Вілкул Олександр Юрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Юрійович Вілкул
Олександр Юрійович Вілкул
Віце-прем'єр-міністр України
24 грудня 2012 — 27 лютого 2014
Президент Віктор Янукович
Прем'єр-міністр Микола Азаров
Наступник Олександр Сич
Голова Дніпропетровської облдержадміністрації
18 березня 2010 — 24 грудня 2012
Попередник Віктор Бондар
Наступник Дмитро Колєсніков
Народився 24 травня 1974(1974-05-24) (46 років)
Кривий Ріг, Дніпропетровська область, Українська РСР, СРСР, нині Україна
Відомий як політик
Країна СРСР і Україна
Освіта Криворізький технічний університет (1996)
Політична партія Партія регіонів із 2003Опозиційний блок
Батько Юрій Вілкул
У шлюбі з Олена Анатоліївна Вілкул
Діти Марія (2008)
Релігія православ'я
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» І ступеня
Заслужений працівник промисловості України
Почесна грамота Кабінету Міністрів України
Підпис Вилкул подпись.jpg
vilkul.ua
Олександр Юрійович Вілкул на сайті Верховної Ради
Україна Народний депутат України
5-го скликання
Партія регіонів, № 59 у списку[1]
фракція ПР[1] 25.05.2006 23.11.2007
6-го скликання
Партія регіонів, № 59 у списку[2]
фракція ПР[2] 23.11.2007 16.04.2010
8-го скликання
Політична партія «Опозиційний блок», № 2 у списку[3]
фракція Опозиційний блок[3] 27.11.2014 29.08.2019

Олекса́ндр Ю́рійович Ві́лкул (нар. 24 травня 1974, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область) — український політик, член партії Опозиційний блок (в минулому Партія регіонів).

Колишній член Партії регіонів; депутат Дніпропетровської облради (з листопада 2010); голова Дніпропетровської обласної організації Партії регіонів, нині — в Опозиційному блоці. Син Юрія Вілкула, міського голови Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 24 травня 1974 року в Кривому Розі, Дніпропетровська область, нині Україна (колишня Українська РСР). Дружина Олена Анатоліївна (1978) — домогосподарка; має дочку Марію. Народився в сім'ї заступника голови профспілкового комітету Криворізького гірничорудного інституту Вілкул Юрій Григорович уродженця УРСР СРСР та домогосподарки, уродженки Краснодарського краю РРФСР СРСР.

Освіта[ред. | ред. код]

Криворізький технічний університет (19911996), гірничий інженер, «Відкриті гірничі роботи»; аспірантура там же.

Кар'єра[ред. | ред. код]

19911996 — як студент Криворізький технічний університет проходив виробничу практику помічником машиніста екскаватора ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат».

19971998 — начальник комерційно-фінансового управління, 19982001 — заступник генерального директора з комерційно-фінансових питань ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат».

20012002 — заступник президента з економіки та зовнішньоекономічних зв'язків ГО «Академія гірничих наук України».

20022003 — заступник голови правління з комерційних питань ВАТ «Південний гірничо-збагачувальний комбінат».

З жовтня 2003 — в.о. голови правління, генеральний директор ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат». Незважаючи на це, 30 жовтня 2018 року в інтерв'ю заявив, що 2004 року працював у кар'єрі[джерело?].

20042006 — генеральний директор ВАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»; генеральний директор (за сумісництвом) ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (обидва входять до Метінвест Холдинг, контрольований компанією Ріната Ахметова Систем Кепітал Менеджмент).

З листопада 2005 — голова Криворізької міської організації Партії регіонів.

З 2006 — почесний директор гірничорудного дивізіону ВАТ «Метінвест Холдинг».

20062007 — Народний депутат України 5-го скликання від Партії регіонів, № 59 в списку. На час виборів: генеральний директор ВАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», член Партії регіонів. Член фракції Партії регіонів (з травня 2006). Заступник голови Комітету з питань промислової i регуляторної політики та підприємництва (з липня 2006).

20072010 — Народний депутат України 6-го скликання від Партії регіонів, № 76 в списку. На час виборів: народний депутат України, член Партії регіонів. Член фракції Партії регіонів (з листопада 2007). Заступник голови Комітету з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва (з грудня 2007). Склав депутатські повноваження 16 квітня 2010.

18 березня 2010 — 24 грудня 2012 — голова Дніпропетровської облдержадміністрації.

24 грудня 2012 — 28 січня 2014 — віце-прем'єр-міністр України.

З 28 січня 2014 р. — виконувач обов'язків віце-прем'єр-міністра України.[4]

Народний депутат України 8-го скликання з 27 листопада 2014 року. Обраний від партії «Опозиційний блок» (№ 2). Член Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції.

Заслужений працівник промисловості України (серпень 2005). Почесна грамота Кабінету Міністрів України (2004). Орден «За заслуги» III (червень 2008), II ступенів (серпень 2011).

Критика[ред. | ред. код]

Під час Євромайдану дніпропетровські бізнесмени Геннадій Корбан і Борис Філатов, яким належить торговий центр «Пасаж» у Дніпрі, змушені були виїхати з країни через тиск. Вони прямо звинуватили Вілкула у своєму переслідуванні.[5][6]

У Верховній раді, 2015

Активісти Євромайдану звинувачували Вілкула в організації «тітушок» для боротьби з демонстрантами на підтримку Євромайдану в Дніпропетровську 26 січня 2014 року[7][8][9].

Також Вілкулу ставлять у провину надмірну схильність до самопіару[10].

Під час місцевих виборів 2015 року звинувачувався у підкупу виборців.[11][12][13][14]

18 січня 2018 року був одним із 36 депутатів, що голосували проти Закону про визнання українського сувернітету над окупованими територіями Донецької та Луганської областей.[15]

У червні 2018 року детективи НАБУ відкрили справу проти Олександра Вілкула за підозрою в можливому декларуванні недостовірної інформації. У вересні 2018 року генпрокурор Юрій Луценко вніс до Верховної ради України подання на нардепа Олександра Вілкула, втім Рада відмовилася знімати депутатську недоторканність. У жовтні 2018 Луценко заявляв, що Вілкул під час керівництва Дніпропетровською ОДА незаконно передав в оренду кілька земельних ділянок, чим завдав державі збитків на 5 млн гривень.[16]

6 вересня 2019 року Вілкула було заарештовано разом із Дмитром Колєсніковим, проте вже 17 вересня відпущено, їх обох взяв на поруки нардеп Дмитро Шпенов[17].

Напад депутата Парасюка[ред. | ред. код]

22 вересня 2016 року депутат ВРУ Парасюк влаштував бійку з Олександром Вілкулом, після чого пошкодив машину останнього. Бійка сталась після ефіру «Вечірнього прайму» в будівлі телеканалу «112 Україна».[18] Після ефіру Парасюк дочекався під студією свого опонента і завдав удару по голові Вілкулу. Під час бійки Парасюк отримав кілька ударів у відповідь в обличчя від Вілкула. Депутатів розняла охорона. Пізніше Парасюк пошкодив автомобіль Вілкула, який перебував на парковці телеканалу, і влаштував словесну перепалку з водієм автомобіля.[19][20]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Народний депутат України V скликання Вілкул Олександр Юрійович. ВРУ. Процитовано 18.10.2014. 
  2. а б Народний депутат України VI скликання Вілкул Олександр Юрійович. ВРУ. Процитовано 18.10.2014. 
  3. а б Народний депутат України VIII скликання Вілкул Олександр Юрійович. ВРУ. Процитовано 05.01.2016. 
  4. Про відставку Прем'єр-міністра України та Кабінету Міністрів України. Архів оригіналу за 9 грудень 2014. Процитовано 9 грудень 2014. 
  5. За трансляцію «5 каналу» бізнесменам довелося виїхати з України, Українська правда, перевірено 29 січня, 2014
  6. Утікач Корбан: «Я думаю, влада просто шукає цапів-відбувайлів», Українська правда, перевірено 31 січня, 2014
  7. В беспорядках в Днепропетровске обвиняют Вилкула / УНІАН, 26.01.2014 | 21:42
  8. Вилкул и Удод отдали приказ милиции Днепропетровска разогнать Евромайдан. Десятки активистов ранены / Цензор.нет, 26.01.14 21:57
  9. Вилкул организовывал «титушек» в Днепропетровске? / Обозреватель, 26 января 2014, 21:15
  10. Черніков А. Александр Вилкул запутался в собственном пиаре / УП-Блоги, 21 серпня 2013, 14:12
  11. У Дніпропетровську та Кривому Розі підкуп виборців став масовим — КВУ. Архів оригіналу за 8 грудень 2015. Процитовано 30 листопад 2015. 
  12. Філатов оприлюднив докази підкупу 5000 виборців в Дніпропетровську, тсн, 10 листопада 2015
  13. Представники Олександра Вілкула скуповують голоси дніпропетровців на дому, Дніпроград, 10 листопада 2015
  14. Андрій Денисенко: У схемі підкупу виборців Вілкулом у Дніпропетровську — російський слід, 12 листопада 2015
  15. Офіційний портал Верховної Ради України. w1.c1.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 2018-01-21. Процитовано 2018-01-21. 
  16. Вілкул: свіжі рейтинги на виборах президента України 2019. РБК-Украина (ru). Процитовано 2019-03-01. 
  17. Вілкула та Колеснікова відпустили на поруки. РБК-Украина (ru). Процитовано 2019-09-17. 
  18. Нардепы Парасюк и Вилкул подрались в здании телеканала "112 Украина". 112.ua. 2016-09-22. 
  19. Нардепи Парасюк і Вілкул побилися після ефіру. ukranews.com. Українські новини. 2016-09-22. 
  20. Вілкул про бійку: правда переможе, Парасюків ми не боїмося. ukranews.com. Українські новини. 2016-09-23. 

Посилання[ред. | ред. код]