Вільна держава Фляшенхальс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Warning: Value not specified for "common_name"
Freistaat Flaschenhals
Вільна держава Фляшенхальс
Німецька імперія Flag of the German Empire.svg
1919 – 1923 Веймарська республіка Flag of Germany (3-2 aspect ratio).svg
Розташування
Столиця Лорх
Мови Німецька
Форма правління Республіка
Президент
 - 1919-1924 Едмунд Пнишек
Історія
 - Засновано 1919
 - Ліквідовано 1923

Вільна держава Фляшенхальс (нім. Freistaat Flaschenhals, від нім. Flaschenhals — пляшкове горлечко) — назва частини прусської провінції Гессен-Нассау, яка не піддалася французької та американської окупації Рейнської області після завершення Першої світової війни, з 10 січня 1919 року по 25 лютого 1923 року. В даний час територія Фляшенхальса входить до складу федеральних земель Гессен і Рейнланд-Пфальц.

Історія[ред.ред. код]

Після Комп'єнського перемир'я 1918 союзні війська повністю окупували німецькі території на західному (лівому) березі Рейну. Для підтримки військової присутності і на східному узбережжі річки союзні держави розширили свої окупаційні зони, створивши три напівкруглих плацдарми радіусом в 30 км, центрами яких були Кельн (британська зона), Кобленц (американська зона) і Майнц (французька зона)[1].

Через помилку в розрахунках союзників (довжина ортодромії між Кобленцем і Майнцем трохи перевищувала 60 км) французька і американська зони не перетиналися. В результаті між ними утворився свого роду «розрив» на східному березі Рейну, в якому опинилися долина Віспер, міста Лорх і Кауб і села Лорхгаузен, Зауерталь, Ранзель, Волльмершід, Вельтерод, Цорн, Штрют, Егенрод і Лауфензельден. Оточена гірським масивом Таунус на північному сході і Рейном на південному заході, ця маленька область була фактично ізольована від решти частини в післявоєнній Німеччині, а потім - і від адміністрації Веймарської республіки. Будучи затиснутою між плацдарми союзників, вона мала форму вузького «пляшкового горлечка» (нім. Flashenhals, фр. goulot), звідки і пішла назва даної території[1].

Грубою помилкою ... було залишення кількох гектарів землі в нейтральній зоні замість повного об'єднання обох плацдармів

— генерал Анрі Мордак, командувач французьким сектором[1]

Після того, як виявилося, що окупаційні зони союзників на правому березі Рейну не стикаються, командувач французьким сектором генерал Анрі Мордак запропонував окупувати і решту території, приєднавши її до французького сектору[1]. З проханням про окупацію звернувся і президент зайнятого французами адміністративного округу Вісбаден Карл Вільгельм фон Майстер, якому формально підпорядковувалися міста та громади Фляшенхальса. У своєму листі він вказував, що відрізаним від всякого постачання (після окупації і французи, і американці закрили кордони своїх секторів як для пасажирського, так і для вантажного сполучення) жителям загрожує голодна смерть. У зв'язку з цим він просив німецьку комісію з перемир'я на конференції в Спа підтримати окупацію[1]. У той же час самі жителі Фляшенхальса зверталися до комісії з проханнями про збереження її статусу[1]. Начальник президента Вісбаденської округу, оберпрезидент провінції Гессен-Нассау Август фон Тротт цу Зольц, дізнавшись про його звернення, 3 січня 1919 року телеграфував в Спа, що це звернення є особиста думка фон Майсера і підтвердив що населення даного регіону протестує проти ворожої окупації[1]. Також проти подальшого розширення французької окупаційної зони виступили представники Великої Британії і США, які побоювалися, що Франція прагне не забезпечення власної безпеки від Німеччини, скільки до розділу німецького національної держави з тим, щоб приєднати «ласі шматочки» на кшталт індустріально розвиненого Рурського басейну[1]. В результаті 10 січня 1919 року німецький делегат в комісії з перемир'я генерал фон Вінтерфельд повідомив жителів, що пропозиція щодо окупації Фляшенхальса була відхилена[2][1].

Тоді французи перейшли до тактики виснаження регіону. Однією з її складових було торпедування роботи вивіреної прусської системи управління. Були перерізані всі телефонні і телеграфні повідомлення між Фляшенхальсом і Вісбаденом. Пізніше кордон був закритий навіть для поштових відправлень. Вони складались в центральному поштовому і цензурному відділенні Франкфурта-на-Майні і ніколи не потрапляли до адресата. У цій ситуації оберпрезидент фон Тротт цу Зольц наказав вести всю ділову переписку через Кассель[1]. Оскільки традиційні керуючі структури в регіоні були порушені - і столиця округу Вісбаден, і ландрат Рюссельсхайм були окуповані і відрізані від Фляшенхальса межами плацдармів - 3 січня 1919 року фон Тротт цу Зольц доручив управління регіоном лімбургійському ландратові Роберту Кьохеру Бюхтінгу[1], а після відставки Бюхтінга в червні 1919 року - його наступнику Карлу Шеллену[1]. 30 березня 1919 року постановою міністерства юстиції Лімбургійський суд був уповноважений на здійснення правосуддя на території Фляшенхальса[1].

Економіка[ред.ред. код]

Нотгельд вартістю в 50 пфеннігів (1921)[3]

Проведені без урахування кордонів поселень і існуючих шляхів сполучення, кордони окупаційних зон не тільки розділили адміністративні округи, а й пройшли поперек автомобільних і залізних доріг. Географічне положення Фляшенхальса було таке, що не існувало жодної дороги, що з'єднувала його з Лімбургом - найближчим великим містом на неокупованої території Німеччини. Крім того, перерваними виявилися і багато маршрутів, які зв'язували населені пункти Фляшенхальса між собою[1]. У зв'язку з цим в регіоні практично припинилося використання автотранспорту. На зміну автомобілям прийшли вози на кінній тязі, здатні здійснювати поїздки по пересіченій місцевості[1]. Імпровізовані нагатки, прокладені між поселеннями, не витримували серйозного навантаження. У такій ситуації вози рушали, будучи завантаженими максимум наполовину, що підвищувало як вартість перевезення товарів так і, в кінцевому підсумку, їх кінцеву вартість[1].

Постачання регіону продуктами харчування та іншими необхідними товарами відбувалося через Лімбург-на-Лані. Його бургомістр Маркус Крюсман, який вважав за необхідне в будь-що уникнути французької окупації Фляшенхальса, разом з великими міськими торговцями навіть в умовах післявоєнного дефіциту і транспортних складнощів зумів організувати регулярні поставки[1]. Іншим стовпом постачання регіону стала контрабанда, яка давала можливість частково компенсувати плачевний економічне становище. Через кордон вивозилися місцеві вина. З іншого боку, багато виробників вина, чиї виноградники перебували в окупованій зоні, ховали свою продукцію під Фляшенхальсе, намагаючись вивести її із зони досяжності французів[1]. Власники великої рогатої худоби переганяли її в неокуповану частина для того, щоб мати можливість продати його за вищими цінами - у французькій окупаційній зоні було введено державне регулювання і були встановлені максимальні ціни[1].

Припинення залізничного і поштового сполучення в грудні 1918 року спричинило за собою і складнощі з забезпеченням регіону готівкою - рейхсбанк не мав фізичної можливості доставити в регіон необхідні банкнот. Щоб уникнути колапсу економіки регіону місцева влада прийняла рішення про випуск нотгельду[1] — спеціальних банкнот, які не були законним платіжним засобом, проте стали загальноприйнятим засобом оплати на території обігу.

Припинення існування[ред.ред. код]

Після чотирьох років існування Вільна держава Фляшенхальс було скасована 25 лютого 1923 року після французької окупації Руру. Фляшенхальс був в кінцевому рахунку возз'єднаний з прусською провінцією Гессен-Нассау.

Джерела[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц Zibell, Bahles, 2009
  2. Mirjam Ulrich (10.01.2009). Schmuggler und Schieber. Vor 90 Jahren wurde der "Freistaat" Flaschenhals gegründet (de). Deutschlandradio. Процитовано 2014-11-21. 
  3. Manfred Mehl. {{{Заголовок}}}. — ISBN 3924861250.

Література[ред.ред. код]

  • Dierichs, Helga. Wie im Mittelalter : der Freistaat Flaschenhals // Schwarz, Martin Maria Hessen vergessen - Orte ohne Erinnerung. — Marburg : Jonas-Verlag, 2003. — С. 72-74. — ISBN 3-89445-325-7.
  • Mordacq, Henri. Die deutsche Mentalität. Fünf Jahre Befehlshaber am Rhein. — Wiesbaden : Verlag Hermann Rauch, 1927.
  • Ott, Peter. Ein Kuriosum aus vergangener Zeit : Freistaat Flaschenhals existierte von 1918 bis 1923 // Jahrbuch des Rheingau-Taunus-Kreises. — Bad Schwalbach : Kreisausschuss des Rheingau-Taunus-Kreises, 1997. — Bd. 48. — S. 37-39. — ISSN 1439-0779.
  • Pnischeck, Edmund Anton. {{{Заголовок}}}.
  • Struppmann, Robert. Der "Freistaat Flaschenhals" : ein Kuriosum der Besatzungszeit nach dem ersten Weltkrieg // Jahrbuch des Rheingau-Taunus-Kreises. — Bad Schwalbach : Kreisausschuss des Rheingau-Taunus-Kreises, 2000. — Bd. 51. — S. 83-86. — ISSN 1439-0779.
  • Weil, Jürgen. Freistaats Flaschenhals // Meesterer Geschichtcher. — Geschichtsverein Münster e.V., 2009. — Т. 4. — С. 31-34.
  • Zibell, Stephanie. Straffe Verwaltung fehlte im „Freistaat“. Wie sich eine kleine Region nach dem Ersten Weltkrieg selbst organisierte(нім.) // Jahrbuch des Rheingau-Taunus-Kreises 2011. — Idstein/Bad Schwalbach, 2010. — Bd. 62. — S. 103-106. — ISSN 1439-0779.
  • Zibell, Stephanie / Bahles, Peter Josef. {{{Заголовок}}}. — ISBN 978-3797311443.

Посилання[ред.ред. код]