Вільне програмне забезпечення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ця стаття описує вільно поширюване програмне забезпечення у термінах проекту GNU.

Вільне програмне забезпечення (англ. free software, software libre, чи libre software) — програмне забезпечення, яке надає користувачу ряд свобод:

  • запускати програму («свобода 0»);
  • вивчати й змінювати її початковий код відповідно до власних потреб («свобода 1»);
  • вільно розповсюджувати копії програми («свобода 2»);
  • розповсюджувати модифіковані версії програми («свобода 3»)[1].

Якщо хоча б однієї із цих свобод немає, програма не належить до вільного програмного забезпечення. Таким чином, якщо програма надається безкоштовно, це ще не означає, що програма є вільним софтом: існує ряд безкоштовних програмних продуктів, джерельний код яких не публікується, або на які існують обмеження використання чи розповсюдження. Такі програми не є вільним програмним забезпеченням.

При тому вільне програмне забезпечення не обов'язково мусить бути безкоштовним: копії можна розповсюджувати і за гроші, але не можна при тому заборонити безкоштовно копіювати програму далі[2] чи обмежувати користувача в будь-якій зі свобод, зазначених вище.

Оскільки кожен, хто має копію вільної програми, має право передавати її будь-кому безкоштовно, то найчастіше ВПЗ є безкоштовним. Бізнесові моделі ВПЗ базуються на додаткових послугах на кшталт технічної підтримки, навчанні, сертифікації чи інтеграції. Проте ВПЗ забороняє бізнесові моделі, засновані на абсолютній відсутності будь-яких прав у користувача і вимозі оплачувати право використання ПЗ.

Термін вільне програмне забезпечення ввів Річард Столмен, засновник проекту GNU[Джерело?].

Щоб програмне забезпечення вважалось вільним, воно повинно поширюватись під однією з вільних ліцензій, котра закріплює за користувачем вищеописані права, та з вільнодоступними джерельними кодами. Найвідомішими з них є:

Власницьке програмне забезпечення найчастіше надається без доступу до джерельного коду, натомість для вільного програмного забезпечення доступ до джерельного коду є обов'язковою умовою.

Історія розвитку ВПЗ[ред.ред. код]

У 50-70-х роках ВПЗ було звичним явищем для користувачів. Воно запросто поширювалось користувачами, котрі мали доступ до комп'ютерів та фірмами-виробниками, котрі раділи, що люди пишуть програми, котрі роблять роботу з їхніми пристроями зручнішою. В 70-х - на початку 80-х років компанії почали обмежувати ці свободи, захищати розроблені програми копірайтами та поширювати лише бінарні коди програм, щоб ускладнити або унеможливити вивчення та модифікацію програм.

У 1983 році Річард Столмен заснував проект GNU після того, як безпосередньо зіткнувся зі змінами у культурі користувачів та комп'ютерної індустрії в цілому. Розробка ПЗ для операційної системи GNU розпочалась у січні 1984 року, а Фонд Вільного Програмного Забезпечення (англ. Free Software Foundation, FSF) був заснований у жовтні 2005 року. Він ввів визначення ВПЗ та термін «copyleft» (буквально «авторське ліво») на противагу «copyright» («авторське право»)для позначення ВПЗ.

ВПЗ — це потужна міжнародна співпраця по написанню програм, котрі використовуються окремими людьми, великими організаціями та урядовими структурами. ВПЗ має величезну вагу на ринку серверів та інтернет-служб, як, наприклад, веб-сервер Apache, СКБД MySQL та мова сценаріїв PHP. Повністю вільні комп'ютерні середовища доступні у вигляді величезних пакунків базових програм у складі дистрибутивів GNU/Лінукс та ОС FreeBSD. Розробники ВПЗ також створили вільні версії практично всіх поширених стільничних програм, як от веб-оглядачі, офісні пакети та мультимедійні програвачі. Важливо також зауважити, що в багатьох випадках ВПЗ для окремих робочих станцій чи домашніх користувачів — лише частина більших власницьких пакетів. Більшість ВПЗ поширюється безкоштовно через інтернет або звичайними способами за символічну плату; проте це не є обов'язковою вимогою і будь-хто може продавати його за будь-яку ціну.

Економічні вигоди моделі ВПЗ були розпізнані такими великими корпораціями як ІВМ, Red Hat та Sun Microsystems. Багато компаній, чий ключовий бізнес лежить за межами ІТ-сектору, вибирають ВПЗ для представництва в інтернет, для офіційних сайтів завдяки низькій собівартості та можливості вільно змінювати пакунки програм.

Філософія[ред.ред. код]

У європейській та заснованій на ній американській культурах відносно матеріальних речей так довго вироблялись правила власності, що перенесення цих правил на речі нематеріальні — зокрема програмні продукти — виглядало абсолютно природним і не викликало сумнівів. А причин для сумнівів, тим не менш, чимало. Головною відмінністю програми від матеріальної речі є так зване беззбиткове копіювання. Іншими словами, для матеріальної речі законодавчо закріплено право користування лише однією людиною. Ніяких додаткових механічних чи юридичних пристосувань при цьому не потрібно.

Комп'ютерна програма у цьому плані кардинально відрізняється. Скільки б не було вкладено ресурсів у її розробку, процедура її копіювання різко відрізняється від процедури копіювання, наприклад, табуретки. Вона не вимагає участі жодного автора програми і навіть будь-якої людини взагалі. Єдина стаття витрат при цьому — ціна носія даних та амортизаційні витрати копіювального пристрою. В результаті ми отримаємо два екземпляри програми, котрою зможуть користуватись уже двоє людей. Якщо ж до програми ставитися як до матеріального продукту і закріплювати права користування нею за певною особою, виникає ряд протиріч, котрі доводиться вирішувати штучними, протиприродними засобами.

Наприклад, потрібно вирішити, які все-таки збитки завдані «хазяїну» програми при її беззбитковому копіювання. Як правило, при цьому фігурує поняття «втрачений прибуток», тобто прибуток, який власник міг би отримати, але не отримав через, що його програму скопіювали. Доводиться придумувати методи, що блокують копіювання програм, чи пошкоджують копію; доводиться обмежувати зловживання — а заразом і свободу — всього людства на користь власника патенту — особливої категорії прав, введеної в законодавство. При тому далеко не завжди власник патенту та автор винаходу — одна й та ж особа.

Кількість вільного програмного забезпечення[ред.ред. код]

Кількість вільних проектів вимірюється сотнями тисяч. Так, компанія Black Duck Software відкрила під ліцензією Creative Commons Attribution 3.0 Unported всіх даних соціальної мережі для розробників і користувачів відкритого програмного забезпечення Ohloh.net.[3][4] Дані містять структуровану інформацію про 662 354 (станом на березень 2014 року) відкритих проектів, отриману в результаті агрегування інформації з приблизно 5000 репозиторіїв, включаючи репозиторії спільнот Eclipse, Mozilla, Apache і kernel.org, а також хостинги відкритих проектів GitHub, SourceForge і Google Code. Для спрощення доступу до даних підготовлений спеціальний RESTful API, за допомогою якого можна формувати вибірки статистики, наприклад, отримати інформацію про кількість учасників розробки заданого проекту, прийнятих комітів, розмір кодової бази, використаних мовах програмування і ліцензії. Пошуковий сервіс code.ohloh.net дозволяє виконувати пошук по кодової базі з більш ніж 10 мільярдів рядків коду.

Приклади[ред.ред. код]

Найвідоміше вільне програмне забезпечення:

Виноски[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]