Вікно (Чортківський район)
село Вікно | |||||
---|---|---|---|---|---|
| |||||
Країна | Україна | ||||
Область | Тернопільська область | ||||
Район | Чортківський район | ||||
Громада | Гримайлівська селищна громада | ||||
Код КАТОТТГ | UA61060110040068915 | ||||
Основні дані | |||||
Засноване | 1464 | ||||
Населення | 1 332 | ||||
Територія | 38,72 км² | ||||
Густота населення | 344,01 осіб/км² | ||||
Поштовий індекс | 48217 | ||||
Телефонний код | +380 3557 | ||||
Географічні дані | |||||
Географічні координати | 49°20′22″ пн. ш. 26°04′25″ сх. д. / 49.33944° пн. ш. 26.07361° сх. д.Координати: 49°20′22″ пн. ш. 26°04′25″ сх. д. / 49.33944° пн. ш. 26.07361° сх. д. | ||||
Водойми | Гнилка | ||||
Відстань до районного центру |
40 км | ||||
Найближча залізнична станція | Скалат | ||||
Відстань до залізничної станції |
17 км | ||||
Місцева влада | |||||
Адреса ради | 48210, Тернопільська обл, Чортківський р-н, смт Гримайлів, вул. Мазепи, буд. 8 | ||||
Карта | |||||
Мапа | |||||
|
Вікно́ — село в Україні, у Гримайлівській селищній громаді Чортківського району Тернопільської області. Розташоване на річці Гнилка, на півночі району за 5 км від Гримайлова. До 2020 центр сільради.
Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 724-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області» увійшло до складу Гримайлівської селищної громади.[1]
Населення — 1332 особи (2001).
Через село тече річка Гребелька, ліва притока Гнилої.
Назва походить, ймовірно, від карстових озерець, які в народі називаються «вікнини».
- Гостра Гора, Франкові скелі, Гора Любовня, гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення Озерця «Вікнини» (карстові озерця).
Біля Вікна виявлені скіфські поховання та римські монети 2 ст.
У селі помітні сліди Княжого тракту — шляху часів Русі.
Перша писемна згадка — 1464 року. Колись недалеко звідси, біля підніжжя гори Довгої, лежало невеличке село Зелена Груша. В страшні часи татарської навали чужинці стерли його з лиця землі. Хтось з уцілілих жителів,— повідають, що то був рибалка,— поселився на новому місці біля потічка, який брав початок з великого болота з численними карстовими озерами-вікнинами. Багато вигадок і переказів виникло навколо незвичайних, не замерзаючих у найлютіші морози, озер-вікнин, утворених підземними водами, що в кількох місцях прорвалися назовні могутніми джерелами. Тепер у районі проведені осушувальні роботи. Залишилося лише два невеликих джерела, що становлять унікальний пам'ятник природи. Зараз вони взяті під охорону держави. Згодом тут виросло село, і назвали його Вікном.
У 1594 році жителі Вікна брали участь у повстанні під приводом Северина Наливайка, а в 1675 році село спалили татари. У першій половині XVIII ст. Вікно було власністю Сенявських, з 1788 року належало Ізабеллі Чарториській-Любомирській, а півтора століття тому село належало багатому дідичу Івану Федоровичу — послу Австрійського райхстаґу, відомому галицькому письменнику, правнику і публіцисту. Майже з двох тисяч гектарів приписаної до села землі більше тисячі двохсот належало Федоровичу, кількадесят — церкві, рештою володіли сто п'ятдесят сім селянських дворів. В цей час понад сімдесят селян з Вікна емігрували до Німеччини та Америки.
Син Івана Федоровича Володислав заснував у селі ґуральню та килимарську майстерню. Згодом справа килимарства досягла високого мистецького рівня. У 1873 році на Віденській виставці вироби вікнянських килимарів користувалися великим успіхом і здобули загальне визнання. У Вікні, крім місцевих майстрів, працював відомий килимар з Кобилля на Збаражчині Іван Івахів. Він виткав понад шістсот килимів. На жаль, самобутнє народне мистецтво килимарства не знайшло продовження у селі, а сама килимарня була знищена під час Першої світової війни. Тепер лише в родинних скринях старожилів подекуди зберігаються неповторного рисунка килими, створені сімдесят-сто років тому.
Активно діяли в той час товариство «Просвіта», гуртки «Сільського господаря», «Союзу українок», «Рідної школи». Понад двадцять жителів села воювали в Українській Галицькій Армії.
Під час 2-ї світової війни німці розстріляли у Вікні євреїв, яких привели з Гримайлова; у селі був військовий госпіталь.
У 2008 році в селі засновано краєзнавчий музей.
Від 2014 у селі діє волонтерський центр[2].
У 2020 році в селі урочисто відзначили День Прапора.[3]
У селі періодично проводяться Дні села.[4][5]
Родиною Федоровичів у своєму палаці у Вікнах була зібрана величезна бібліотека давніх рукописів і стародруків, колекції килимів, мініатюр, кераміки, давньої зброї, археологічних експонатів, унікальна збірка 300 полотен доброї італійської та фламандської школи XVI–XVII ст. Усі ці скарби пограбовані та спалені в 1917 р. російськими солдатами під час 1-ї світової війни.[6]
На позачергових парламентських виборах 2019 року у селі функціонувала окрема виборча дільниця № 610209, розташована у приміщенні будинку культури.
- Результати
- зареєстровано 786 виборців, явка 53,69%, найбільше голосів віддано за «Слугу народу» — 35,51%, за «Голос» — 14,01%, за Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина» — 13,04%.[7] В одномандатному окрузі найбільше голосів отримав Микола Люшняк (самовисування) — 46,77%, за Ігоря Сопеля (Слуга народу) — 20,90%, за Олега Вітвіцького («Голос») — 9,45%[8].
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[9]:
Мова | Відсоток |
---|---|
українська | 99,78% |
російська | 0,22% |
Затверджений 5 червня 2013 р. рішенням сесії сільської ради[10]. Герб є промовистим.
Автори — С. Ткачов, В. Напиткін.
Синій щит поділений срібним нитяним хрестом. На першій і четвертій частинах срібна леліва, на другій і третій золоте сонце з людським обличчям.
Щит розміщений на золотому картуші, верхня половина якого еклектична, а нижня утворена з колосків, букових горішків і листя калини, унизу якого на золотій стрічці чорними літерами — «Вікно», під стрічкою чорні цифри 1464. Щит увінчаний золотою сільською короною.
Леліва — символ Богородиці. Сонце — символ Поділля, село знаходиться в Подільських Товтрах «Медоборах». Поділ і відображення символів — це їх відображення у водах карстових озер-вікон, які знаходяться біля села. Бук означає східну межу поширення цього дерева.
На квадратному білому полотнищі герб села в жовтому картуші, увінчаний жовтою сільською короною. З обох боків герб супроводжується вертикальним візерунком із жовтого дубового листя. Висота герба і візерунка — 9/10 від висоти прапора. З трьох сторін прапор облямований жовтими торочками.
- церква Успіння Пресвятої Богородиці (1826, мурована, ПЦУ; 2012, мурована, УГКЦ),
- каплиця Покрови Пресвятої Божої Матері (2007),
- «фігури» св. Антонія.
- кімната-музей Івана Франка.
- козацькі могили
- насипано символічну могилу УСС (1990)
- встановлено меморіальну таблицю І. Франку (1987),
- споруджено пам'ятники:
На сільському цвинтарі є могила радянського воїна — льотчика Миколи Дмитровича Цикіна, який загинув у 1941 р. тут же. Пам'ятник — пірамідальний обеліск[11].
Діють ЗОШ 1-2 ступ.[12], Будинок культури, дошкільний заклад, ФАП, відділення зв'язку, млин.
- Володимир Ганкевич — український галицький громадський діяч, адвокат, літератор.
- Василь Кушнір — член-засновник Комітету Українців Канади.
- о. О. Малицький — релігійний діяч, поет.
- Н. Мохнацька — громадська діячка.
- Василь Мудрий[13] — український правник, громадсько-політичний діяч, віце-президент УГВР
- Василь Турковський — окружний провідник ОУН Тернопільщини, референт пропаганди Крайової Екзекутиви ОУН ЗУЗ, заступник референта Служби Безпеки Проводу ОУН.
- Дарія Віконська — українська поетка.
- о. Іван Ганкевич — парох села, батько Володимира Ганкевича.
- Микола Мороз — український педагог та громадський діяч у Галичині, вчителював у сільській школі наприкінці ХІХ ст.
- В. Олійник — господарник.
- Іван та Володислав Федоровичі — громадсько-політичні діячі.
- письменник Іван Франко; матеріали з архіву Федоровичів Іван Франко використав також у працях «Земельна власність у Галичині», «Гримайлівський ключ в році 1800», «Лук'ян Кобилиця. Епізод з історії Гуцульщини в першій половині 19 ст.» У Вікні він працював над великою розвідкою «Жіноча неволя в руських піснях народних», де використав пісню «Ой, у місті Гусятині сталася причина…» Франко спостерігав життя селян, записував старі розповіді та легенди. Зібрані факти і враження послужили згодом Каменяреві епізодами поеми «Панські жарти». У місцевій школі створено кімнату-музей Каменяра, у центрі села встановлене його погруддя.
- художники М. Івасюк, Іван Труш, К. Устиянович — за його порадою для розбору родинного архіву та написання нової біографії батька Владислав Федорович запросив Івана Франка (першу біографію І. Федоровича написав і видав Федір Білоус в Коломиї). Кілька місяців роботи у Вікні протягом 1883—1885 років були для Франка дуже плідними. В архіві Івана Федоровича він виявив матеріали, що характеризували економічне становище західноукраїнського селянства в 1810—1848 роках. Знайдені дані стали основою праці «Критичний огляд до подій 1846 року, особливо в Східній Галичині»)
- літературознавець О. Терлецький,
- український вчений і поет Василь Щурат.
-
Церква Успіння Пресвятої Богородиці (1826, ПЦУ)
-
Дзвіниця церкви Успіння Пресвятої Богородиці
-
Церква Успіння Пресвятої Богородиці (2012, УГКЦ)
-
Статуя Божої Матері
-
Пам'ятний знак з нагоди скасування панщини (1848, відновлений 1991)
-
Символічна могила захисникам України
-
Стадіон
-
Гідрологічна пам'ятка природи місцевого значення Озерця «Вікнини» (карстові озерця)
-
Сільський краєвид
- ↑ Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області. www.kmu.gov.ua (ua) . Процитовано 5 жовтня 2021.
- ↑ Гартовані. ч. 165. Концерт Святослава Края у Вікні (укр.), процитовано 22 жовтня 2022
- ↑ День прапора у Вікні 23 08 2020 (укр.), процитовано 17 жовтня 2022
- ↑ День села Вікно 19 08 2021 р (укр.), процитовано 17 жовтня 2022
- ↑ День села 07 07 2019 частина 2 (укр.), процитовано 17 жовтня 2022
- ↑ Останній галицький боярин. Архів оригіналу за 31 грудня 2020. Процитовано 29 грудня 2020.
- ↑ Підсумки голосування на виборчих дільницях у загальнодержавному виборчому окрузі в межах ОВО № 166, Тернопільська область. Позачергові вибори народних депутатів України 2019 року. Архів оригіналу за 14 лютого 2022.
- ↑ Відомості про підрахунок голосів виборців на виборчих дільницях одномандатного виборчого округу № 166, Тернопільська область. Позачергові вибори народних депутатів України 2019 року. Архів оригіналу за 14 лютого 2022.
- ↑ Українська геральдика. Архів оригіналу за 28 січня 2019. Процитовано 28 січня 2019.
- ↑ Богдан Андрушків. Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили.— Тернопіль: «Підручники і посібники», 1998.— С. 18
- ↑ Гартовані ч.183 Панькович Галина (укр.), процитовано 20 листопада 2022
- ↑ Головин Б., Мельничук Б., Ханас В. Мудрий Василь Миколайович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 572. — ISBN 966-528-199-2.
- Уніят В., Чемера Г. Вікно // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 278–279. — ISBN 966-528-197-6.
- Чемера Г. Село Вікно. Історія і сьогодення. — Тернопіль, 1998.
- Okno (1) // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 427. (пол.) — S. 427. (пол.)
- М. Ф. З життя села Вікна // Тернопільський голос — 1943 — № 16. — С. 6
- Куліш Н.С. Василь Кушнір // https://vue.gov.ua/Кушнір,_Василь
- irp.te.ua[недоступне посилання з квітня 2019]