Вікіпедія:Проєкт:Історія/Юдаїзм у Хозарському каганаті

Іудаїзм у Хозарському каганаті — офіційна релігія Хозарського каганату 8-10 ст. Ініціатором переходу в іудаїзм у 740 р. став бек Булан (Сабріель). Закріпив положення нової релігії в каганаті його нащадок Овадія. Послідовниками іудаїзму були в основному представники вищих категорій населення, простий люд сповідував синкретичну релігію. Подія мала важливе значення для тодішнього релігійного та політічного життя як самої Хозарії, так и її сусідніх країн, а також для збереження єврейських общин Європи та Азії. Це один з небагатьох випадків в історії прийняття іудаїзму на державному рівні країною, яка не мала єврейського походження. Проблема переходу хозар в іудаїзм — найбільш досліджувана і водночас найбільш дискусійна в хозарології.

Релігійна ситуація в Хозарському каганаті у VIII ст

Хозари від початку були язичниками. Хозарське язичництво було складною амальгамою культів різного змісту і походження. Про нього досить докладно розповідає Мовсес Каланкатваці, посилаючись на албанського єпископа Ісраеля. Відомо, що Хозарія виділялася як цивілізована та віротерпима країна, яка ще не схилилася до жодної з монотеїстичних релігій, і тому перетворилася на природний притулок для євреїв, які рятувалися від візантійських погромів й арабських гонінь. Євреї здавна жили в областях, які увійшли до складу Хазарського каганату, а їхні переслідування, розпочаті в Візантії Іраклієм ще в двадцятих роках VII ст., потім відновлені з особливою суворістю Левом II Ісавром (717—741 рр.) на початку VIII ст. ще більше посилили єврейську присутність у каганаті. В Арабському халіфаті фізичного знищення не було, але була дискримінація. Хлинули в Хозарію після підкорення Середньої Азії арабами і створення ними жвавого торгового шляху з Гурганджа на Волгу, тобто через хозарський Устюрт, і рахдоніти - єврейські купці, які захопили в свої руки монополію караванної торгівлі між Китаєм і Європою. Їх торгівля була надзвичайно вигідна, тому що торгували тільки предметами розкоші. Те, що рахдоніти названі перським словом вказує на те, що основу цієї торгової компанії складали вихідці з Вавилонської, тобто іранської общини. Хозари з євреями жили мирно, але були деякі непорозуміння між самими іудеями, так як, наприклад, вихідці з Візантії не могли злитися з місцевими общинами через ідеологічні розбіжності: хозарські іудеї сповідували щось на зразок караїмізму, який принесли в Хозарію сектанти з Багдадського халіфату — ананіти. Тому романіоти з підозрою ставилися до місцевих євреїв, проте все ж залишалися з ними єдиним суперетносом. Хозарські хани в силу властивої степовикам релігійної терпимості вважали, що їх держава не може відмовитися від працьовитих інтелігентних підданих. І не помилилися. Багаті євреї стали підносили хозарським ханам і бекам розкішні подарунки, а єврейки — поповнювати ханські гареми. Іудеї почали займати важливі місця при дворах кагана і хозарських князів. Вони селилися в містах і відігравали велику роль в торгівлі, до чого самі хозари особливих здібностей не виявляли. Торгові інтереси єврейських купців не суперечили інтересам хозарського уряду, і вони спиралися на них в міжнародній політиці. Так склалася єврейсько-хозарська химера, як називає цю державу Л. М. Гумільов.Треба сказати, що звертати в іудаїзм населення Хозарії через відсутність прозелітичних настроїв в іудаїзмі, ніхто і не збирався. Однак в цей час вона якраз стояла на порозі релігійно-ідеологічних змін. В умовах контактів з країнами, де панували монотеїстичні релігії (християнство, іслам),у VII ст.постало гостре питання про прийняття будь-якої з цих вір, так як вони більше відповідали і загальним умовам епохи, і інтересам ранньокласової Хозарської держави. Перша спроба прийняти монотеїстичну релігію хозарами відноситься до 80-х років VII ст. Алп-Ілутвера, гунського князя дагестанських гунів-болгар, які увійшли у склад хозар і потім злилися в один народ, християнізував католікос Албанії Еліазар. Була навіть заснована самостійна церква. Однак прийняття християнства Алп-Ілутвером вороже зустріла хозарська знать. Тому його спроба затвердити християнство закінчилася невдачею. Аж до 30-х років VIII ст., ніяких звісток про спроби змінити релігію у каганаті немає. Очевидно, в цьому просто не було необхідності. Але хозар з часом все більше з однаковим завзяттям почали схиляти на свій бік візантійці і араби, адже ті були бажаними союзникам для обох сторін. Зберегти незалежність Хозарія могла, лише уникнувши прийняття і християнства, і ісламу. Тому хозари подивилися в сторону іудаїзму.

Звернення до іудаїзму Булана (Сабріеля)

Ініціатром звернення до іудаїзму хозар став воєначальник, полководець, засновник дінастії хозарських царів (беків) — Булан, який певно був й одним із найвпливовіших князів каганату. Булан жив між сер. 8-го і сер. 9-го століття, якщо враховувати, що Булан був дідом Овадія, а Овадія правив в 800-х роках. Про його життя традиційно майже нічого не відомо. Ім'я Булан з тюркської означає «лось». Змінив його, коли прийняв іудаїзм, ставши Сабріелем. Сабріель (івр. סובריאל — Бог — моя надія) — штучне ім'я і звучить як тюркська ідіоматічна варіація імені «Гавриїл». Лист Шехтера із Єврейсько-хозарського листування дає Сабріелю принаймні часткове єврейське походження. Л.Гумільов стверджував, что Булан — етнічній єврей. Є думка, что Булан — спадкоємець хорезмійського правителя, який втік в Хозарію. Не виключено, що Булан міг бути нащадком Алп-Ілутвера. На рахунок причин, які спонукали Булана до релігійної реформи, є багато припущень: від холодного розрахунку до причин, які пояснюють дії Булана впливом вищих Сил, тобто безпосередньо самого Бога. Ірландський історик Дж. Б. Бьюрі пише: «Не викликає сумнівів, що до прийняття іудаїзму правителя схилили політичні міркування. При переході в магометанство він потрапив би в духовну залежність від халіфів, які намагалися нав'язати хазарам свою релігію, а в християнстві полягала небезпека перетворитися в церковного васала Візантійської імперії. Іудаїзм же був авторитетною релігією, священні книги якої шанувалися і християнами, і мусульманами…». Дата прийняття іудаїзму Буланом теж спірна. Як офіційна, найчастіше фігурує 740 рік. Хоча є точка зору, згідно з якою Булан став «царем» і відкрито звернувся до іудаїзму ще в 730—731 роках. Але ця версія не популярна. За даними Масуді, іудейська релігія стала головною в Хазарії з часу Харун-ар-Рашида (786—809 рр.). У розлогій редакції листа царя Йосифа звернення хозар в іудейство віднесено за 340 років до його часу, тобто не пізніше 621р, але ця дата неможлива, і скоріш за все вставлена в текст пізнішим переписувачем або відтворена ним помилково — замість 340 треба читати 240. Третю дату цієї ж події дає «Книга Хозара» Єгуди Галеві, що відносить звернення хазар за 400 років до свого часу, тобто до першої половини VIII ст. Сперечаються вчені і про природу іудаїзму, прийнятого Буланом. Припускають, що Булан прийняв не раввіністичний іудаїзм, а караїзм, досить поширений тоді в Хозарії. Обставини та свідчення про звернення в іудаїзм Булана неясні і часто суперечливі в надзвичайно важливих питаннях. Наприклад, у Кембриджському листі з Єврейсько-хозарського листування автор-анонім наполягає на тому, що хозари — євреї, одне з загублених колін Ізраїлю нащадки Шимона. А каган Йосиф в листі до Хасдая ібн Шапрута говорить, що його народ і він сам походить від Тогарми, онука Яфета. У загальному всі джерела сходяться. Про обставини прийняття хозарами іудейської релігії є кілька достовірних свідчень. Два з них в Єврейсько-хозарському листуванні, у відповідях на питання Хасдая ібн Шапрута Йосифу — одному з останніх хозарських каганів. Обидва ці свідоцтва незалежні одне від одного і представляють дві легендарні версії — офіційну хозарську і єврейську. Третя розповідь про прийняття хозарами іудейської релігії належить книзі іспанського єврея Єгуді Галеві «Сефер-ха-Кузарі». Її автор теж примикає до офіційної хозарської версії. Оригінальність Єврейсько-хозарського листування 10 ст. довго викликала сумніви у вчених, але зараз вона всіма визнається справжньою. Особливу ціннійсть має листування Хасдая ібн Шапрута, іспанського рабина, дипломата, філантропа з каганом Йосифом. Вперше Хасдай почув про існування незалежної єврейської країни від купців з перського Хорасану, але засумнівався в правдивості почутого. Тоді Хасдай вирішив послати до правителя Хозарії гінців з листом, яке містив список питань про хозарську державу, її народ, правління, військо і так далі, включаючи проблему приналежності хозар до якого-небудь з колін Ізраїля. Завдяки допитливості Хасдая ібн Шапрута маємо досить багато відомостей з перших вуст, від самого Йосифа (хоча є версія, що писав не сам каган, а хтось із наближених), який докладно розповів про іудаїзм в Хозарії. Спочатку, повідомляв Йосиф, хозари були нечисленні, "вони вели війну з народами, які були більшим і сильнішим від їх, але за допомогою Бога прогнали їх і зайняли всю країну … Після того пройшли покоління, поки не з'явився у них один цар, ім'я якого було Булан. Про Булана Йосиф розповідає наступне: «… був муж мудрий, і богобоязливий, раб Господа, який сподівався всім серцем на свого Творця. Він вигнав з країни чаклунів та ідолопоклонників, і шукав захисту і заступництва у Бога.» Якось йому увісні явився Божий янгол, який сповістив про те, що хоче дати йому Закон. Булан злякався і попросив його з'явиться іншому, не названму по імені царю. Янгол виконав його прохання. Булан з тим царем і разом з іншими князями, рабами і всім народом звернулися в нову віру і "стали під заступництво Шхіни (букв. «перебування Боже»). Після цього янгол з'явився ще раз і звелів Буланові побудувати храм. Цар відповів, що у нього немає коштів на це, але той наказав йому зібрати військо і йти на місто Ардебіль. «І Булан пішов і вів багато воєн і отримав багато перемог». Після повернення Булан побудував храм, точну копію скинії Мойсея, вибудував намет, ковчег, світильник та святі жертовники. Візантію й Арабський халіфат особливо занепокоїв такий перебіг подій, тому кожна з держав послала до Булана мудреців, щоб схилити його в їх віру. Булан звелів привести також мудреців із євреїв, таким чином влаштувавши релігійний диспут. Є свідчення, що представником іудеїв був відомий рабин Ісаак ха-Сангарі. Булан, власне, і до цього був на боці іудаїзму, а довіру і прихильність присутніх хозар євреї отрмали завдяки успішно пройденому завданню по розтлумаченню невідомих сувоїв з печери Сеїр, які виявились Торою і Талмудом. Усе ж, щоб остаточно переконатися, Булан пішов на невелику хитрість. Він по черзі поспілкувався зі священиком і кадієм, задавши одне и те ж питання, яка релігія їх супротивників ближча до істини. Обидва відповіли, что іудаїзм. После цього Булан здійснив гіюр, зробив над собою, своїми рабами і слугами і всім своїм народом обрізання, і послав і доставив з усіх місць єврейських мудреців, і ті стали пояснювати йому закон Мойсея і заповіді."І стали приходити іудеї з Багдада (Вавилонії) і Хорасана і землі грецької (Візантії) і підтримали людей країни, і ті зміцнилися в Заповіті Отця…". Є.Галеві у своїй книзі «Сефер-ха-Кузарі», яка, правда, має більше теологічний характер, ніж історичний (її цінність як історичного джерела забезпечують використані Галеві книги. Він посилається на якісь «літописні книги», «хозарський літопис», хоча і не вказує точно, що це таке. Цілком можливо, що це унікальні хозарські хроніки, які не дійшли до нашого часу і які принесли в Іспанію самі хозари, коли частина з них емігрувала туди після падіння каганату). Галеві також говорить, що звернення хозарського царя сталося внаслідок пророчих сновидінь. Булан вирушив в пустельні гори Варсан зі своїм візиром, там знайшов печеру, в якій деякі з іудеїв святкували суботу, прийняв іудейську віру і зробив обрізання. Повернувшись, Булан почав обережно вербувати прихильників нової релігії, поки їх не набралося багато. Тоді вони відкрито оголосили себе іудеями і змусили прийняти цю віру інших хозар. Деякі історики вважають, що Булан був одним з напівєвреїв-напівхозар, який у свій час прославився своєю хоробрістю на війні, за що був обраний хозарами воєначальником.І звернувся до ревного виконання іудейського закону під впливом дружини на ім'я Серах, і тестя, правовірних іудеїв.

Іудаїзм як державна релігія Хозарського каганату

« Після цих подій запанував з синів його синів цар, на ім'я Овадія. Він затвердив віру належним чином і за правилами. Він вибудував місця зібрань і дома вчення, і зібрав мудреців ізраїльських, дав їм срібло і золото, і вони пояснили йому 24 книги Святого Письма, Мішну, Талмуд та збірники святкових молитов…» — так розповідає про онука Булана-Сабріеля — Овадію каган Йосиф. Саме за його правління відбулося затвердження іудаїзму в Хозарському каганаті на державному рівні. Учений епохи гаонів Саадія Гаон писав, що після прийняття Хозарією іудаїзму великі єврейські мудреці з Багдаду і Візантії стали стікатися в Хозарію, так як кагани платили їм непогану зарплату за просвітлення народу. Остаточне затвердження іудаїзму в якості державної релігії означало разом з тим і зосередження всієї повноти влади в руках Овадія. З цілого ряду джерел відомо, що і верховний правитель каганату — тюркський каган — до цього часу теж прийняв іудаїзм. Але при Овадії йому була залишена тільки символічна верховна влада, а реальне кермо влади було з цього часу у «другої особи» в державі, який іменувався "каганбек"або «шад» («ішад»), а по-єврейськи — «мелех» («цар»). Овадія, звертаючись в іудаїзм, прагнув не тільки до протиставлення своєї держави двом великим державам (імперії і халіфату), але і до ослаблення язичницьких пут сакралізації, що дало б йому реальну можливість боротися за владу у власній державі. Насправді, іудаїзація каганату не проходила спокійно. Єврейські проповідники з великими труднощами обгрунтовували іудейське походження кагана. Вони не змогли зробити цього і для всіх народів, що входили до складу Хозарського каганату. Отже, нова релігія не об'єднала, а, навпаки, роз'єднала державу. Ухвалення іудаїзму каганом, царем і всією знаттю відірвало їх від решти хозарської аристократії, що жила в далеких провінціях, мало пов'язаних зі столицею і відрізнялася консервативними поглядами, опираючись на авторитет родових старійшин. Між ітільскою і провінційною аристократією почалася боротьба за владу і вплив в каганаті. Провінціали і всі, хто не прийняв іудаїзм, в тому числі християни і мусульмани, об'єдналися проти уряду. Ситуація склалася напружена. Незабаром розпочався різкий опір новому порядку. Це все призвело до жорстоко громадянської війни, сліди якої в ході своїх археологічних робіт виявив М. І. Артамонов.

Л. М. Гумільов говорить: "Ця війна була нещадною, так як, згідно з вавилонським Талмудом, " неіудей, який зробить зло іудеєві, заподіює зло самому Господу і … заслуговує на смерть… ". Отже, іудаїзм став релігією хозарського уряду і частини знаті, але він наврядчи перетворився в релігію хозарського народу. Д того ж національний характер іудейської релігії суперечив перетворенню її в ідеологію необмеженого походженням класового суспільства, а отже, і в релігію різноплемінної держави, якою була Хозарія. Ця релігія не об'єднувала змішане населення, а навпаки, роз'єднувала його; тому вона не могла служити прикриттям і обгрунтуванням класового панування, вона підкреслювала класові протилежності і відділяла уряд від народу. Точні масштаби поширення хозарського прозелітизму на підставі наявних джерел визначити важко. Крім ініціаторів звернення іудеями стала певна частина етнічних хозар. Більшість населення Хазарії, однак, залишилося язичницьким. Відомо, що частина аланів сповідувала іудаїзм. Гебраїзми присутні в мові осетинів, чувашів, нащадків волзьких булгар, це дозволяє припустити, що іудаїзм проникав і в їх середовище. Населення Хозарії складала також велика частина християн і мусульман. Дуже неприязні відносини після прийняття каганом іудейства встановилися у Хозарії з Візантією. Більшість нападів на каганат в IX і Х ст. було спровоковано нею. Діяти вона почала через Аланію і через народи, які були вороже налаштовані по відношенню до каганату, перш за все через печенігів. Тому хозарські правителі стали значно нетерпиміше ставитися до християн і до мусульман, які населяли всі східні і південні хозарські міста. У 922 р., у відповідь на руйнування арабами синагоги в місті Дар ал-Бабунадж хозарський цар наказав зруйнувати мінарет мечеті в Ітилі і вбити муедзина. При цьому він нібито сказав: " Якби я не боявся, що всі синагоги, які знаходяться в країнах ісламу, будуть зруйновані, я б зруйнував і саму мечеть ". Автор 10 ст. Ан-Надим у праці «Кітаб аль-фіхріст» стверджує, що хозари використовували єврейське письмо, однак більшість виявлених на території Хозарії написів належить до різновиду тюркського рунічного письма. Усі переписки й офіційна документація хозар велися давньоєврейською мовою. У XII в. в Хозарії зародився месіанський рух, своєрідна спроба єврейського «хрестового» походу з метою завоювання Палестини силою зброї. Ініціатором руху виступив хозарський єврей, Соломон бен Дуі, якому допомагали його син Менахем і один писар із Палестини. "Вони писали листи всім євреям, близьким і далеким, у всіх землях навколо…Говорили, що прийшов час, коли Бог збере Ізраїль, народ Свій з усіх земель в Єрусалим, священне місто, і що Соломон бен Дуі — пророк Ілія, а син його — Месія ". Після Овадія правили: його син Єзекиїл і син останнього Манасія, потім влада перейшла до брата Овадія Ханукки, після якого на престолі, що переходив від батька до сина, сиділи: Ісаак, Завулон, Мойсей, Аарон, Менахем, Веніамін, Аарон II і автор листа Йосиф, що жив в середині X ст. Щодо престолонаслідування Йосиф зауважує: « Чужий не може сидіти на престолі наших предків, але тільки син сідає на престол свого батька. Такий наш звичай і звичай наших предків…». На початку 10ст. Хозарія почала занепадати, насамперед через ослаблення війська, адже його складали здебільшого найманці-язичники, які не проявляли таких патріотичних поривів, як колись самі хозари. Цікаво, що, судячи з археологічних даних, змінився навіть характер ремесла в містах. Самобутнє мистецтво загинуло, ремісники не створювали вже високохудожніх творів. Велике державне утворення з міцною економічною базою, яскравою культурою, сильною центральною владою, яка зуміла згуртувати навколо себе разноетнічних народні маси, розвалилося. Від нього залишилося маленьке паразитичне ханство. Досить було найменшого поштовху, щоб воно зникло з лиця землі. Вирішальний удар Хозарії завдала Русь. У 965 р. відбувся похід Святослава,який виявився для каганату фатальним. В кінці 70-х років Х ст. багато хозар повернулися в Ітіль і спробували відновити місто, сподіваючись укласти мир з русичами і підкоритися їхній владі. Але, за словами Мукаддесі, який писав в кінці Х ст., «Жителі міста Хозар (Ітіль) вже були більше не іудеї, а мусульмани…» Правління хозар на Волзі було відновлене в 980 р. за допомогою Ширвана і Хорезму ціною відмови хозарської знаті від іудаїзму на користь ісламу. У 985 році князь Володимир здійснив похід на Хозарію и наложив на неї податок. Згодом Хозарський каганат припинив своє існування як держава.

Наслідки іудаїзації Хозарії

Передусім, прийняття іудаїзму хозарами в якості офіційної державної релігії дозволило Їм не потрапити в релігійну і, як наслідок, політічну залежність від християнської Візантії чи ісламського Арабського халіфату. Це мало значення політичного самоствердження, демонстрації не тільки незалежності, а й рівності Хозарського каганату з провідними країнами того часу. Зовнішньополітично це був надзвичайно ефективний акт. Хозари висунули іудаїзм на місце третьої світової релігії, але не зуміли закріпити за ним це місце тому, що старий іудаїзм виявився менш придатним для феодального суспільства, ніж більш молоді релігії — християнство та іслам. Іудаїзація сильно вплинула на економіку Хозарії. Залучення євреїв-купців принесло країні велике економічне процвітання з одного боку і з іншого перетворило її з войовничої в паразитичну країну, яка стала жити зі стягування податків, торгівлі і лихварства. Це і визначило її подальшу долю, коли її, військово й політично інертну, розгромив Святослав. Важливе значення іудаїзація хозар мала і для Візантії та Халіфату, адже Хозарія, зайнявши нейтральне положення між ворогуючими сторонами, вберегла кожну від потенційного знищення у разі злиття з однією з них.

Нащадки хозар-іудеїв

Проблема нащадків хозар до сих пір залишається предметом різноманітних теорій і спекуляцій, що пов'язано перш за все з незначною кількістю джерел з цього питання. Найбільш відома запропонована вперше на початку 20 ст. австрійським істориком М. Гумпловичем та єврейсько-польським істориком І. Шіпером, гіпотеза про хозарське походження сучасних східноєвропейських євреїв — ашкеназі. Теорія про хозарське походження ашкеназі, вперше використана арабськими представниками в 1947 р в ході полеміки з питання про розділ Палестини, в 1970-90-х рр. активно поширювалася антисіоністськими організаціями для доказу того, що у євреїв немає історичного права на Ерец-Ісраель. Ці ж аргументи використовувалися лівоекстремістськими угрупованнями східних євреїв (наприклад, рухом " Чорні пантери ") в їх боротьбі з ізраїльським істеблішментом і алією з Радянського Союзу (пізніше з СНД). У 1976 році в Нью-Йорку вийшла в світ сенсаційна книга «Тринадцяте коліно» англійського письменника Артура Кестлера. У цій книзі він стверджує, що теперішні ашкеназі не мають ніякого відношення до «синів Авраама», а є нащадками хозар, які розсіялися по Європі після краху каганату в 10 столітті. На думку Кестлера, ашкеназі "вийшли не з Йордану, а з Волги, не з Ханаану, а з Кавказу, а це значить, що вони набагато ближче до таких народів, як гуни, уйгури або угорці, ніж до нащадків Авраама, Іцхака і Яакова ". Опубліковані в 2010 році в ряді наукових журналів, в тому числі в авторитетному Nature, результати генетичних досліджень стверджують, що повний внесок хозар в східноєвропейське єврейство менш, ніж 12,5 %. Професор генетики Леонід Чернін зазначає, що в основному у євреїв виявили гаплогрупи, поширені на Близькому Сході і внесок хозар в єврейську генетику більшістю вчених вважається " нікчемним ". У серпні 2012 року д-р Гаррі Острер в своїй книзі " Спадщина: генетична історія єврейського народу " узагальнив свою та інші роботи в області генетики за останні 20 років і прийшов до висновку, що всі основні єврейські групи мають загальне близькосхідне походження. Острер також стверджував, що спростував хозарську теорію походження ашкеназі. За оцінкою Ніколаса Вейда, « ашкеназькі і сефардські євреї мають приблизно 30 % європейського походження, а решта — Близький Схід». Популярна теорія походження від хозар кримських караїмів, заснована на матеріалах А. С. Фірковича, караїмського вченого, а також на деяких даних порівняльного мовознавства. Караїмська мова походить не від хозарської, а від кипчацько-половецьких мов і поширилася в Східній Європі в 12-13 ст. Найбільш ранні звістки про караїмів у Криму теж відносяться до 13 ст., що виключає ймовірність спорідненості цього етносу з хозарами. Разом з тим, в караїмській традиції зберігся звичай є так звану хозар-алваси— хозарську "халву-втіхи". У караїмському фольклорі є ряд згадок про хозарів, але дати проникнення цих "хозарських елементів " викликають у дослідників сумніви. Аналогічні припущення висловлюються і щодо кримчаків— раввіністичних іудеїв Криму. В їх культурних традиціях і власних іменах простежується певний тюркський вплив, однак кримчацька мова також належить до огузо-кипчацької групи тюркських мов і не збігається з хозарською. У той же час назви днів тижня у кримських караїмів і кримчаків аналогічні до карачаївської, балкарської та чуваської мов, які пов'язаним з хозарською і не мають нічого спільного з кримськотатарською мовою. Є припущення про хозарське походження гірських євреїв Дагестану і Азербайджану, але знову нестикування з мовою, яка відноситься до південно-західної підгрупи іранських мов. Джерела не дозволяють простежити спадкоємність між єврейсько-хозарськими ранньосередньовічними громадами Північного Дагестану і пізніми поселеннями гірських євреїв на тій же території. З 12 в. до середини 17 ст. про євреїв в цьому регіоні взагалі немає відомостей. Однак за свідченням Л.Ш Анісімова (" Кавказькі євреї-горяни ", М.,1888), ще в 19 ст. гірські євреї вважали своїми хозарських царів. До хозарсько-тюркської традиції може сходити і зафіксований у гірських євреїв язичницький звичай викликання дощу. У цілому дослідники вважають, що в кожній з цих етнолінгвістичних груп присутній хозарсько-єврейський етнічний елемент, але ні в одній з них він не є визначальним.

Цікаві факти

• В Середньовічній Німеччині аж до 1600 р. існувала легенда про деякий єврейський народ, який являв собою найбільшу загрозу християнському світу і повинен був вторгнутися в Європу напередодні Апокаліпсису і другого пришестя Ісуса Христа. Легенда виникла шляхом змішування 3 елементів: біблійної розповіді про Гога і Магога, оповіді про 10 втрачених Ізраїлевих колін і епізоді з Александріди, в якому А. Македонський замикає цілий народ язичників за височенним муром на Кавказі. Провідний англомовний хозаролог Кевін Алан Брук припустив, нехай і не зумів переконливо довести, що легенда про " червоних євреїв " заснована на спогадах про хозар, які у праці IX століття «Expositio in Matthaeum Evangelistam» представлені як гуннські нащадки Гога і Магога. Інші середньовічні джерела розглядають можливий зв'язок загублених колін з прийняттям хозарами іудаїзму, оскільки цей народ описаний в арабських джерелах як той, хто має руде волосся — риса, яку асоціюють в середньовічній Німеччині з дияволом і, можливо, стала причиною назви " червоні євреї ".

(Хозарська «Мойсеєва монета»,  датується 800 р.)

• Хозари карбували свою монету. Оскільки спочатку вони цього не вміли, то зверталися за допомогою до арабів, які арабською на монетах писали: «Немає Бога, крім Бога, і Мойсей пророк Його».

Критика

Існує скептична точка зору вчених не тільки щодо того, чи були хозари іудеями, а й того, чи був взагалі Хозарський каганат як такий. Влучно зауважив відомий російський сходознавець 19 ст. В. Григор'єв: " Незвичайним явищем був народ хозарський. Оточений племенами дикими і кочовими, він мав усі переваги освіченихкраїн: влаштоване правління, велику і квітучу торгівлю і постійне військо. Коли велике безвладдя, фанатизм і глибоке невігластво видирали один у одного панування над Західною Європою, держава Хозарська славилася правосуддям і віротерпимістю, і гнані за віру стікалися в неї звідусіль. Як світлий метеор, яскраво блищала вона на похмурому горизонті Європи і згасла, не залишивши ніяких слідів свого існування ".

Джерела

• Хазария // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
• Артур Кестлер. Тринадцатое колено. Крушение империи хазар и ее наследие. Пер. с англ. Кабалкина А. Ю. — СПб.: Издательская группа «Евразия», 2001. — 320 с.
• Новосельцев А.П «Хазарское государство и его роль в истории Восточной Европы и Кавказа». — М.: Наука, 1990. — 266 с.
• М. І. Артамонов «Історія хозар»// Л .: Вид-во Держ. Ермітажу, 1962. 523 с.
• Гумилев Л. Н. Древняя Русь и Великая степь. — СПб.: Кристалл, 2001. — 770 с. — (Вехи истории) — ISBN 5-306-00155-6.
• Еврейско-хазарская переписка X в.
• J.Halevi Kuzari. Russian translation by G.LIPHS SECONF EDITION. — JERUSALEM 5750 (1990), copuright by «Shamir».
• В. Кожинов «История Руси и русского Слова» (Специальный экскурс: история Хазарии). М., «Алгоритм», 1999. — 480 с.
• Очерк второй"Хазары. Хазарский каганат. Принятие иудаизма. Расцвет и гибель Хазарии";опубликовано 07.05.2010//Хасидус по-русски Евреи и еврейство
• Плетнёва С. А. «Хозары». — М.,1976.
• Л. Н. Гумилев ЗИГЗАГ ИСТОРИИ. Опубликовано / М.: Экопрос, 1993. — 544 с. — 366 с.

Див. також

• Хозарський каганат
• Распространение иудаизма в Хазарии по данным археологии
• Кембриджський документ
• Хозарська мова
• Хозари
• Каган

Посилання

The American center for Turkic and Jewish History in Russia and Ukraine.