Вікно Овертона

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

«Вікно́ О́вертона» (також вікно дискурсу) — політична теорія, яка описує як «вікно» (вікно можливостей) межі спектру публічно висловлюваних ідей, які можуть бути прийняті суспільством.[1]. Концепцію використовують противники консерватизму в усьому світі[2][3], зокрема й американські, євросоюзівські, російські[4][5], українські політичні аналітики. Назва концепції похідна від прізвища американського юриста і діяча Джозефа Овертона[6][7].

Згідно з цією теорією, політична життєздатність певної ідеї залежить в основному від того, чи потрапляє вона в «вікно», ніж від переваг конкретного політика[8]. У будь-який конкретний момент, «вікно» включає в себе область політичних ідей, які можна вважати прийнятними в поточному стані громадської думки, погляди, яких політик може дотримуватися без побоювань бути звинуваченим в зайвому радикалізмі або екстремізмі. Зрушення вікна, при якому стають можливими ті чи інші політичні дії, відбувається не тоді, коли ідеї змінюються серед політиків, а тоді, коли вони змінюються в суспільстві, яке голосує за цих політиків.

Історія[ред.ред. код]

Макінський центр публічної політики

Концепція вікна дискурсу запропонував Джозеф Овертоном у середині 1990-х рр. під час роботи у Макінакському центрі публічної політики[en] як зручну модель для оцінки суджень за ступенем їх придатності для відкритого політичного обговорення[1]. Концепція активно використовували у внутрішніх семінарах центру, але вперше було оприлюднено аж у 2006 році, через три роки після загибелі Овертона[9][7]. Ідея вікна дискурсу отримала визнання, а співробітники Макинського центру приклали багато зусиль для її популяризації й розвитку, створивши цикл робіт, присвячених вікну Овертона[1][10].

Теорія названа на честь автора — Джозефа Овертона (1960–2003), колишнього віце-президента Макінакського центру публічної політики[en][11].

У мас-культурі та на консервативних сайтах поширюється думка, що «вікно Овертона» являє собою маніпулятивну політичну технологію, здатну примусити суспільство вірити в прийнятність до того неприйнятних речей (наприклад, канібалізму)[12].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в The Overton Window (en). Mackinac Center for Public Policy. Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-11-15. 
  2. David Weigel (2015-04-14). Marco Rubio:No Iran Deal Unless the Country Recognizes Israel. Bloomberg Politics (en). Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-11-15. 
  3. Paul Krugman (2015-02-27). The Closed Minds Problem. The New York Times (en). Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-11-15. 
  4. Иван Чумаков (2015-11-04). Военное время. Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-11-15. 
  5. Владимир Прохватилов (2014-07-09). Что видит Путин в окне Овертона. Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-11-15. 
  6. Joseph P. Overton (en). NNDB intelligence aggregator Web site. Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-11-15. 
  7. а б Joseph Overton biography and article index (en). Mackinac Center for Public Policy. Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-11-15. 
  8. http://www.mackinac.org/12887
  9. Nathan J. Russell (2006-01-04). An Introduction to the Overton Window of Political Possibilities (en). Mackinac Center for Public Policy. Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-11-15. 
  10. Joseph G. Lehman (2010-04-08). An Introduction to the Overton Window of Political Possibility (en). Mackinac Center for Public Policy. Архів оригіналу за 2015-11-16. Процитовано 2015-11-15. 
  11. http://www.mackinac.org/bio.aspx?ID=12
  12. Євгенія Резниченко. Фейк Овертона: технологія зміни суспільства, якої не існує. Медіакритика, 19-12-2014 ISSN 2079-2689

Джерела[ред.ред. код]