Вікторів
| село Вікторів | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Івано-Франківська область |
| Район | Івано-Франківський район |
| Громада | Галицька міська громада |
| Облікова картка | картка |
| Основні дані | |
| Засноване | 1558 |
| Населення | 1881 |
| Площа | 23,678 км² |
| Густота населення | 79,44 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 77166 |
| Телефонний код | +380 3431 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°03′18″ пн. ш. 24°38′33″ сх. д. / 49.05500° пн. ш. 24.64250° сх. д.Координати: 49°03′18″ пн. ш. 24°38′33″ сх. д. / 49.05500° пн. ш. 24.64250° сх. д. |
| Водойми | Луквиця |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 77101, Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н, м.Галич, площа Волі. 1 |
| Карта | |
  Вікторів | |
 Вікторів | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Ві́кторів — село в Україні, у Івано-Франківському районі Івано-Франківської області. Населення становить 1881 осіб. Входить до складу Галицької міської громади.
Розташування[ред. | ред. код]
Тягнеться село від місця впадіння Луквиці в Лукву.
Торкнувшись одним краєм села границь сусідньої Височанки та охопивши обидва береги Луквиці, на 9 кілометрів із південного заходу на північний схід, аж до меж сучасного Крилоса простягається Вікторів — найдовше село Галицького району.
Назва[ред. | ред. код]
Походження назви села Вікторів на сьогодні залишається ще до кінця не з'ясованим. Дослідники наводять нам кілька версій-здогадок. Проте найбільш вірогідною видається версія, що пов'язує заснування та назву села із ранньохристиянським монастирем, котрий знаходився на місці теперішнього Миколаївського храму у долішній частині села. Поселення, що виникло навколо чернечої обителі, отримало свою назву від імені монахів-вихторів, які займалися охороною західного шляху княжого Галича. І хоча археологи та історики доводять існування християнської святині на Миколаївській горі, на жаль, княжі літописці ніде не згадують поселення під такою назвою. Цілком можливо, що поселення охоронців монахів-вихторів розділило трагічну долю древнього Галича в період нападу монголо-татар.
Історія[ред. | ред. код]
Про те, що територія села була заселена давніми людьми ще із праісторичних часів промовисто підтверджують археологічні дослідження та знахідки, віднайдені на його теренах. Добре прогріті береги річки Луквиці та численних потоків, що в неї впадають, густі ліси, риба та дичина здавна приваблювали на ці місця поселенців. Археологи встановили на території Вікторова сліди 11-ти різночасових людських культур та взяли на облік 46 археологічних пам‘яток від часу пізнього палеоліту аж до княжого періоду. Отже, ще за кілька десятків століть до Христа на вікторівських пагорбах вирувало людське життя. В околицях Вікторова трипільський житель будував своє житло, ловив звіра і рибу та дбайливо обробляв землю. А в княжі часи тут жили щедрі талантами люди, які творили красу на землі та камені, склі та бронзі і водночас захищали галицьку столицю від ворожих нападів.
Перша письмова згадка про село Вікторів датується пізнім середньовіччям і відноситься до 1558 року. Про заснування поселення повідомляється в люстрації Галицького староства за 1565 рік: «…житла поселенців Викторова знаходились під лісом над річкою за півмилі від Галича. Перші осадники, яких разом із священиком нараховувалось 13 чоловік, звільнялись від сплати податків на 11 років…» Отже, дане джерело повідомляє про перших осадників-поселенців Вікторова, називає їхні прізвища та наявність священика. Також: документи свідчать, що від 1558 р. до першого поділу Польщі (1772 р.) Вікторів адміністративно належав галицьким старостам.
Впродовж: своєї історії село дарувало славні імена, колоритні постаті та цікаві події. Усередині XVII століття, під час визвольної боротьби нашого народу проти Польщі під проводом Б. Хмельницького, Вікторів породив для української історії селянського-козацького провідника Семена Височана, який організовує на Прикарпатті найбільший повстанський загін, відомий під назвою « армія Височана». За свій організаторський та військовий талант полковник був прозваний ще тодішніми польськими істориками «малим Хмельницьким землі Галицької». А кілька років раніше його батько Гнат Височан засновує слободу Височанову, теперішнє село Височанка. Збереглися відомості, що керівником одного із загонів Височана був вікторівський священик о. Грига. Очевидним видається факт і страшної розправи над жителями Вікторова та над родиною самого Височана, оскільки в подальшому такого прізвища в селі не віднаходимо. Так, у виданні археографічної комісії НТШ у Львові «Жерела до історії України-Руси» т.5 читаємо: «Станіслав Потоцький, подільський воєвода і коломийський староста, заявляє 11 червня 1649 року про спустошення і вилюднення Устічка й околиці, та сіл: Ямниця, Викторів, Тязів».
Мабуть, нелегко було відродити село після такої руйнації. Однак аналіз зростання населення сіл Галицького району у XVIII—XIX століть засвідчує швидке збільшення мешканців Вікторова, особливо у XIX столітті Для прикладу, у 1832 році в селі мешкало 1160 осіб, у 1913 році — 2647 осіб. У XIX столітті доброї слави у Вікторові зажив народний захисник Григорій Медвідь.[1]
Після окупації Польщею Західноукраїнської Народної Республіки в 1919 році був сільською ґміною Станиславівського повіту Станиславівського воєводства, після укрупнення ґмін з 1 серпня 1934 року село належало до гміни Боднарів, а з 15 липня 1935 року підлягало також постерунку поліції в Боднарові. Політиці полонізації у міжвоєнний період селяни протиставили згуртування і підйом національної свідомості, бойкотували пропольських зрадників[2], проти чого влада кинула всі сили і репресувала активістів. Однак Іван Петрович Савчук ухилився навесні 1939 року від тримісячного ув’язнення, мовлячи, що восени буде війна, а влітку може переховуватися в лісі[3].
Під час Другої світової війни і протягом наступного десятиріччя жителі села брали активну участь у русі опору червоним окупантам в рядах ОУН і УПА[4]. Пам'ять про полеглих героїв живе в серцях нащадків, вони відновили бункер, у якому 14 лютого 1951 року загинули троє повстанців.[5]
Пам'ятки[ред. | ред. код]
Церква перенесення мощей св. Миколая (1873)[6] належить до Галицького благочиння Івано-Франківської єпархії УАПЦ[7].
Сучасність[ред. | ред. код]
Люди, пов'язані з Вікторовом[ред. | ред. код]
- Височан Семен Гнатович — сподвижник Б. Хмельницького.
- Сербин Наталія — громадський діяч, голова Івано-Франківської міської організації політичної партії «Українська Галицька Партія».
- Сербин Роман — канадський історик і політолог українського походження.
- Денис Січинський — видатний український композитор і хоровий диригент, перший професор музики у Галичині, музично-громадський діяч, педагог. У 1901—1902 роках мешкав і творив у селі Вікторів.
- Мирослав Січинський — громадський діяч.[12]
- Пушик Степан Григорович (1944, с. Вікторів — 14.08.2018) — письменник, літературознавець, фольклорист, журналіст, культурний і громадсько-політичний діяч, кандидат філологічних наук, професор Прикарпатського університету ім. В. Стефаника і Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Лауреат державної премії ім. Т. Шевченка, премій ім. В. Стефаника, П. Чубинського, Мирослава Ірчана, О. Копиленка.
- Салига Тарас Юрійович (1942, с. Вікторів) — український письменник, журналіст, літературний критик, науковець, громадський ліяч. Доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української літератури імені академіка Михайла Возняка Львівського національного університету імені Івана Франка. Член правління Спілки письменників України (Львівська філія).
- Ткачівський Ярослав Васильович (1957, с. Вікторів) — український письменник, журналіст. Член Національної спілки письменників України.
- Базилевич Анатоль (1887—1940) — — священик УГКЦ, капелан УГА.
- Ковальчук Федір «Богун» — командир сотні УПА «Залізні».
- Когуч Павло Михайлович (псевдо «Павло») — командир сотень УПА «Заведії» і «Месники», керівник Станиславівського надрайонного проводу ОУН, лицар Бронзового хреста бойової заслуги УПА.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Ольга САВЧУК. Дорога до волі. — «Галичина», 15 листопада 2018 року. Архів оригіналу за 18 листопада 2018. Процитовано 18 листопада 2018.
- ↑ Івано-Франківський обласний державний архів, ф. 120, о. 1, спр. 28, арк. 50
- ↑ Івано-Франківський обласний державний архів, ф. 120, о. 1, спр. 23, арк. 15
- ↑ На Прикарпатті знайшли сьомий архів УПА. Архів оригіналу за 15 липня 2018. Процитовано 5 червня 2016.
- ↑ Ольга САВЧУК. Не заросла стежина до повстанської могили. — «Галичина», 08 листопада 2018 року. Архів оригіналу за 10 листопада 2018. Процитовано 10 листопада 2018.
- ↑ Церква Св. Миколи. Архів оригіналу за 26 вересня 2016. Процитовано 6 липня 2016.
- ↑ У Галицькому районі освятили хрест біля храму, який виготовив місцевий майстер. Архів оригіналу за 22 червня 2016. Процитовано 21 червня 2016.
- ↑ Комунальне некомерційне підприємство «Галицький центр первинної медико-санітарної допомоги» Галицької районної ради Івано-Франківської області. Архів оригіналу за 27 червня 2020. Процитовано 8 грудня 2020.
- ↑ Вікторівська загальноосвітня школа І-ІІ ступенів. Архів оригіналу за 22 квітня 2021. Процитовано 8 грудня 2020.
- ↑ Дитсадок у Вікторові збільшили вдвічі — Віктор Шевченко. ФОТО. Архів оригіналу за 18 лютого 2018. Процитовано 14 лютого 2018.
- ↑ Віктор Шевченко: «Наші діти мають отримувати усе найкраще». Архів оригіналу за 8 травня 2021. Процитовано 4 грудня 2017.
- ↑ Ігор Лазоришин. Згубник графа Потоцького Мирослав Січинський переховувався у селі Вікторові. — «Галичина», 14.03.2019. Архів оригіналу за 23 червня 2021. Процитовано 15 березня 2019.
Джерела[ред. | ред. код]
- Wiktorów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1893. — Т. XIII. — S. 447. (пол.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Галицький район [Архівовано 2 грудня 2016 у Wayback Machine.] // Замки та храми України.
| ||||||||
| |||||||||||