Вікно Овертона

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

«Вікно́ О́вертона» (також вікно дискурсу) — політична теорія, яка описує як «вікно» (вікно можливостей) межі спектру публічно висловлюваних ідей, які можуть бути прийняті суспільством.[1]. Концепцію використовують противники консерватизму в усьому світі[2][3], зокрема й американські, євросоюзівські, російські[4][5], українські політичні аналітики. Назва концепції похідна від прізвища американського юриста і діяча Джозефа Овертона[6][7].

Згідно з цією теорією, політична життєздатність певної ідеї залежить в основному від того, чи потрапляє вона в «вікно», ніж від переваг конкретного політика[8]. У будь-який конкретний момент, «вікно» включає в себе область політичних ідей, які можна вважати прийнятними в поточному стані громадської думки, погляди, яких політик може дотримуватися без побоювань бути звинуваченим в зайвому радикалізмі або екстремізмі. Зрушення вікна, при якому стають можливими ті чи інші політичні дії, відбувається не тоді, коли ідеї змінюються серед політиків, а тоді, коли вони змінюються в суспільстві, яке голосує за цих політиків.

Концепція[ред.ред. код]

Схематичне зображення теорії "Вікно Овертона"

Овертон вважав, що межу політичну дискурсу визначає ступень регламентації діючих суспільних інституцій держави. Тобто існує певна точка відліку межі, яка визначає ступень сприйняття суспільством політичних ідей.

Послідовник теорії, американський неоконсерватор Джошуа Тревіньо запропонував шкалу оцінки дозволеності політичних ідей. За неї, ідеї по відношенню до сприйняття суспільством поділяються на:

  • неможливі;
  • радикальні;
  • приємні;
  • розумні;
  • популярні;
  • політичні.

Межами нейтрального політичного дискурсу Тревіньо пропонував вважати ідеї, які розцінюються в межах від політичних до приємних. Саме такі ідеї вважаються за цією теорією політично-безпечними для публічного політика. Підтримка таких ідей відповідає статусу прогнозованого, надійного політика. І навпаки, підтримка ідей за межами вікна Овертона, тобто радикальних та неможливих, є ризикованою та такою, що може зашкодити політичній кар'єрі.

Відповідно, поява нових політичних ідей та їх сприйняття, закріплення у суспільстві відбувається лише тоді, коли відбувається зсув точки виміру. Коли ідея знаходиться в межах сприйняття суспільством і її обговорення не може зашкодити політичній кар'єрі.

Інший послідовник теорії, Джозеф Леман (англ. Joseph Lehman), президент того ж Макінакського центру публічної політики[en], відзначав, що ідеї за межами вікна Оверона підтримують:

  • вильні політичні лідери, які можуть змінювати межі політичного дискурсу;
  • політичні аутсайдери, якім потрібно виокремитись.

Технологія «Вікна Овертона» ефективна через послідовне, системне застосування відносно невеликими кроками зсуву сприйняття моральних норм. Що робить їх непомітними для більшості населення.

Алгоритм застосування концепції[ред.ред. код]

Автором концепції наведено алгоритм з п'яти кроків, якій може привести суспільство до прийняття будь-якої ідеї. Основна мета — досягти щоб якомога більше людей почали обговорювати потрібну політичну ідею.

Крок 1. Введення ідеї в інформаційний простір[ред.ред. код]

Просування починається з:

  • зняття морального обмеження, так зване «табу», на обговорення потрібної ідеї. Частіше подається під заголовком «плюралізму думок»;
  • максимально поширити запропоновану ідею;
  • створити обставини для постійного обговорення ідеї, пов'язаних з нею явищ, подій на кожному рівні;
  • довести обговорення ідеї до загального, суспільно важливого питання.

Досягається через введення в інформаційне середовище ідеї як радикальної, яка має привернути увагу суспільства. Почнеться стихійне обговорення, яке з часом перейде в організоване із залученням традиційних способів диспуту: обговорення в ток-шоу на телеканалах, залученням експертів, журналістських розслідувань, депутатських запитів, тощо.

Основана риса дій цього кроку — питання, яке взагалі не має бути обговорюватись, порушується як «соціальне значиме» — диспут проводиться навколо реального випадку. Або вигаданого, але поданого як реального.

Мета зняття морального обмеження досягається, через начебто на перший погляд благородну мету – з’ясувати, чи таке жахливе це явище і чому не можна це робити?

Крок 2. Зменшення радикалізму[ред.ред. код]

Мета кроку — зблизити поточне суспільство із потрібною ідеєю через заміну несприйнятливих суспільством понять в емоційно-нейтральні терміни або взагалі їх абстрагувати.

Для легалізації радикальної тези вигадують новий термін, який не має негативної асоціації в суспільстві, має позитивне смислове забарвлення, тому нейтрально сприймається. Назву намагаються асоціювати з історичної постаттю чи подією, яка зачіпає тим чи іншим чином неприйнятне раніше явище. Такі дії не виправдовуються, але все ж у частині суспільства з'являється сумніви щодо раніше несприятливої ідеї.

В такий спосіб несприятливе для суспільства явище змінює свій первинний сенс.

Крок 3. Просунення ідеї від «приємної» до «розумної»[ред.ред. код]

Мета кроку:

  • затвердження в суспільстві думки про природний характер ідеї;
  • прибрати відношення суспільства до ідеї як до абсолютно несприйнятливої.

Досягається за рахунок поділу ідеї на декілька, з різною шкалою відношення: від жахливих до нейтральних.

В інформаційному просторі розпочинають дискусії з різними точками зору на кожну із поділених ідей, в яких приймають участь або ведуть їх відомі члени суспільства. Люди, які чинять опір таким диспутам, отримують статус радикальних ненависників.

Крок 4. Просунення ідеї від «розумної» до «популярної»[ред.ред. код]

Мета кроку — створити популярність ідеї. На цьому кроці використовують статистику для обґрунтування поширеності ідеї. ЗМІ наводять цифри про зростання популярності ідеї, розповідають про її прихильників з привабливим зовнішнім виглядом та поведінкою.

На даному етапі:

  • розповсюджується обговорення ідеї, роблячи саме її обговорення масовим;
  • в думки людей закладається свідомість про реальне існування ідеї;
  • наводяться приклади з відомими особами, що не викликають відторгнення у населення. Водночас, у злочинцях, які є прихильниками цієї ідеї, висвітлюють позитивні риси, прагнучи їх виправдати.

Якщо крок успішний, то ідея стане однієї з найпоширеніших тем обговорювання і сама поширюється в політиці, шоу бізнесі тощо.

Крок 5. Просунення ідеї від «популярної» до «політичної»[ред.ред. код]

Мета кроку:

  • почати обговорювати ідею в політичній площині;
  • змінити або створити моральну норму, яка засуджує несприйняття, ігнорування цієї ідеї, виправдовуючи тим, що це є порушенням прав людини. Таким чином, заперечення її обговорення суспільством вже буде сприйматись негативно.

Точку відліку вікна Овертону на цьому етапі зрушує проведення численних соціальних опитувань. Ідею в опитуваннях можуть подавати як необхідність захисту «меншин». Як результат ідея починає сприйматись суспільством як політично-значуща. Відтоді готується законодавча база й ідея стає обов'язковою для виконання всім суспільством.

Наслідки[ред.ред. код]

Слід зазначити, що той хто використовує цю технологію не ставить за мету розвиток суспільства, тільки для задоволення власних потреб. Дослідники визначають наступні наслідки від застосування цієї технології:

  • суспільство втрачає свою внутрішню гармонію;
  • у людей зростають внутрішні сумніви і суперечки;
  • суспільство поступово втрачає зв’язок зі своєю культурою, власними цінностями;
  • люди стають вразливими і черствими. Як наслідок, зростає рівень суїцидів.

Протидія[ред.ред. код]

Технологія «Вікна Овертона» застосовується в толерантному суспільстві, де відсутні ідеали, немає чітких моральних та соціальних норм, чіткого розмежування між злом і добром.

Деякі засоби протистояння:

  • мати власну думку, зберігати власну індивідуальність;
  • чітко розуміти межі соціальних норм;
  • розуміти, що власна думка не повинна збігатись із тим, що нав'язуються в ЗМІ;
  • дійовий засіб протистояння — не використовувати незрозумілих термінів, терміни-синоніми які мають альтернативне, більш м'яке визначення. Використовувати усталені терміни, називати речі своїм ім'ям.
  • спрощувати ланцюг словоблудства, залишаючи основну тезу висловів;
  • звертати увагу саме на персони популяризаторів — зазвичай вони самі мають ці пороки, їхня позиція є далекою від думки більшості.

Використання[ред.ред. код]

Нижче наведені випадки використання цієї технології:

  • використовується в РФ для маніпулювання власним населенням [9];
  • просування плану радикальних реформ Урядом на 2016 рік [10].


Історія[ред.ред. код]

Макінський центр публічної політики

Концепція вікна дискурсу запропонував Джозеф Овертон у середині 1990-х рр. під час роботи у Макінакському центрі публічної політики[en] як зручну модель для оцінки суджень за ступенем їх придатності для відкритого політичного обговорення[1]. Концепція активно використовували у внутрішніх семінарах центру, але вперше було оприлюднено аж у 2006 році, через три роки після загибелі Овертона[11][7]. Ідея вікна дискурсу отримала визнання, а співробітники Макинського центру приклали багато зусиль для її популяризації й розвитку, створивши цикл робіт, присвячених вікну Овертона[1][12].

Теорія названа на честь автора — Джозефа Овертона (1960–2003), колишнього віце-президента Макінакського центру публічної політики[en][13].

У мас-культурі та на консервативних сайтах поширюється думка, що «вікно Овертона» являє собою маніпулятивну політичну технологію, здатну примусити суспільство вірити в прийнятність до того неприйнятних речей (наприклад, канібалізму)[14].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в The Overton Window (en). Mackinac Center for Public Policy. Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-11-15. 
  2. David Weigel (2015-04-14). Marco Rubio:No Iran Deal Unless the Country Recognizes Israel. Bloomberg Politics (en). Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-11-15. 
  3. Paul Krugman (2015-02-27). The Closed Minds Problem. The New York Times (en). Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-11-15. 
  4. Иван Чумаков (2015-11-04). Военное время. Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-11-15. 
  5. Владимир Прохватилов (2014-07-09). Что видит Путин в окне Овертона. Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-11-15. 
  6. Joseph P. Overton (en). NNDB intelligence aggregator Web site. Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-11-15. 
  7. а б Joseph Overton biography and article index (en). Mackinac Center for Public Policy. Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-11-15. 
  8. http://www.mackinac.org/12887
  9. Вікно Овертона: експерт розповів, як Кремлю вдалося так швидко зомбувати народ Росії. obozrevatel.com. 2016.09.10. Процитовано 2017.01.08. 
  10. План реформ уряду в українському "вікні Овертон". epravda.com.ua. 2016.05.23. Процитовано 2017.01.08. 
  11. Nathan J. Russell (2006-01-04). An Introduction to the Overton Window of Political Possibilities (en). Mackinac Center for Public Policy. Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-11-15. 
  12. Joseph G. Lehman (2010-04-08). An Introduction to the Overton Window of Political Possibility (en). Mackinac Center for Public Policy. Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-11-15. 
  13. http://www.mackinac.org/bio.aspx?ID=12
  14. Євгенія Резниченко. Фейк Овертона: технологія зміни суспільства, якої не існує. Медіакритика, 19-12-2014 ISSN 2079-2689

Джерела[ред.ред. код]