Вікторія Саксен-Кобург-Заальфельдська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вікторія Саксен-Кобург-Заальфельдська
нім. Victoria von Sachsen-Coburg-Saalfeld
Victoria von Sachsen-Coburg-Saalfeld.jpg
Портрет Вікторії пензля Джорджа Доу, 1818
Ім'я при народженні Марія Луїза Вікторія
Народилася 17 серпня 1786(1786-08-17)
Кобург, Саксен-Кобург-Заальфельд, Священна Римська імперія
Померла 16 березня 1861(1861-03-16) (74 роки)
Фрогмор-гаус, Віндзор (Англія)
Поховання 25 березня 1861
мавзолей герцогині Кентської, Фрогмор-гаус, Віндзор (Англія)
Країна Німеччина
Діяльність аристократ
Знання мов німецька і англійська
Суспільний стан royaltyd
Титул княгиня Лейнінгенська
(18071814)
герцогиня Кентська та Стратгернська
(18181820)
Рід Ернестинська лінія Веттінів, Лейнінгени, Ганноверська династія
Батько Франц (герцог Саксен-Кобург-Заальфельдський)
Мати Августа Ройсс цу Еберсдорф
Брати, сестри Анна Федорівна, Princess Antoinette of Saxe-Coburg-Saalfeldd, Софія Саксен-Кобург-Заальфельдська, Леопольд I, Ernst I, Duke of Saxe-Coburg and Gothad і Prince Ferdinand of Saxe-Coburg and Gothad
У шлюбі з 1) Еміх Карл Лейнінгенський
2) Едуард Август, герцог Кентський
Діти Від першого шлюбу: Карл, Феодора
Від другого шлюбу: Вікторія
Герб

Монограма герцогині Кентської

Марія Луїза Вікторія Саксен-Кобург-Заальфельдська (нім. Marie Louise Victoire von Sachsen-Coburg-Saalfeld), (нар. 17 серпня 1786 — пом. 16 березня 1861) — принцеса Саксен-Кобург-Заальфельдська з Ернестинської лінії Веттінів, донька герцога Саксен-Кобург-Заальфельду Франца та графині Ройсс цу Еберсдорф Августи Кароліни, дружина князя Лейнінгенського Еміха Карла, а після його смерті — герцога Кентського та Стратгернського Едуарда Августа. Матір королеви Вікторії.

Біографія[ред. | ред. код]

Народилась 17 серпня 1786 року у Кобурзі. Була шостою дитиною та четвертою донькою в родині принца Саксен-Кобург-Заальфельдського Франца та його другої дружини Августи Ройсс цу Еберсдорф. Мала старших сестер Софію, Антуанетту та Юліану і братів Ернста та Фердинанда. Згодом сімейство поповнилася трьома молодшими дітьми, з яких дорослого віку досяг лише Леопольд. Правив країною їхній дід Ернст Фрідріх.

Принцеса провела ранні роки у Палаці Принців у Кобурзі. Вважалася красивою та високоосвіченою дівчиною.[1] Її батько цікавився наукою, був відомим поціновувачем мистецтва та колекціонером. Матір, відома в юності як найкрасивіша жінка свого часу, відзначалася розумом та енергійним характером. Жила сім'я дуже згуртовано.

У вересні 1800 року батько став правителем Саксен-Кобург-Заальфельду, і родина переїхала до Еренбурзького палацу, який був офіційною гергцогською резиденцією.[2]

Портрет Вікторії пензля П. Мюллера, Королівська колекція

Вікторія у віці 17 років була видана заміж за 40-річного принца Лейнінгенського Карла Еміха, єдиного сина та спадкоємця князя Карла Фрідріха Лейнінгенського. Весілля пройшло 21 грудня 1803 у Кобурзі. Наречений вже два роки був удівцем. Дітей від першого шлюбу у нього не залишилося. Вікторія доводилася його першій дружині небогою.

У 1790-х роках землі Лейнінгену були захоплені французами, і лише у 1803 році князівська родина отримала земельну компенсацію за втрачені володіння на лівому берегу Рейна. Нова територія князівства була сформована із земель Майнцького курфюрства, Курпфальца та Вюрцбурзького єпископства загальною територією 1600 км² із столицею в Аморбаху. Резиденцією родини Лейнінгенів стало колишнє абатство Аморбах.

У подружжя народилося двоє дітей:

  • Карл (18041856) — князь Лейнінгенський, був одруженим із богемською графинею Марією фон Клебельсберг, мав двох синів;
  • Феодора (18071872) — дружина князя Гогенлое-Лангенбурзького Ернста I, мала шестеро дітей.

У 1807 році Карл Еміх став князем Лейнінгенським, хоча фактично землі втратили суверенітет ще у попередньому році за життя його батька. Втім, родині належали значні приватні володіння, що залишилися недоторканими. Карл Еміх також заклав мисливський будинок Вальдляйнінген в Оденвальді. Він помер на 11 річницю весілля з Вікторією в замку Аморбах від пневмонії. Згідно шлюбного контракту, майно княгині як удови складалося з літньої квартири в Аморбаху, зимової резиденції в Мільтенберзі та 20 000 гульденів ренти щорічно.[3]

В тому ж році Вікторія, яка виконувала функції регентки при малолітньому синові, отримала шлюбну пропозицію від герцога Кентського та Стратгернського Едуарда Августа, які відхилила, пославшися на необхідність виховання дітей і управління землями.

Портрет Вікторії Вільяма Кордена-старшого за оригіналом Ф. К. Вінтерхальтера, 1849

Після смерті принцеси Уельської у 1817 році, Едуард Август зробив Вікторії повторну пропозицію, яку вона прийняла, хоча й не знала англійської мови.[4] Весілля відбулося 29 травня 1818 року в Німеччині, згодом церемонія була повторена у палаці К'ю у Великій Британії 11 липня того ж року. Друге вінчання було подвійним: тоді ж брали шлюб герцог Кларенс та Адельгейда Саксен-Мейнінгенська. Обидві пари після весілля оселилися у Німеччині, оскільки життя там було дешевшим. Вікторія із чоловіком мешкали у будинку Тальгайм в Еберсбасі. Для народження дитини пара повернулася до Англії. Наступного року після весілля у них з'явилася донька:

За кілька місяців після її народження Ернст Август помер від наслідків запалення легенів, залишивши багато боргів. Згідно заповіту чоловіка, Вікторія одноосібно ставала опікункою їхньї доньки. Вона продовжила мешкати в Кенсінгтонському палаці, присвятивши себе вихованню малої Вікторії. Вільгельм IV пропонував їй оселитися в палаці К'ю, однак герцогиня відмовилася, зауваживши, що це «старий будинок, абсолютно неприйнятний для нас із принцесою, оскільки зовсім не пристосований для проживання і майже позбавлений меблів».[5] Родина мешкала у скрутних умовах, маючи 6000 фунтов стерлінгів доходу з Цивільного листа та 3000 фунтів стерлінгів допомоги від брата Вікторії, Леопольда. Від 1831 року, коли з'ясувалося, що ймовірніше за все юна Вікторія стане майбутньою королевою, матеріальне становище сім'ї значно покращало.

Під час правління Георга IV рідко бувала при дворі. Після того як принцеса підросла, Вікторія час від часу брала її з собою, аби відвідати визначні місця Англії, а також зібрала навколо неї у Кенсінгтоні невелику високоінтелектуальну групу.[6]

Управителем господарства герцогині Кентської був Джон Конрой, який згодом став її довіреною особою. Плітки часто називали їх коханцями, однак сама королева Вікторія ніколи не поділяла цю думку щодо матері, спираючись на благочестя останньої. Конрой та герцогиня розробили низку суворих правил для виховання юної принцеси, які отримали назву Кенсінгтонської системи. Втім, дорослішаючи, Вікторія всіляко опиралася спробам матері та Конроя отримати владу через неї. Кульмінацією стала спроба Конроя змусити юну принцесу письмово підтвердити, що після вступу на престол вона призначить його особистим секретарем. Вікторія відмовилася, і відносини між нею та матір'ю були зіпсовані. Потеплішали вони багато років потому за сприяння чоловіка Вікторії, Альберта.

Померла від раку 16 березня 1861 у Фрогмор-гаусі. Була похована 25 березня у каплиці Святого Георгія у Віндзорському замку. 1 серпня того ж року тіло перепоховали у Мавзолеї герцогині Кентської у Фрогморі.

Генеалогія[ред. | ред. код]

Франц Саксен-Кобург-Заальфельдський
Francis Josias, duke of Saxe-Coburg-Saalfeld.jpg
 
Анна Софія Шварцбург-Рудольштадт
Anna Sofia di Schwarzburg-Rudolstadt, duchessa di Sassonia-Coburgo-Saalfeld.jpg
 
Фердинанд Альбрехт II
Ferdinand Albrecht II Braunschweig.jpg
 
Антуанетта Амалія Брауншвейг-Вольфенбюттельська
1696 Antoinette.jpg
 
Генріх XXIX
Heinrich29.jpg
 
Софія Теодора Кастелл-Ремлінгенська
 
Георг Август Ербах-Шонберг
 
Фердинанда Генрієтта Штольберг-Ґедернська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ернст Фрідріх Саксен-Кобург-Заальфельдский
Ernesto Federico de Wettin Saalfeld.jpg
 
 
 
 
 
Софія Антонія Брауншвейг-Вольфенбюттельська
Sophie Antonie of Brunswick-Wolfenbuttel, duchess of SAaxe-Coburg-Saalfeld.jpg
 
 
 
 
 
Генріх XXIV
 
 
 
 
 
Кароліна Ернестіна Ербах-Шонберзька
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Франц Саксен-Кобург-Заальфельдський
FranzFriedrich AntonSaCoSa.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Августа Ройсс цу Еберсдорф
Augusta di Reuss-Ebersdorf, duchessa di Sassonia-Coburgo-Saalfeld.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Вікторія
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Wilderich Weick: Das herzogliche Haus Sachsen-Coburg-Gotha. Seine Geschichte und gegenwärtige Stellung in Europa. C. Macklot, Karlsruhe 1842. [1] (нім.)
  2. Історія Еренбурзького палацу [2] (нім.)
  3. Elisabeth Koch: Eherechtliche Beziehungen zwischen Angehörigen der Sachsen-Coburg-Gothaischen Dynastie. In: Franz Bosbach, John R. Davis (Hrsg.): Windsor – Coburg. Geteilter Nachlass – gemeinsames Erbe. Eine Dynastie und ihre Sammlung. = Divided estate – common heritage (= Prinz-Albert-Studien. Bd. 25). Saur, München 2007, ISBN 978-3-598-21425-7, стор. 167–183.
  4. Greg King: Twilight of splendor. The court of Queen Victoria during her diamond jubilee year. John Wiley and Sons, Hoboken NJ 2007, ISBN 978-0-470-04439-1, стор. 28.
  5. Desmond, Ray. Kew: The History of the Royal Botanic Gardens. London: Harvill. 1995. ISBN 978-1-86046-076-0. — стор. 136–137.
  6. Dictionary of National Biography, 1885-1900, Volume 31, «Kent, Victoria Mary Louisa» by James McMullen Rigg ‎ [3] (англ.)

Література[ред. | ред. код]

  • Hibbert, Christopher. Queen Victoria: A Personal History. De Capo Press. 2001. ISBN 978-0-306-81085-5.
  • Hough, Richard. Victoria and Albert. New York: St. Martin's Press. 1996. ISBN 978-0-312-30385-3.
  • Longford, Elizabeth. Victoria R.I., London: Weidenfeld & Nicolson, 1964. ISBN 0-297-17001-5.
  • Somerset, Anne. The Life and Times of William IV. London, Weidenfeld & Nicolson, 1980. ISBN 978-0-297-83225-6.
  • St Aubyn, Giles (1991) Queen Victoria: A Portrait, London: Sinclair-Stevenson, 1991. ISBN 1-85619-086-2.
  • Waller, Maureen. Sovereign Ladies: The Six Reigning Queens of England, London: John Murray, 2006. ISBN 0-7195-6628-2
  • Williams, Kate. Becoming Queen Victoria: The Tragic Death of Princess Charlotte and the Unexpected Rise of Britain's Greatest Monarch. Ballatine Books.2010. ISBN 978-0-345-46195-7.
  • Woodham-Smith, Cecil. Queen Victoria: Her Life and Times 1819–1861, London: Hamish Hamilton, 1972. ISBN 0-241-02200-2.
  • Carolly Erickson. La piccola regina. Milano, Oscar Mondadori, 2001. ISBN 88-04-48655-4
  • Стрэчи, Литтон. Королева Виктория : [рус.]. — Москва : Книжный Клуб Книговек, 2010. — 240 p. — (Избранницы судьбы). — ISBN 978-5-4224-0065-2.

Посилання[ред. | ред. код]