Вільгельм фон Гумбольдт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вільгельм фон Гумбольдт
WilhelmvonHumboldt.jpg
Народився 22 червня 1767(1767-06-22)
Потсдам
Помер 8 квітня 1835(1835-04-08) (67 років)
Тегель,
Поховання Римський протестантський цвинтар
Громадянство Німеччина
Ім'я при народженні нім. Friedrich Wilhelm Christian Karl Ferdinand Freiherr von Humboldt
Відомий філолог, філософ, лінгвіст

Фрі́дріх Вільге́льм Крістіа́н Карл Фердина́нд Фра́йхер фон Гу́мбольдт (нім. Friedrich Wilhelm Christian Karl Ferdinand Freiherr von Humboldt; *22 червня 1767, Потсдам — † 8 квітня 1835) — німецький філолог, філософ, лінгвіст, державний діяч, дипломат. Старший брат вченого Александера фон Гумбольдта.

Поєднуючи в собі, у традиціях свого часу і наслідуючи великих діячів Відродження, різнонапрямлені таланти, Гумбольдт здійснив реформу гімнастичної освіти у Прусії, заснував у 1809 році університет у Берліні, товариш Ґете і Шіллера.

Один із засновників лінгвістики як науки. Розвинув учення про мову як про неперервний творчий процес і про «внутрішню форму мови» як про вираження індивідуального світобачення народу. Багато чим визначив шлях і напрям розвитку німецької і навіть всієї європейської гуманітарної думки своєї епохи.

Біографія[ред.ред. код]

По батьківській лінії брати Гумбольдти походили з померанської буржуазії. Їх дідусь служив офіцером в пруській армії і в 1738 був проведений в дворянський стан завдяки особистим заслугам і поданому проханню. Його син Александер Ґеорґ також перебував на військовій службі Після виходу із служби в 1766 Александер Ґеорґ вступив до шлюбу із спроможною вдовою гугенотського походження Єлізаветою фон Ґольвед, народженою Коломб, і завдяки цьому став власником замку Теґел і прилеглих земель.

Вільгельм фон Гумбольдт народився 22 червня у Потсдамі.

На освіту синів Вільгельма і Александера батьки коштів не шкодували. У Франкфуртському і Геттінгенському університетах Вільгельм грунтовно вивчив право, політику та історію. Відданний науці, він разом з тим напружено стежив за рухом у сферах політичній, суспільній і літературній.

Вчений помер 8 квітня 1835 р. у Тегелі, поблизу Берліна.

Ідеї Гумбольдта як історика та філософа[ред.ред. код]

Вільгельм Гумбольдт прагнув конкретизувати і розвивати філософське вчення Канта на матеріалі суспільної історії, але з певних питань він відхилявся у бік об'єктивного ідеалізму. Гумбольдт вважав, що історія як наука в певному сенсі може збігатися з естетикою, і виробив свою теорію історичного пізнання. Відповідно до неї, всесвітня історія є результатом діяльності духовної сили, що лежить за межами пізнання, яка не може бути зрозуміла з причинної точки зору. Проявляє себе ця духовна сила через творчі здібності і особисті зусилля окремих індивідів, що випливають з природної необхідності або з потреби. Таким чином, історичне життя суспільства є результатом свободи і необхідності життя індивідів і життя цілого. На цих ідеях Гумбольдта вкоренилося розуміння терміну «Духовна культура», виробленого в подальшому в культурології. Гумбольдт розумів під духовною культурою релігійно-моральні уявлення, які призводять до вдосконалення особистості людини і, разом з тим, — до покращення суспільного життя.

Політичні ідеї Гумбольдта[ред.ред. код]

Одночасно зі Шлейєрмахером, Гумбольдт сформулював вчення про індивідуальність. Він говорив: «Будь-яка людська індивідуальність є ідея, що вкорінюється в явищі. У деяких випадках, це до того яскраво кидається у вічі, точно ідея лише потім прийняла форму індивіда, щоб у ній зробити своє одкровення». Гумбольдт вважав, що в індивідуальності криється таємниця будь-якого існування і першим висловив думку про необхідність різноманітності. Вільгельм писав свої роботи про діяльність держави в кінці 18-го століття, коли державний початок був дуже сильним. Держава, за Гумбольдтом, повинна обмежуватися винятково встановленням зовнішньої і внутрішньої безпеки. Будь-яке сприяння добробуту громадян з боку держави неможливе без втручання його у всі галузі людського життя. А подібне втручання, як боявся Гумбольдт, обмежить особисту свободу, і перешкодить своєрідному розвитку індивідуума. Вищу мету, яка повинна визначати межі діяльності держави, Вільгельм бачив в універсальному розвитку індивідуальності.

Твори Вільгельма фон Гумбольдта[ред.ред. код]

  • «Про межі діяльності держави» (1792)
  • «Про мислення і мову» (1795)
  • «Про вплив різного характеру мов на літературу і духовний розвиток» (1821)
  • «Про завдання історика» (1821)
  • «Про відмінність будови людських мов і її вплив на духовний розвиток людства» (18301835).

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Гумбольдт В. фон. О различии строения человеческих языков и его влиянии на духовное развитие человечества // Гумбольдт В. фон. Избранные труды по языкознанию. - М.: Прогресс, 1984.
  • М.Б. Лановик. Перекладознавча концепція В. Гумбольдта та її рецепція в українському літературознавстві (Тернопільський державний педагогічний університет ім.В. Гнатюка)
  • Кришко А. Ю. Рецепція ідейної спадщини Вільгельма Гумбольдта вітчизняними науковцями у контексті проблем розвитку української мови і мовної освіти ХІХ – початку ХХ століття: історіографія питання / А. Ю. Кришко // Педагогічний дискурс. - 2013. - Вип. 15. - С. 378-383. - Режим доступу: [1]
  • Кришко А. Ю. Відгук ідей Вільгельма фон Гумбольдта у контексті проблем розвитку української мови в Україні ХІХ – початку ХХ століття / А. Ю. Кришко. // Науковий вісник Донбасу. - 2013. - № 4. - Режим доступу: [2]
  • Огієнко О. І. Модель дослідницького університету В. Гумбольдта: історія і сучасність / О. І. Огієнко // Педагогічні науки: теорія, історія, інноваційні технології. - 2014. - № 5. - С. 53-61. - Режим доступу: [3]



Мовознавство Це незавершена стаття з мовознавства.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Аристотель Це незавершена стаття з філософії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.