Вілкул Олександр Юрійович
Олександр Юрійович Вілкул | |
---|---|
![]() | |
Начальник військової адміністрації Кривого Рогу | |
Нині на посаді | |
На посаді з | 26 лютого 2022 |
Голова Дніпропетровської облдержадміністрації | |
18 березня 2010 — 24 грудня 2012 | |
Попередник | Віктор Бондар |
Наступник | Дмитро Колєсніков |
Віце-прем'єр-міністр України | |
24 грудня 2012 — 27 лютого 2014 | |
Президент | Віктор Янукович |
Прем'єр-міністр | Микола Азаров |
Наступник | Олександр Сич |
Народився |
24 травня 1974 (48 років) Кривий Ріг, Дніпропетровська область, Українська РСР |
Відомий як | політик |
Країна | СРСР і Україна |
Освіта | Криворізький технічний університет (1996) |
Alma mater | Криворізький технічний університет (1996) |
Політична партія |
Блок Вілкула Українська перспектива Опозиційний блок Партія регіонів (2003-2014) |
Батько | Юрій Вілкул |
У шлюбі з | Олена Анатоліївна Вілкул |
Діти | Марія (2008) |
Релігія | православ'я |
Нагороди | |
Підпис |
![]() |
vilkul.ua | |
Олександр Юрійович Вілкул на сайті Верховної Ради | |
![]() | |
Медіафайли у Вікісховищі | |
![]() | |||
---|---|---|---|
V скл. Партія регіонів, № 59 у списку[1] | |||
фракція ПР[1] | 25.05.2006 | — | 23.11.2007 |
VI скл. Партія регіонів, № 59 у списку[2] | |||
фракція ПР[2] | 23.11.2007 | — | 16.04.2010 |
VIII скл. Опозиційний блок, № 2 у списку[3] | |||
фракція Опозиційний блок[3] | 27.11.2014 | — | 29.08.2019 |
Олекса́ндр Ю́рійович Ві́лкул (24 травня 1974, Кривий Ріг, Дніпропетровська область, Українська РСР, СРСР) — український політик, керівник партії «Блок Вілкула»[4]. Начальник військової адміністрації Кривого Рогу з 26 лютого 2022 року[5].
Народний депутат України V та VI скликань (Партія регіонів), VIII скликання (Опозиційний блок). Голова Дніпропетровської облдержадміністрації (2010—2012), віцепрем'єр міністр України (2012—2014) в уряді Миколи Азарова. Кандидат в президенти на президентських виборах 2019. У минулому — член проросійських Партії регіонів та Опозиційного блоку.
Син Юрія Вілкула, в.о. мера Кривого Рогу та секретаря Криворізької міської ради.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 24 травня 1974 року в Кривому Розі, Дніпропетровська область в родині Юрія Вілкула. Закінчив місцевий Центрально-міський ліцей і Криворізький технічний університет (1991—1996), здобув диплом гірничого інженера за фахом «Відкриті гірничі роботи». В цьому ж виші закінчив і аспірантуру.
Кар'єра[ред. | ред. код]
1991—1996 — як студент Криворізький технічний університет проходив виробничу практику помічником машиніста екскаватора ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат».
1997—1998 — начальник комерційно-фінансового управління, 1998—2001 — заступник генерального директора з комерційно-фінансових питань ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат».
2001—2002 — заступник президента з економіки та зовнішньоекономічних зв'язків ГО «Академія гірничих наук України».
2002—2003 — заступник голови правління з комерційних питань ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат».
З жовтня 2003 — в.о. голови правління, генеральний директор ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат».
2004—2006 — генеральний директор ВАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»; генеральний директор (за сумісництвом) ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (обидва входять до Метінвест Холдинг, контрольований компанією олігарха Ріната Ахметова СКМ).
З 2006 — почесний директор гірничорудного дивізіону ВАТ «Метінвест Холдинг».
Політика[ред. | ред. код]
З листопада 2005 — голова Криворізької міської організації Партії регіонів.
2006—2007 — Народний депутат України V скл. від Партії регіонів, № 59 в списку. На час виборів: генеральний директор ВАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», член Партії регіонів. Член фракції Партії регіонів (з травня 2006). Заступник голови Комітету з питань промислової i регуляторної політики та підприємництва (з липня 2006).
2007—2010 — Народний депутат України VI скл. від Партії регіонів, № 76 в списку. На час виборів: народний депутат України, член Партії регіонів. Член фракції Партії регіонів (з листопада 2007). Заступник голови Комітету з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва (з грудня 2007). Склав депутатські повноваження 16 квітня 2010.
18 березня 2010 — 24 грудня 2012 — голова Дніпропетровської ОДА.
24 грудня 2012 — 28 січня 2014 — віце-прем'єр-міністр України.
З 28 січня 2014 — виконувач обов'язків віце-прем'єр-міністра України[6].
Нардепутат України VIII скл. з 27 листопада 2014 року від партії «Опозиційний блок» (№ 2). Член Комітету ВРУ з питань європейської інтеграції. Як депутат, принципово відмовлявся виступати українською мовою, завжди спілкуючись виключно російською[7].
У вересні 2015 — висунутий від «Опозиційного блоку» кандидатом у мери Дніпра. У першому турі здобув 37,94 %[8], у другому — 44,92 % голосів, поступившись Борису Філатову.
Восени 2018 року ГПУ намагалася зняти з Вілкула депутатську недоторканість через звинувачення у махінаціях з землею[9][10].
2019 року планував брати брав участь у виборах президента. Проросійський політик Євген Мураєв зняв свою кандидатуру на користь Вілкула, також політики оголосили про об'єднання проросійських партій «Наші» з «Опозиційним блоком»[11].
20 січня 2019 року Опозиційний блок висунула Вілкула кандидатом у Президенти України[12], де він здобув 4,15 % (764 274[13] голосів виборців), посівши 8-ме місце[14].
2020 року балотувався на посаду міського голови Дніпра від партії Блок Вілкула — Українська Перспектива[15], у першому турі здобув 12,95 % голосів, зайняв третє місце[16].
Російсько-українська війна[ред. | ред. код]
З 26 лютого 2022[17] є керівником військової адміністрації Кривого Рогу[18].
Контроверсійності[ред. | ред. код]
Щонайменше до 2012 року підтримував дружні зв'язки з проросійським і пропутінським активістом Олександром Залдостановим («Хірург»), тодішнім керівником байк-клубу «Нічні вовки». Вілкул неодноразово запрошував байкерів до Дніпра[19][20].
Також мав тісні зв'язки з проросійським колаборантом Олегом Царьовим, так званим, «спікером парламенту» «Новоросії». З 2014 року, після початку російсько-української війни, Вілкул не згадує попередніх зв'язків із Царьовим[19][20].
Під час Євромайдану дніпропетровські бізнесмени Геннадій Корбан і Борис Філатов, яким належить торговий центр «Пасаж» у Дніпрі, змушені були виїхати з країни через тиск. Вони прямо звинуватили Вілкула у своєму переслідуванні.[21][22]
Активісти Євромайдану звинувачували Вілкула в організації «тітушок» для боротьби з демонстрантами на підтримку Євромайдану в Дніпрі 26 січня 2014 року[23][24][25].
18 січня 2018 року був одним із 36 депутатів, що голосували проти Закону про визнання українського суверенітету над ОРДЛО.[26]
У червні 2018 року детективи НАБУ відкрили справу проти Олександра Вілкула за підозрою в можливому декларуванні неперевіреної інформації. У вересні 2018 року генпрокурор Юрій Луценко вніс до Верховної Ради України подання на нардепа Олександра Вілкула, втім Рада відмовилася знімати депутатську недоторканність. У жовтні 2018 Луценко заявляв, що Вілкул під час керівництва Дніпропетровською ОДА незаконно передав в оренду кілька земельних ділянок, чим завдав державі збитків на 5 млн грн.[27].
5 вересня 2019 року прокуратура висунула Вілкулу підозру, разом із Дмитром Колєсніковим. Обох оголосили в розшук. 16 вересня, рішенням Жовтневого суду Дніпра, вимога прокуратури про взяття під варту була відхилена, звинувачених відпущено на поруки за заявою нардепа Дмитро Шпенов[28][29].
22 вересня 2016 року депутат ВРУ Парасюк влаштував бійку з Вілкулом, після чого пошкодив машину останнього. Бійка сталась після ефіру «Вечірнього прайму» в будівлі телеканалу 112.[30] Після етеру Парасюк дочекався під студією свого опонента і завдав удару по голові Вілкулу.
Під час бійки Парасюк отримав кілька ударів у відповідь в обличчя від Вілкула. Депутатів розняла охорона. Пізніше Парасюк пошкодив автомобіль Вілкула, який перебував на парковці телеканалу, і влаштував словесну перепалку з водієм автомобіля.[31][32]
Нагороди[ред. | ред. код]
- Заслужений працівник промисловості України (серпень 2005).
- Почесна грамота Кабінету Міністрів України (2004).
- Орден «За заслуги» III (червень 2008), II ступенів (серпень 2011).
- Почесний громадянин Дніпропетровська (2013)[33]
Родина[ред. | ред. код]
- Дружина — Олена Анатоліївна (1978) — домогосподарка
- Донька — Марія
- Батько — Вілкул Юрій Григорович
- Мати — домогосподарка, уродженка Краснодарського краю РРФСР.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Народний депутат України V скликання Вілкул Олександр Юрійович. ВРУ. Процитовано 18.10.2014.[недоступне посилання]
- ↑ а б Народний депутат України VI скликання Вілкул Олександр Юрійович. ВРУ. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 18.10.2014.
- ↑ а б Народний депутат України VIII скликання Вілкул Олександр Юрійович. ВРУ. Архів оригіналу за 23 грудня 2019. Процитовано 05.01.2016.
- ↑ Блок Вилкула "Украинская перспектива" намерен участвовать в местных выборах в Днепропетровской области. Интерфакс-Украина (рос.). 11 серпня 2020. Архів оригіналу за 27 квітня 2022. Процитовано 27 квітня 2022.
- ↑ Олександр Вілкул призначений начальником військової адміністрації Кривого Рогу - розпорядження обласної військової адміністрації | Офіційний вебсайт Криворізької міської ради та її виконавчого комітету. kr.gov.ua (ua). Архів оригіналу за 25 квітня 2022. Процитовано 27 квітня 2022.
- ↑ Про відставку Прем'єр-міністра України та Кабінету Міністрів України. Архів оригіналу за 9 грудня 2014. Процитовано 9 грудня 2014.
- ↑ Ще один агент Путіна в Україні: докази зв'язків скандального Вілкула з Московою. 24 Канал (укр.). Процитовано 19 червня 2022.
- ↑ Результати виборів мера Дніпропетровська 2015: підсумки голосування. РБК-Украина (рос.). Процитовано 24 серпня 2022.
- ↑ Комітет Ради визнав законним подання на зняття недоторканності з Вілкула. Слово і Діло (укр.). Процитовано 19 червня 2022.
- ↑ Верховна Рада не зняла недоторканність із Вілкула. Радіо Свобода (укр.). Процитовано 19 червня 2022.
- ↑ Мураєв і Вілкул об'єднуються: про що домовилися і як це вплине на вибори. BBC News Україна (укр.). Процитовано 19 червня 2022.
- ↑ Кандидатом в президенты от «Оппозиционного блока» стал Александр Вилкул. www.unian.net (рос.). Процитовано 24 серпня 2022.
- ↑ Центральна виборча комісія України - WWW відображення ІАС «Вибори Президента України 2019». web.archive.org. 1 квітня 2019. Архів оригіналу за 1 квітня 2019. Процитовано 28 серпня 2022.
- ↑ ЦВК офіційно оголосила результати 1-го туру президентських виборів. Архів оригіналу за 8 квітня 2019. Процитовано 24 серпня 2022.
- ↑ Паскевич, Анна (16 жовтня 2020). Кандидати в мери Дніпра 2020: список, біографії та рейтинги. OBOZREVATEL NEWS (укр.). Процитовано 24 серпня 2022.
- ↑ Хто переміг на виборах мера Дніпра: результати голосування. РБК-Украина (рос.). Процитовано 24 серпня 2022.
- ↑ Вілкул Олександр Юрійович. LB.ua. Процитовано 24 серпня 2022.
- ↑ Олександр Вілкул призначений начальником військової адміністрації Кривого Рогу - розпорядження обласної військової адміністрації.
- ↑ а б 10 фактів з життя Олександра Вілкула. espreso.tv (укр.). Процитовано 19 червня 2022.
- ↑ а б Досьє кандидата: Олександр Вілкул з "проросійського крила" – Досьє. www.depo.ua (укр.). Процитовано 19 червня 2022.
- ↑ За трансляцію «5 каналу» бізнесменам довелося виїхати з України [Архівовано 17 травня 2022 у Wayback Machine.], Українська правда, перевірено 29 січня, 2014
- ↑ Утікач Корбан: «Я думаю, влада просто шукає цапів-відбувайлів» [Архівовано 17 травня 2022 у Wayback Machine.], Українська правда, перевірено 31 січня, 2014
- ↑ В беспорядках в Днепропетровске обвиняют Вилкула / УНІАН, 26.01.2014 | 21:42. Архів оригіналу за 2 вересня 2014. Процитовано 31 липня 2014.
- ↑ Вилкул и Удод отдали приказ милиции Днепропетровска разогнать Евромайдан. Десятки активистов ранены / Цензор.нет, 26.01.14 21:57
- ↑ Вилкул организовывал «титушек» в Днепропетровске? / Обозреватель, 26 января 2014, 21:15. Архів оригіналу за 3 вересня 2014. Процитовано 31 липня 2014.
- ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 21 січня 2018. Процитовано 21 січня 2018.
- ↑ Вілкул: свіжі рейтинги на виборах президента України 2019. РБК-Україна (рос.). Архів оригіналу за 2 березня 2019. Процитовано 1 березня 2019.
- ↑ Вілкула та Колеснікова відпустили на поруки. РБК-Україна (рос.). Архів оригіналу за 21 грудня 2019. Процитовано 17 вересня 2019.
- ↑ Вілкула і Дмитра Колєснікова відпустили на поруки. Лівий берег. Процитовано 21 червня 2022.
- ↑ Нардепы Парасюк и Вилкул подрались в здании телеканала "112 Украина". 112.ua. 22 вересня 2016. Архів оригіналу за 25 вересня 2016.
- ↑ Нардепи Парасюк і Вілкул побилися після ефіру. ukranews.com. Українські новини. 22 вересня 2016. Архів оригіналу за 26 вересня 2016.
- ↑ Вілкул про бійку: правда переможе, Парасюків ми не боїмося. ukranews.com. Українські новини. 23 вересня 2016. Архів оригіналу за 26 вересня 2016.
- ↑ Вілкул Олександр Юрійович — Біографія, Балотування, Фракції, Політична Агітація | ПолітХаб. www.chesno.org (укр.). Процитовано 19 червня 2022.
Посилання[ред. | ред. код]
![]() |
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Вілкул Олександр Юрійович |
![]() |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вілкул Олександр Юрійович |
- Вилкул, Александр Юрьевич [Архівовано 11 травня 2021 у Wayback Machine.] на сайті Генштабъ
|
|
|
|
- Народились 24 травня
- Народились 1974
- Випускники Криворізького національного університету
- Кавалери ордена «За заслуги» II ступеня
- Кавалери ордена «За заслуги» III ступеня
- Кавалери відзнаки «За заслуги перед містом» (Кривий Ріг)
- Заслужені працівники промисловості України
- Нагороджені почесною грамотою КМУ
- Уродженці Кривого Рогу
- Другий уряд Миколи Азарова
- Народні депутати України 8-го скликання
- Голови Дніпропетровської облдержадміністрації
- Кандидати в президенти України (2019)
- Віце-прем'єр-міністри України
- Депутати Дніпропетровської обласної ради
- Випускники Криворізького технічного університету
- Народні депутати України 5-го скликання
- Народні депутати України 6-го скликання
- Члени Партії регіонів
- Випускники Національної академії державного управління при Президентові України
- Фракція Опозиційного блоку у ВР України 8-го скликання
- Члени «Опозиційного блоку»
- Відмічені в українофобії