Вікіпедія:Оформлення/Граматика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Далі наведені загальні поради щодо граматики.

Евфонічні чергування[ред. код]

Українська мова — милозвучна й тому пильнує, щоб не скупчувалось поряд кілька голосних або кілька приголосних. Для того, щоб ці звуки гармонійно чергувались, є в українській граматиці правила евфонічного чергування. На жаль, про ці правила іноді забувають. Письменники, що дбають про високий рівень мовної культури у своїх творах, послідовно додержуються цих правил.

Чергування У — В[ред. код]

1. Для досягнення милозвучності мови ненаголошений у на початку слова, а також прийменник у чергуються з в.

У вживаємо з метою уникнення збігу приголосних, важких для вимови:

а) між приголосними, наприклад: Наш учитель; Десь у хлібах кричав перепел;
б) на початку речення перед приголосним, наприклад: У присмерку літають ластівки так низько (Д. Павличко); Увійшли до хати; У лісі стояв гамір, пахло квітами;
в) незалежно від закінчення попереднього слова перед наступними в, ф, а також перед звукосполученнями зв, св, дв, тв, гв, хв і под., наприклад: Сидимо у вагоні; Велике значення у формуванні характеру має самовиховання; Пішли у зворотному напрямку; Піти у світ; Склала тканину удвоє; Щастя у творчості; Разом служили у гвардійському полку; Одягнена у хвою, шумить дрімуча тайга;
г) після паузи, що на письмі позначаємо комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапками, перед приголосним, наприклад: До мене зайшла товаришка, учителька із сусіднього села; Галя побачила: усі вишні вкрилися білим цвітом; Стоїть на видноколі мати — у неї вчись (Б. Олійник); Це було… у Києві.

2. В уживаємо для того, щоб уникнути збігу голосних:

а) між голосними, наприклад: У нього в очах засвітилась відрада (Панас Мирний); Була в Одесі; Прочитали в оголошенні;
б) на початку речення перед голосними, наприклад: В імлі зникали дерева; В Антарктиді працюють наукові експедиції;
в) після голосного перед більшістю приголосних (крім в, ф, сф, хв і под.), наприклад: Пішла в садок вишневий (Т. Шевченко); Коники сюрчали в траві.

Примітка. У деяких словах чергуються ув у префіксі уз-: уздовж (вздовж), узгір'я (взгір'я).

3. УВ не чергуються:

а) у словах, уживаних тільки з в або тільки з у, наприклад: вдача, вклад, вникати, вправа, вступ (і удача, уклад, уникати, управа, уступ — з іншими значеннями); взаємини, влада, власний, властивість, вплив і под.; увага, узбережжя, указ, уламок, умова, усталений, установа, уява, а також у похідних утвореннях: вступний, владар, уважність, умовний, уникливий та ін.;
б) у власних іменах і в словах іншомовного походження, наприклад: Вдовенко, Власенко, Врубель, Владивосток; Угорщина, Удовиченко, Уляна, Уругвай, увертюра, університет, утопія та ін.

Примітка. У поезії поряд із звичайною формою Україна іноді вживається Вкраїна.

Чергування І — Й[ред. код]

Сполучник і та початковий ненаголошений і в ряді випадків чергуються з й у тих позиціях, що й ув.

1. І вживаємо, щоб уникнути збігу приголосних, важких для вимови:

а) після приголосного або паузи, що на письмі позначається комою, крапкою з комою, двокрапкою, тире, дужкою й крапками, перед словами з початковим приголосним звуком, наприклад: Вірю в пам'ять і серце людське (Б. Олійник); Хвилина — і табун мов буря понесла (М. Рильський); Оце тут з дерева виробляють всячину: і вози, і колеса… (Панас Мирний);
б) на початку речення, наприклад: І долом геть собі село Понад водою простяглось (Т. Шевченко); І приковують [гори] до себе очі, і ваблять у свою далечінь імлисту (М. Коцюбинський).

2. Й уживаємо, щоб уникнути збігу голосних:

а) між голосними, наприклад: У садку співали Ольга й Андрій; Оце й уся врода (Панас Мирний); Квітли вишні й одцвітали (Ф. Малицький);
б) після голосного перед приголосним, наприклад: Навчає баєчка великого й малого (Л. Глібов); На траві й квітках росинки, шелестіння й гомін гілки, щебетання й пісня пташки (Я. Щоголів).

Примітка. Так само чергується початковий ненаголошений і з й у словах: імення — ймення, імовірний — ймовірний, іти — йти, ітися — йтися (ідеться — йдеться).

3. Чергування ій не буває:

а) при зіставленні понять, наприклад: Дні і ночі; Батьки і діти; Війна і мир;
б) перед словом, що починається на й, є, ї, ю, я, наприклад: Ольга і Йосип — друзі; І раптом людська тінь майнула. Куди, для чого, хто і як? (М. Рильський);
в) після паузи, наприклад:

Щось такеє бачить око,

І серце жде чогось (Т. Шевченко);

г) у власних іменах і словах іншомовного походження, наприклад: Іване Івановичу!; біля Інгулу; коло Ірландії; прийшла Ізабелла; не ідеальний; чудова ікебана.

Примітка. У художній літературі в іменах українців чергування ій допускається, наприклад: Й Маркові купила Святу шапочку в пещерах У Йвана святого (Т. Шевченко).

Чергування З — ІЗ — ЗІ (ЗО)[ред. код]

Варіанти прийменника зіззі (рідше зо) чергуються так само, як ув, ій, щоб досягти милозвучності мови.

1. З уживаємо:

а) перед словом із початковим голосним незалежно від паузи та закінчення попереднього слова, наприклад: 3 одним рибалкою він дуже подружив (Л. Глібов); Диктант з української мови;
б) перед словом із початковим приголосним (крім с, ш), рідше — сполученням приголосних, якщо попереднє слово закінчується голосним, а також на початку речення, після паузи, наприклад: Плугатарі з плугами йдуть (Т. Шевченко); Як сонях той до сонця, до Вкраїни свій погляд я з любов'ю повертав (Ф. Малицький); 3 її приходом якось повеселіла хата (Леся Українка).

2. Варіант із уживаємо:

а) коли попереднє слово закінчується, а наступне починається на приголосний, наприклад:

Разів із шість Рябка водою одливали (П. Гулак-Артемовський); Десь із городу чути було голоси (А. Головко); Вискочив, як із пекла; Який він із себе?;

б) коли попереднє слово закінчується на голосний, а наступне починається свистячими й шиплячими приголосними з, с, ц, ч, ш, щ або сполученням приголосних, наприклад: Родина із шести осіб; І блідий місяць на ту пору із хмари де-де виглядав (Т. Шевченко);
в) здебільшого на початку речення перед сполученням будь-яких приголосних, а також перед приголосними с або ш, наприклад: Із сіней потягло вологою; Із шафи дістали пальто.

Примітка. У відповідних позиціях чергуються варіанти прийменника з-заіз-за, префікса з-із-, наприклад: вийшла з-за будинку, вийшов із-за будинку, зводити(ся) — ізводити(ся), звикнути — ізвикнути, згасати — ізгасати; зголодніти — ізголодніти, знайти — ізнайти та ін., звечора — ізвечора, здавна — іздавна, ззаду — іззаду, змалу — ізмалу, знов — ізнов тощо.

3. Зі вживаємо перед сполученням приголосних, коли початковими виступають з, с, ц, ч, ш, щ, наприклад: Бере книжку зі стола (Леся Українка); Ви зустріли ворога з палаючою ненавистю в очах, зі зброєю в руках (Ю. Яновський); Зі школи на майдан вивалила дітвора (А. Головко); Горить сльоза. Зі свічки капле віск (І. Жиленко); Балада зі знаком запитання (І. Драч); Зі щитом або на щиті.

Примітка. Зо як фонетичний варіант прийменника зі завжди виступає при числівниках два, три, наприклад: позичив зо дві сотні; не бачила зо три тижні; може виступати й при займеннику мною: зі (зо) мною, але тільки зі Львова.

Примітка. Уживаний у художньому мовленні архаїчний прийменник к у відповідній позиції має варіант ік, наприклад: Ще ж як руку притулив [він] к серцю ік свому (П. Тичина).

Уживання літер Г і Ґ у словах іншомовного походження[ред. код]

Чинний правопис[ред. код]

Згідно із чинним сучасним українським правописом (Український правопис. — 4-е видання, виправлене й доповнене. — К.: Наукова думка, 1993. — С. 98.) регламентується наступний порядок вживання літер Г і Ґ у словах іншомовного походження:

§ 87. G і h звичайно передаються літерою г: авангард, агітація, агресор, гвардія, генетика, гімнастика, гоніометр, грандіозний, графік, грог, ембарго, лінгвістика, міграція; гандбол, гегемонія, гектар, гербарій, герцог, гінді (мова), гіпотеза, горизонт, госпіталь, гугенот, гумус; Гаага, Гавана, Гавр, Гарвард, Гаронна, Гвінея, Гельсінгфорс, Гельсінкі, Гіндустан, Гренландія, Греція, Йоганнесбург, Люксембург; Ганнібал, Гейне, Гете, Гізо, Гомер, Горацій, Горн, Гюго, Магомет.

В окремих словах англійського походження h передається літерою х: хобі, хокей, хол; Хемінгуей та ін.

Інтерпретації[ред. код]

Професор І. Вихованець описує місце фонеми Ґ в українській мові так:

«Фонема Ґ посідає периферійне місце в сукупності фонем української мови, що засвідчує її використання в порівняно небагатьох словах звуконаслідувального та іншомовного походження. Проте вона функціонує в українській мові, що й сприяло закріпленню літери Ґ. Звичайно, ідеться здебільшого про іншомовні слова».

Існують дві відмінні пропозиції впровадження літери Ґ, що їх представляють з одного боку професор Олександр Данилович Пономарів, а з іншого — професор Василь Васильович Німчук.

Думка професора О. Д. Пономарева

Проф. О. Д. Пономарів твердить: «У словникові щодо використання фонем Г та Ґ у словах іншомовного походження застосовано засади «Українського правопису» 1928 р. з деякими уточненнями, а саме:

  • проривний Ґ і фрикативний Г слов'янських мов завжди відтворюються українським Г, оскільки вживаються, як правило, в однокореневих лексемах (пол. głowa — голова, чес. mohutný — могутній та ін.);
  • у всіх грецизмах вживається тільки Г (агностик, агонія, Галилея, Голгофа, Гомора та ін.);
  • у запозиченнях з інших мов фонема H послідовно передається через Г, а не Х (гобі, гумор (лат. humor), гуманіст (лат. humanist) та ін.);
  • G у давно засвоєних словах також відтворюється українським Г (гусар, гравюра та ін.). Із власних назв це стосується насамперед найменувань країн, міст, гір, річок, та інших ономастичних об'єктів (Англія, Голландія та ін.);
  • у неслов'янських антропонімах, а також у новіших загальних назвах розрізняємо H та G, що передаються відповідно через Г та Ґ: Hegel — Геґель, Copenhagen — Копенгаґен.

Думка професора В. В. Німчука

Проф. В. В. Німчук вважає, що «на сучасному етапі доцільно вернутися до правил 1919—1921 р. і проекту Українського правопису 1926 року, що веліли в іншомовних запозиченнях — загальних назвах писати Г, незалежно від того, H чи G вони мають у мовах-джерелах, а в топонімах й антропонімах писати Г та Ґ відповідно до того, з H чи G звучить і пишеться назва в мові, з якої слово до нас прийшло (крім давно засвоєних, зокрема через грецьку мову, — Англія, Єгипет, Рига та ін.)».