Вілкул Олександр Юрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олександр Юрійович Вілкул
Олександр Юрійович Вілкул

Час на посаді:
24 грудня 2012 — 27 лютого 2014
Президент   Віктор Янукович
Прем'єр-міністр   Микола Азаров
Наступник Олександр Сич

Час на посаді:
18 березня 2010 — 24 грудня 2012
Попередник Віктор Бондар
Наступник Дмитро Колєсніков

Народився 24 травня 1974(1974-05-24) (41 рік)
Кривий Ріг, Дніпропетровська область, Українська РСР, СРСР
Освіта Криворізький технічний університет (1996)
Політична партія Партія регіонів із 2003Опозиційний блок
Батько Юрій Вілкул
Дружина Олена Анатоліївна Вілкул
Діти Марія (2008)
Особистий підпис Вилкул подпись.jpg
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Заслужений працівник промисловості України
Почесна грамота Кабінету Міністрів України
Україна Народний депутат України
5-го скликання
Партія регіонів, № 59 у списку[1]
фракція ПР[1] 25.05.2006 23.11.2007
6-го скликання
Партія регіонів, № 59 у списку[2]
фракція ПР[2] 23.11.2007 16.04.2010
8-го скликання
Політична партія «Опозиційний блок», № 2 у списку[3]
фракція Опозиційний блок[3] 27.11.2014

Олекса́ндр Ю́рійович Ві́лкул (нар. 24 травня 1974, Кривий Ріг, Дніпропетровська область, Українська РСР, СРСР) — український політик.

Колишній член Партії регіонів; депутат Дніпропетровської облради (з листопада 2010); голова Дніпропетровської обласної організації Партії регіонів, нині — в Опозиційному блоці.

Син Юрія Вілкула — міського голови Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 24 травня 1974 (місто Кривий Ріг); дружина Олена Анатоліївна (1978) — домогосподарка; має дочку Марію.

Освіта[ред.ред. код]

Криворізький технічний університет (19911996), гірничій інженер, «Відкриті гірничі роботи»; аспірантура там же.

Кар'єра[ред.ред. код]

1997-1998 — начальник комерційно-фінансового управління, 19982001 — заступник генерального директора з комерційно-фінансових питань ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат».

2001-2002 — заступник президента з економіки та зовнішньоекономічних зв'язків ГО «Академія гірничих наук України».

2002-2003 — заступник голови правління з комерційних питань ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат».

З жовтня 2003 — в.о. голови правління, генеральний директор ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат».

2004-2006 — генеральний директор ВАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»; генеральний директор (за сумісництвом) ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (обидва входять до Метінвест Холдинг, контрольований компанією Ріната Ахметова Систем Кепітал Менеджмент).

З листопада 2005 — голова Криворізької міської організації Партії регіонів.

З 2006 — почесний директор гірничорудного дивізіону ВАТ «Метінвест Холдинг».

2006-2007 — Народний депутат України 5-го скликання від Партії регіонів, № 59 в списку. На час виборів: генеральний директор ВАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», член Партії регіонів. Член фракції Партії регіонів (з травня 2006). Заступник голови Комітету з питань промислової i регуляторної політики та підприємництва (з липня 2006).

2007-2010 — Народний депутат України 6-го скликання від Партії регіонів, № 76 в списку. На час виборів: народний депутат України, член Партії регіонів. Член фракції Партії регіонів (з листопада 2007). Заступник голови Комітету з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва (з грудня 2007). Склав депутатські повноваження 16 квітня 2010.

18 березня 2010 — 24 грудня 2012 — голова Дніпропетровської облдержадміністрації.

24 грудня 2012 — 28 січня 2014 — віце-прем'єр-міністр України.

З 28 січня 2014 р. — виконуючий обов'язки віце-прем'єр-міністра України.[4]

Народний депутат України 8-го скликання з 27 листопада 2014 року. Обраний від партії «Опозиційний блок» (№ 2). Член Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції.

Заслужений працівник промисловості України (серпень 2005). Почесна грамота Кабінету Міністрів України (2004). Орден «За заслуги» III (червень 2008), II ступенів (серпень 2011).

Критика[ред.ред. код]

Під час Євромайдану дніпропетровські бізнесмени Геннадій Корбан і Борис Філатов, яким належить торговий центр «Пасаж» в Дніпропетровську, змушені були виїхати з країни через тиск. Вони прямо звинуватили Вілкула у їх переслідуванні.[5][6]

Активісти Євромайдану звинувачували Вілкула в організації «тітушок» для боротьби з демонстрантами на підтримку Євромайдану в Дніпропетровську 26 січня 2014 року[7][8][9].

Також, Вілкулу ставлять в провину надмірну схильність до самопіару[10].

Під час місцевих виборів 2015 року звинувачувався у підкупу виборців.[11][12][13][14]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Народний депутат України V скликання Вілкул Олександр Юрійович. ВРУ. Процитовано 18.10.2014. 
  2. а б Народний депутат України VI скликання Вілкул Олександр Юрійович. ВРУ. Процитовано 18.10.2014. 
  3. а б Народний депутат України VIII скликання Вілкул Олександр Юрійович. ВРУ. Процитовано 05.01.2016. 
  4. Про відставку Прем'єр-міністра України та Кабінету Міністрів України
  5. За трансляцію «5 каналу» бізнесменам довелося виїхати з України, Українська правда, перевірено 29 січня, 2014
  6. Утікач Корбан: «Я думаю, влада просто шукає цапів-відбувайлів», Українська правда, перевірено 31 січня, 2014
  7. В беспорядках в Днепропетровске обвиняют Вилкула / УНІАН, 26.01.2014 | 21:42
  8. Вилкул и Удод отдали приказ милиции Днепропетровска разогнать Евромайдан. Десятки активистов ранены / Цензор.нет, 26.01.14 21:57
  9. Вилкул организовывал «титушек» в Днепропетровске? / Обозреватель, 26 января 2014, 21:15
  10. Черніков А. Александр Вилкул запутался в собственном пиаре / УП-Блоги, 21 серпня 2013, 14:12
  11. У Дніпропетровську та Кривому Розі підкуп виборців став масовим – КВУ
  12. Філатов оприлюднив докази підкупу 5000 виборців в Дніпропетровську, тсн, 10 листопада 2015
  13. Представники Олександра Вілкула скуповують голоси дніпропетровців на дому, Дніпроград, 10 листопада 2015
  14. Андрій Денисенко: У схемі підкупу виборців Вілкулом у Дніпропетровську – російський слід, 12 листопада 2015

Посилання[ред.ред. код]