що зміна рамок вікна Овертона може бути використано для свідомого зміщення суспільного консенсусу[12][7]. Пізніше, концепція була розвинена і популяризована політичним коментатором Гленном Беком в книжковому трилері Вікно Овертона[en][13]. Також сам Бек спочатку заявляв, що його роман лише видозмінив ідею Овертона про те, що «політик отримує підтримку в залежності від прийнятності його ідей аудиторією» в «теорію змови, де це вікно не визначає допустимість слів політика для його аудиторії, а визначає саму норму через політиків»[14]. Після цього, вже перетворена ідея вікна була опублікована Джо Картером, в його дослідженні, яке спонсорувалось релігійним центром: «How to destroy a culture in 5 easy steps»[15]. Сама робота піддалася критиці, але з огляду на шум навколо неї, ідея про змову стала вкрай популярною серед населення США, а згодом і всього світу[16][17].

Вживання терміну[ред. | ред. код]

Простота та наглядність ідеї створили терміну помітну популярність, при цьому до вихідної концепції деякі автори додали ідею про можливі свідомих маніпуляціях рамками вікна дискурсу [18][19]. Сам автор і популяризатори терміну хоча і допускали можливість маніпуляцій рамками дискурсу, але вважали поширення неправдивої інформації поганий політикою[1].

Концепція залучалася для пояснення несподіваних явищ в суспільному і політичному житті різних країн світу, зокрема, робилися спроби пояснити маніпуляцією рамками дискурсу перемогу Дональда Трампа, результат голосування по Brexit, раптове зростання популярності лівих політиків Джеремі Корбіна та Берні Сандерса[12].

У російськомовній публіцистиці та блогосфері термін увійшов у широкий вжиток з початку 2014 року[20][21] як технологію свідомої маніпуляції громадською думкою з непорядними цілями[22][23][24].

Критика[ред. | ред. код]

Концепція «вікна Овертона» ніколи не була перевірена та критикується дослідниками в галузі соціальних наук. У мас-культурі та на консервативних сайтах концепція «вікна Овертона» розширюється настільки, що вона оголошується маніпулятивною політичною технологію, здатною примусити суспільство повірити в прийнятність до того неприйнятних речей (наприклад, канібалізму). У ЗМІ використання такої маніпуляції приписується російському уряду[25], українським неурядовим організаціям[26], прихильникам легалізації одностатевих шлюбів[27] тощо. Утім, ця концепція не є ані науковою теорією, ані дієвою технологією, оскільки ніхто не перевіряв її дієвість[28]. Навіть теоретично соціум складається з багатьох груп, «вікна можливого» для яких не збігаються[12].

Разом з тим, професор Московської вищої школи соціальних та економічних наук[ru] Віктор Вахштайн вважає цю концепцію примітивізацією поведінки соціуму та політичного середовища.[29].

В культурі[ред. | ред. код]

У виданій у 2007 році антиутопії «День Бумеранга» (Boomsday)[en] письменника Кристофера Баклі герої вводять в громадський дискурс ідею «добровільного відходу» у віці 70 років для розвантаження системи соціального забезпечення в Сполучених Штатах[30].

У 2010 році був опублікований політичний трилер Гленна Бека «Вікно Овертона»[en], в якому йшлося про масштабну маніпуляції американським громадською думкою для виправдання окупації території США[31], що являло собою власне трактування концепції автором[8]. Ймовірно, саме ця книга зробила термін широко вживаним в США[31].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г The Overton Window (en). Mackinac Center for Public Policy. Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-11-15. 
  2. David Weigel (2015-04-14). Marco Rubio:No Iran Deal Unless the Country Recognizes Israel. Bloomberg Politics (en). Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-11-15. 
  3. Paul Krugman (2015-02-27). The Closed Minds Problem. The New York Times (en). Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-11-15. 
  4. Joseph P. Overton (en). NNDB intelligence aggregator Web site. Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-11-15. 
  5. а б Joseph Overton biography and article index (en). Mackinac Center for Public Policy. Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-11-15. 
  6. а б в г Joseph G. Lehman (2010-04-08). An Introduction to the Overton Window of Political Possibility (en). Mackinac Center for Public Policy. Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-11-15. 
  7. а б в David Atkins writing as thereisnospoon (2006-05-10). Why the Right-Wing Gets It--and Why Dems Don't [UPDATED] (en). Daily Kos. Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-11-16. 
  8. а б Joseph Lehman. A Brief Explanation of the Overton Window (en). Mackinac Center for Public Policy. Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-11-15. 
  9. «Вікно Овертона»: використовуймо термін правильно. executives.com.ua. Процитовано 2021-104-17. 
  10. Nathan J. Russell (2006-01-04). An Introduction to the Overton Window of Political Possibilities (en). Mackinac Center for Public Policy. Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-11-15. 
  11. Joseph G. Lehman (2010-04-08). An Introduction to the Overton Window of Political Possibility (en). Mackinac Center for Public Policy. Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-11-15. 
  12. а б в Laura Marsh (2016-10-27). The Flaws of the Overton Window Theory (en). The New Republic. Процитовано 2018-08-21. (англ.)
  13. Levingston, Steven (2010-06-15). Glenn Beck's paranoid thriller,. 0190-8286. Процитовано 2020-11-21. 
  14. Glenn Beck is in on this conspiracy - USATODAY.com. usatoday30.usatoday.com. Процитовано 2020-11-21. 
  15. How to Destroy a Culture in 5 Easy Steps | Joe Carter. First Things (en). Процитовано 2020-11-21. 
  16. Белова Н.Е, Верещагин О.А. Фрейм-аналитика: опыт эпистемологического исследования // Ученые записки Орловского государственного университета. Серия: Гуманитарные и социальные науки. — 2015. — Вип. 6. — ISSN 1998-2720.(рос.)
  17. Виктор Вахштайн (2015-08-23). Насколько теория «Окна Овертона» научна и действительно ли можно, двигая «окно», влиять на общественное мнение?. TheQuestion. Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-10-08. (рос.)
  18. NCrissieB (2009-11-05). Morning Feature: Crazy Like a Fox? (en). Daily Kos. Архів оригіналу за 2015-11-17. Процитовано 2015-11-17. 
  19. Joe Carter (2011-06-11). How to Destroy a Culture in 5 Easy Steps (en). First Things. Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-11-16. 
  20. Владимир Рувинский (2018-02-07). Рождение теории заговора. Кто прорубил «окно Овертона» в Россию. Republic. Процитовано 2018-08-21. (рос.)
  21. Евгений Горжалцан (2014-01-14). Технология уничтожения. Livejournal. Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-11-16. (рос.)
  22. Никита Волченко (2014-12-15). Рукопожатие сквозь окно Овертона. Взгляд. Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-11-16. (рос.)(рос.)
  23. Владимир Прохватилов (2014-07-09). Что видит Путин в окне Овертона. Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-11-15. (рос.)
  24. Максим Сиваков (2014-09-11). Форточка Киселёва. Your Vision. Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-11-16. (рос.)
  25. Вікно Овертона: експерт розповів, як Кремлю вдалося так швидко зомбувати народ Росії. obozrevatel.com. 2016.09.10. Процитовано 2017.01.08. 
  26. План реформ уряду в українському "вікні Овертон". epravda.com.ua. 2016.05.23. Процитовано 2017.01.08. 
  27. Косвінцев, Олександр (30 травня 2016). Що робити Україні з одностатевим коханням. ZAHID.NET. Процитовано 16.07.17. 
  28. Євгенія Резниченко. Фейк Овертона: технологія зміни суспільства, якої не існує. Медіакритика, 19-12-2014 ISSN [https://www.worldcat.org/search?fq=x0:jrnl&q=n2:2079-2689 2079-2689]
  29. Виктор Вахштайн (2015-08-23). Насколько теория «Окна Овертона» научна и действительно ли можно, двигая «окно», влиять на общественное мнение?. TheQuestion. Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-10-08. (рос.)
  30. Janet Maslin (2007-03-19). My Fellow Boomers, Time to Transition (en). The New York Times. Архів оригіналу за 2018-08-21. Процитовано 2018-08-21. 
  31. а б Derek Robertson (2018-02-25). How an Obscure Conservative Theory Became the Trump Era’s Go-to Nerd Phrase (en). POLITICO. Архів оригіналу за 2018-08-21. Процитовано 2018-08-21.