Вільгельм Оствальд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Фрідріх Вільгельм Оствальд
нім. Wilhelm Friedrich Ostwald
Wilhelm Ostwald.jpg
Народився 2 вересня 1853(1853-09-02)
Рига, Латвія
Помер 4 квітня 1932(1932-04-04) (78 років)
Ляйпціг, Німеччина
Поховання Great Cemetery[d]
Громадянство Німеччина Німеччина
Національність німець
Діяльність хімік, есперантист, винахідник, викладач університету, ідист
Alma mater Тартуський університет
Галузь хімія
фізика
філософія
Заклад Тартуський університет
Ризький Технічний університет
Лейпцизький університет
Науковий ступінь докторський ступінь[d][1]
Науковий керівник Артур фон Оттінген
Карл Ернст Генріх Шмідт
Член Прусська академія наук, Саксонська академія наук[d], Шведська королівська академія наук, Академія наук СРСР, Петербурзька академія наук, Угорська академія наук, Американська академія мистецтв і наук, Російська академія наук, Леопольдина і Academy of Sciences of Turin[d]
Відомий завдяки: хімічна кінетика, каталіз
Діти Wolfgang Ostwald[d]
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з хімії (1909)

Вільгельм Оствальд у Вікісховищі?

Ві́льгельм Фрі́дріх О́ствальд (нім. Wilhelm Friedrich Ostwald; 2 вересня 1853, Рига — 4 квітня 1932, Лейпциг) — балтійський німець, фізико-хімік і філософ-ідеаліст, лауреат Нобелівської премії з хімії 1909 року. Закінчив у 1875 Дерптський (Тартуський) університет. Професор Ризького політехнічного училища (1882–1887), Лейпцизького університету (1887–1906). Член-кореспондент Петербурзької АН (1895).

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Основні наукові праці Оствальда присвячені розвитку теорії електролітичної дисоціації. Виявив зв'язок електропровідності розчинів кислот зі ступенем їхньої електролітичної дисоціації (1884). Дав спосіб визначення основності кислот по електропровідності їх розчинів (1887–1888). Встановив Закон розведення Оствальда (1888). Запропонував розглядати реакції аналітичної хімії як взаємодії між іонами (1894). Оствальд вивчав також питання хімічної кінетики та каталізу; розробив основи каталітичного окиснення аміаку.

Якоб Гендрік Вант-Гофф і Вільгельм Оствальд (справа)

У 1909 році Оствальд став лауреатом Нобелівської премії з хімії «за вивчення природи каталізу і основоположні дослідження швидкостей хімічних реакцій»[2].

Оствальд був одним з найбільших організаторів науки свого часу. Він організував першу у світі кафедру фізичної хімії, заснував Електрохімічний інститут і Німецьке електрохімічне товариство. У 1887 Оствальд разом з Я. Вант-Гоффом заснував «Журнал фізичної хімії». З 1889 він почав видання серії «Класики точних наук» (нім. Ostwald's Klassiker der exakten Wissenschaften) з декількох сотень невеликих книг, що містять класичні роботи з математики, фізики та хімії. Створена за участю Оствальда організація «Міст» (1911) ставила собі за мету розгортання міжнародного співробітництва в сфері бібліографії та документації з метою полегшити вченим всіх країн знайомство з літературою по їхній спеціальності.

Оствальд — автор «енергетичної» теорії, одним з різновидів «фізичного» ідеалізму. Оствальд вважав єдиною реальністю енергію, матерію розглядав як форму прояву енергії.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #11859057X // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. The Nobel Prize in Chemistry 1909. Нобелівський комітет. Архів оригіналу за 2013-07-06. Процитовано 2012-05-07. (англ.)

Посилання[ред.ред. код]