Вільям Стайрон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вільям Стайрон
William Styron
Bill Styron in his West Chop writing room on Martha's Vineyard - August 1989.jpg
Вільям Стайрон перериває роботу над романом для фотосесії Вільяма Вотервея Маркса, видавця (редактора)"Martha's Vineyard Magazine."
Ім'я при народженні Вільям Кларк Стайрон мол.
Народився 11 червня 1925(1925-06-11)
Ньюпорт-Ньюс, штат Вірджинія
Помер 1 листопада 2006(2006-11-01) (81 рік)
Мартас-Віньярд, Массачусетс, США
·пневмонія
Громадянство США США
Місце проживання
Діяльність прозаїк, есеїст
Alma mater Duke University
Володіє мовами англійська
Членство Американська академія мистецтв та літератури і Американська академія мистецтв і наук
Роки активності 1951—2006
Напрямок реалістична проза
Жанр проза, драма
Magnum opus «Визнання Ната Тернера» (The Confessions of Nat Turner)
«Вибір Софі» (Sophie's Choice)
Посада голова жюрі Каннського кінофестивалю[d]
Військове звання лейтенант
Діти Susanna Styron[d] і Alexandra Styron[d]
Нагороди
Премії Пулітцерівська премія 1968
IMDb nm0836612

Вільям Стайрон (англ. William Styron, (11 червня 1925 — 1 листопада 2006) — американський письменник, лауреат Пулітцерівської премії 1968, найбільш відомими романами якого є «Визнання Ната Тернера» та «Вибір Софі»[1]

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в штаті Вірджинія. Закінчив Девідсон-коледж у Даремі в штаті Північна Кароліна, в кінці Другої світової війни служив в армії. Після війни закінчив Університет Дьюка, де в 1947 році отримав ступінь бакалавра мистецтв з англійської мови. Надалі Стайрон працював у видавництві McGraw-Hill.

Його перший роман «Зійди в пітьму», («Lie Down in Darkness»), опублікований в 1951 році, розповідав про самогубство молодої жінки, про що розмірковує її батько. Твір отримав позитивні відгуки літературних критиків.

На початку 1950-x років перебрався до Європи, де в 1953 році став одним із засновник журналу Paris Review.

У 1967 році вийшов роман «Визнання Ната Тернера» («The Confessions of Nat Turner»), що викликав гострі дискусії і приніс письменнику Пулітцерівську премію. Роман витримав кілька перевидань, його переклали на 20 мов. В основу роману покладено події Повстання американських чорношкірих рабів на чолі з баптистським проповідником Натом Тернером 1831 року. Передсмертну сповідь Тернера, виступ якого призвів до смерті близько 50 білих чоловіків, жінок і дітей, записав його адвокат Томас Грей. Головний герой роману змальовується релігійним фанатиком, одержимим фантазіями про сексуальне насильство над красивою 18-річної білою дівчиною Маргарет. Убивши її, Тернер починає сумніватися в своїй правоті. Після виходу книги чорношкірі письменники піддали її критиці, звинувативши автора в расизмі й ігноруванні історичних фактів. В СРСР роман довгий час не видавався, «Літературна газета» опублікувала рецензію марксиста Герберта Аптекера, який звинувачував автора у спотворенні «образу народного героя»[2]

Неоднозначну реакцію (серед євреїв) також викликав наступний великий роман Стайрона «Вибір Софі» (1979), в якому розповідається про польку, яка пережила нацистський концтабір Освенцим. Її єврейський коханець Натан звинувачує героїню в тому, що вона залишилася жива. У 1983 році роман був екранізований, актриса Меріл Стріп отримала кінопремію «Оскар» за роль Софі.

Останній роман «Шлях воїна» вийшов 2001 року. Письменник працював над ним з перервами близько десяти років.

Стайрон помер 1 листопада 2006 року в віці 81 року від пневмонії.

Твори[ред. | ред. код]

  • 1951 — Зійди в пітьму (англ. Lie Down in Darkness)
  • 1952 — Довгий марш (англ. The Long March)
  • 1960 — І підпалив цей дім (англ. Set This House on Fire) (рос. пер. 1987)
  • 1967 — Визнання Ната Тернера (англ. The Confessions of Nat Turner) (рос. пер. 2005)
  • 1979 — Вибір Софі (англ. Sophie’s Choice) (рос. пер. 1991)
  • 1990 — Видима пітьма (англ. Darkness Visible)
  • 1993 — Ранок у межі припливів (англ. A Tidewater Morning)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Christopher Lehmann-Haupt (November 2, 2006). William Styron, Novelist, Dies at 81. The New York Times. 
  2. Мельников Н. Бунтующий человек Уильяма Стайрона // Иностранная литература, 2006, № 4

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]