Вікно (Городенківський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Вікно
Vikno s.png Vikno h.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район/міськрада Городенківський район
Рада/громада Вікнянська сільська рада
Код КОАТУУ 2621682601
Облікова картка Вікно 
Основні дані
Перша згадка 1453
Населення 1339
Площа 15,994 км²
Густота населення 83,72 осіб/км²
Поштовий індекс 78125
Телефонний код +380 3430
Географічні дані
Географічні координати 48°39′52″ пн. ш. 25°22′23″ сх. д. / 48.66444° пн. ш. 25.37306° сх. д. / 48.66444; 25.37306Координати: 48°39′52″ пн. ш. 25°22′23″ сх. д. / 48.66444° пн. ш. 25.37306° сх. д. / 48.66444; 25.37306
Середня висота
над рівнем моря
263 м[1]
Найближча залізнична станція Вікно
Відстань до
залізничної станції
2 км
Місцева влада
Адреса ради 78125, Івано-Франківська обл., Городенківський р-н, с.Вікно, вул. Шевченка, 20
Сільський голова Березовський Іван Іванович.
Карта
Вікно. Карта розташування: Україна
Вікно
Вікно
Вікно. Карта розташування: Івано-Франківська область
Вікно
Вікно

Вікно́ (пол. Okno, рос. Окно) — село1617 століттях містечко) на Покутті. Адміністративно належить до Городенківського району Івано-Франківської області України, центр однойменної сільської ради.

Історія

Найдавніші часи

Засноване у часи Галицько-Волинської держави. Назва походить від джерела «Вікнина», яке розташоване в центрі села і не замерзає навіть взимку.

Перші згадки про Вікно стосуються 15 століття. У документі 1453 року вказано, що шляхтич Пречлавський розділив свій маєток між племінниками, і одному з них дісталися села Вікно, Піддовга (пізніше повністю знищене татарами) і Чернятинці (сучасний Чернятин). В квітні 1485 року суд коломийських комірників закріпив цей розподіл[2].

Містечко

1591 року Вікно згадується як містечко — «село покинув і осів у містечку Вікні тишківський отаман Влашин з сім'єю»[3]. Позначене на мапі Боплана як «лат. Okena».

Проте вже у 17 столітті Вікно втрачає статус містечка — мабуть, внаслідок значного спустошення (протягом 1617 століть Покуття потерпало від частих татарських набігів). Натомість зростає роль Городенки.

Під владою Ценських

У 1772 році внаслідок першого поділу Польщі Галичина до 1918 року опиняється під владою Габсбургів. З середини 18 століття Вікном володіє польська шляхетська родина Ценських (гербу Помян, пол. Cieński z Cieni i z Okna h. Pomian)[4].

При переїзді у 1816 році в новозбудовану садибу до Вікна Ценські перевезли з Чернелицького замку унікальну мистецьку колекцію (твори Кранаха, Рубенса, ван Реймерсвале, Рафаеля, Менґса), книгозбірню та архів. Було закладено парк із оранжереєю.

Після реформи 1848 року (відміни кріпацтва) активізувався розвиток сільського господарства. Наприкінці 19 століття (під час будівництва залізниці) за 2 км від села збудовано залізничну станцію «Вікняни».

На рубежі 1920 століть у пошуках кращої долі багато малоземельних мешканців села емігрувало до Америки.

Франко у Вікні

У другій половині жовтня 1884 року у Вікні побував Іван Франко[5]. Дідич села Людомір Ценський на три дні забрав заарештованого письменника з коломийської тюрми — щоби той начебто попрацював у його маєтку (поширена на той час практика). Насправді Франко був шанованим гостем.

Перебуваючи у Вікні, Франко написав листа до Івана Белея, в якому повідомляв, що передав у друк біографічний нарис про Володимира Навроцького.

20 століття

Після невдачі Української революції 19171921 років та анексії ЗУНР Польщею нестерпне соціально-економічне становище західноукраїнських земель її у складі викликало закономірний спротив населення. Зокрема, в 1932 році у Вікні відбувся страйк сільськогосподарських робітників[6]. Польська влада відповіла на акції протесту хвилею «пацифікацій».

Довідкова інформація

Символіка

Герб

Затверджений 21 вересня 2001 р. рішенням XVI сесії сільської ради III скликання. У синьому полі на срібній скелі стоїть Архангел Михаїл у срібній одежі, із срібними крильми та золотим німбом, у руках тримає золоте мірило та кулю, обабіч нього — два золоті снопи, з-під скелі на золоту основу витікає синє джерело (синє вістря з хвилястими краями). Щит обрамований декоративним картушем i увінчаний червоною міською короною з трьома зубцями. Автори — Андрій Ґречило та Б.Купчинський.[7]

Хоругва

Затверджена 21 вересня 2001 р. рішенням XVI сесії сільської ради III скликання. Квадратне полотнище, на синьому тлі два жовті снопи, із нижніх кутів до середини прапора йде білий клин, відділений хвилясто.[8]

Прізвища, «кутки», місцевості

Характерні віконські прізвища: Березовський, Бутницький, Василик, Велич, Гев'юк, Кобилянський, Круць, Левко, Мартинюк, Москалюк, Муляк, Погреда, Савицький, Хома.

Назви «кутків» та місцевостей: Броварища, Долини, Залевади, Клевчуки, Солонець, Тямпа.

Визначні місця

Усипальниця Ценських

Церква Святого Архангела Михаїла

Парафіяльний храм на традиційному місці, з традиційною назвою на честь небесного покровителя села. Належить Українській православній Церкві (Київського патріархату), хоча до 1946 року був греко-католицьким. Збудований у 90-х роках 20 століття замість розібраної «під шумок»[9] і попри поодинокі протести дерев'яної церкви, пам'ятки архітектури[10] 1774 року[11]. Одним із ініціаторів будівництва був місцевий уродженець Микола Круць.

Спорудження нової Михайлівської церкви є прикладом сучасного нехлюйного ставлення до історичного надбання на Прикарпатті, коли історичні пам'ятки (в основному культового призначення) перебудовують або навіть руйнують із начебто «добрими намірами».[12]

На церковному подвір'ї ще у радянські часи влаштовано лапідарій, куди звозилися надмогильні і пам'ятні хрести зі всього села. Це врятувало їх від знищення — зокрема, хрест 1848 року на честь відміни кріпацтва. Під час будівництва нової церкви відкрито давні поховання (до 1792 року навколо церкви був сільський цвинтар).

У 19 столітті священиками були представники родин Карачевських та Осадца.

Могила сотника «Грома»

На сільському кладовищі похований місцевий уродженець, один із останніх польових командирів УПА — сотник «Грім».

Інші пам'ятки

Інші пам'ятки 1920 століть — стара будівля залізничної станції «Вікняни», двохповерхова споруда в центрі села, читальня «Просвіти»[13].

Відомі особи

У Вікні народилися

Галерея

Примітки

Джерела та посилання