Вілкул Олександр Юрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вілкул.
Олександр Юрійович Вілкул
Олександр Юрійович Вілкул
Віце-прем'єр-міністр України
24 грудня 2012 — 27 лютого 2014
Президент Віктор Янукович
Прем'єр-міністр Микола Азаров
Наступник Олександр Сич
Голова Дніпропетровської облдержадміністрації
18 березня 2010 — 24 грудня 2012
Попередник Віктор Бондар
Наступник Дмитро Колєсніков
Народився 24 травня 1974(1974-05-24) (46 років)
Кривий Ріг, Дніпропетровська область, Українська РСР, СРСР, нині Україна
Відомий як політик
Країна СРСР і Україна
Освіта Криворізький технічний університет (1996)
Політична партія Партія регіонів із 2003 → Опозиційний блок
Батько Юрій Вілкул
У шлюбі з Олена Анатоліївна Вілкул
Діти Марія (2008)
Релігія православ'я
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Заслужений працівник промисловості України
Почесна грамота Кабінету Міністрів України
Підпис Вилкул подпись.jpg
vilkul.ua
Олександр Юрійович Вілкул на сайті Верховної Ради
Wikiquote-logo.svgВисловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg

Медіафайли у Вікісховищі
Україна Народний депутат України
5-го скликання
Партія регіонів, № 59 у списку[1]
фракція ПР[1] 25.05.2006 — 23.11.2007
6-го скликання
Партія регіонів, № 59 у списку[2]
фракція ПР[2] 23.11.2007 — 16.04.2010
8-го скликання
Політична партія «Опозиційний блок», № 2 у списку[3]
фракція Опозиційний блок[3] 27.11.2014 — 29.08.2019

Олекса́ндр Ю́рійович Ві́лкул (нар. 24 травня 1974, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область) — український політик, член партії Опозиційний блок (в минулому Партія регіонів).

Колишній член Партії регіонів; депутат Дніпропетровської облради (з листопада 2010); голова Дніпропетровської обласної організації Партії регіонів, нині — в Опозиційному блоці. Син Юрія Вілкула, міського голови Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 24 травня 1974 року в Кривому Розі, Дніпропетровська область, нині Україна (колишня Українська РСР). Дружина Олена Анатоліївна (1978) — домогосподарка; має дочку Марію. Народився в сім'ї заступника голови профспілкового комітету Криворізького гірничорудного інституту Вілкул Юрій Григорович уродженця УРСР СРСР та домогосподарки, уродженки Краснодарського краю РРФСР СРСР.

Освіта[ред. | ред. код]

Криворізький технічний університет (1991–1996), гірничий інженер, «Відкриті гірничі роботи»; аспірантура там же.

Кар'єра[ред. | ред. код]

1991–1996 — як студент Криворізький технічний університет проходив виробничу практику помічником машиніста екскаватора ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат».

1997–1998 — начальник комерційно-фінансового управління, 1998–2001 — заступник генерального директора з комерційно-фінансових питань ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат».

2001–2002 — заступник президента з економіки та зовнішньоекономічних зв'язків ГО «Академія гірничих наук України».

2002–2003 — заступник голови правління з комерційних питань ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат».

З жовтня 2003 — в.о. голови правління, генеральний директор ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат». Незважаючи на це, 30 жовтня 2018 року в інтерв'ю заявив, що 2004 року працював у кар'єрі[джерело?].

2004–2006 — генеральний директор ВАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»; генеральний директор (за сумісництвом) ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (обидва входять до Метінвест Холдинг, контрольований компанією Ріната Ахметова Систем Кепітал Менеджмент).

З листопада 2005 — голова Криворізької міської організації Партії регіонів.

З 2006 — почесний директор гірничорудного дивізіону ВАТ «Метінвест Холдинг».

2006–2007 — Народний депутат України 5-го скликання від Партії регіонів, № 59 в списку. На час виборів: генеральний директор ВАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», член Партії регіонів. Член фракції Партії регіонів (з травня 2006). Заступник голови Комітету з питань промислової i регуляторної політики та підприємництва (з липня 2006).

2007–2010 — Народний депутат України 6-го скликання від Партії регіонів, № 76 в списку. На час виборів: народний депутат України, член Партії регіонів. Член фракції Партії регіонів (з листопада 2007). Заступник голови Комітету з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва (з грудня 2007). Склав депутатські повноваження 16 квітня 2010.

18 березня 2010 — 24 грудня 2012 — голова Дніпропетровської облдержадміністрації.

24 грудня 2012 — 28 січня 2014 — віце-прем'єр-міністр України.

З 28 січня 2014 р. — виконувач обов'язків віце-прем'єр-міністра України.[4]

Народний депутат України 8-го скликання з 27 листопада 2014 року. Обраний від партії «Опозиційний блок» (№ 2). Член Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції.

Заслужений працівник промисловості України (серпень 2005). Почесна грамота Кабінету Міністрів України (2004). Орден «За заслуги» III (червень 2008), II ступенів (серпень 2011).

Критика[ред. | ред. код]

Під час Євромайдану дніпропетровські бізнесмени Геннадій Корбан і Борис Філатов, яким належить торговий центр «Пасаж» у Дніпрі, змушені були виїхати з країни через тиск. Вони прямо звинуватили Вілкула у своєму переслідуванні.[5][6]

У Верховній раді, 2015

Активісти Євромайдану звинувачували Вілкула в організації «тітушок» для боротьби з демонстрантами на підтримку Євромайдану в Дніпропетровську 26 січня 2014 року[7][8][9].

Також Вілкулу ставлять у провину надмірну схильність до самопіару[10].

Під час місцевих виборів 2015 року звинувачувався у підкупу виборців.[11][12][13][14]

18 січня 2018 року був одним із 36 депутатів, що голосували проти Закону про визнання українського сувернітету над окупованими територіями Донецької та Луганської областей.[15]

У червні 2018 року детективи НАБУ відкрили справу проти Олександра Вілкула за підозрою в можливому декларуванні недостовірної інформації. У вересні 2018 року генпрокурор Юрій Луценко вніс до Верховної ради України подання на нардепа Олександра Вілкула, втім Рада відмовилася знімати депутатську недоторканність. У жовтні 2018 Луценко заявляв, що Вілкул під час керівництва Дніпропетровською ОДА незаконно передав в оренду кілька земельних ділянок, чим завдав державі збитків на 5 млн гривень.[16]

6 вересня 2019 року Вілкула було заарештовано разом із Дмитром Колєсніковим, проте вже 17 вересня відпущено, їх обох взяв на поруки нардеп Дмитро Шпенов[17].

Напад депутата Парасюка[ред. | ред. код]

22 вересня 2016 року депутат ВРУ Парасюк влаштував бійку з Олександром Вілкулом, після чого пошкодив машину останнього. Бійка сталась після ефіру «Вечірнього прайму» в будівлі телеканалу «112 Україна».[18] Після ефіру Парасюк дочекався під студією свого опонента і завдав удару по голові Вілкулу. Під час бійки Парасюк отримав кілька ударів у відповідь в обличчя від Вілкула. Депутатів розняла охорона. Пізніше Парасюк пошкодив автомобіль Вілкула, який перебував на парковці телеканалу, і влаштував словесну перепалку з водієм автомобіля.[19][20]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Народний депутат України V скликання Вілкул Олександр Юрійович. ВРУ. Процитовано 18.10.2014. 
  2. ↑ а б Народний депутат України VI скликання Вілкул Олександр Юрійович. ВРУ. Процитовано 18.10.2014. 
  3. ↑ а б Народний депутат України VIII скликання Вілкул Олександр Юрійович. ВРУ. Процитовано 05.01.2016. 
  4. ↑ Про відставку Прем'єр-міністра України та Кабінету Міністрів України. Архів оригіналу за 9 грудень 2014. Процитовано 9 грудень 2014. 
  5. ↑ За трансляцію «5 каналу» бізнесменам довелося виїхати з України, Українська правда, перевірено 29 січня, 2014
  6. ↑ Утікач Корбан: «Я думаю, влада просто шукає цапів-відбувайлів», Українська правда, перевірено 31 січня, 2014
  7. ↑ В беспорядках в Днепропетровске обвиняют Вилкула / УНІАН, 26.01.2014 | 21:42
  8. ↑ Вилкул и Удод отдали приказ милиции Днепропетровска разогнать Евромайдан. Десятки активистов ранены / Цензор.нет, 26.01.14 21:57
  9. ↑ Вилкул организовывал «титушек» в Днепропетровске? / Обозреватель, 26 января 2014, 21:15
  10. ↑ Черніков А. Александр Вилкул запутался в собственном пиаре / УП-Блоги, 21 серпня 2013, 14:12
  11. ↑ У Дніпропетровську та Кривому Розі підкуп виборців став масовим — КВУ. Архів оригіналу за 8 грудень 2015. Процитовано 30 листопад 2015. 
  12. ↑ Філатов оприлюднив докази підкупу 5000 виборців в Дніпропетровську, тсн, 10 листопада 2015
  13. ↑ Представники Олександра Вілкула скуповують голоси дніпропетровців на дому, Дніпроград, 10 листопада 2015
  14. ↑ Андрій Денисенко: У схемі підкупу виборців Вілкулом у Дніпропетровську — російський слід, 12 листопада 2015
  15. ↑ Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 2018-01-21. Процитовано 2018-01-21. 
  16. ↑ Вілкул: свіжі рейтинги на виборах президента України 2019. РБК-Украина (ru). Процитовано 2019-03-01. 
  17. ↑ Вілкула та Колеснікова відпустили на поруки. РБК-Украина (ru). Процитовано 2019-09-17. 
  18. ↑ Нардепы Парасюк и Вилкул подрались в здании телеканала "112 Украина". 112.ua. 2016-09-22. 
  19. ↑ Нардепи Парасюк і Вілкул побилися після ефіру. ukranews.com. Українські новини. 2016-09-22. 
  20. ↑ Вілкул про бійку: правда переможе, Парасюків ми не боїмося. ukranews.com. Українські новини. 2016-09-23. 

Посилання[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Вілкул Олександр Юрійович
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Вілкул Олександр Юрійович
Прем'єр-міністр України
Микола Азаров (до 28 січня 2014)
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg
Перший віце-прем'єр-міністр
Віце-прем'єр-міністри
Міністри
Колишні члени Уряду
Перші секретарі
Дніпропетровського
обласного комітету КПУ
Middle Coat of Arms of Dnipropetrovsk Oblast.svg
Голови Дніпропетровського
обласного виконавчого комітету
Голови Дніпропетровської
обласної ради
Голови Дніпропетровської
обласної державної адміністрації
Кандидати на посаду Президента України 2019
Зняли кандидатури
Фото, відео та аудіо
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вілкул_Олександр_Юрійович&oldid=31601612