Вікно (Городенківський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Вікно
Vikno s.png Vikno h.png
Герб Вікна (Городенківський район) Прапор Вікна (Городенківський район)
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Городенківський район
Рада/громада Вікнянська сільська рада
Код КОАТУУ 2621682601
Облікова картка Вікно 
Основні дані
Перша згадка 1453
Населення 1339
Площа 15,994 км²
Густота населення 83,72 осіб/км²
Поштовий індекс 78125
Телефонний код +380 3430
Географічні дані
Географічні координати 48°39′52″ пн. ш. 25°22′23″ сх. д. / 48.66444° пн. ш. 25.37306° сх. д. / 48.66444; 25.37306Координати: 48°39′52″ пн. ш. 25°22′23″ сх. д. / 48.66444° пн. ш. 25.37306° сх. д. / 48.66444; 25.37306
Середня висота
над рівнем моря
263 м[1]
Найближча залізнична станція Вікно
Відстань до
залізничної станції
2 км
Місцева влада
Адреса ради 78125, Івано-Франківська обл., Городенківський р-н, с. Вікно, вул. Шевченка, 20
Сільський голова Березовський Іван Іванович.
Карта
Вікно. Карта розташування: Україна
Вікно
Вікно
Вікно. Карта розташування: Івано-Франківська область
Вікно
Вікно
Мапа

Вікно́ — село1617 століттях містечко) на Покутті. Адміністративно належить до Городенківського району Івано-Франківської області України, центр однойменної сільської ради.

Історія

Найдавніші часи

Засноване у часи Галицько-Волинської держави. Назва походить від джерела «Вікнина», яке розташоване в центрі села і не замерзає навіть взимку.

Перші згадки про Вікно стосуються 15 століття. У документі 1453 року вказано, що шляхтич Пречлавський розділив свій маєток між племінниками, і одному з них дісталися села Вікно, Піддовга (пізніше повністю знищене татарами) і Чернятинці (сучасний Чернятин). У квітні 1485 року суд коломийських комірників закріпив цей розподіл[2].

Містечко

1591 року Вікно згадується як містечко — «село покинув і осів у містечку Вікні тишківський отаман Влашин з сім'єю»[3]. Позначене на мапі Боплана як «лат. Okena».

Проте вже у 17 столітті Вікно втрачає статус містечка — мабуть, внаслідок значного спустошення (протягом 1617 століть Покуття потерпало від частих татарських набігів). Натомість зростає роль Городенки.

Під владою Ценських

У 1772 році внаслідок першого поділу Польщі Галичина до 1918 року опиняється під владою Габсбургів. З середини 18 століття Вікном володіє польська шляхетська родина Ценських (гербу Помян, пол. Cieński z Cieni i z Okna h. Pomian)[4].

При переїзді у 1816 році в новозбудовану садибу до Вікна Ценські перевезли з Чернелицького замку унікальну мистецьку колекцію (твори Кранаха, Рубенса, ван Реймерсвале, Рафаеля, Менґса), книгозбірню та архів. Було закладено парк з оранжереєю.

Після реформи 1848 року (скасування кріпацтва) активізувався розвиток сільського господарства. Наприкінці 19 століття (під час будівництва залізниці) за 2 км від села збудовано залізничну станцію «Вікняни».

На рубежі 1920 століть у пошуках кращої долі багато малоземельних мешканців села емігрувало до Америки.

І. Франко у Вікні

У другій половині жовтня 1884 року у Вікні побував Іван Франко[5]. Дідич села Людомір Ценський на три дні забрав заарештованого письменника з коломийської тюрми — щоби той начебто попрацював у його маєтку (поширена на той час практика). Насправді Франко був шанованим гостем.

Перебуваючи у Вікні, Франко написав листа до Івана Белея, в якому повідомляв, що передав у друк біографічний нарис про Володимира Навроцького.

20 століття

Після невдачі Української революції 19171921 років та анексії ЗУНР Польщею нестерпне соціально-економічне становище західноукраїнських земель її у складі викликало закономірний спротив населення. Зокрема, в 1932 році у Вікні відбувся страйк сільськогосподарських робітників[6]. Польська влада відповіла на акції протесту хвилею «пацифікацій».

Довідкова інформація

Прізвища, «кутки», місцевості

Характерні віконські прізвища: Березовський, Бутницький, Василик, Велич, Гев'юк, Кобилянський, Круць, Левко, Мартинюк, Москалюк, Муляк, Погреда, Савицький, Хома.

Назви «кутків» та місцевостей: Броварища, Долини, Залевади, Клевчуки, Солонець, Тямпа.

Визначні місця

Усипальниця Ценських

Церква Святого Архангела Михаїла

Парафіяльний храм на традиційному місці, з традиційною назвою на честь небесного покровителя села. Належить Українській православній Церкві (Київського патріархату), хоча до 1946 року був греко-католицьким. Збудований у 90-х роках 20 століття замість розібраної «під шумок»[7] і попри поодинокі протести дерев'яної церкви, пам'ятки архітектури[8] 1774 року[9]. Одним із ініціаторів будівництва був місцевий уродженець Микола Круць.

Спорудження нової Михайлівської церкви є прикладом сучасного нехлюйного ставлення до історичного надбання на Прикарпатті, коли історичні пам'ятки (в основному культового призначення) перебудовують або навіть руйнують із начебто «добрими намірами».[10]

На церковному подвір'ї ще у радянські часи влаштовано лапідарій, куди звозилися надмогильні і пам'ятні хрести зі всього села. Це врятувало їх від знищення — зокрема, хрест 1848 року на честь скасування кріпацтва. Під час будівництва нової церкви відкрито давні поховання (до 1792 року навколо церкви був сільський цвинтар).

У 19 столітті священиками були представники родин Карачевських та Осадца.

Могила сотника «Грома»

На сільському кладовищі похований місцевий уродженець, один із останніх польових командирів УПА — сотник «Грім».

Інші пам'ятки

Інші пам'ятки 1920 століть — стара будівля залізничної станції «Вікняни», двохповерхова споруда в центрі села, читальня «Просвіти»[11].

Відомі особи

У Вікні народилися

Галерея

Примітки

Джерела та посилання