Вільям Слім

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вільям Слім
William Slim
Вільям Слім
портрет Вільяма Сліма зроблений 29 червня 1950 р. співробітником фотожурналу «Evening Post».
Вільям Слім
герб сера Вільяма Джозефа Сліма
Віконт
8 травня 1953 — 2 лютого 1960
Губернатор: 13-й Генерал-губернатор Австралії
Попередник: Вільям Макел
Наступник: Вільям Морісон
 
Освіта: Школа Короля Едварда,
Штабний коледж у Кемберлі,
Кветаський командно-штабний коледж
Народження: 6 серпня 1891(1891-08-06)
Бристоль
Смерть: 14 грудня 1970(1970-12-14) (79 років)
Лондон
Похований: церква Святого Георгія, Віндзорський замок
Громадянство: Велика Британія Велика Британія
Релігія: римо-католик
Батько: Джон Слім
Мати: Шарлота Такер
Дружина: Елен Робертсон (19261993)
Діти: син, донька
 
Військова служба
Роки служби: 19141948
1949 — 1952
Приналежність: Британська армія Британська армія
Британська Індійська армія Британська Індійська армія
Звання: фельдмаршал
Командував: 14-а армія
Імперський Генеральний штаб
Битви: Перша світова війна:

Друга світова війна:

Нагороди:
ордена Лазні ордена Лазні ордена Лазні
Орден Святого Михайла і Святого Георгія
Командор ордена Британської імперії (військовий) Королівський Вікторіанський орден— GCVO
Лицар ордена Святого Іоанна Єрусалимського (Велика Британія
Військовий хрест (Велика Британія)
1914-15 Star ribbon.png
British War Medal BAR.svg Медаль Перемоги (Велика Британія) 39-45 Star BAR.svg
Africa Star BAR.svg Burma Star BAR.svg War Medal 39-45 BAR.svg
Орден підв'язки
Орден «За видатні заслуги» (Велика Британія)
Легіон Заслуг (Головнокомандувач) (США)

Медіафайли у Вікісховищі?

Вільям Джо́зеф Слім, 1-й віконт Слім Яралумласький (англ. William Joseph Slim, 1st Viscount Slim of Yarralumla; нар.6 грудня 1891, Бристоль — 14 грудня 1970, Лондон) — талановитий британський воєначальник Другої світової війни, фельдмаршал з 1949 року, тринадцятий генерал-губернатор Австралії (від 8 травня 1953 р. до 2 лютого 1960 р.).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в районі Бішопстон міста Брістоль у Британській імперії, в сім'ї дрібного підприємця Джона та його дружини Шарлоти Такер. Був хрещений в римо-католицькій церкві св. Бонавентури. Незабаром сім'я переїхала в Бірмінгем. Де він завершив навчання у школі Святого Філіпа й школі Короля Едуарда[en]. Після школи працював викладачем у початковій школі, потім з 1910 р. до 1914 р. працював клерком у фірмі з виробництва металевих труб. Від 1912 р. навчався в Бірмінгемському навчальному офіцерському корпусі.

Вступив на службу до Британської армії в 1914 році, 22 серпня зарахований до Королівського Уорікшірського полку в чині другого лейтенанта. У 1915 р. брав участь у Дарданельській операції й наступних боях на Галіполійському фронті. Був важко поранений, після одужання направлений з Англії в Британську Індійську армію та в її складі у жовтні 1916 р. воював на Месопотамському фронті. 4 березня 1917 р. отримав звання лейтенанта[1]. У 1917 р. вдруге був поранений. 7 лютого 1918 р. нагороджений Військовим хрестом за службу в Месопотамії[2].

Від 2 листопада 1918 р. служив у 6-му Гуркхському полку[3]. 22 травня 1919 р. офіційно підвищений до звання капітана й переведений в Британську індійську армію[4]. У 1921 р. став ад'ютантом батальйону. Закінчив командно-штабний коледж[ru] в Кветі в 1926 р. і штабний коледж[en] в Кемберлі[en] в 1937 р.. З 1929 р. служив офіцером Генерального штабу в Британській Індії. З 1938 р. командував батальйоном в 7-му Гуркхському полку, з 1939 р. — начальник школи старших офіцерів в індійському місті Белгаум.

Відразу після початку Другої світової війни у ​​вересні 1939 р. призначений командиром 10-ї індійської бригади, спішно перекинутої в Британське Сомалі. Брав участь у бойових діях під час Східно-Африканської кампанії. Там же був поранений в третій раз. У початку 1941 р. призначений командиром 10-ї індійської дивізії, на чолі якої взяв участь в Сирійсько-Ліванській операції. Потім дивізія Сліма була передислокована в Ірак і в серпні 1941 р. прийняла участь у введенні британсько-радянських військ до Ірану. Його війська наступали з півдня від узбережжя Перської затоки і в районі м. Тегерану зустрілися з радянськими військами.

У березні 1942 р. Слім був направлений до Бірми у британську колонію, що була майже повністю окупована японськими військами, які стояли на кордоні Британської Індії. Спочатку призначений командиром 1-го Бірманського корпусу, потім командиром 15-го армійського корпусу. Він упорядкував розбиті частини, сформував з них боєздатні підрозділи. Маючи величезну протяжність фронту і незначну кількість військ, Слім зміг знайти ефективну тактику проти дій японців. Він максимально враховував складні природні умови регіону, перш за все мінімальну кількість доріг, придатних для просування військ. Приступив до організації потужних укріплених районів на основних перевалах і перехрестях доріг, утримання яких позбавляло супротивника можливості вести наступальні дії. Такі укріпрайони спочатку готувалися до тривалої оборони в умовах повної ізоляції та володіли аеродромами для зв'язку з основними британськими силами. Для створення загрози розтягнутим японським комунікаціям він сформував численні диверсійні загони. Приділяв велику увагу залученню на свою сторону корінного населення Бірми, котрі на початку ставилися до японців з симпатією, як до визволителів від британського колоніального панування. З огляду на нездатність місцевої дорожньої мережі впоратися з постачанням своїх військ, основний акцент у постачанні робив на авіацію (для чого побудував густу аеродромну мережу), на гужовий і в'ючних транспорт. У 1943 р. сформував 14-у британську армію (в основному з індійських і африканських частин) та став її командувачем. У 1943 р. в деяких операціях йому вдалося відбити розрізнені атаки японців і завдати їм відчутних втрат, а також почати просування на захід. Був встановлений ​​стійкий зв'язок з китайськими військами на півночі Бірми. У першій половині 1944 р., коли японське командування посилило свої частини й спробувало взяти реванш, в запеклих боях у Імпхал відбив японський наступ і завдав противнику тяжкої поразки (розгромлено 5 японських дивізій, втрати японців склали 54 тисячі осіб проти 17,5 втрат союзних військ). Це була перша значна поразка японських сухопутних військ. У кампанії 1945 р. його армія провела рішучий наступ і форсувала річку Іраваді. Комбінованим ударом сухопутних військ, морського і повітряного десантів були розгромлені війська в прибережній частині Бірми й взята її столиця Рангун. Після рішучого успіху вищестояще командування спробувало перемістити Сліма на пост командувача 12-ї армією. У той час, коли створена Слімом 14-а армія готувалася до глибокого вторгнення в Британську Малайю, завданням 12-ї армії було визначено придушення осередків опору розрізнених залишків японських військ в Бірмі. Слім вступив в різкий конфлікт з своїм безпосереднім начальником і завдяки втручанню на його користь Головнокомандувача союзними силами в Південно-Східній Азії лорда Маунтбетена залишився на колишній посаді. Намагався змістити Сліма генерал-лейтенант Олівер Ліз, в червні 1945 р. він був відсторонений від посади і Слім був призначений на його місце, ставши Головнокомандувачем сухопутними силами союзників в Південно-Східній Азії. Британські та американські історики високо оцінюють дії Сліма в Бірмі. Бо він зумів знайти ефективні способи протидії японській наступальній тактиці, заснованій на зухвалості. Маючи під командуванням в переважній більшості не британські, а колоніальні частини, Слім успішно вів боротьбу з досвідченими ворожими військами. Рішучу перевагу в силах він отримав тільки в кампанії 1945 р., що також майстерно використав.

З 1946 р. — директор (комендант) Імперського Коледжу оборони[en]. З лютого 1947 р. також ще генерал-ад'ютант Його Величності. У тому ж році йому була запропонована посада Головнокомандувача Індійської армією. Однак Слім відмовився від цієї посади, мотивуючи тим, що з наданням незалежності Індії цей пост стає номінальним, і вийшов у відставку. Він був призначений заступником голови Британських залізниць, також за ним була збережена посада генерал-ад'ютанта. З 1 листопада 1948 р. — він був призначений на вищий військовий пост в країні, ставши начальником Імперського Генерального штабу. 4 січня 1949 р. підвищений до фельдмаршала. 1 листопада 1952 р. звільнений у відставку.

10 грудня 1952 р. став Кавалером Великого хреста Ордена Святого Михаїла і Святого Георгія разом з призначенням на посаду генерал-губернатора Австралії[5], яку він зайняв 8 травня 1953 р.. 2 січня 1953 р. став Кавалером Ордена святого Іоанна[6].

Обраний на посаду генерал-губернатора, оскільки він був справжнім героєм війни, бився з австралійцями в Галіполі та на Близькому Сході. У 1954 р. він прийняв королеву Єлизавету II з першим візитом правлячого монарха в Австралію. За заслуги перед королевою під час візиту, 27 квітня 1954 р. він став Кавалером Великого хреста Королівського Вікторіанського ордену[7]. Впродовж усього терміну появи Сліма в посаді, пост прем'єр-міністра займав керівник лібералів Роберт Мензіс.

У 1959 р. Слім вийшов у відставку і повернувся до Великої Британії, де він опублікував свої мемуари «Неофіційна історія» (англ. Unofficial History). Раніше, в 1956 р. він вже видав свою особисту розповідь про кампанію в Бірмі «Поразка в перемогу» (англ. Defeat into Victory). 24 квітня 1959 р. він став Лицарем Ордену Підв'язки[8]. 15 липня 1960 р. удостоєний титулу віконта (1-й віконт Слім Яралумласький) на теренах столиці Австралії і Бішопстона ​​в місті й окрузі Бристоль[9]. Після успішної кар'єри в радах великих британських компаній, 18 червня 1964 р. він був призначений констеблем і губернатором Віндзорського замку[10].

Вільям Джозеф Слім, 1-й віконт Слім Яралумласький помер у м. Лондоні, у віці 79 років. Прах похований в Віндзорському замку в церкві Святого Георгія. Меморіальна дошка встановлена ​​в соборі Святого Павла.

Військові звання[ред. | ред. код]

Другий лейтенант 1914
Лейтенант 1917
Капітан 1919
Майор 1933
Підполковник (лейтенант-полковник) 1938
Полковник 1939
Бригадний генерал 1940
Генерал-майор 1943
Генерал-лейтенант 1944
Генерал 1945
Фельдмаршал 1949

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • (рос.)Залесский К. А., «Кто был кто во Второй мировой войне. Союзники СССР». — М.: АСТ, 2004. — Т. 1. — 702 с. — ISBN 5-17-025106-8.

Посилання[ред. | ред. код]