Вільгельм VII (герцог Аквітанії)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вільгельм VII
Народився 1023(1023)
Помер 1058
Сомюр, Франція
·дизентерія
Титул герцог Аквітанії
Термін 1039—1058 роки
Попередник Одо II
Наступник Вільгельм VIII
Конфесія католицтво
Рід Рамнульфіди
Батько Вільгельм V
Мати Агнес Бургундська
Родичі Генріх III
Брати, сестри  • Агнес де Пуатьє
 • Вільгельм VIII
 • Одо II
 • Вільгельм VI
У шлюбі з Ерменсіда Лотаринзька
Діти 2 доньки

Вільгельм VII Сміливий (фр. Guillaume le Hardi; 1023  —1058) — герцог Аквітанії та граф Пуатьє у 10391058 роках. Мав також прізвисько «Орел».

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив з династії Рамнульфідів. Четвертий син Вільгельма V, герцога Аквітанії та графа Пуатьє. Його матір'ю була Агнес, донька Оттона-Вільгельма, герцога Бургундії. Народився у 1023 році, отримавши ім'я П'єро-Вільгельм.

У 1030 році помер його батько, а матір незабаром вийшла заміж за Жоффруа, графа Вандома (сина Фулько III, графа Анжу). У 1038 році після смерті старшого брата Вільгельма VI Гладкого володіння в Аквітанії та Пуатьє успадкував другий брат Одо, герцог Гасконі.

1039 року за підбурювання матері та підтримці вітчима П'єро-Вільгельм повстав проти брата-герцога. Боротьба тривала до березня того ж року, коли Одо II загинув при облозі фортеці Мозе. Новим герцогом став П'єро-Вільгельм як Вільгельм VII.

Спочатку спробував захопити інше володіння брата — герцогство Гасконь, проте зазнав невдачі. Гасконським герцогом став його родич Бернард де Арманьяк. З цього часу Вільгельм VII зосередився на внутрішніх справах та стосунках з графством Анжу, особливо, коли 1040 року його успадкував вітчим Жоффруа.

Вільгельм VII став вимагати у графа Анжу повернення володінь, що той отримав від Вільгельма V та Вільгельма VI. У 1043 році видав заміж за імператора Генріха III свою сестру Агнес. У 1044 році матір Вільгельма VII перебралася до імператорського двору.

Конфлікт з Жоффруа II Анжуйським посилився після розлучення його з матір'ю Аквітанського герцога у 1047 році. Мати герцога, що повернулася до Пуатьє, також налаштовувала Вільгельма VII проти Жоффруа II. У 1052 році почалася відкрита війна з Анжу.

Протягом 1052—1053 років герцогу вдалося захопити області Лоудун та Мірабо. Втім зрештою мир було укладено 1053 року. Невдовзі придушив повстання роду Талмонд, приєднавши цю сеньйорію до графства Пуатьє.

Разом з тим герцог Аквітанії уклав союз з Вільгельмом II, герцогом Нормандії. У 1058 році після початку війни між Нормандією та Анжу, Вільгельм VII вдерся до Турені, що належала Жоффруа II, взявши в облогу важливе місто Сомюр, втім помер від дизентерії. Володіння успадкував Гай Жоффруа, що прийняв ім'я Вільгельм.

Родина[ред. | ред. код]

Дружина — Ерменсіда де Лонгві, донька Адальберта, герцога Верхньої Лотарингії.

Діти:

  • Клеменція (1055—1142), дружина Конрада I, графа Люксембурга.
  • Агнес (1048—1089), дружина П'єтро I, графа Савойї.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Louis Halphen, La Francia nell'XI secolo // «Storia del mondo medievale», vol. II, 1979, pp. 770—806 (фр.)