Вільськ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Вільськ
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Черняхівський район
Рада/громада Вільська сільська рада
Код КОАТУУ 1825681201
Облікова картка Вільськ 
Основні дані
Засноване 1617
Населення 707
Площа 2,03 км²
Густота населення 348,28 осіб/км²
Поштовий індекс 12334
Телефонний код +380 4134
Географічні дані
Географічні координати 50°23′09″ пн. ш. 28°30′55″ сх. д. / 50.38583° пн. ш. 28.51528° сх. д. / 50.38583; 28.51528Координати: 50°23′09″ пн. ш. 28°30′55″ сх. д. / 50.38583° пн. ш. 28.51528° сх. д. / 50.38583; 28.51528
Середня висота
над рівнем моря
205 м
Водойми р. Лісова Кам'янка
Відстань до
обласного центру
12 км
Відстань до
районного центру
14 км
Найближча залізнична станція Дубовець
Відстань до
залізничної станції
6 км
Місцева влада
Адреса ради 12334, с. Вільськ, вул. Житомирська, 37; тел. 9-54-31
Карта
Вільськ. Карта розташування: Україна
Вільськ
Вільськ
Вільськ. Карта розташування: Житомирська область
Вільськ
Вільськ

Вільськ — село в Україні, в Черняхівському районі Житомирської області.

Центр сільської ради, до якої входять ще 3 села Щербини, Ялинівка, Перемога.

Розташування Вільська — від районного центру Черняхова за 14 км на південний захід і за 12 км на північний захід від Житомира. До найближчої залізничної станції Дубовець — 6 км.

Географія[ред. | ред. код]

У селі річки Безіменна, Синяк, Печеринка впадають у Лісову Кам'янку, ліву притоку Тетерева.

Історія[ред. | ред. код]

Під час монголо-татарського нашестя поселення було спалено. Від всього населення вижило три чоловіки, що переховувались в лісі, вони згодом повернулись на попелище і відновили поселення.

У Вільську живуть два древніх роди — Коцюби та Котенки.

Основна частина населення — українці, також проживають росіяни, поляки, до Німецько-радянської війни також проживали євреї.

Вільськ згадується як містечко в акті від 21 червня 1586 року в скарзі воєводича Волинського князя Іоанна Богушевича Корецького на війта Прокопа Литинського і урядника Криштофа Свинарського помістя Вільського, що належить князю Костянтину Василеві Острозькому — воєводі Київському, про те, що коли бояри, гайдуки і слуги Корецького перепроводжали через Вільськ втікачів від Корецького, які втекли з володіння Острозького, то згадуваний війт і урядник разом з вільськими міщанами начебто побили і утопили деяких із цих бояр і слуг Корецького, забравши їх зброю і коней.

Село також згадується в акті від 7 січня 1650 року та в акті від 5 травня 1714 року.

У своїй книжці «Історико-статистичне описання церков і приходів Волинської єпархії», виданій в 1888 році, М. І. Теодорович повідомляє, що церква в селі Вільськ побудована в 1748 році на кошти прихожан, і цієї церкви псаломщика селяни помістили в будинку колишньої сільської школи. Звідси видно, що сільська школа в містечку працювала вже до 1748 року.

В той час в Вільську було 287 дворів дворів, 2328 прихожан, римокатоликів — 563, баптистів — 240, лютеран — 363, старообрядців — 129, євреїв — 28.

Селяни, крім хліборобства, займалися гончарством і продавали свої вироби в Житомирі і на інших базарах Волинської губернії.

В містечку народився і довгі роки проживав відомий польський письменник Ян Дуклан Охотський, який написав свої спогади, що були видані в 1857 році вже після його смерті. У своїх спогадах він описав Коліївщину, Коднянську розправу, смерть одного з керівників Коліївського повстання Івана Гонти, людей Черняхівщини.

На території Вільська в результаті археологічних досліджень знайдено знаряддя праці ще кам'яної доби (ножі, молотки, кам'яні сокири) та рештки стародавньої фортеці (земляний вал, ядра). Це говорить, що на цій території жили люди ще в кам'яну добу.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі Пулинської волості Житомирського повіту Волинської губернії мешкало 640 осіб, налічувалось 55 дворових господарств, існували православна церква та 2 постоялих будинки[1].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1310 осіб (650 чоловіків та 660 — жінок), з яких 1258 — православних[2]. Станом на 1906 рік у селі було 200 дворів і проживало 1318 осіб.

Радянська окупація[ред. | ред. код]

Радянські війська окупували Вільськ в січні 1918 року. 21 серпня 1920 року тут було створено Організацію незаможного селянства, куди ввійшло 217 селян. В 1923 році організовано сільськогосподарську артіль, якою керував А. П. Ольхович.

1927 р. у селі було 427 дворів, проживало 2011 жителів. В 1929 році було організовано колгосп.

В 1933 році від голоду померло 69 чоловік, в тому числі 40 дітей. В 1937 році репресовано 34 чоловіки.

В період Німецько-радянської війни 375 жителів брало участь на фронтах, десятки — в партизанських загонах, 167 чоловік загинуло, 214 нагороджені бойовими орденами і медалями. В селі споруджено монумент, присвячений цій війні, з іменами солдатів з Вільська. Наприкінці 1943 року в Вільськ увійшли частини Червоної армії.

Школа в селі побудована в 1893 році. З 1924 року це — єдина трудова школа, у 1926—1927 рр. — чотирирічна трудова школа, Вільський лікнеп.

Знесення пам'ятника Леніну у Вільску
Знесення пам'ятника Леніну у Вільську

З 1928 р. — п'ятирічна школа, у 1947—1952 р.р — семирічна. З 1952 року — це Вільська середня школа.

На території села наприкінці XX століття знаходилась центральна садиба колгоспу «Жовтень». Колгосп спеціалізувався з вирощування нетелів, в рільництві — льоно-картоплярський напрям з розвинутим хмелярством.

Вільськ: пам'ятник Леніну повалено у 2014 році

В селі встановлено пам'ятник Леніну, який раніше був в районному центрі смт. Черняхів. В 2014 році цей пам'ятник знесено мешканцями села.

В колгоспі було 2283 га с/г угідь, в тому числі 1780 га орної землі, було три виробничі і одна тракторна бригади, три тваринницькі ферми. За трудові успіхи 139 жителів села нагороджені орденами і медалями СРСР.

Орденом Трудового Червоного Прапора нагороджені: ланкова по хмелю Рожко Марія Миколаївна, свинарка Лисюк Валентина Іванівна, Котенко Іван Семенович, Малецький Анатолій Миколайович, Защіпас Марія Дорофіївна, Лисак Валентина Іванівна, Біденко Володимир Іванович, Межерицький Михайло Іванович. Орденом «Знак пошани» — Давидович Сигізмунд Володимирович, Грищук Марія Григорівна. Самчук Микола Корнійович нагороджений орденом Жовтневої революції. Приймак Микола Каленикович — орденом Бойового Червоного Прапора.

Один з уродженців села — кавалер трьох орденів Слави, Петро Григорович Чайківський.

У 1980-х роках працювали: магазин промтоварів, госптоварів, «Книга», аптечний пункт, Вільська лікарська амбулаторія, відділ зв'язку, побутовий комбінат. Були побудовані двоповерховий адмінбудинок, будинок культури, сільська бібліотека. Прокладено шосейну дорогу, яка сполучає село з районним обласним центром.

В селі працює загальноосвітня середня школа, в якій щорічно навчалось 476 учнів, їх навчало 30 вчителів; сільський будинок культури на 350 місць, 3 бригадних клуби, дві бібліотеки з книжковим фондом 12680 книг, 2 ФАПи, поштове відділення, 7 магазинів, 2 побутових магазини, перукарня, дитячі ясла-садок на 120 місць, церква.

Церква с. Вільськ[ред. | ред. код]

Історія церкви у Вільську:

  • 1748 р. — на кошти прихожан у центрі села збудовано церкву;
  • 1930-40 рр. — в приміщенні церкви знаходиться колгоспна комора;
  • 1960-70 рр. — сільський клуб;
  • 1980-90 рр.. — музей історії релігії та атеїзму;
  • 1990 р. — церкву знову відкрито.

Сучасність[ред. | ред. код]

У новому столітті колгосп розпаювали серед жителів села. Найдовше головою колгоспу працював Давидович Сигізмунд Володимирович, якого люди обрали 1971 року.

У селі — 273 двори; проживає 683 чоловіки.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  2. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-18)

Посилання[ред. | ред. код]