Вілла Свіягіна
| Вілла Свіягіна | |
|---|---|
|
| |
| 44°24′08″ пн. ш. 33°59′54″ сх. д. / 44.40222° пн. ш. 33.99833° сх. д.Координати: 44°24′08″ пн. ш. 33°59′54″ сх. д. / 44.40222° пн. ш. 33.99833° сх. д. | |
| Країна | Україна |
| Місто | Сімеїз, Крим |
| Тип | вілла |
| Тип будівлі | вілла |
| Стиль | неокласичний |
| Автор проєкту | Микола Краснов |
| Будівельник | Семенов Яків Павлович (ймовірно) |
| Перша згадка | 1910 рік |
| Початок будівництва | 1914 |
| Побудовано | 1916 |
  Вілла Свіягіна Вілла Свіягіна (Автономна Республіка Крим) | |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Вілла Свіягіна — вілла початку XX століття в стилі раннього неокласицизму, пам'ятка архітектури в кримському містечку Сімеїз.
Історія[ред. | ред. код]
Історія вілли Свіягіна тісно пов'язана із життям її власників, розбудовою курортної зони в Сімеїзі (з середини ХХ століття) та історією містечка в минулому столітті. Мешканці селища і приїжджі вважають її місцевою пам'яткою історії та архітектури[1].
Передісторія[ред. | ред. код]
У Російській імперії було заведено, що вельможі, особливо царі, жалували своїм підлеглим чималі наділи землі, зазвичай, з народом, що там жив. Найбільше такій вислузі раділи військові, адже після кожної вдалої військової кампанії імперія обростала землями, які й розподілялися між загарбниками. Так на кримські землі й прийшли землевласниками: російські графи, царські німці-вислужники та поселенці, кавказькі князі, купецькі роди та попи.
Саме так сталося і в Сімеїзі, після російсько-турецької війни (1768—1774 роки) більшість турків-османів з Кримського півострова подались в Османську імперію. Російська імператриця Катерина ІІ віддячувалася своїм підданим-військовим, наділивши сімеїзькими землями: князя Наришкіна, графа Потоцького, графа Мілютіна, князя Кочубея, графа Ревеліоті, графа Мордвинова[2]. Невдовзі на ці землі навідався російський промисловик і мільйонер Сергій Іванович Мальцев, йому сподобалось це місце й він вирішив збудувати тут курортну зону, витративши на це чимало зусиль. І вже в 1894 році, його діти управляли в Сімеїзі землею в 567 десятин, отримавши її у спадщину.
Брати Мальцеви (столичні придворні), не мали серйозних намірів на такий спадок і вирішили продати маєток, але на таку величезну ділянку не знайшлось покупців, тому брати додумались продавати його по частинам. Та перш ніж виставити ділянки на продаж, Мальцеви провели ландшафтні та геологічні дослідження, провівши водогін, каналізацію, мостили вулиці. І вже тоді, коли вони запропонували паї на дачі в селищі (поруч якого часто відпочивала царська родина), покупців знайшлось багато (до 1913 року з 167 ділянок залишилися непроданими тільки 78).
Розпродавши більшість землі, Мальцеви ще подарували містечку парк (успадкований від батька), адже брати отримали багато прибутків від земельної оборудки. Нові власники паїв були заможними, тому хизувалися, що можуть жити ближче до царської родини, а для більшої престижності ще й запросили для своїх вілл відомого архітектора Миколу Петровича Краснова, який спроектував Лівадійський палац. Отож, зовсім скоро, в селищі Сімеїз постав комплекс відпочинкових будинків, що відповідали естетиці російської палацової архітектури ХХ століття[3].
Закладка вілли[ред. | ред. код]
Для закладки своєї вілли Миколою Сергійовичем Свіягіним було придбано 1663 квадратних сажнів і запрошено Миколу Краснова, щоб той спроектував відпочинковий будинок дворянина і царського управлінця. Це були дві ділянки, 8 і 9, придбані в братів Мальцових, на початку ХХ століття, а от будову розпочали в 1913 році. Цікаво, що по сусідству знаходилася ділянка Василя Кузьменка, який був підручним Свіягіна і, ймовірно, саме він й запропонував статському раднику ідею з дачею на курорті Новий Сімеїз
Через кілька років, у підніжжі гори Кішка, постала модерна споруда, в якій усе літо і свята жила родина Свіягіна. Чимало місцевих власники користалися виниклою популярністю відпочинку в Криму, вілли Сімеїзу були заповнені, земля подорожчала в кілька разів, налагоджувалася інфраструктура та розвивалися міста, до Свіягіних навідувалися друзі та родичі і 10 кімнат було цілком достатньо для їх прийому. На відміну від більшості «курортників», Свіягін не здавав дачу під пансіон, це було їхнє родинне літнє гніздечко, для них та їх друзів, але всі їхні плани перекреслили революційні часи та громадянська війна в Росії.
Радянські часи[ред. | ред. код]
Після приходу в 1921 році більшовиків всі дачі і пансіонати були націоналізовані. Незаконно присвоївши майно багатіїв, комісари не могли ним усім управляти, тому ті будинки чи квартири де ще жили їхні власники (якщо не втекли за кордон) вони запропонували викупити (оскільки молода радянська влада потребувала фінансів, то таким чином поповнювала казну). Відомий царський урядник Свіягін, змушений був виїхати з країни разом з сім'єю, а їх власність була таки конфіскована. Поруч вілли більшовики управляли пансіонатом «Селям» (на перших порах залучивши до цього проекту сім'ю Лансере) тому ними було прийняте рішення про долучення маєтку Свіягіна до пансіонату. В часи Другої світової війни вілла не постраждала.
Після війни радянська влада поновила в містечку Сімеїз курорт і передала вілли пансіонату «Селям» («Великий Богдан», «Хризоліт», «Селям», дачу Свіягіна) під санаторій «Юність», де оздоровлювали і лікували дітей від туберкульозу. Щоби полегшити перебування хворих і персоналу, всі приміщення всередині були переплановані так, як це вимагалось для лікувального закладу і постійно проводили ремонтно-реставраційні роботи в його корпусах (колишніх сімеїзьких віллах). Згодом, жителі Сімеїзу та відпочиваючі перестали згадувати «Малий Богдан», адже найбільший корпус санаторію (яким була вілла Богданова), асоціативно, ними називався «Великий Богдан» через велику центральну будівлю. Популярність курорту принесло ефективне лікування діток, як наслідок санаторій нарекли «імені В. І. Леніна» і вважався другим «Артеком»[4].
Сучасність[ред. | ред. код]
Корпус № 5 санаторію «Юність» (колишня вілла вілла Свіягіна) знаходиться на захід від центру містечка Сімеїз, за адресою: вул. Радянська 39 (загальна для усього санаторію). Рішенням КО від 20 лютого 1990 року дача Свіягіна занесена у список архітектурних пам'яток місцевого значення[5]
На жаль, пам'ятка історії та архітектури належно не оцінена управителями лічниці: не проводилися ні капітальні ремонти, ні поточні, як наслідок споруда занепадала, як й інші вілли курорту Новий Сімеїз[6], ймовірно, це робилося навмисне[7], аби перепродати уже «приміщення без господаря» приїжджим багатіям чи владним персонам[8][9]. Після такої передачі території в експлуатації, місцеві журналісти таки з'ясували, що вілла приватизована, через невідомих осіб, російською корпорацією «Лукойл», подальша інформація про ній приховується.
Після захоплення Росією українських земель в 2014 році, російський уряд залишив в дії українські природоохоронні закони в анексованому Криму[10].
Власники садиби[ред. | ред. код]
За всю свою історію вілла «Великий Богдан» перебувала в приватній та державній власності:
- Свіягін Микола Сергійович (1856—1924) — спадковий дворянин, інженер-шляховик, видатний організатор будівництва залізниць у різних куточках Російської Імперії, знавець Далекого Сходу і Маньчжурії. Один із засновників Харбіна[11]. В 1920 році родина Миколи Свіягіна, на кораблі біженців з Криму, полишила свої маєтки (в Сімеїзі, Санкт-Петербурзі) і виїхала з більшовицької Росії до Італії. Звідти вони перебралися до Дубровнику, там і осіли. В 1924 році Микола Свіягін відгукнувся за запит російських емігрантів, яких було чимало в Харбіні, і подався до Китаю, де й помер того ж року.
(дачу в Сімеїзі і особняк в Петербурзі, разом зі своєю родиною відпливає на кораблі з Криму до Італії, а від туди в Дубровник. У 1924 році його запросили переїхати в Харбін. У Харбіні, одним із засновників якого він був, він продовжував працювати на (КСЗ) аж до своєї кончини.
- Сімеїзька селищна рада — в часи Радянського союзу вілла була націоналізована і стала державною власністю, де пізніше облаштували пансіонат для хворих на різні хвороби. Пансіонат носив назву «Селям», ймовірно через те, що ним опікувалися родина Лансере (які залишилися в Криму), до нього було долучено всі сусідні вілли разом із їхніми територіями. Ця лічниця проіснувала до початку 2-ї світової війни;
- Санаторій «Юність» — управляв віллою після Другої світової і колишня вілла стала головним корпусом протитуберкульозного закладу Міністерства охорони здоров'я України.
- Фірма «Дімекс» — маловідома фірма, якій вдалося орендувати природоохоронний об'єкт на тривалий термін, а пізніше, завдяки фіктивним оборудкам, взагалі приватизувати історичну віллу. Після тривалих журналістських розслідувань виявилося, що це підставна фірма, а кінцевий покупець — російська нафтова компанія-гігант «Лукойл».
Опис будівлі[ред. | ред. код]
Архітектурний ансамбль вілли (в стилі неокласицизму) задумав царський палацовий архітектор — Краснов Микола Петрович, а збудував Яків Семенов, відомий всьому Сімеїзу[12], і доволі оперативно з 1914 по 1916 роки, адже замовником був його керівник по відомству залізниць.
Двоповерхова вілла Свіягіна складалася з 10 кімнат, оздоблених під античну ретроспективу, а довкола дому висаджені декоративні рідкісні саджанці, які сформували внутрішній парковий двір.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Основні визначні пам'ятки Сімеїзу — це численні аристократичні вілли початку ХХ століття. І це не дивно, адже в кінці ХІХ — початку ХХ століть це місце вважалося одним з найпрестижніших курортів для вищого суспільства в Російській Імперії. Найбільш цінні пам'ятки архітектури в Сімеїзі — це вілли «Ксенія», «Мрія», «Диво». Але найбільший інтерес викликає саме «Ксенія», яка колись була візитною карткою селища. Архів оригіналу за 2 січня 2018. Процитовано 4 серпня 2015.
- ↑ Сімеїзькі землі поділили між собою: князь Наришкін, граф Потоцький, граф Мілютін, князь Кочубей, граф Ревеліоті, граф Мордвинов. У 1828 році заводчик і землевласник І. А. Мальцов в Сімеїзі купив 30 десятин землі у Ф. Д. Ревеліоті. Архів оригіналу за 31 грудня 2017. Процитовано 4 серпня 2015.
- ↑ «Новий Сімеїз, що займає західну частину маєтку, виник в 1903 році, продається ділянками, і розрісся в значне селище з 45 красивими дачами, розташованими правильним амфітеатром над „Дівою“ і „Ченцем“ — оригінальними скелями, мальовничо обмежуючими прекрасний пляж цього курорту» Г. Москвич «Путеводителе по Крыму» 1913 р. Архів оригіналу за 8 грудня 2017. Процитовано 4 серпня 2015.
- ↑ Цей лікувальний заклад вважався одним з найкращих на території СРСР, не дарма за комуністичної влади здравниця носила ім'я В. І. Леніна, а в народі санаторій вважали другим «Артеком», де проходили курс лікування від туберкульозу діти з усіх союзних республік без винятку. Архів оригіналу за 19 квітня 2018. Процитовано 4 серпня 2015.
- ↑ Пам'ятники архітектури місцевого значення АР Крим. Частина 3. Архів оригіналу за 9 грудня 2017. Процитовано 4 серпня 2015.
- ↑ Місцеві жителі селища Сімеїз у Криму розповіли подробиці обвалення балкона спального корпусу дитячого санаторію Юність, в результаті якого загинула десятирічна дівчинка 30 травня 2013 року. Архів оригіналу за 3 квітня 2015. Процитовано 4 серпня 2015.
- ↑ Також на території санаторію досі перебувають «ліві» будиночки, опечатані одразу після трагедії. Як зазначено у звіті Держфініспекції за результатами перевірки, будиночки належать ПП «Спецсервіс». Будиночки були встановлені за договором, підписаним колишнім головним лікарем «Юності» Слюсаренко в 2011 році, і налічують 33 ліжко-місця. Архів оригіналу за 20 липня 2018. Процитовано 4 серпня 2015.
- ↑ Дерибан дитячого спеціалізованого протитуберкульозного санаторію «Юність» розпочався ще за прем'єрства пана С. Куніцина в АРК та голови адміністрації президента України Л. Д. Кучми — В. Медведчука. Якраз в цей час, головлікар санаторію ім. В. І. Леніна нині «Юність» Володимир Куликов не приховуючись займався підприємницькою діяльністю на території дитячого протитуберкульозного санаторію, він дозволив своєму зятю відкрити нелегальне кафе в дитячому климатопавільйоні на пляжі, у якому продавали спиртні напої і т. д… В 2003 фірмі «Дімекс» були віддані в оренду деякі об'єкти санаторію, в тому числі унікальні кліматопавільойни на пляжі. Відданий і третій корпус — дача Свіягіна, який офіційно вважається пам'яткою архітектури і має відповідну охоронну грамоту, як культурну спадщину України. Архів оригіналу за 19 квітня 2018. Процитовано 4 серпня 2015.
- ↑ І знову чиновники продали олігархам те, що належить народу, а найголовніше хворим дітям! Дитячий санаторій «Юність» розірваний на шматки, а на санаторному пляжі уже котедж «Газпрому». Архів оригіналу за 5 квітня 2016. Процитовано 4 серпня 2015.
- ↑ Культурна спадщина Росії, Симеїз. Архів оригіналу за 8 травня 2019. Процитовано 4 серпня 2015.
- ↑ Спадковий дворянин, інженер-шляховик, мандрівник, письменник, статський радник, один з керівників будівництва КВЖД, засновник Харбіна. Автор книги «По Східній Маньчжурії». Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 6 серпня 2015.
- ↑ У 1906 році з ініціативи Я. П. Семенова була створена «Спільнота благоустрою селища», почесним членом якого він був. Всього до 1913 року за проектами (частина з них — у співавторстві з Н. П. Красновим) Якова Семенова були побудовані 18 з 38 дач Нового Сімеїзу, при цьому навряд чи в селищі в цей період було зведено хоч одну будівлю, до якої не мав би відношення «військовий інженер» Семенов. За свою роботу Яків Петрович отримав звання генерал-майора. Архів оригіналу за 26 липня 2020. Процитовано 7 червня 2022.
Посилання[ред. | ред. код]
- Вілла Свіягіна [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
- «Сімеїз. Край старовинних вілл» [Архівовано 6 вересня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
- Фото-галерея вілли Свіягіна [Архівовано 5 лютого 2015 у Wayback Machine.] (рос.)
Джерела[ред. | ред. код]
- «Памятники культуры и истории УССР». Наукова думка. —Киев. 1987.;
- Виноградов В. Е. «Романтизм в архитектурной среде Ялты». Ялтинский Orient: моногр. / В. Е. Виноградов.: «Фирма „Салта“ ЛТД». 2012. – 88 с.: 175 іл.;
- Петрова М. М. «Симеиз: путешествие по старым дачам». Путівник, «Сонат», 2006 р., 176 ст. ISBN 966-8111-65-6.
