Вільянді

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вільянді
Viljandi

Герб Прапор
Герб Вільянді Прапор Вільянді
Viljandi town hall.jpg
Основні дані
58°22′ пн. ш. 25°36′ сх. д. / 58.367° пн. ш. 25.600° сх. д. / 58.367; 25.600
Країна Естонія
Адмінодиниця Вільянді[d]
Столиця для Вільяндімаа, Лівонське герцогство, Viljandi Rajoond, Вільянді[d] і Viljandi countyd
Засновано 1154 або 1211
Перша згадка 1154
Площа 14,62 км²
Населення 20 422
Міста-побратими Валмієра, Плунге, Аренсбург, Еслев (комуна), Порвоо
Часовий пояс UTC+2 і UTC+3
Номери автомобілів D
GeoNames 587577
Поштові індекси 71020
Міська влада
Мер міста Андо Ківіберґ
Веб-сторінка viljandi.ee
Мапа


CMNS: Вільянді на Вікісховищі

Ві́льянді (ест. Viljandi, нім. Fellin/Феллін) — місто в Естонії, столиця повіту Вільяндімаа.

Історія[ред. | ред. код]

Відоме з 1154, коли арабський географ Ідрісі (1100—1166) вперше наніс його на карту світу — FLMWS (1211 — згадка у хроніці «Heinrici Chronicon Livoniae»). Засноване магістром Лівонського ордену Віллекіном де Ендорп у 1283 році і надалі стало одним з головних міст Лівонського ордену.

Член Ганзейського союзу з початку XIV століття.

Природа[ред. | ред. код]

На околиці міста розташоване озеро Вільянді.

Український слід[ред. | ред. код]

Під час польсько-шведської війни у 1602 році у складі 15-тисячної польської армії воювало 8032 українських козаків, яких очолював гетьман Самійло Кішка. 16 травня, під час штурму фортеці Самійло Кішка загинув. Наступного дня гарнізон капітулював. Новим гетьманом запорожцями був обраний Гаврило Крутневич.

Йозеф Гренберг або Joseph Groenberg (1802—186?), магістр філософії та уродженець і випускник гімназії м. Вільянді (Феллін) викладав у 1828—1834 рр. у Харківському університеті[1]

Український музикант (екс-«Гайдамаки») Руслан Трочинський, який мешкає після одруження у Вільянді, заснував у місті фольк-роковий гурт «Свята Ватра».[2]

Відомі люди[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Абашник В. А. Харьковская университетская философия (1804—1920): монография [в 2 т.]. — Харьков: «БУРУН и К», 2014. — Том 1: 1804—1850 гг. — С. 432—464.
  2. Бруско О. Руслан Трочинський: Для музики нема кордонів // Культура і життя. — 2017. — № 21 (26 трав.). — С. 4. — (Цікаві зустрічі). — ISSN 2519-4429.

Джерела[ред. | ред. код]