Віллі Брандт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Віллі Брандт
нім. Willy Brandt
Віллі Брандт

Час на посаді:
21 жовтня 1969 — 7 травня 1974
ПопередникКурт Георг Кісінгер
НаступникГельмут Шмідт

Народився18 грудня 1913(1913-12-18)
Любек, Німецька імперія
Помер8 жовтня 1992(1992-10-08) (78 років)
Ункель, Рейнланд-Пфальц, Німеччина
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія миру (1971)
Кавалер Великого хреста ордена Пія IX

Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Поштова марка ФРН присвячена В. Брандту, 1993 (Scott 1819)

Ві́ллі Бра́ндт (нім. Willy Brandt, ім'я при народженні Герберт-Ернст-Карл Фрам, нім. Herbert Ernst Karl Frahm; 18 грудня 1913, Любек — 8 жовтня 1992, Ункель) — німецький та європейський політик, соціал-демократ, державний діяч, лауреат Нобелівської премії миру (1971) («На знак визнання конкретних ініціатив, що призвели до ослаблення напруженості між Сходом і Заходом»).

Дитинство та молоді роки[ред. | ред. код]

Сім’я[ред. | ред. код]

Віллі Брандт народився 18 грудня 1913 року на півночі Німеччини у передмісті Любека, при народженні отримавши ім’я Герберт Фрам. Брандт був позашлюбною дитиною. Його мати — Марта Фрам (1894–1969), яка також була позашлюбною дитиною,[1] працювала продавчинею у споживчій спілці Любека. Батько Брандта — Йон Гайнріх Меллер — був гамбурзьким вчителем († 1958),[2] який з 1912 по 1913 роки тимчасово працював у реальній школі Любека. Марта Фрам не дала Віллі Брандту прізвище батька, коли реєстувала народження сина у міських органах. 26 лютого 1914 року хлопець був охрещений у протестантській церкві св. Лоренца у Любеку; на той час заборонялося хрещення дітей, народжених поза шлюбом, у власній парафіяльній церкві.

Віллі Брандт ніколи не знав свого батька, хоча з 1947 року йому була відома його особа.[3] Хлопець з дитинства був у неблизьких та холодних відносинах зі своєю матір’ю. Згадуючи минуле, він називав її «жінка, яка була моєю матір'ю».[4]

На початках Брандт жив у матері, яка працювала та у робочі дні віддавала його на догляд до сусідки. З 1919 року Людвіґ Фрам (1875–1935) — вітчим Марти Фрам — зайнявся вихованням внука. Ім’я Людвіґа Фрама було вказане як ім’я батька Віллі Брандта в атестаті хлопця.[5] У вересні 1927 року мати Віллі Брандта вийшла заміж за полірувальника Еміля Кульманна, у 1928 році народився його молодший напівбрат Ґюнтер Кульманн. З того часу Брандт бачився з своєю матір’ю «лише зрідка».[4] Брандт описує свою молодість як «бездомну»,[3] а сімейні відносини як хаотичні.

Освіта[ред. | ред. код]

Спочатку Брандт відвідував середню школу св. Лоренца для хлопчиків, з 1927 року реальну школу, а з 1928 року він перейшов до гімназії Св. Йогана в Любеку[1], де склав випускні іспити у 1932 році. У заяві на дозвіл для здачі іспитів Брандт вказав, що хоче стати журналістом. Брандт мав можливість отримати стипендію на навчання в університеті від Соціал-демократичної партії. Та після того як Брандт з скандалом залишив партію, він утратив цю можливість. Натомість у 1932 році він розпочав волонтаріат у корабельній маклерській фірмі Reederei und Spedition F. H. Bertling KG у Любеку.

Політична діяльність у часи Веймарської республіки[ред. | ред. код]

В 1929 році ще юнаком він вступає до спілки Соціалістичної Робочої Молоді (Sozialistischen Arbeiter-Jugend, SAJ) а роком пізніше у Соціал-демократичну партію Німеччини (СДПН, Sozialdemokratische Partei Deutschlands, SPD). В 1931 році він переходить до Соціалістичної Робочої партії, (СРП, Sozialistischen Arbeiterpartei Deutschlands, SAP), однієї з ліво-соціалістичної груп.

Після приходу до влади у Німеччині нацистів у 1933 році SAP було заборонено. Партія вирішує продовжити боротьбу проти націонал-соціалізму у підпіллі. В березні 1933 року Брандт отримує партійне завдання — організувати виїзд лідера SAP-партії Пауля Фреліха (Paul Frölich) в Осло (Норвегія). Однак Фреліха було перед виїздом заарештовано і Брандт бере на себе його завдання — організувати у Норвегії партійний осередок. Брандт через Данію потрапляє до Норвегії і розпочинає в Осло відвідувати штудію з історії. Там він очолює раду молодіжної спілки Соціалістичної Робочої партії та очолює заодно Комітет молодіжного союзу соціалістів (SAP-Jugendverbandes, SJVD). В 1934—1937 роках він заочно представляє Інтернаціональне Бюро революційних молодіжних організацій в «Лондонському бюро».

У 1934 р. він бере собі псевдонім «Віллі Брандт», котрий з 1947 стає його офіційним ім'ям.

1937 р. Брандт бере участь у громадянській війні в Іспанії.

Політична кар'єра[ред. | ред. код]

у стислому викладі:

Його політика була спрямована на пом'якшення напруги між країнами східної і західної Європи. За внесок в поліпшення міжнародних відносин нагороджений Нобелівською премією Миру 10 грудня 1971. У 1977—1983 рр. був головою Незалежної комісії «Північ — Південь». Очолював фонд «Мир і розвиток». У 1987 році після відходу у відставку з поста голови СДПН вибраний почесним головою партії.

З серпня 1992 року стан здоров'я Брандта почав дуже погіршуватися. Помер 8 жовтня 1992 року в 16:35.

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Noack, Hans-Joachim (2013). Willy Brandt : ein Leben, ein Jahrhundert (de) (вид. 1. Aufl). Berlin: Rowohlt. с. 27. ISBN 3871346454. OCLC 856791588. 
  2. „John Möller aus Hamburg“. LN - Lübecker Nachrichten (de). Процитовано 2019-07-20. 
  3. а б Brandt, Willy (1997). Erinnerungen (de) (вид. Neuausg). Berlin: Ullstein. ISBN 3548265189. OCLC 45050469. 
  4. а б Noack, Hans-Joachim (2013). Willy Brandt: ein Leben, ein Jahrhundert (de) (вид. 1. Aufl). Berlin: Rowohlt. с. 18, 20. ISBN 3871346454. OCLC 856791588. 
  5. Wein, Martin (2003). Willy Brandt : das Werden eines Staatsmannes (de) (вид. 1. Aufl). Berlin: Aufbau Taschenbuch. ISBN 3746619920. OCLC 53332323. 
  6. dolf-sternberger.de. www.dolf-sternberger.de (de). Процитовано 2019-07-20. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Кривонос Р. А. Брандт Віллі // Політична енциклопедія. Редкол. : Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 73.
  • А. Субботін. «Нова східна політика» ФРН // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4

Посилання[ред. | ред. код]