Віктимізація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Віктимізація (лат. victima — жертва) — процес або кінцевий результат перетворення в жертву злочинного посягання. Віктимизацію вивчають у рамках віктимології та кримінології.

У позитивістської віктимології прийнята теоретична установка, згідно з якою потерпілі від злочинів володіють якимись особливостями (властивостями особистості або особливостями поведінки), які сприяють заподіянню їм шкоди. У цій теоретичної моделі поняття віктимізації використовується для опису таких особливостей жертви. Також є інший підхід який критикує попередню точку зору і позначається терміном « звинувачення жертви ». У більш пізніх віктимологічних теоріях віктимізація розглядається як процес, який починається в момент скоєння злочину.

Процес віктимізації[ред. | ред. код]

Віктимізація — це складний процес, який може включати в себе кілька етапів. Перший з них — первинна віктимізація — включає в себе взаємодію між злочинцем і жертвою в процесі вчинення злочину, а також наслідки цієї взаємодії чи самого злочину. Другий етап — реакція жертви на злочин, у тому числі можливі зміни в самоприйнятті, а також формальні заходи, якими жертва може відреагувати на злочин. Третій етап — наступні взаємодії жертви з іншими людьми, у тому числі з представниками правоохоронних органів, до яких вона може звернутися. Якщо ця взаємодія теж має негативний ефект на жертву, її називають повторною віктимізацією[1].

Повторна віктимізація[ред. | ред. код]

Повторна віктимізація — це додаткова віктимізація, що відбувається після первинної віктимізації[2]. Прикладами повторної віктимізації є звинувачення жертви, недоречне поведінка або висловлювання щодо жертви з боку медичних працівників або інших фахівців, до яких звертається жертва, а також інші дії, що посилюють страждання жертви[3]. Повторній віктимізації жертви можуть піддаватися також з боку співробітників правоохоронних органів. Втрачаючи час і матеріальні ресурси на бюрократичні процедури, жертви часто піддаються ігноруванню з боку судових розпорядників та інших працівників судової системи, не отримують доступу до інформації про свою справу, наприклад, про перенесення судових засідань. В результаті їх дезорієнтація і відчай можуть призводити до апатії і відмови від участі в судочинстві[4].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. James Dignan. Understanding Victims and Restorative Justice. NY: Open University Press, McGraw-Hill Education, 2005. P. 23
  2. Post-crime victimization or secondary victimization. Comprehensive Criminal Justice Terminology. Prentice Hall. Архів оригіналу за 2013-03-10. 
  3. .
  4. Doerner, William (2012). Victimology. Burlington, MA: Elseiver, Inc. ISBN 978-1-4377-3486-7. 

Література[ред. | ред. код]

Книги
  • Полубинский, В. И. Криминальная виктимология: Монография. — 2-е изд. — М.: ВНИИ МВД России, 2008. — 53 с.
  • Одинцова М. А. Типы поведения жертвы: Опросник ролевой виктимности. — Самара: Издательский дом «Бахрах», 2013. — 160 с.