Вільнянськ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Вільнянськ
Coat of arms Vilnyansk.PNG Flag of Vilnyansk.PNG
Герб Вільнянська Прапор Вільнянська
Старий центр міста
Старий центр міста
Вільнянськ
Вільнянськ на мапі району
Вільнянськ на мапі району
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Запорізька область
Район Вільнянська міська рада
Код КОАТУУ 2321510100
Засноване 1840 рік
Статус міста з 1966 року
Населення 15 421 (2017) [1]
Площа 4,2 км²
Густота населення 3672 осіб/км²
Поштові індекси 70000—70004
Телефонний код +380-6143
Координати 47°56′30″ пн. ш. 35°25′52″ сх. д. / 47.94167° пн. ш. 35.43111° сх. д. / 47.94167; 35.43111Координати: 47°56′30″ пн. ш. 35°25′52″ сх. д. / 47.94167° пн. ш. 35.43111° сх. д. / 47.94167; 35.43111
Висота над рівнем моря 144—155 м
Водойма р. Вільнянка
Відстань
Найближча залізнична станція Вільнянськ
До обл./респ. центру
 - залізницею 26 км
 - автошляхами 18,2 км
До Києва
 - автошляхами 542 км
Міська влада
Адреса Запорізька область, м. Вільнянськ, вул. Бочарова, 4; тел. 4-11-07
Веб-сторінка Вільнянська міськрада
Міський голова Мусієнко Наталя Олександрівна

Commons-logo.svg Вільнянськ у Вікісховищі

Вільня́нськ (до 1935 р. — Софіївка[2], до 1939 р. — Красноармійське, до 1966 р. — Червоноармійське) — місто районного значення, центр Вільнянського району, знаходиться в північній частині Запорізької області[3]. На території міста розташована однойменна залізнична станція (лінія Синельникове — Запоріжжя), за 18 км від обласного центру — міста Запоріжжя (автошлях Н15). Через місто проходить автомагістраль Запоріжжя — Донецьк.

До 1924 р. селище при станції Софіївка, до 1935 р. — селище Софіївка, до 1939 р. — селище Красноармійське, до 1966 р. — селище Червоноармійське, з 1966 р. — місто Вільнянськ.[4]

Місто районного підпорядкування, центр району, залізнична станція на лінії Синельникове-1 — Запоріжжя-1. Розташоване у верхів'ях річки Вільнянки. Міській раді підпорядковане с. Смородине. Населення м. Вільнянська ≈15,4 тис. осіб (2017).

Зміст

Історія міста [5][ред.ред. код]

Загальний опис[ред.ред. код]

Під селом був могильник дніпро-донецької культури маріупільського типу.[6][7][8]

Тривалий час вважалося, що Софіївка була заснована як поміщицьке село в 1840 р. Проте на сьогодні це твердження викликає певні сумніви. Так, на думку дослідника Ю. Князькова сучасний Вільнянськ утворився від селища Софіївки, яке з'явилося при однойменній залізничні станції в 1873 р. Саме це селище при станції Софіївка в 1924  — 1935 рр. і вважалося районним центром[9]. Стосовно поміщицького села Софіївки, то воно виникло не у 1840 р., а близько 1810—1816 рр. і тепер, за словами Ю. Князькова, це західна частина села Новоселівки, за межею сучасного м. Вільнянська.

Розростанню селища сприяло відкриття руху потягів на лінії Лозова —Синельникове-1, а також будівництво на станції Софіївка блокгаузів. Німецькі колоністи Классен (очевидно голландець за походженням) і Генріх Нейфельд (Нойфельд) в останній чверті XIX ст. заснували в Софіївці чавуно-ливарний механічний завод із виробництва сільськогосподарських машин: кінськотягових молотарок (молотилок), бункерів, плугів тощо. У 1891 р. завод Классена перейшов у повну власність Нейфельда. Це стало новою віхою в історії як заводу, так і самої Софіївки. Саме в цей час на заводі Классена-Нейфельда створюються нові цехи, а продукція заводу користується попитом не лише на внутрішньому ринку Російської імперії, але й на зовнішньому світовому ринку. Завод Классена-Нейфельда неодноразово виборював нагороди на міжнародних конкурсах та виставках.

Зростання обсягів виробництва заводу значно сприяло і економічному розвиткові самої Софіївки. Завдяки промисловому підйому на початку XX ст. помітно збільшилася кількість мешканців Софіївки, частина яких працювала на заводі Классена-Нейфельда, що був вже досить великим підприємством із річним об'ємом виробництва в 300—315 тис. крб. і по суті виконував роль містотвірного підприємства.

На межі XIX—ХХ ст. певні зрушення відбулися в освітній, культурній та духовній сферах життя мешканців селища. У Софіївці діяли церковнопарафіяльна школа, «школа грамоти» при заводі Классена—Нельфельда. В 1894 році на станції Софіївка було засноване дворічне фабрично-залізничне початкове училище. В ньому готували кваліфікованих робітників для обслуговування Лозово-Севастопольської залізниці. У 1913 році тут навчалося 47 учнів за професіями залізничного обхідника, ремонтника, помічника машиніста. Значна частина випускників цього закладу працювала в Олександрійських майстернях.

У 1902 р. в Софіївці було споруджено Свято-Володимирський собор. Пізніше, за часів радянської влади (1930—1932 рр.) собор був закритий, культовий інвентар вивезено, а розписи забілено. Лише в 1993 р. силами громадськості міста при допомозі місцевої влади собор був повністю реставрований і переданий церковній громаді.

З початком Першої світової війни та загальної мобілізації в Софіївці суттєвого занепаду соціально-економічного життя не сталося. Цьому сприяло швидке переорієнтування Нейфельдового заводу. Тепер він для потреб військової армії випускав суто військову продукцію. В липні 1916 р. завод Нейфельда одержав замовлення на виготовлення 10 тис. гранат.

Після повалення самодержавства в Софіївці значно активізувалося громадсько-політичне життя. Навесні 1917 р. тут почали діяти органи Української Центральної Ради. Серйозну конкуренцію їм становили більшовики та анархісти Н.Махна[10][11]. Вплив останнього значно посилився у часи Гетьмана Павла Скоропадського. 8 січня 1920 р. Софіївка знову була зайнята загонами Червоної Армії. Проте невдовзі на зміну денікінцям Софіївку захопили врангелівці, яких вдалося вибити лише наприкінці жовтня 1920 р. Четверта спроба встановлення радянської влади цього разу виявилася на той час вже остаточною (до 1991 р.).

Взимку 1924—1925 рр. Софіївка стала адміністративним центром Софіївського району. Почесним членом Софіївської ради було обрано одного з керівників Радянської України — Власа Чубаря. Незважаючи на роки колективізації, Голодомору та сталінських репресій у часи радянської влади[12] в Софіївці відбувалися і позитивні явища: відновив свою діяльність колишній завод Нейфельда (тепер завод ім. Т. Шевченка), розпочав роботу елеватор, місткістю 1,5 тис. тонн зерна тощо. У передвоєнні роки в селищі спорудили кілька двоповерхових будинків, відкрили амбулаторію, дитячі ясла. Діти навчалися в середній та семирічній школах. Працювали районна, заводська та шкільна бібліотеки. З 1 лютого 1935 року почала виходити районна газета «Зоря комуни» (тепер «Дніпровські вогні»). Селище Червоноармійське (так перед війною називалася Софіївка) було електрифіковане та радіофіковане.

6 жовтня 1941 року у Червоноармійське вступили німецькі війська, Група армій «Південь». За майже два роки окупації німці встигли розстріляти кілька десятків місцевих мешканців та замучити 220 радянських військовополонених. 150 молодих вільнянців було відправлено до Німеччини на примусові роботи.

21 вересня 1943 р. Червоноармійське (сучасний Вільнянськ) було визволено радянськими військами Південно-Західного фронту (командувач — генерал армії Р. Малиновський).

Указом Президії Верхов. Ради УРСР від 3 листоп. 1966 р. селище Червоноармійське перейменовано в місто Вільнянськ[13]

Галерея «Історія Вільнянська»[ред.ред. код]

Колишня історія
Сучасна історія — вшанування героїв Другої світової війни

Пам'ятники Вільнянська[ред.ред. код]

Див. також Пам'ятники Вільнянська

Меморіальний комплекс[ред.ред. код]
Вільнянськ. Меморіальний комплекс, 2007 рік
Вільнянськ. Меморіальний комплекс, 2009 рік

У центрі міста Вільнянськ розташований меморіальний комплекс[14] слави на честь вояків Червоної Армії, загиблих у роки німецько-радянської війни та учасників військових подій в Афганістані, пам'ятник жертвам нацизму в Ароновому саду, нещодавно на вул. Бочарова встановлено пам'ятний знак у формі мальтійського хреста на честь 2000-річчя Різдва Христового.

В боях за Вільнянськ (тоді селище Червоноармійськ) брали участь бійці 1-ї та 2-ї механізованих бригад 1-го гвардійського механізованого корпусу під командуванням генерал-лейтенанта І. М. Руссіянова разом з танкістами 135-ї танкової бригади Південно-Західного фронту на чолі з підполковником М. З. Безнощенком. Внаслідок стрімкого наступу радянських військ 21 вересня 1943 року районний центр було визволено від німецько-фашистських загарбників.

Меморіал Слави у Вільнянську — це місце, де поховано 773 вояки Червоної Армії (12-ї та 8-ї гвардійських армій), в тому числі — Герой Радянського Союзу Я. В. Бочаров. Пам'ятник на честь Я. В. Бочарова — протитанкова гармата — розміщена біля районного краєзнавчого музею. На західній околиці міста — пам'ятник на честь рейду 25-го танкового корпусу — танк Т-34.

На могилі встановлено гранітний обеліск (висота 1,2 м) і стелу з посвятою. По обидва боки від могили встановлено 17 меморіальних гранітних плит (0,9 х 1,35 м) з прізвищами 28 воїнів.

На алеї Слави на честь 618 воїнів-земляків та Героїв Радянського Союзу, які загинули при визволенні району, встановлено гранітні блоки з викарбуваними прізвищами: В. Авраменка, Д. Білокопитова, Я. Бочарова, В. Гнаровської, П. Зачиняєва, В. Канарєєва, І. Скворцова, О. Слободчикова та інших. У 2005 році на місці залізобетонних плит Меморіального комплексу було встановлено 30 гранітних плит з прізвищами похованих тут радянських воїнів. Біля підніжжя обеліска була розміщена гранітна стела розміром 1, 2 х 1, 8 м із зображенням О. Г. Єрьоменка – легендарного комбата, нашого земляка. Автор монумента А. І. Ротач, працівник Яневського гранітного кар`єру.

Галерея «Пам'ятники кінця ХХ ст.»[ред.ред. код]

У 1995 році у східній частині комплексу встановлено пам`ятний знак на честь воїнів, які загинули в Афганістані, у вигляді гранітного обеліску (вистота 11 м) з посвятою. Він представляє собою форму автоматної мушки діаметром 6 м, висотою 7 м. В середині напівкола встановлено гранітний обеліск, на лицьовій стороні якого зверху викарбувана зірка, нижче текст: “Афганистан болит в моей душе”.

Перед обеліском покладено полірований гранітний камінь, на якому викарбувано в обрамленні муарової стрічки автомат і головний убір воїна- інтернаціоналіста. Дуги напівкола зверху з`єднані зіркою з нержавіючої сталі. Пам`ятник встановлено на полірованому гранітному постаменті. Ліворуч та праворуч від пам`ятника пропорційно розміщено по 3 трапецієвидні похилі блоки. На лицьовій похилій стороні кожного блока знаходяться металеві барельєфи шести загиблих земляків, воїнів-афганців.[15][16]


Погруддя Т. Г. Шевченку. (на території заводу ім. Шевченка)[17]

Галерея «Сучасні пам'ятники»[ред.ред. код]

Археологічні знахідки[ред.ред. код]

В межах міста розташовані 2 курганних могильника епохи міді і бронзи.

Інші пам`ятки історії та культури м. Вільнянська[ред.ред. код]

Будинок фабричного початкового училища

вул. Леніна, 8 ( поруч із залізничною станцією)

Двоповерховий цегляний, білений будинок з двосхилим дахом під шифером. Розміри 23 х 58 м. Училище відкрито у 1894 році як дворічний фабрично-заводський заклад, де готували кваліфікованих робітників для обслуговування Лозово-Севастопольської залізниці. У 1913 році тут навчалося 47 учнів, які мали змогу отримати професію залізничного обхідника, ремонтника, помічника машиніста. Більша частина випускників працювала в Олександрівських майстернях. Тепер приміщення використовується як пристанційна будівля. [21]

Корпус заводу Г. Д. Нейфельда[ред.ред. код]

вул. Перемоги, 3

Одноповерховий будинок з червоної цегли, дах двосхилий під шифером. Розміри 19 х 41 м. У 1886 році німецькими колоністами Нейфельдом та Классеном заснований завод сільськогосподарських машин і обладнання, на якому працювала основна частина населення Софіївки. У лютому 1905 року на території заводу почався страйк робітників, які вимагали поліпшення умов праці.

У 1910–1913 роках завод став великим підприємством сільськогосподарського машинобудування. Тут випускали парові та кінськотяглові молотарки, плуги, жниварки тощо.

У часи першої світової війни завод виготовляв воєнну продукцію – піхотні гранати. Тепер у цьому приміщенні знаходиться один з корпусів заводу імені Т. Г. Шевченка. [22]

Танк Т-34 – пам’ятник бойової слави[ред.ред. код]

За 0,5 км на захід від міста по автостраді Запоріжжя – Донецьк У лютому 1943 року під час Донецької операції 25-й танковий корпус здійснив бойовий рейд в напрямку Павлоград – Запоріжжя, заглиблюючись у фашистський тил на 300 км. 23 лютого, отримавши наказ, вийшов із рейду в районі м. Запоріжжя.

У 1974 році на честь загиблих танкістів встановлено бойовий танк Т-34 на залізобетонному постаменті (6 х 3,3 м) та гранітну меморіальну плиту (1,9 х 1,18 м) з текстом-присвятою. Автор Борсюк В. П.

Географія, структура міста, шляхи сполучення, зв'язок[ред.ред. код]

Див. також Вільнянськ — карта з вулицями і будинками, Географія Вільнянська.

Місцевість «Водокачка» на р. Вільнянка поблизу м. Вільнянська.

Вільнянськ розташований в північно-східній частині Запорізької області. Відстань від обласного центру м. Запоріжжя по шосейній дорозі — 18 км.

Річка (за 1 км) Вільнянка (нині — вервечка ставків, які при надлишку води перетікають один в інший)

Вище за течією на відстані в 1,5 км розташоване село Роздолля, нижче за течією примикає село Смородине, на протилежному березі — села Вільнянка і Новоселівка. До міста зі сходу примикає село Павлівське.

Через місто проходить залізниця, яка ділить його на північну та південну частини.

Місто витягнуте вздовж залізниці з заходу на схід, більш розвинута його північна частина.

Вільнянськ має поліцентричну систему обслуговування: старий загальноміський центр, розміщений на перехресті вулиць Соборна і Козацька[23], підцентр, розміщений по вул. Бочарова в районі багатоповерхової забудови і підцентр, розміщений біля колишнього заводу столових виробів (ВАТ ЗіШ).

Погода у Вільнянську[ред.ред. код]

Клімат — атлантично-континентальний, з вираженими в літній період посушливими суховійними явищами, які в окремі роки виявляються особливо інтенсивно. Літо тепле, зазвичай починається в перших числах травня і триває до початку жовтня, охоплюючи період близько п'яти місяців. Зима помірно м'яка, часто спостерігається відсутність стійкого сніжного покриву. У середньому, висота сніжного покриву становить 14 см, найбільша — 35 см.

Клімат Вільнянськ
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Середній максимум, °C −2 −1 5 14 21 25 26 25 20 12 6 0 13
Середня температура, °C −4,2 −2,9 1,7 9,9 16,4 20,2 22,0 21,2 16,2 9,5 3,8 −1,8 9,4
Середній мінімум, °C −6 −5 −1 5 11 15 16 15 11 6 1 −3 5
Норма опадів, мм 49 39 36 38 46 60 48 40 32 27 43 52 510
Джерело: https://www.meteoprog.ua/ua/weather/Volnyansk/

Середня річна температура +9,0 °C, середня температура в липні +22,8 °C, а в січні —4,9 °C.

Середня глибина промерзання ґрунту — 0,8 м, максимальна — близько 1 м.

За умовами забезпеченості вологою територія міста належить до посушливої зони. Середньорічна кількість опадів становить 443 мм, а випаровування з поверхні суходолу — 480 мм, з водної поверхні — 850 мм. При цьому влітку часто спостерігаються зливи, що сильно розмивають поверхню ґрунту.

Відносна вологість повітря о 13 годині становить 60 %, найменша — 40 % — спостерігається в липні — серпні.

Переважні напрямки вітру в теплий період — північний і північно-східний, у холодний період — північно-східний і східний. Середня швидкість вітру становить 3,8 м/сек, посилюючись до 4,2 м/сек на околицях міста. Максимальна швидкість вітру, до 28 м/сек, спостерігається один раз на 15-20 років.

Щороку, у середньому, місто вкрито туманом 45 днів на рік. Найбільше число туманів — 60 на рік.

Залізнична станція Вільнянськ[ред.ред. код]

Залізнична станція Вільнянськ за основним призначенням та характером роботи — вантажна станція. За обсягом роботи відноситься до 3 класу.

Виконує пропуск пасажирських поїздів дальнього та міського сполучення, прийом та пропуск вантажних поїздів. Має 6 колій загального користування, до яких примикають 5 під'їзних колій.

До станції Вільнянськ примикає 3 напрямки:

Відкрита станція Вільнянськ у 1873 році (з початковою назвою Софіївка) як станція Лозово-Севастопольської залізниці. У 1974 році станція отримала назву Вільнянськ.

Автобусна станція Вільнянськ[ред.ред. код]

Автобусна станція Вільнянськ розташована поряд із залізничною і перебуває на трасі Запоріжжя-Донецьк (Н15).

Забезпечує автомобільне сполучення з селами Вільнянського району та частково — міжміське сполучення (більша частина міжміських автобусів прямують об'їзною дорогою, минаючи м. Вільнянськ).

Галерея «Транспорт Вільнянська»[ред.ред. код]

Вільнянськ. Укртелеком.

Зв'язок[ред.ред. код]

Демографія[ред.ред. код]

Економіка[ред.ред. код]

Див. також Економіка Вільнянська

Елеватор. м. Вільнянськ. 2015 р.

Промисловий потенціал міста представлений 11 промисловими підприємствами, найбільші з них[24]:


Станом на 2017 р. найбільшими підприємствами Вільнянська є ТОВ НВП “Ріст”, ЗАТ”Агротехсервіс,” ТОВ “Ритм”, ВАТ “Вільнянський маслозавод”, ВАТ “Вільнянський комбінат хлібопродуктів”, ТОВ “Пожтехніка”.

На території міста розташовані дві установи з виконання покарань — Вільнянська ВК № 20, Софіївська ВК № 55.

У структурі промислового виробництва найбільшу вагу займають підприємства машинобудування — 49 % (ВАТ «Вільнянський завод ім. Т. Г. Шевченка», установи — ВК 31020, ВК 310/55), хімічної промисловості — 16,4 % (ТОВ «Ритм»)

Основна продукція, що виробляється підприємствами, це — столові вироби, комплектуючі до акумуляторних батарей, культурно-побутові товари з пластмаси і металу, вогнегасники, комплектуючі до сільгосподарських машин, масло селянське, комбікорм.

Крім названих підприємств, у місті розташований Комбінат хлібопродуктів, Вільнянський КОП із птаховодства, Центр електрозв'язку та районний вузол зв'язку, у 2002 р. встановлено радіощоглу українського мобільного зв'язку. В осінньо-зимовий період працюють 5 котелень.

Торгова мережа у місті представлена магазинами продовольчих товарів, кіосками. Їх кількість весь час збільшується.

Мережа підприємств сфери обслуговування представлена 30 магазинами,10 кав'ярнями, 31 кіоском, 2 приватними хлібопекарнями.

У місті працює торговельна мережа з продажу товарів місцевих товаровиробників, що включає 3 магазини: магазин ВАТ «Вільнянський маслозавод», магазин СП «Алкор» — заводу безалкогольних напоїв, магазин Вільнянської виправної колонії № 20.

Значну роль у забезпеченні споживчими товарами, продуктами харчування відіграють ринки. На території міста діють центральний і вечірній ринки.

Практично все населення має свої присадибні ділянки, де вирощується городина, картопля, розповсюджені сади — груша, яблуня, вишні, черешні, сливи, виноград, абрикоси, шовковиця тощо.

Вільнянськ. Свято-Володимирівський храм, 1902 року. Вигляд у 2007 році
Вільнянська виправна колонія № 20 (середній рівень безпеки)

Вільнянська виправна колонія № 20 – найстаріша колонія області. Свій початок вона бере з Софіївської дитячої колонії № 1, яка була заснована у 1928 році і перепрофільована у сільськогосподарську установу після 1932 – 1933 років, коли у країні лютував голод.

Остаточно у промислову установу колонія перетворена у середині 70-х років ХХ ст. Вільнянська виправна колонія тривалий час утримує першість серед установ області не лише за виробничими показниками, а й у справі збереження і примноження професійних традицій. У 2005 році при колонії освячено храм в ім`я Святої Великомучениці Анастасії Узорешительниці. В установі утримуються чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини. При установі функціонує республіканська психіатрична лікарня для засуджених чоловіків. У різні роки колонію очолювали Клименко М. Й., Колпіков А. І., Волков Д. П., Юрченко І. І., Селеменєв В. В., Борзенков І. Г., Посвалюк О.Г., Козенко А. З. Зараз начальник установи – підполковник внутрішніх справ Коляда Микола Іванович. [31]. [32]

Софіївська виправна колонія № 55 (середній рівень безпеки)

Установа була утворена після винесення з об`єктів Запорізького моторобудівного заводу контрагентської колонії № 159. Це сталося у 1962 році. Для облаштування колонії у сільській місцевості було виділено ділянку консервного заводу виправно-трудової колонії № 20. З того часу установа № 55 та установа № 20 є найближчими серед колоній області сусідами. Сьогодні Софіївська виправна колонія № 55 забезпечує функціонування двох важливих підрозділів – міжобласної лікарні для засуджених чоловіків, хворих на туберкульоз, та сектору максимального рівня безпеки для утримання чоловіків, засуджених до довічного позбавлення волі. Решту спецконтингенту установи складають чоловіки, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі. У різні роки установу очолювали Осадчий В. В., Шевченко І. Ф., Ку- ценко Г. Г., Курисько Б. Д., Зноєв М. М., Рожман А. Ф., Мікула Ю. Г., Демків М. Й.

Культура[ред.ред. код]

У місті діє районна бібліотека[33][34], палац культури, Вільнянський краєзнавчий музей[35], Центр дитячої та юнацької творчості м. Вільнянськ[36] [37], Свято-Володимирський храм.

Церква[ред.ред. код]

У 1990 р. відновив свою роботу Свято-Володимирський храм збудований у 1902 р. Після більшовицької революції 1917 р. і приходу більшовиків до влади у храмі було влаштовано склад. Згодом там відкрили клуб заводу ім. Шевченка, в якому містився також однойменний кінотеатр. Споруда храму сьогодні майже повністю реставрована. Храм УПЦ МП діючий і є історичною цінністю та архітектурною прикрасою міста Вільнянська. Поряд з храмом — дзвонарня.

Художня самодіяльність[ред.ред. код]

  • Самодіяльний народний ансамбль “Вільняночка”[38]
  • Самодіяльний народний ансамбль “Журавка”[39]

Музеї[ред.ред. код]

Старовинна "баба" на території Вільнянського районного краєзнавчого музею.

Освіта[ред.ред. код]

Див. також Освіта у Вільнянську

Школи, дошкільні і позашкільні заклади[ред.ред. код]

У місті функціонують 3 загальноосвітні денні школи, навчально виховний комплекс «Світоч».

Загальна кількість дітей які охоплені повною загальною середньою освітою становить 2691 в тому числі:

Навчально виховний комплекс «Світоч» — 746 (із них у гімназії 431).[48]

Вільнянська школа-інтернат[49]

У школах м. Вільнянська налічується разом близько 100 класів.

Крім того працюють вечірні школи при колоніях: Вільнянській ВК № 20 та ВК № 55

Діє мережа позашкільних закладів:

У місті працює 3 дошкільні дитячі заклади (дитячі садочки).[58]. Зокрема, дитячі садочки: “Дзвіночок”, “Сонечко”, “Казка”.

Преса[ред.ред. код]

Районна газета — «Дніпровські вогні».

З 2010 р. почала виходити газета «Вільнянські вісті».

Вільнянськ. Парк. 2016 р.

Парки[ред.ред. код]

Див. також Парки Вільнянська.

Місто добре озеленене, на його території розташовано 2 парки для відпочинку вільнянців, зокрема, Парк імені Шевченка, парк Ювілейний. Останній — площею 17 га і налічує понад 3,5 тис. різноманітних декоративних порід, та є улюбленим місцем дозвілля та відпочинку мешканців міста. Пам'ятник літак Л-29 («Дельфін») розташовується в міському парку міста Вільнянськ.

Центральний Кавказ. Група туристів Вільнянського Туристсько-альпіністський клубу «Пошук» на маршруті з Безенгійської ущелини до перевалу Кель-Баші.

Спорт[ред.ред. код]

Див. також Спорт у Вільнянську.

У Вільнянську у останній третині XX ст. і до сьогодні розвинений футбол. Існує стадіон, дуже популярний у другій половині ХХ ст.

У 1970-х роках успішно діяв відомий на Запоріжчині туристсько-альпіністський клуб «Пошук».

Також діє ДЮСШ «Колос» в якому функціонують гуртки з: футболу, боксу, греблі, гирьового спорту.

При відділі освіти працює Дитяча юнацька спортивна школа на 876 дітей в якій функціонують гуртки з: дзюдо, волейболу, баскетболу, футболу та інші.

Відомі люди Вільнянщини[ред.ред. код]

Вільнянський район відомий своїми земляками, серед яких:

Почесні жителі Вільнянського району : О. А. Васько, А. В. Чаусов, Л. І. Романенко, Г. П. Романенко – це почесне звання їм присвоєно з нагоди 85-річчя утворення району (2009) // Дніпровські вогні. – 2009. – 16 груд. – С.2.

Вільнянськ. День Незалежності. 2016 .

Галерея: Вільнянськ. День Незалежності. 2016 р.[ред.ред. код]

Вільнянськ у фольклорі та творах художньої літератури[ред.ред. код]

  • Самоткан М. Пісня про Вільнянськ // Самоткан М. Любов моя...: Лірика. – Вільнянськ : Дніпров. вогні. – 1990. – 22 верес.
  • Мудре слово : Прислів’я та приказки в говірках Нижньої Наддніпрянщини. Вип.2.–Запоріжжя : Комунар, 1992. – 169 с.– Із змісту : [прислів’я та приказки, записані у Вільнянську]. – С. 30, 40, 84, 126, 137, 144.
  • Сестра орлів : Легенди та перекази / упоряд. В. А. Чабаненко. – Дніпропетровськ: Січ, 1991. – 95 с. – Із змісту : Знайда : [записала влітку 1966 р. від Олекси Несуна у с. Сторчовому Вільнян. р-ну С. Романова]. – С. 12.[61]

Інше[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Гриценко Т. Р. Вільнянськ у минулому і сьогодні.
  3. Горпинич В. Словник географічних назв України : (топоніми та відто- понімні прикметники). – К. : Довіра, 2001. – 526 с. – Із змісту : Вільнянськ. – С.79.
  4. Універсальний словник-енциклопедія. – 2-е вид., доп. – К.: Атлас, 2001. – 1575 с. – Із змісту : Вільнянськ. – С. 262.
  5. Василенко О. Це було справжнє свято рідного дому : [170-та річниця заснування міста та 67-та річниця визволення від фашистів] // Дніпров. вогні. – 2010. – 22 верес.(№ 74). – С. 1.
  6. Кобинець А. Сказання степового кургану : [про археол. розкопки А. Г. Плешивенко та О. В. Бодянського в Вільнян. р-ні] // Запоріз. правда. – 1986. – 15 жовт.
  7. Воловоденко В. Археологи – дослідники нашого району // Дніпров. вогні. – 1995. – 23 верес. (№ 77). – С. 3.
  8. Пам`ятки історії та культури Запорізької області. Вип.2 : (Вільнянський, Михайлівський, Новомиколаївський райони). – Запоріжжя, 1999. – 136 с.: іл. – Із змісту: Пам`ятки археології : [в т. ч. про курган на околиці м. Вільнянська]. – С.7; Пам`ятки історії : [в т. ч. в м. Вільнянську]. – С. 35–37.
  9. Чиженок Ю. Історія рідного краю : [Вільнян. р-н, 20-ті роки] / Ю. Чиженок, С. Жук // Дніпров. вогні. – 1992. – 3, 17 жовт
  10. Турченко Ф. Південна Україна: модернізація, світова війна, революція (кінець ХІХ ст. – 1921 р.) : іст. нариси / Турченко Ф. Г., Турченко Г. Ф. – К.: Генеза, 2003. – 304 с. – Із змісту : [боротьба з махновщиною в районі ст. Софіївка]. – С. 230.
  11. Левензон Ф. Проти Махна на Денікінському фронті : [в т. ч. згадуються події в районі Софіївки] // Літопис революції. – 1929. – №4. – С.264 – 281.
  12. 1. Національна книга пам`яті жертв голодомору 1932–1933 років в Україні. Запорізька область / [відповід. за вип. О. М. Лазутін ; Укр. ін-т нац. пам`яті; Запоріз. обл. держ. адміністрація]. – [Запоріжжя : Дике Поле, 2008]. – 1080 с. – Із змісту : Вільнянський район. – С. 90 – 99; 852 – 857. 2. Колосок пам`яті : [акція, присвячена вшануванню пам`яті жертв голодомору] // Запоріз. правда. – 2008. – 19 лип. – С.2.
  13. Ростуть міста : [Указом Президії Верхов. Ради УРСР від 3 листоп. 1966 р. селище Червоноармійське перейменовано в місто Вільнянськ] // Комсомолець Запоріжжя. – 1967. – 1 січ.
  14. Меморіальні комплекси, пам’ятники, братські могили, поодинокі захоронення та пам’ятні знаки загиблим у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр. на території Запорізької області. – Запоріжжя, 2008. – 59 с. – Із змісту: [м. Вільнянськ]. – С.17.
  15. Вільнянці – воїни-інтернаціоналісти : [іст. довідка] / Вільнян. район. краєзнав. музей; матеріал підготувала Т. Р. Гриценко. – Вільнянськ, 2010. – 3 с. – [Машинодрук].
  16. Це стосується пам`яті усіх нас : [про реконструкцію пам`ятника воїнам-афганцям] // Дніпров. вогні. – 2009. – 21 жовт. – С.1.
  17. Чайка Т. Шануємо пам`ять поета : [погруддя Т. Г. Шевченка на території з-ду ім. Шевченка; скульптор В. І. Зноба] // Дніпров. вогні. – 1966. – 1 верес.
  18. Ті роки забуттю не підлягають : [відкрито пам`ятний знак жертвам голодомору] // Дніпров. вогні. – 2007. – 28 листоп. - С. 1.
  19. Короткевич О. Село ти моє колискове…: Публіцистика. – Вільнянськ : Район. Друкарня, 2010. – 203 с. – Із змісту : [в т. ч про відкриття пам. знака жертвам голодоморів та політ. репресій]. – С. 150.
  20. Бочковская Е. Летали над Вольнянском дельтапланы : [18 сент. с. г. был открыт памятник – самолет Л – 29] // Надежда. – 2010. – 24 сент.(№39). – С. 2.
  21. Пам`ятки історії та культури Запорізької області. Вип.2 : (Вільнянський, Михайлівський, Новомиколаївський райони). – Запоріжжя, 1999. – 136 с.: іл. – Із змісту: Пам`ятки історії : [в т. ч. будинок фабричного початкового училища]. – С. 36.
  22. Пам`ятки історії та культури Запорізької області. Вип.2 : (Вільнянський, Михайлівський, Новомиколаївський райони). – Запоріжжя, 1999. – 136 с.: іл. – Із змісту: Пам`ятки історії : [в т. ч. корпус заводу Нейфельда]. – С. 36.
  23. Список перейменованних вулиць Вільнянська
  24. Діяльність підприємств – суб`єктів підприємницької діяльності Запорізької області у 2004 році : [в т. ч. у Вільнянському районі] : Стат. зб. – Запоріжжя, 2005. – 170 с.
  25. Запорізький край / ЗОР; ЗОДА. – Запоріжжя: АА Тандем, 2008. – 288 с.: іл. – Із змісту: Вільнянський район : [в т. ч. про ВАТ “Вільнянський маслозавод”]. – С.152.
  26. Запорізький край / ЗОР; ЗОДА. – Запоріжжя: АА Тандем, 2008. – 288 с.: кр. – Із змісту: Вільнянський район : [в т. ч. про “Вільнянський комбінат хлібопродуктів”]. – С.152.
  27. Запорізький край /ЗОР; ЗОДА. – Запоріжжя: АА Тандем,2008.– 288 с.: іл. – Із змісту: Вільнянський район: [в т.ч. про ЗАТ “Агротехсервіс”]. – С.152.
  28. Руденко В. Поїзд ще можна наздогнати : з приводу майбутнього агротехсервісу : [ст. дир. оренд. підприємства “Агротехсервіс” : м. Вільнянськ]// Запоріз. правда. – 1992. – 3 квіт.
  29. 1. Воловоденко В. Про сорти дбати і людей не забувати…: [НВП “Сортостанція”] // Дніпров. вогні. – 2005. – 26 берез. – С. 2. 2. Основа О. Перевірене насіння – запорука доброго врожаю // Дніпров. вогні. – 2005. – 12 лют. – С. 2.
  30. Вільнянські поліграфісти тримають “марку”! // Дніпров. вогні. – 2005. – 28 трав. – С. 1.
  31. Управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Запорізькій області. 10 років. – Б. в. д. – Із змісту: Вільнянська виправна колонія № 20 (середній рівень безпеки). – С. 26
  32. Смольєнко Д. Вільнянській виправній колонії – 75 років // Запороз. Січ. – 2003. – 10 черв. – С. 3.
  33. Публічні бібліотеки Запорізької області : Довідник. – Запоріжжя : АА Тандем, 2010. – 175 с. – Із змісту: Вільнянська центральна районна бібліотека; Районна бібліотека для дітей. – С. 51.
  34. Галевко М. Справи і проблеми дитячої бібліотеки // Дніпров. вогні. – 1994. – 22 жовт
  35. Вільнянський районний краєзнавчий музей
  36. 1. Макарчук В. Клуб “Юність”: завжди енергійні, творчі, активні // Дніпров. вогні. – 2006. – 8 листоп. – С. 1. 2. Пихтєєва В. Вокалісти з ЦДЮТ попереду // Дніпров. вогні. – 2005. – 29 січ. Левченко В. Наші театрали тепер зразкові! : [театрал. студія “БЕМС” при ЦДЮТ] // Дніпров. вогні. – 2005. – 30 берез. – С. 2.
  37. Пихтєєва В. Стали новоселами і ти, і я? : [в приміщенні колиш. Вільнян. райкому партії розмістився “Центр дитячої та юнацької творчості”] // Дніпров. вогні. – 1991. – 26 листоп
  38. 1. Короткевич О. Село ти моє колискове...: Публіцистика. – Вільнянськ : Район. друкарня, 2010. – 203 с. – Із змісту : Короткевич О. Краса пісенна. – С. 130–133. 2. Пихтєєва В. “На серці згадка оживає…” : [40-річчя “Вільняночки”] //Дніпров. вогні. – 2007. – 31 січ. – С. 1.
  39. 1. Короткевич О. “Журавка” – найкраща в області // Запороз. Січ. – 2009. – 20 січ. – С.8. 2. Пихтєєва В. Півстоліття з баяном : [про Я. Г. Ганошенка, керівника хору “Журавка”, якому виповнюється 70 років] // Дніпров. вогні. – 2008. – 16 серпня. – С. 2. 3. Пихтєєва В. Вітаємо “Журавку” з перемогою : [І місце на обл. огляді фольклор. колективів] // Дніпров. вогні. – 2008. – 6 груд. – С. 2.
  40. 1. Короткевич О. Створили освітяни свій музей // Запороз. Січ. – 2005. – 23 квітня. – С. 8. 2. Кліковка Г. У Вільнянську відкритий перший в Україні музей освіти // Запоріз. правда. – 2004. – 14 груд. – С. 3.
  41. Большеменник П. Буде музей на заводі [ім. Т. Г. Шевченка] // Дніпров. вогні. – 1988. – 5 лип.
  42. Романовський В. На все життя, що залишилось : [Глоба В. Г. – випус- кник першого випуску Вільнян. СШ № 1] // Дніпров. вогні. – 2005. – 27 квітня. – С. 1.
  43. http://volnskola2.ucoz.ua/
  44. Вільнянській ЗОШ № 2 – 90 років // Дніпров. вогні. – 1998. – 24 жовт. – С. 3.
  45. сайт школи
  46. сайт школи-1
  47. САЙТ
  48. Левченко В. Гімназія “Світоч” : найперше – якість знань // Дніпров. вогні. – 2005. – 8 жовт. – С. 2.
  49. Павлівська В. Вільнянська школа-інтернат відзначила свої 50! // Дніпров. вогні. – 2010. – 9 січ. (№2). – С. 3.
  50. 1. Макарчук В. Клуб “Юність”: завжди енергійні, творчі, активні // Дніпров. вогні. – 2006. – 8 листоп. – С. 1. 2. Пихтєєва В. Вокалісти з ЦДЮТ попереду // Дніпров. вогні. – 2005. – 29 січ. Левченко В. Наші театрали тепер зразкові! : [театрал. студія “БЕМС” при ЦДЮТ] // Дніпров. вогні. – 2005. – 30 берез. – С. 2.
  51. Пихтєєва В. Стали новоселами і ти, і я? : [в приміщенні колиш. Вільнян. райкому партії розмістився “Центр дитячої та юнацької творчості”] // Дніпров. вогні. – 1991. – 26 листоп
  52. 1. Випускників нашого ліцею охоче беруть на роботу : [бесіда з дир. ліцею О. В. Супруненко; записала В. Пихтєєва] // Дніпров. вогні. – 2010. – 2 жовт. (№ 77). – С. 2. 2. За наукою у свій ліцей // Дніпров. вогні. – 2005. – 27 лип. – С. 1.
  53. 1. Наші борці – у Снігурівці : [вихованці Вільнян. ДЮСШ] // Дніпров. вогні. – 2005. – 16 квіт. – С. 2. 2. Греш М. Чи буде спортивне містечко? : [у Вільнянську по вул. Бочарова]// Дніпров. вогні. – 1988. – 29 верес.
  54. В Вольнянске на базе клуба Данко уже несколько лет успешно функционирует Вольнянская районная детская юношеская спортивная школа «Колос».
  55. 1. Пихтєєва В. Нашій художній школі – 40 років // Дніпров. вогні. – 2006. , – 7 черв. – С. 2. 2. Левченко В. Підростають художники, дизайнери // Дніпров. вогні. – 2005. – 5 жовт. – С. 2. 3. Художня школа: знайти своє місце у житті // Дніпров. вогні. – 2004. – 19 червня. – С. 2
  56. Сьогодні – Міжнародний день музики : [Вільнян. муз. школі – 40 років] // Дніпров. вогні. – 2008. – 1 жовт. – С. 1.
  57. 1. Для юних музикантів : [кращі учні школи побували на концерті переможців ХІ міжнар. конкурсу юних виконавців у театрі ім. В. Магара (м.Запоріжжя)] // Дніпров. вогні. – 2005. – 25 лют. – С.1. 2.Карпенко О. Скрипалі грали найкраще : [вихованці муз. школи були найкращими на ІІІ обл. фестивалі-конкурсі “Лунай, скрипко!”] // Дніпров.вогні. – 2004. – 17 берез. – С. 2.
  58. Крутій К. “Дошкільний похід” та його результати: до 100-річного ювілею першого дитячого садочка на Запорізькій землі : [в т. ч. про дит. садок]// Дошкіл. освіта. – 2008. - № 4. – С. 58–60.
  59. ПЕРЕМОЖЦІ. Книга пам'яті України. Запорізька область т. 22. С. 55.
  60. Дніпровські вогні. 5 березня 2016 р. с. 4.
  61. Воловоденко В. Легенди та перекази Вільнянщини // Дніпров. вогні. – 1995. – 16 груд.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Запорозька старовина. Вип.2 / НДІ козацтва, Запоріз. від-ня. – К. – Запоріжжя : Вид-во ВАТ “Мотор Січ”, 2002. – 408 с. – Із змісту : Шевченко Т. Про заснування ряду населенних пунктів Вільнянського району Запорізької області запорозькими козаками. – С. 272–274.
  • Запорізький край / Н. І. Кузьменко (авт.-укладач), О. І. Абліцов, С. В. Воловник, Т. А. Гузенко та ін. — Запоріжжя: АА Тандем, 2008. — 530 с. : іл. — Із змісту : Вільнянський район. — С. 146—153.
  • Новітня історія України: Імена. Звершення. Творчість. Вип.1 : Запоріжжя / Авт.-упоряд. В. В. Болгов. — К. : Новий Світ, 2006.– 112 с. : іл. — Із змісту: Вільнянський район. — С.18.
  • Енциклопедія сучасної України. В 20 т. Т. 4 : В — Вог. — К., 2005. — 700 с. Із змісту: Донченко О. Вільнянськ. — С.550 — 551.
  • Запорізька область: Ілюстрована енциклопедія. Т. 2 : Архітектура і містобудування. Культура. Економіка. Райони області / К. С. Карафін, О. І. Красюк. — Запоріжжя: Дике Поле, 2004. — 293 с. : іл. — Із змісту: Вільнянський район. — С.258 — 259.
  • Універсальний словник-енциклопедія. — 2-е вид., доп. — К.: Атлас, 2001. — 1575 с. — Із змісту: Вільнянськ. — С. 262.
  • Вільнянськ (до 170-річчя дня заснування міста). Бібліографічний покажчик. Запоріжжя: Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека. Видавництво «АА Тандем». 2010. 108 с.
  • Супруненко В. Запорожский край: попул. энц. — Запорожье: Мотор Сич, 2003. — 219 с. — Из содерж.: Вольнянск. — С.208.
  • Соломка А. Вільнянський район у період кам`яної доби // Вільнян. вісті. – 2010. – 7 серп. – С. 4.
  • Софіївка – Червоноармійське – Вільнянськ : [коротка історична довідка] // Дніпров. вогні. – 2010. – 18 верес.(№ 73). – С. 4.
  • Павлюк О. Хто будував місто Вільнянськ // Дніпров. вогні. – 2010. – 7 серп. (№ 61). – С. 1.
  • Запоріжжя — мій рідний край: (метод. рекомендації для вихователів дошкіл. закладів і груп продовжен. дня). — Запоріжжя: [б. в.], 1992. — 74 с. — Із змісту: Вільнянськ. — С. 34–35.
  • Князьков Ю. Запорізька область: Іст.-геогр. і топонім. словник. Вип. 1 : (Василівський, Вільнянський, Гуляйпільський, Запорізький, Новомиколаївський райони). — Запоріжжя: Тандем — У, 2004. — 340 с. — За змістом: Вільнянськ. — С.72.
  • Горпинич В. Словник географічних назв України: (топоніми та відтопонімні прикметники). — К. : Довіра, 2001. — 526 с. — Із змісту: Вільнянськ.– С.79.
  • Географічна енциклопедія України. В 3 т. Т.1 : А — Ж. — К. : УРЕ, 1989. — 414 с. — Із змісту: Вільнянськ. — С.184.
  • Енциклопедія сучасної України. В 20 т. Т. 4 : В - Вог. – К., 2005. – 700с. – Із змісту : Донченко О. Вільнянськ. - С.550 – 551.