Вільїче

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вільїче
Прапор вільїче
Кількість17000 (на архіпелазі Чилое)
АреалЦентральна частина Чилі
Близькі до:Пікунче
Входить доМапуче
МоваІспанська, уїльїчі
РелігіяКатолицизм
Індіанці Чилі. Віїче позначені персиковим кольором та знаходяться у центрі країни

Вільїче (також уїльїчі[1] або вільїчі[2]; ісп. Huilliche, МФА[wi.ˈʝi.tʃe]) — корінне індіанське плем'я з групи мапуче, що проживає у Південній Америці, на території Аргентини та Чилі, від річки Тольтен до архіпелагу Чилое[3]. Популяція вільїче на архіпелазі Чилое становить близько 17 000 осіб[4].

Назва

[ред. | ред. код]

Мовою мапудунґун huilliche означає «жителі півдня» (від willi (південь) і che (люди)).

Більшість вільїче розмовляють іспанською мовою. Проте деякі вільїче (у більшості — літні люди) розмовляють мовою вільїче[4]. Мова вільїче належить до арауканської мовної сім'ї[5].

Історія

[ред. | ред. код]

XVI століття

[ред. | ред. код]

Станом на 1535 рік на території сучасного Чилі жили понад 180 000 вільїче[6].

У 1540-х роках іспанські конкістадори на чолі з Педро де Вальдивія прибули на землі народу вільїче з нещодавно завойованих земель інків. З 1549 по 1553 рік іспанці заснували на території племені місто Вальдивія[7][8]. У 1558 та 1567 роках були засновані міста Осорно та Кастро відповідно[8]. Поразка іспанців у битві з племенами мапуче при Куралабі у 1598 році спричинило антиіспанське повстання, в результаті чого було зруйновано всі іспанські міста на території вільїче, крім Кастро.

XVII століття

[ред. | ред. код]

У 1608 році, після відвідин єзуїтами Мельхором Венегасом та Хуаном Баутіста Ферруфіно племен вільїче було розпочато єзуїтські, а згодом францисканські, кругові місії з поширення християнства серед індіанців Південної Америки[9].

У 1645 році Вальдивія була заново заснована. Тоді іспанці спробували прокласти сухопутних шлях до міста та до архіпелагу Чилое через територію вільїче. Натомість народ опирався цьому. У 1654 році відбулася битва при Ріо-Буено, у якій перемогли вільїче[10].

До цього часу належать повідомлення про міжусобні війни між племенами мапуче. Можливо, це призупинило ріст населення вільїче в цей час.

XVIII століття

[ред. | ред. код]
Катігуала, вождь (касик) вільїче. XVIII століття

У 1712 році проти іспанського панування почалося повстання. Проте воно було придушене іспанською владою[11].

У 1782 році було скасовано енком'єнду — форму залежності населення іспанських колоній від колонізаторів — на території Чилое; на решті території Чилі — у 1789 році[12][13].

У 1792 році повстання вільїче проти іспанців повторилося, оскільки через їхні землі було прокладено Королівську дорогу від Вальдивії до Чилое. Землі вільїче були спустошені іспанською армією на чолі з Томасом де Фігероа. Корінний народ був змушений визнати іспанську владу над собою, що сталося за умовами підписання мирного договору на парламенті Лас-Каноаса у 1793 році. Крім того, Іспанська імперія визнавала майно вільїче за цим же мирним договором[14].

XIX століття

[ред. | ред. код]

У XIX столітті було засноване товариство Sociedad Stuttgart, метою якого було забезпечення заселення німецькими колоністами земель у Вальдивії, Осорно та Кастро. Чилійська влада продала товариству 15 000 км². Ці землі належали племені вільїче. Під час здійснення цього продажу іспанська влада порушила домовленості мирного договору 1793 року[15].

В результаті заселення Центральної долини Чилі європейськими колоністами народ вільїче змушений був мігрувати у прибережну область Осорно[15].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Тиводар М. (2004). Етнологія: Навч. посібн (PDF). Львів: Світ. с. 327. ISBN 966-603-312-7.
  2. Олексій Д. (24.08.2022). Араукани – культура, традиції, релігія. tureligious.com.ua.
  3. Villalobos et al. 1974, p. 49.
  4. а б Huilliche. Ethnologue (англ.). Архів оригіналу за 5 серпня 2021. Процитовано 11 березня 2021.
  5. Mason, John Alden (1950). The languages of South America. У Steward, Julian (ред.). Handbook of South American Indians. Т. 6. Washington, D.C., Government Printing Office: Smithsonian Institution, Bureau of American Ethnology Bulletin 143. с. 157—317.
  6. Huilliche : definition of Huilliche and synonyms of Huilliche (German). dictionary.sensagent.com. Процитовано 11 березня 2021.
  7. Villalobos et al. 1974, p. 99.
  8. а б Hanisch, Walter (1982). La Isla de Chiloe, Capitana de Rutas Australes (ісп.). Academia Superior de Ciencias Pedagógicas de Santiago. с. 11—12.
  9. Misioneros jesuitas - Memoria Chilena, Biblioteca Nacional de Chile. www.memoriachilena.gob.cl. Архів оригіналу за 21 липня 2021. Процитовано 21 липня 2021.
  10. Guzmán, Carmen Luz (2013). LAS CAUTIVAS DE LAS SIETE CIUDADES: EL CAUTIVERIO DE MUJERES HISPANOCRIOLLAS DURANTE LA GUERRA DE ARAUCO, EN LA PERSPECTIVA DE CUATRO CRONISTAS (S. XVII). Intus - Legere Historia (ісп.). Т. 7, № 1. с. 77—97. doi:10.15691/%x. ISSN 0719-8949. Архів оригіналу за 26 листопада 2020. Процитовано 11 березня 2021.
  11. Rebelión huilliche de 1712 - Memoria Chilena, Biblioteca Nacional de Chile. www.memoriachilena.gob.cl. Архів оригіналу за 19 січня 2021. Процитовано 11 березня 2021.
  12. La rebelión huilliche de 1712. web.archive.org. 3 грудня 2013. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 11 березня 2021.
  13. La Encomienda - Memoria Chilena. Memoria Chilena: Portal (ісп.). Архів оригіналу за 15 червня 2018. Процитовано 11 березня 2021.
  14. El Tratado de Paz de 1793. Una aproximación a la gramática de la memoria mapuche-huilliche (PDF) (Іспанська) . Архів оригіналу (PDF) за 10 грудня 2020. Процитовано 11 березня 2021.
  15. а б Concha Mathiesen, Martín (1998). Una mirada a la identidad de los grupos huilliche de San Juan de la Costa (Дипломна робота) (ісп.). Universidad Arcis.