Вільнянськ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вільнянськ
Coat of arms Vilnyansk.PNG Flag of Vilnyansk.PNG
Герб Вільнянська Прапор Вільнянська
Старий центр міста
Старий центр міста
Вільнянськ
Вільнянськ на мапі району
Вільнянськ на мапі району
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Запорізька область
Район Вільнянська міська рада
Код КОАТУУ 2321510100
Засноване 1840 рік
Статус міста з 1966 року
Населення 15 558 (2011) [1]
Площа 4,2 км²
Густота населення 3704 осіб/км²
Поштові індекси 70000—70004
Телефонний код +380-6143
Координати 47°56′30″ пн. ш. 35°25′52″ сх. д. / 47.94167° пн. ш. 35.43111° сх. д. / 47.94167; 35.43111Координати: 47°56′30″ пн. ш. 35°25′52″ сх. д. / 47.94167° пн. ш. 35.43111° сх. д. / 47.94167; 35.43111
Висота над рівнем моря 144—155 м
Водойма р. Вільнянка
Відстань
Найближча залізнична станція Вільнянськ
До обл./респ. центру
 - залізницею 26 км
 - автошляхами 18,2 км
До Києва
 - автошляхами 542 км
Міська влада
Адреса Запорізька область, м. Вільнянськ, вул. Бочарова, 4; тел. 4-11-07
Веб-сторінка Вільнянська міськрада
Міський голова Мусієнко Наталя Олександрівна

Commons-logo.svg Вільнянськ у Вікісховищі

Вільня́нськ (до 1935 р. — Софіївка, до 1939 р. — Красноармійське, до 1966 р. — Червоноармійське) — місто районного значення, центр Вільнянського району Запорізької області, знаходиться в північній частині області. На території міста розташована однойменна залізнична станція (лінія Синельникове — Запоріжжя), за 18 км від обласного центру — міста Запоріжжя (автошлях Н15). Через місто проходить автомагістраль Запоріжжя — Донецьк.

До 1924 р. селище при станції Софіївка, до 1935 р. — селище Софіївка, до 1939 р. — селище Красноармійське, до 1966 р. — селище Червоноармійське, з 1966 р. — місто Вільнянськ. Місто районного підпорядкування, центр району, залізнична станція на лінії Синельникове-1 — Запоріжжя-1. Розташоване у верхів'ях річки Вільнянки. Міській раді підпорядковане с. Смородине. Населення м. Вільнянська (станом на 1 січня 2016) близько 15,6 тис. осіб.

Історія міста[ред.ред. код]

Загальний опис[ред.ред. код]

Під селом був могильник дніпро-донецької культури маріупільського типу.

Тривалий час вважалося, що Софіївка була заснована як поміщицьке село в 1840 р. Проте на сьогодні це твердження викликає певні сумніви. Так, на думку дослідника Ю. Князькова сучасний Вільнянськ утворився від селища Софіївки, яке з'явилося при однойменній залізничні станції в 1873 р. Саме це селище при станції Софіївка в 1924  – 1935 рр. і вважалося районним центром. Стосовно поміщицького села Софіївки, то воно виникло не у 1840 р., а близько 1810–1816 рр. і тепер, за словами Ю. Князькова, це західна частина села Новоселівки, за межею сучасного м. Вільнянська.

Розростанню селища сприяло відкриття руху потягів на лінії Лозова —Синельникове-1, а також будівництво на станції Софіївка блокгаузів. Німецькі колоністи Классен (очевидно голландець за походженням) і Генріх Нейфельд (Нойфельд) в останній чверті XIX ст. заснували в Софіївці чавунно-ливарний механічний завод із виробництва сільськогосподарських машин: кінськотягових молотарок (молотилок), бункерів, плугів тощо. У 1891 р. завод Классена перейшов у повну власність Нейфельда. Це стало новою віхою в історії як заводу, так і самої Софіївки. Саме в цей час на заводі Классена—Нейфельда створюються нові цехи, а продукція заводу користується попитом не лише на внутрішньому ринку Російської імперії, але й на зовнішньому світовому ринку. Завод Классена—Нейфельда неодноразово виборював нагороди на міжнародних конкурсах та виставках.

Зростання обсягів виробництва заводу значно сприяло і економічному розвиткові самої Софіївки. Завдяки промисловому підйому на початку XX ст. помітно збільшилася кількість мешканців Софіївки, частина яких працювала на заводі Классена—Нейфельда, що був вже досить великим підприємством із річним об'ємом виробництва в 300–315 тис. крб. і по суті виконував роль містотвірного підприємства.

На межі XIX—ХХ ст. певні зрушення відбулися в освітній, культурній та духовній сферах життя мешканців селища. У Софіївці діяли церковнопарафіяльна школа, «школа грамоти» при заводі Классена—Нельфельда. В 1894 році на станції Софіївка було засноване дворічне фабрично-залізничне початкове училище. В ньому готували кваліфікованих робітників для обслуговування Лозово-Севастопольської залізниці. У 1913 році тут навчалося 47 учнів за професіями залізничного обхідника, ремонтника, помічника машиніста. Значна частина випускників цього закладу працювала в Олександрійських майстернях.

У 1902 р. в Софіївці було споруджено Свято-Володимирський собор. Пізніше, за часів радянської влади (1930–1932 рр.) собор був закритий, культовий інвентар вивезено, а розписи забілено. Лише в 1993 р. силами громадськості міста при допомозі місцевої влади собор був повністю реставрований і переданий церковній громаді.

З початком Першої світової війни та загальної мобілізації в Софіївці суттєвого занепаду соціально-економічного життя не сталося. Цьому сприяло швидке переорієнтування Нейфельдового заводу. Тепер він для потреб військової армії випускав суто військову продукцію. В липні 1916 р. завод Нейфельда одержав замовлення на виготовлення 10 тис. гранат.

Після повалення самодержавства в Софіївці значно активізувалося громадсько-політичне життя. Навесні 1917 р. тут почали діяти органи Української Центральної Ради. Серйозну конкуренцію їм становили більшовики та анархісти Н.Махна. Вплив останнього значно посилився у часи Гетьмана Павла Скоропадського. 8 січня 1920 р. Софіївка знову була зайнята загонами Червоної Армії. Проте невдовзі на зміну денікінцям Софіївку захопили врангелівці, яких вдалося вибити лише наприкінці жовтня 1920 р. Четверта спроба встановлення радянської влади цього разу виявилася на той час вже остаточною.

Взимку 1924–1925 рр. Софіївка стала адміністративним центром Софіївського району. Почесним членом Софіївської ради було обрано одного з керівників Радянської України — Власа Чубаря. Незважаючи на роки колективізації, Голодомору та сталінських репресій у часи радянської влади в Софіївці відбувалися і позитивні явища: відновив свою діяльність колишній завод Нейфельда (тепер завод ім. Т. Шевченка), розпочав роботу елеватор, місткістю 1,5 тис. тонн зерна тощо. У передвоєнні роки в селищі спорудили кілька двоповерхових будинків, відкрили амбулаторію, дитячі ясла. Діти навчалися в середній та семирічній школах. Працювали районна, заводська та шкільна бібліотеки. З 1 лютого 1935 року почала виходити районна газета «Зоря комуни» (тепер «Дніпровські вогні»). Селище Червоноармійське (так перед війною називалася Софіївка) було електрифіковане та радіофіковане.

6 жовтня 1941 року у Червоноармійське вступили німецькі війська, Група армій «Південь». За майже два роки окупації німці встигли розстріляти кілька десятків місцевих мешканців та замучити 220 радянських військовополонених. 150 молодих вільнянців було відправлено до Німеччини на примусові роботи.

21 вересня 1943 р. Червоноармійське (сучасний Вільнянськ) було визволено радянськими військами Південно-Західного фронту (командувач — генерал армії Р. Малиновський).

Галерея "Історія Вільнянська[ред.ред. код]

Меморіальний комплекс[ред.ред. код]

Див. також Пам'ятники Вільнянська

Вільнянськ. Меморіальний комплекс, 2007 рік
Вільнянськ. Меморіальний комплекс, 2009 рік

На території міста розташований меморіальний комплекс слави на честь вояків Червоної Армії, загиблих у роки німецько-радянської війни та учасників військових подій в Афганістані, пам'ятник жертвам нацизму в Ароновому саду, нещодавно на вул. Бочарова встановлено пам'ятний знак у формі мальтійського хреста на честь 2000-річчя Різдва Христового.

Меморіал Слави у Вільнянську — це місце, де поховано 773 вояки Червоної Армії, в тому числі — Герой Радянського Союзу Я. В. Бочаров. Пам'ятник на честь Я. В. Бочарова — протитанкова гармата — розміщена біля районного краєзнавчого музею. На західній околиці міста — пам'ятник на честь рейду 25-го танкового корпусу — танк Т-34.

Галерея "Пам'ятники кінця ХХ ст."[ред.ред. код]

Галерея "Сучасні пам'ятники"[ред.ред. код]

Археологічні знахідки[ред.ред. код]

В межах міста розташовані 2 курганних могильника епохи міді і бронзи.

Географія, структура міста і шляхи сполучення[ред.ред. код]

Див. також Вільнянськ - карта з вулицями і будинками Географія Вільнянська

Місцевість «Водокачка» на р. Вільнянка поблизу м. Вільнянська.

Вільнянськ розташований в північно-східній частині Запорізької області. Відстань від обласного центру м. Запоріжжя по шосейній дорозі — 18 км. Річка (за 1 км) Вільнянка (нині — вервечка ставків, які при надлишку води перетікають один в інший)

Вище за течією на відстані в 1,5 км розташоване село Роздолля, нижче за течією примикає село Смородине, на протилежному березі - села Вільнянка і Новоселівка. До міста примикає село Павлівське.

Через місто проходить залізниця, яка ділить його на північну та південну частини.

Місто витягнуте вздовж залізниці з заходу на схід, більш розвинута його північна частина.

Вільнянськ має поліцентричну систему обслуговування: старий загальноміський центр, розміщений на перехресті вулиць Соборна і Козацька[2], підцентр, розміщений по вул. Бочарова в районі багатоповерхової забудови і підцентр, розміщений біля колишнього заводу столових виробів (ВАТ ЗіШ).

Залізнична станція Вільнянськ[ред.ред. код]

Залізнична станція Вільнянськ за основним призначенням та характером роботи — вантажна станція. За обсягом роботи відноситься до 3 класу.

Виконує пропуск пасажирських поїздів дальнього та міського сполучення, прийом та пропуск вантажних поїздів. Має 6 колій загального користування, до яких примикають 5 під'їзних колій.

До станції Вільнянськ примикає 3 напрямки:

Автобусна станція Вільнянськ[ред.ред. код]

Автобусна станція Вільнянськ розташована поряд із залізничною і перебуває на трасі Запоріжжя-Донецьк (Н15).

Забезпечує автомобільне сполучення з селами Вільнянського району та частково — міжміське сполучення (більша частина міжміських автобусів прямують об'їзною дорогою, минаючи м. Вільнянськ).

Галерея "Транспорт Вільнянська"[ред.ред. код]

Економіка[ред.ред. код]

Див. також Економіка Вільнянська

Елеватор. м. Вільнянськ. 2015 р.

Промисловий потенціал міста представлений 11 промисловими підприємствами, найбільші з них:

На території міста розташовані дві установи з виконання покарань — Вільнянська ВК № 20, Софіївська ВК № 55.

У структурі промислового виробництва найбільшу вагу займають підприємства машинобудування — 49% (ВАТ «Вільнянський завод ім. Т. Г. Шевченка», установи — ВК 31020, ВК 310/55), хімічної промисловості — 16,4% (ТОВ «Ритм»)

Основна продукція, що виробляється підприємствами, це — столові вироби, комплектуючі до акумуляторних батарей, культурно-побутові товари з пластмаси і металу, вогнегасники, комплектуючі до сільгосподарських машин, масло селянське, комбікорм.

Крім названих підприємств, у місті розташований Комбінат хлібопродуктів, Вільнянський КОП із птаховодства, Центр електрозв'язку та районний вузол зв'язку, у 2002 р. встановлено радіощоглу українського мобільного зв'язку. В осінньо-зимовий період працюють 5 котелень.

Торгова мережа у місті представлена магазинами продовольчих товарів, кіосками. Їх кількість весь час збільшується.

Мережа підприємств сфери обслуговування представлена 30 магазинами,10 кав'ярнями, 31 кіоском, 2 приватними хлібопекарнями.

У місті працює торговельна мережа з продажу товарів місцевих товаровиробників, що включає 3 магазини: магазин ВАТ «Вільнянський маслозавод», магазин СП «Алкор» — заводу безалкогольних напоїв, магазин Вільнянської виправної колонії № 20.

Значну роль у забезпеченні споживчими товарами, продуктами харчування відіграють ринки. На території міста діють центральний і вечірній ринки.

Практично все населення має свої присадибні ділянки, де вирощується городина, картопля, розповсюджені сади - груша, яблуня, вишні, черешні, сливи, виноград, абрикоси, шовковиця тощо.

Вільнянськ. Свято-Володимирівський храм, 1902 року. Вигляд у 2007 році

Культура й освіта[ред.ред. код]

Див. також Освіта у Вільнянську

У місті діє районна бібліотека, палац культури, Вільнянський краєзнавчий музей[3], Центр дитячої та юнацької творчості м. Вільнянськ, Свято-Володимирський храм.

Церква[ред.ред. код]

У 1990 р. відновив свою роботу Свято-Володимирський храм збудований у 1902 р. Після більшовицької революції 1917 р. і приходу більшовиків до влади у храмі було влаштовано склад. Згодом там відкрили клуб заводу ім. Шевченка, в якому містився також однойменний кінотеатр. Споруда храму сьогодні майже повністю реставрована. Храм УПЦ МП діючий і є історичною цінністю та архітектурною прикрасою міста Вільнянська.

Школи, дошкільні і позашкільні заклади[ред.ред. код]

У місті функціонують 3 загальноосвітні денні школи, навчально виховний комплекс «Світоч».

Загальна кількість дітей які охоплені повною загальною середньою освітою становить 2691 в тому числі:

Навчально виховний комплекс «Світоч» — 746 (із них у гімназії 431).

У школах налічується близько 100 класів.

Крім того працюють вечірні школи при вільнянській ВК № 20, Софіївській ВК № 55

Діє мережа позашкільних закладів:

У місті працює 3 дошкільні дитячі заклади.

У 1970-х роках у місті працював відомий на Запоріжчині Туристсько-альпіністський клуб "Пошук".

Преса[ред.ред. код]

Районна газета — «Дніпровські вогні». З 2010 р. почала виходити газета «Вільнянські вісті».

Парки[ред.ред. код]

Див. також Парки Вільнянська.

Місто добре озеленене, на його території розташовано 2 парки для відпочинку вільнянців, зокрема, Парк імені Шевченка, парк Ювілейний. Останній - площею 17 га і налічує понад 3,5 тис. різноманітних декоративних порід, та є улюбленим місцем дозвілля та відпочинку мешканців міста.

Центральний Кавказ. Група туристів Вільнянського Туристсько-альпіністський клубу "Пошук" на маршруті з Безенгійської ущелини до перевалу Кель-Баші.

Спорт[ред.ред. код]

Див. також Спорт у Вільнянську.

У Вільнянську у останній третині XX ст. і до сьогодні розвинений футбол. Існує стадіон, дуже популярний у другій половині ХХ ст.

У 1970-х роках успішно діяв туристсько-альпіністський клуб "Пошук".

Також діє ДЮСШ «Колос» в якому функціонують гуртки з: футболу, боксу, греблі, гирьового спорту.

При відділі освіти працює Дитяча юнацька спортивна школа на 876 дітей в якій функціонують гуртки з: дзюдо, волейболу, баскетболу, футболу та інші.

Відомі люди Вільнянщини[ред.ред. код]

Вільнянський район відомий своїми земляками, серед яких:

Вільнянськ. День Незалежності. 2016 .

Галерея: Вільнянськ. День Незалежності. 2016 р.[ред.ред. код]

Інше[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2016 року (PDF(zip))
  2. Список перейменованних вулиць Вільнянська
  3. Вільнянський районний краєзнавчий музей
  4. ПЕРЕМОЖЦІ. Книга пам'яті України. Запорізька область т. 22. С. 55.
  5. Дніпровські вогні. 5 березня 2016 р. с. 4.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Запорізький край / Н. І. Кузьменко (авт.-укладач), О. І. Абліцов, С. В. Воловник, Т. А. Гузенко та ін. – Запоріжжя: АА Тандем, 2008. – 530 с. : іл. – Із змісту : Вільнянський район. – С. 146–153.
  • Новітня історія України : Імена. Звершення. Творчість. Вип.1 : Запоріжжя / Авт.-упоряд. В. В. Болгов. – К. : Новий Світ, 2006.– 112 с. : іл. – Із змісту : Вільнянський район. – С.18.
  • Енциклопедія сучасної України. В 20 т. Т. 4 : В - Вог. – К., 2005. – 700 с. Із змісту : Донченко О. Вільнянськ. - С.550 – 551.
  • Запорізька область : Ілюстрована енциклопедія. Т. 2 : Архітектура і містобудування. Культура. Економіка. Райони області / К. С. Карафін, О. І. Красюк. – Запоріжжя : Дике Поле, 2004. – 293 с. : іл. – Із змісту : Вільнянський район. – С.258 – 259.
  • Універсальний словник-енциклопедія. – 2-е вид., доп. – К.: Атлас, 2001. – 1575 с. – Із змісту : Вільнянськ. – С. 262.
  • Вільнянськ (до 170-річчя дня заснування міста). Бібліографічний покажчик. Запоріжжя: Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека. Видавництво «АА Тандем». 2010. 108 с.
  • Супруненко В. Запорожский край: попул. энц. – Запорожье: Мотор Сич, 2003. – 219 с. – Из содерж.: Вольнянск. – С.208.
  • Запоріжжя – мій рідний край: (метод. рекомендації для вихователів дошкіл. закладів і груп продовжен. дня). – Запоріжжя: [б. в.], 1992. – 74 с. – Із змісту: Вільнянськ. – С. 34–35.
  • Князьков Ю. Запорізька область : Іст.-геогр. і топонім. словник. Вип. 1 : (Василівський, Вільнянський, Гуляйпільський, Запорізький, Новомиколаївський райони). – Запоріжжя : Тандем – У, 2004. – 340 с. – За змістом: Вільнянськ. – С.72.
  • Горпинич В. Словник географічних назв України : (топоніми та відтопонімні прикметники). – К. : Довіра, 2001. – 526 с. – Із змісту : Вільнянськ.– С.79.
  • Географічна енциклопедія України. В 3 т. Т.1 : А – Ж. – К. : УРЕ, 1989. – 414 с. – Із змісту : Вільнянськ. – С.184.