Вілфред Овен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вілфред Овен
Wilfred Edward Salter Owen
Wilfred Owen plate from Poems (1920).jpg
Народився 18 березня 1893(1893-03-18)[1][2][…]
Освестріd, Велика Британія[4]
Помер 4 листопада 1918(1918-11-04)[4][1][…] (25 років)
Ор
Поховання Ors Communal Cemetery, Commonwealth Plotd
Країна Flag of the United Kingdom.svg Сполучене Королівство
Діяльність письменник, поет
Alma mater Редінзький університетd і Wakeman Schoold
Знання мов англійська[1]
Учасник Перша світова війна
Жанр поезія
Брати, сестри Harold Owend
Нагороди
Воєнний Хрест (Велика Британія)
IMDb ID 0654292

Вілфред Едвард Солтер Овен (англ. Wilfred Edward Salter Owen; 18 березня 1893 — 4 листопада 1918) — англійський поет і солдат. Нагороджений Воєнним Хрестом. Один з провідних поетів Першої світової війни. На його військову поезію жахів окопів і газової зброї сильно вплинув наставник - Зіґфрід Сассун, який стояв у різкому протиріччі із суспільним сприйняттям війни в ті часи та впевнено патріотичними віршами, написаними попердніми воєнними поетами, такими як Руперт Брук. Він виступить редактором посмертної збірки поета. Серед найвідоміших творів Овена, більшість з яких були опубліковані посмертно - "Dulce et Decorum est", "Нечутливість", "Марність", "Весняний наступ", "Дивна зустріч" та "Гімн приреченій молоді"[5].

Ранні роки[ред. | ред. код]

Вілфред Овен народився 18 березня 1893 року у Плас Вілмот, в будинку на Вестон Лейн, поблиз міста Озвестрі в Шропширі старшим із чотирьох дітей Томаса та (Харріет) Сьюзен Овен (уроджена Шоу). На момент народження Вільфреда його батьки жили в комфортабельному будинку, який належав його діду, Едварду Шоу.

Своє поетичне покликання Оуен відкрив приблизно в 1904 році під час вакації, проведеної в Чеширі. Він виховувався як Англіканін євангелістського типу, і в юності був побожним віруючим, частково через міцні стосунки з матір'ю, що тривали протягом усього його життя. Його ранні впливи включали Біблію та "велику шістку" романтичної поезії, зокрема Джона Кітса.

Останні два роки формальної освіти Овена бачили вчителем-практикантом у школі Віль Коп в Шрусбері. У 1911 році він склав іспит в Лондонський Університет, але не з відзнакою першого класу, необхідною для отримання стипендії, що за обставин його сім'ї було єдиним способом, в який він міг би навчатися. За безкоштовне проживання і певне навчання задля вступного іспиту Овен працював помічником вікарія Денсдена неподалік Редінга, де мешкав у вікаріаті з вересня 1911 по лютий 1913 року. В цей час він відвідував заняття в Університетському Коледжі Редінга (нині Університет Редінга), з ботаники, а пізніше, на вимогу завідувача кафедри англійської мови брав безкоштовні уроки давньоанглійської. Цей час, проведений у парафії Денсден, призвів до розчарування в Церкві, як в церемонії, так і в тому, що вона не надає допомоги тим, хто її потребує[6].

З 1913 року працював приватним репетитором, викладаючи англійську та французьку в Мовній Школі Берлиця у Бордо, Франція, а згодом сімейним. Там він познайомився зі старшим віком французьким сатиричним поетом, полемістом-анархістом, есеїстом і перекладачем Лореном Тейлхейдом, з яким згодом листувався французькою. Коли почалась війна, Овен не поспішав до призова - і навіть розглядав французьку армію - але, врешті решт, повернувся до Англії[7].

Військова служба[ред. | ред. код]

21 жовтня 1915 року Овен був зарахований до Навчального Корпусу Офіцерів Митецьких Стрільців. Наступні сім місяців проходив стажування в таборі Харе Холл в Ессексі. 4 червня 1916 року був призначений на посаду молодшого лейтенанта (умовно) Манчестерського полку[8].

Спочатку Овен сприймав військо з презирством, а в листі до матері описував свою компанію як "невиразних бовдурів". Однак його образна суть була кардинально змінена низкою травматичних переживань. Він трапив у снарядну вирву і зазнав контузії; був підірваний мінометом і провів кілька діб без свідомості на парапеті, лежачи серед останків одного зі своїх офіцерів. Невздовж потому Овену поставили діагноз «страждає на неврастенію або гарматний шок» та відправили на лікування в Крейглокхартський Військовий Шпиталь в Единбурзі. Саме під час відновлення у Крейглхарті він і зустрів поета Зігфріда Сассуна, який перетворив його життя. Перебуваючи в шпиталі, він набув друзів в мистецьких та літературних колах Единбургу, а також викладав у середній школі Тайнескаль, в бідній частині міста.

В липні 1918-го Овен повернувся до оперативної служби у Франції, хоча мав залишатися на тиловій службі безсроково. Його рішення повернутися, ймовірно, було наслідком того, що Сассун повернувся до Англії, після того, як він був поранений в голову у раптовім випадку "дружнього вогню", та був відправлений на лікарняний до кінця війни. Овен вбачав своїм обов'язком додати свій голос до голосу Сассуна, щодо висвітлення жахливих реалій війни. Сассун був жорстоко проти ідеї повернення Овена в окопи, погрожуючи "поранити [його] в ногу", якщо той спробує. Усвідомлюючи це відношення, Овен не повідомляв його про свій вчинок, доки знову не опинився у Франції.

В самому кінці серпня 1918 року Овен повернувся на лінію фронту - можливо, наслідуючи приклад Сассуна. 1 жовтня 1918 року Овен очолив підрозділ Другого Менчестерського при штурмі низки ворожих укріплень поблизу села Жонкур. За мужність і лідерство в операції "Жонкур" йому було присвоєно Воєнний Хрест, нагороду, якої він завжди прагнув, аби виправдати себе як поет війни, але нагорода не була передана до 15 лютого 1919-го[9].

Загибель[ред. | ред. код]

Овен загинув в бою 4 листопада 1918 року під час перетину Каналу СамбрУаза, рівно за тиждень (майже до години) до підписання перемир'я, яке закінчило війну, а наступного дня після смерті був зведений у чин лейтенанта. Мати отримала телеграму з повідомленням про смерть у день перемир'я, коли церковні дзвони в Шрусбері проголошували свято[7]. Овен похований на Орському Громадському Кладовищі, Ор, на півночі Франції[10]. Напис на його могильному пам'ятнику, обраний його матір'ю Сьюзен, являє собою цитату з його поезії: "ЧИ ВІДНОВИТЬ ЖИТТЯ ТІЛА ЦІ? З ІСТИНИ ВІН ВСЮ СКАСУЄ СМЕРТЬ" В.О.[11] ...

В популярній культурі[ред. | ред. код]

У 2015 році британський інді-рок-гурт The Libertines випустив альбом Anthems For Doomed Youth; трек з нього "Гімн приреченій молоді", названий так на честь поезії Овена.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Encyclopædia Britannica
  3. а б SNAC — 2010.
  4. а б Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118787454 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  5. Вілфред Овен. hvrenja.ninja. Процитовано 25 листопада 2019. 
  6. History of Wilfred Owen in Dunsden researched. www.henleystandard.co.uk. Процитовано 25 листопада 2019. 
  7. а б Owen, Wilfred, 1893-1918. (2004). Wilfred Owen : poems. London: Faber. ISBN 0-571-20725-1. OCLC 54691377. 
  8. The London Gazette (English). 6 June 1916. Процитовано 25.11.2019. 
  9. Supplement To The London Gazette. The London Gazette (English). 14 лютого 1919. Процитовано 25.11.2019. 
  10. Casualty. www.cwgc.org. Процитовано 25 листопада 2019. 
  11. The Wilfred Owen Association. Wilfred Owen (англ.). Процитовано 25 листопада 2019.