Вілкул Олександр Юрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Юрійович Вілкул
Олександр Юрійович Вілкул
Начальник військової адміністрації Кривого Рогу
Нині на посаді
На посаді з 26 лютого 2022
Голова Дніпропетровської облдержадміністрації
18 березня 2010 — 24 грудня 2012
Попередник Віктор Бондар
Наступник Дмитро Колєсніков
Віце-прем'єр-міністр України
24 грудня 2012 — 27 лютого 2014
Президент Віктор Янукович
Прем'єр-міністр Микола Азаров
Наступник Олександр Сич
Народився 24 травня 1974(1974-05-24) (47 років)
Кривий Ріг, Дніпропетровська область, Українська РСР
Відомий як політик
Країна СРСР і Україна
Освіта Криворізький технічний університет (1996)
Alma mater Криворізький технічний університет (1996)
Політична партія Блок Вілкула Українська перспектива
Опозиційний блок
Партія регіонів (2003-2014)
Батько Юрій Вілкул
У шлюбі з Олена Анатоліївна Вілкул
Діти Марія (2008)
Релігія православ'я
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Заслужений працівник промисловості України
Почесна грамота Кабінету Міністрів України
Підпис Вилкул подпись.jpg
vilkul.ua
Олександр Юрійович Вілкул на сайті Верховної Ради
Україна Народний депутат України
V скл.
Партія регіонів, № 59 у списку[1]
фракція ПР[1] 25.05.2006 23.11.2007
VI скл.
Партія регіонів, № 59 у списку[2]
фракція ПР[2] 23.11.2007 16.04.2010
VIII скл.
Опозиційний блок, № 2 у списку[3]
фракція Опозиційний блок[3] 27.11.2014 29.08.2019

Олекса́ндр Ю́рійович Ві́лкул (нар. 24 травня 1974, Кривий Ріг, Дніпропетровська область, УРСР) — український проросійський[4] політик, член проросійської партії Опозиційний блок (у минулому Партія регіонів). Керівник військової адміністрації Кривого Рогу з 26 лютого 2022 року [5]. Керівник партії «Блок Вілкула»[6].

Колишній член проросійських партій Опозиційний блок, Партії регіонів; депутат Дніпропетровської облради (з листопада 2010); голова Дніпропетровської обласної організації Партії регіонів, нині — в Опозиційному блоці. Син Юрія Вілкула, в.о. мера Кривого Рогу, голова військової адміністрації Кривого Рогу.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 24 травня 1974 року в Кривому Розі, Дніпропетровська область. Дружина Олена Анатоліївна (1978) — домогосподарка; має дочку Марію. Народився в сім'ї заступника голови профспілкового комітету Криворізького гірничорудного інституту Юрія Вілкула, уродженця УРСР та домогосподарки, уродженки Краснодарського краю РРФСР.

Освіта[ред. | ред. код]

Криворізький технічний університет (1991—1996), гірничий інженер, «Відкриті гірничі роботи»; аспірантура там же.

Кар'єра[ред. | ред. код]

1991—1996 — як студент Криворізький технічний університет проходив виробничу практику помічником машиніста екскаватора ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат».

1997—1998 — начальник комерційно-фінансового управління, 1998—2001 — заступник генерального директора з комерційно-фінансових питань ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат».

2001—2002 — заступник президента з економіки та зовнішньоекономічних зв'язків ГО «Академія гірничих наук України».

2002—2003 — заступник голови правління з комерційних питань ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат».

З жовтня 2003 — в.о. голови правління, генеральний директор ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат». Незважаючи на це, 30 жовтня 2018 року в інтерв'ю заявив, що 2004 року працював у кар'єрі[джерело?].

2004—2006 — генеральний директор ВАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»; генеральний директор (за сумісництвом) ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (обидва входять до Метінвест Холдинг, контрольований компанією Ріната Ахметова Систем Кепітал Менеджмент).

З листопада 2005 — голова Криворізької міської організації Партії регіонів.

З 2006 — почесний директор гірничорудного дивізіону ВАТ «Метінвест Холдинг».

2006—2007 — Народний депутат України 5-го скликання від Партії регіонів, № 59 в списку. На час виборів: генеральний директор ВАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», член Партії регіонів. Член фракції Партії регіонів (з травня 2006). Заступник голови Комітету з питань промислової i регуляторної політики та підприємництва (з липня 2006).

2007—2010 — Народний депутат України 6-го скликання від Партії регіонів, № 76 в списку. На час виборів: народний депутат України, член Партії регіонів. Член фракції Партії регіонів (з листопада 2007). Заступник голови Комітету з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва (з грудня 2007). Склав депутатські повноваження 16 квітня 2010.

18 березня 2010 — 24 грудня 2012 — голова Дніпропетровської ОДА.

24 грудня 2012 — 28 січня 2014 — віце-прем'єр-міністр України.

З 28 січня 2014 р. — виконувач обов'язків віце-прем'єр-міністра України.[7]

Народний депутат України 8-го скликання з 27 листопада 2014 року. Обраний від партії «Опозиційний блок» (№ 2). Член Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції.

Заслужений працівник промисловості України (серпень 2005). Почесна грамота Кабінету Міністрів України (2004). Орден «За заслуги» III (червень 2008), II ступенів (серпень 2011).

Критика[ред. | ред. код]

Під час Євромайдану дніпропетровські бізнесмени Геннадій Корбан і Борис Філатов, яким належить торговий центр «Пасаж» у Дніпрі, змушені були виїхати з країни через тиск. Вони прямо звинуватили Вілкула у своєму переслідуванні.[8][9]

У Верховній раді, 2015

Активісти Євромайдану звинувачували Вілкула в організації «тітушок» для боротьби з демонстрантами на підтримку Євромайдану в Дніпрі 26 січня 2014 року[10][11][12].

18 січня 2018 року був одним із 36 депутатів, що голосували проти Закону про визнання українського сувернітету над окупованими територіями Донецької та Луганської областей.[13]

Під час місцевих виборів 2015 року звинувачувався у підкупу виборців.[14][15][16][17]

У червні 2018 року детективи НАБУ відкрили справу проти Олександра Вілкула за підозрою в можливому декларуванні недостовірної інформації. У вересні 2018 року генпрокурор Юрій Луценко вніс до Верховної ради України подання на нардепа Олександра Вілкула, втім Рада відмовилася знімати депутатську недоторканність. У жовтні 2018 Луценко заявляв, що Вілкул під час керівництва Дніпропетровською ОДА незаконно передав в оренду кілька земельних ділянок, чим завдав державі збитків на 5 млн гривень.[18]

6 вересня 2019 року Вілкула було заарештовано разом із Дмитром Колєсніковим, проте вже 17 вересня відпущено, їх обох взяв на поруки нардеп Дмитро Шпенов[19].

Напад депутата Парасюка[ред. | ред. код]

Квітень 2022 року

22 вересня 2016 року депутат ВРУ Парасюк влаштував бійку з Вілкулом, після чого пошкодив машину останнього. Бійка сталась після ефіру «Вечірнього прайму» в будівлі телеканалу 112.[20] Після етеру Парасюк дочекався під студією свого опонента і завдав удару по голові Вілкулу.

Під час бійки Парасюк отримав кілька ударів у відповідь в обличчя від Вілкула. Депутатів розняла охорона. Пізніше Парасюк пошкодив автомобіль Вілкула, який перебував на парковці телеканалу, і влаштував словесну перепалку з водієм автомобіля.[21][22]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Народний депутат України V скликання Вілкул Олександр Юрійович. ВРУ. Процитовано 18.10.2014. [недоступне посилання]
  2. а б Народний депутат України VI скликання Вілкул Олександр Юрійович. ВРУ. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 18.10.2014. 
  3. а б Народний депутат України VIII скликання Вілкул Олександр Юрійович. ВРУ. Процитовано 05.01.2016. 
  4. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 21 січня 2018. Процитовано 21 січня 2018. 
  5. Олександр Вілкул призначений начальником військової адміністрації Кривого Рогу - розпорядження обласної військової адміністрації | Офіційний вебсайт Криворізької міської ради та її виконавчого комітету. kr.gov.ua (ua). Процитовано 27 квітня 2022. 
  6. Блок Вилкула "Украинская перспектива" намерен участвовать в местных выборах в Днепропетровской области. Интерфакс-Украина (рос.). Процитовано 27 квітня 2022. 
  7. Про відставку Прем'єр-міністра України та Кабінету Міністрів України. Архів оригіналу за 9 грудня 2014. Процитовано 9 грудня 2014. 
  8. За трансляцію «5 каналу» бізнесменам довелося виїхати з України, Українська правда, перевірено 29 січня, 2014
  9. Утікач Корбан: «Я думаю, влада просто шукає цапів-відбувайлів», Українська правда, перевірено 31 січня, 2014
  10. В беспорядках в Днепропетровске обвиняют Вилкула / УНІАН, 26.01.2014 | 21:42
  11. Вилкул и Удод отдали приказ милиции Днепропетровска разогнать Евромайдан. Десятки активистов ранены / Цензор.нет, 26.01.14 21:57
  12. Вилкул организовывал «титушек» в Днепропетровске? / Обозреватель, 26 января 2014, 21:15
  13. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 21 січня 2018. Процитовано 21 січня 2018. 
  14. У Дніпропетровську та Кривому Розі підкуп виборців став масовим — КВУ. Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 30 листопада 2015. 
  15. Філатов оприлюднив докази підкупу 5000 виборців в Дніпропетровську, тсн, 10 листопада 2015
  16. Представники Олександра Вілкула скуповують голоси дніпропетровців на дому, Дніпроград, 10 листопада 2015
  17. Андрій Денисенко: У схемі підкупу виборців Вілкулом у Дніпропетровську — російський слід, 12 листопада 2015
  18. Вілкул: свіжі рейтинги на виборах президента України 2019. РБК-Україна (рос.). Процитовано 1 березня 2019. 
  19. Вілкула та Колеснікова відпустили на поруки. РБК-Україна (рос.). Процитовано 17 вересня 2019. 
  20. Нардепы Парасюк и Вилкул подрались в здании телеканала "112 Украина". 112.ua. 22 вересня 2016. Архів оригіналу за 25 вересня 2016. 
  21. Нардепи Парасюк і Вілкул побилися після ефіру. ukranews.com. Українські новини. 22 вересня 2016. 
  22. Вілкул про бійку: правда переможе, Парасюків ми не боїмося. ukranews.com. Українські новини. 23 вересня 2016. 

Посилання[ред. | ред. код]