Віленська колегія
| Віленська колегія | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Литва  |
| Розташування | Вільнюс |
| 54°40′42″ пн. ш. 25°17′22″ сх. д. / 54.67833333° пн. ш. 25.28944444° сх. д. | |
| Засновано | 1570 |
| Сайт | vjg.lt |
 | |
 Віленська колегія у Вікісховищі | |
Віленська колегія — єзуїтська школа у Вільнюсі, заснована у 1570 році. У 1578 році перетворена на Віленську академію з правами університету. Вважалася найбільшим навчальним закладом східної Європи.
У 1578—79 роках Стефан Баторій видав привілеї, згідно з яким єзуїтський колегіум мав бути перетворений на академію з правами університету (лат. Almae Academiae Universitas Vilnensis Societatis Iesu)[1]. Першим ректором академії Папа Римський призначив Петра Скарґу[2]. Академія могла давати філософічні та теологічні вчені ступені. Складалася з нижчого відділу, який складався з п'яти класів, де вивчали граматику, поезію та риторику, та вищого відділу, на якому вивчали філософію та богослів'я. Було там декілька катедр теології, 10—12 професорів. У 1579 році в академії налічувалося 600 слухачів, згодом їх кількість виросла до 800. Слухачі були із сучасних білоруських, литовських та українських земель[3]. Відповідно до розкладу занять за 1583 рік, в академії двічі на день проводили заняття з читання та письма руською мовою, тлумачення нею текстів з Євангелія[4].
- ↑ Заєць О. Роль єзуїтських шкіл в історії української освіти: до 200-річчя Указу про заборону Ордену єзуїтів у Росії (2 грудня 1815 р.). Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. Процитовано 7 березня 2025.
- ↑ Зязюн І., Закович М., Семашко В. (2007). Культурологія: українська та зарубіжна культура : Навчальний посібник. Освіта і книгодрукування в XIV—XVII ст. Київ: Знання. Процитовано 7 березня 2025.
- ↑ Грушевський М. Історія України-Руси. Том VI. Розділ V. с. 5. Процитовано 7 березня 2025.
- ↑ Ісіченко І. (14 серпня 2012). Духовність Ігнатія Лойоли і релігійна культура України. credo.pro. Процитовано 7 березня 2025.