Вілінський Микола Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Микола Вілінський
Вілінський Микола.jpg
Микола Вілінський
Народився 20 квітня (2 травня) 1888(1888-05-02)
Голта, Ананьївський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер 7 вересня 1956(1956-09-07) (68 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Громадянство
(підданство)
Україна
Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Діяльність композитор, педагог
Alma mater Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
Заклад Національна музична академія України імені П. І. Чайковського
Діти Ірина Вілінська[1], педагог-вокаліст, композитор
Нагороди
Орден Леніна Орден «Знак Пошани»

Микола Миколайович Вілінський (нар. 20 квітня (2 травня) 1888(18880502), Голта, Ананьївський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія — пом. 7 вересня 1956[2], Київ, Українська РСР, СРСР) — український композитор і педагог, заслужений діяч мистецтв України (1951), двоюрідний брат співачки Ксенії Держинської (1889—1951) та музикознавця Олександра Оссовського[ru] (1871—1957). Віддалений родич письменниці Марії Вілінської.[3]

Життєпис[ред. | ред. код]

Походить з роду спадкових дворян[4], батько Микола Олександрович, мати урожд. Черкунова Валентина Никифорівна, походить з роду Залізняків[5]. Почав серйозно займатися музикою самостійно в роки навчання в Ананїевській гімназії. У 1906—1912 навчався на юридичному факультеті Новоросійського університету в Одесі, у 1912—1919 роках — в Одеській консерваторії по класу композиції Вітольда Малишевського, учня Н. А. Римского-Корсакова й першого ректора, заснованої їм Одеської консерваторії (1913). Збереглися спогади про те, що Малишевський, назавжди залишаючи Одесу побоюючись репресій, намагався забрати свого улюбленого учня Миколу Вілінського разом з родиною в еміграцію.

З 1920 року Вілінський викладав в Одеській консерваторії[6], затверджений у званні професора (1926). Очолював Одеську обласну організацію Спілки композиторів України. В 1930-і роки в нього вчилися по класі спеціальної гармонії Еміль і Ліза Гілельси, Давид Ойстрах, Яків Зак й ряд інших видатних музикантів. У роки війни був евакуйований у Ташкент, де працював професором у Ташкентській консерваторії, з 1944 року завідувач кафедри Теорії Музики Київської консерваторії.

Творчість[ред. | ред. код]

Микола Вілінський — автор симфонічних сюїт, кантат, вокально-хорових обробок українських, російських і молдавських народних пісень, романсів, камерно-інструментальних творів, а також ряду теоретичних робіт і статей. Микола Вілінський вважається засновником баладного жанру в українській фортепіанній музиці[7].

В 20-і роки композитор створив «Баладу у формі варіація на українську народну тему» op. 5, п'єси «Мрії» й «Роздуми» op. 7 (1925 рік), «Елегійну сюїту» op.8 (1914—1925 роки), «Дитячий альбом» — вісім п'єс у чотири руки op. 11 (1925).

До юнацьких творів композитора належать мініатюри без опусу: «Смутна пісенька», «Жалібний марш», «Дві мазурки», «Елегія», «Вальс», «Марш» (1905—1909), «Прелюдії No.1 й No. 2» (1909, заново відредаговані в 1949 й 1925 роках). «Прелюдія для лівої руки», «Фуга» сі-бемоль мінор, «Російські варіації в епічному стилі на оригінальну тему» op. 3 (1913—1914).

Пізніше М. Вілінський пише «Зразкові варіації» op.29 (як допомога з курсу гармонії для студентів-композиторів — 1947), «Варіації No 1 й No 2.» op. 33 (1949 рік), «Чотири мініатюри пам'яті А. Лядова» op. 40 (1956 рік).

У 1920-1930-х роках М. Вілінський зіграв велику роль у розвитку національної музичної культури Молдавії. Він багато їздив по самих глухих її районах і збирав народні пісні й танцювальні мелодії. У результаті багаторічної кропіткої роботи була видана велика їхній кількість, ці твори ввійшли в репертуар капели Дойна, крім того, з'явилися 3 сюїти для симфонічного оркестру на молдавські народні теми й кантата «Молдавія» для хору, солістів і симфонічного оркестру op.21 (1937—1939). У Молдавії стали працювати його учні: Давид Гершфельд, що пізніше став директором Кишинівської консерваторії, Леонід Гуров та інші.

М.Вілінський брав участь у виданні зібрання творів Миколи Лисенка. Він редагував ХІІІ й XIV томи, причому частину невиданих творів він відновив по чернетках, а незакінчені роботи композитора з доручення редакційної колегії закінчив.

Серед учнів Вілінського композитори Костянтин Данькевич, Олександр Білаш, Леонід Гуров, Серафим Орфеєв, Оскар Фельцман, Давид Гершфельд, Георгій Мірецький, В. Феміліді, Антон Муха.

Нагороджений орденами Леніна й Знак Пошани. Похований на Байковому кладовищі у Києві.

Про Миколу Вілінського[ред. | ред. код]

« Микола Миколайович Вілінський був прекрасним музикантом і прекрасною людиною. На всіх його творах лежить печать справжнього таланту і всі вони показують тонкий смак і велику професійну майстерність автора. Що стосується Миколи Миколайовича як людини, то всі, хто хоч зрідка зустрічався з ним, не могли не пересвідчитися в його високих душевних якостях, що виявлялися протягом усього його життя »

Борис Лятошинський[8]

« Разом з Косенком, Лятошинським, Ревуцьким та іншими українськими майстрами Вілінський сприяв процесу кристалізації національних рис в українській фортепіанній культурі. »

Українська фортепіанна музика. Хрестоматія.[9]

Список творів[ред. | ред. код]

Фортепіанні твори

  • Опус без номера. П'єси для фортепіано: Сумна пісенька, Траурний марш, Дві мазурки, Елегія, Вальс, Марш «Ту-ту». Прелюд No 1, Прелюд No 2, Прелюд No 3, Прелюд для лівої руки.(«Советский композитор», K., 1961)
  • Опус 2.Фуга для фортепіано. 1913 р.
  • Опус 3."Російські варіації в епічному стилі" для фортепіано на оригінальну тему. 1914 р.
  • Опус 4."Балада у формі варіацій для фортепіано на українську народну тему". 1917—1925 рр. («Мистецтво», К., 1939 і 1950)
  • Опус 5."Етюд-скерцо" для фортепіано. 1918 р.
  • Опус 6."Елегійна сюїта" — вісім прелюдій для фортепіано. 1914—1918 рр. («Музгиз», М., 1926).
  • Опус 7. Дві п'єси для фортепіано: «Мрія», «Роздуми» («Музгиз», М., 1926)
  • Опус 10.Соната для скрипки та фортепіано. 1929 р.
  • Опус 11."Дитячий альбом" — вісім п'єс для фортепіано в 4 руки. 1925 р. («Мистецтво», К., 1940).
  • Опус 29. Взірцеві варіації для фортепіано. Посібник з курсу гармонії для студентів-композиторів. 1947 р.
  • Опус 33. No 1. Варіації на оригінальну тему (Д-дур) для фортепіано. 1949 р. No 2. Варіації для фортепіано. 1949 р.
  • Опус 40. «Чотири мініатюри пам'яті А. Лядова» для фортепіано. 1951 р.

Симфонічні, вокально-симфонічні, хорові твори

  • Опус 1. «Характеристичні танці», сюїта для симфонічого оркестру. 1910 р.
  • Опус 16. Сюїта No 1 на молдавські народні пісні для симфонічного оркестру.1932 р.
  • Опус 17. Сюїта No 2 на молдавські теми для симфонічного оркестру. 1933 р.
  • Опус 18. «Похідний марш» для духового оркестру. 1935 р.
  • Опус 21. «Молдавія» — кантата для хору, солістів, симфонічного оркестру на слова Л. Корняну. 1937—1939 рр.
  • Опус 22. Музика до кінофільму « Щастя бути молодим» (Одеська кіностудія).1937 р.
  • Опус 24. Обробка «Заповіту» Т. Г. Шевченка для хору та симфонічного оркестру. 1939 р.
  • Опус 28. Сюїта No 3 на теми молдавських народних пісень для симфонічного оркестру 1944 — 1945 рр.
  • Опус 39. Обробка пісні «Стоїть гора високая» для хору, солістів, симфонічного оркестру. 1951 р.
  • Опус 41. «Балетна сюїта» в 4 частинах для симфонічного оркестру. 1956 р.
  • Опус без номера. Хори на тексти П. Тичини (Рукописи не знайдено).

Камерно-вокальні твори (романси й пісні, обробки українських, російських, молдавських пісень)

  • Опус без номера. Романси та пісні на слова О. К. Толстого: Ушкуйник", «Грядой клубится белою…», «Деревцо мое миндальное», «О, если б ты могла хоть на единый миг…», «Спесь», «Я тебя целовала» на слова А. Майкова,, «Какой тяжелый сон» на слова В.Соловйова. «Яскраві зіроньки горять» на слова М. Мінського. 1908—1913 рр.
  • Опус без номера. «Пісню втомлено співати» і « За світлом тінь», слова О. Вілінської.1915 р.
  • Опус 8."Гуморески", чотири пісні на слова Кузьми Пруткова. 1920 р.
  • Опус без номера. Два романси на слова О. Вілінської[10]: «Бузок», «Куди не поглянь — урочистий простір». 1925 р.
  • Опуси 14, 15, 18, 20. 28 обробок молдавських народних пісень для голосу соло, для хору та фортепіано. 1930 — 1937 рр. Деякі з них надруковано в збірнику, виданому Комітетом в справах мистетцв Молдавської РСР у 1940 р.
  • Опус без номера. Дві пісні на слова О. С. Пушкіна: «До Чаадаєва», «Стрекотуха білобока». 1937 р. (Для журналу «Радянська музика», No 6, 7 за 1937 р.)
  • Опус 25. Обробка восьми молдавських народних пісень для голосу та фортепіано.1941 р.
  • Опус 26. П"ять обробок узбецьких народних пісень для голосу та фортепіано. 1942 р.
  • Опус 30. Чотири обробки молдавських народних пісень для голосу та фортепіано, записаних від А.Борща.
  • Опус 31. Обробки українських народних пісень: 1. «Стоїть явір над водою»(Советский композитор", К., 1961), «Ой вербо, вербо», «Про Кармалюка», « Ой джигуне…» («Советский композитор», К., 1960). 1949 р.
  • Опус 32. Дві обробки російських народних пісень: «Утес», «Ах, летят утки…»(Советский композитор", К., 1960). 1949 р.
  • Опус 35. Три обробки українських народних пісень: «У вишневому садочку», «Ой світи, місяченьку», «Іде дощ» («Советский композитор», К., 1961).1950 р.
  • Опус 36. Обробка російської народної пісні «Вниз по Волге-реке» для баса і фортепіано. 1950 р.
  • Опус 37. Дві обробки молдавських народних пісень для голосу і фортепіано: «Гей, моя зозуля», "Тракторул ". 1951 р.

Редагування

  • Редагування і завершення фп. тв. М.Лисенка, п'єс для скр. з фп. В.Косенка.
  • Дослідження, розвідки, статті, зокрема — Особливості структури молдавських народних пісень// Рад. музика, 1938, № 4.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Валентина Назаренко, Уроки музики Ірини Вілінської http://www.day.kiev.ua/308499
  2. У ряді видань і наступних передруків у Інтернеті дати зазначені неправильно. Джерелом невірної інформації послужила стаття із грубими помилками (авт. Сидоренко) у Музичній енциклопедії, т.1, 1973, ред. Ю. В. Келдиш. [1](GFDL)
  3. Елегія про Миколу Вілінського — День, 23 квітня 2008
  4. Лисенко С., Чернецький Є. Правобережна шляхта, кінець XVIII-перша половина XIX ст. Довідник. Біла Церква, Видавець Олександр Пшонківський, 2007.
  5. Бабка Миколи Вілінського, Ксенії Держинської (двоюрідна сестра) та Олександра Оссовського (двоюрідний брат) була Олександра Максимівна Залізняк, див. Валентина Назаренко, Елегія про Миколу Вілінського в списку літератури.
  6. Див. статтю Одеса [2]
  7. Див., наприклад, Клин В. Л. Українська радянська музика (1917—1977), Київ, «Наукова Думка», стр. 66.
  8. Елегія про Миколу Вілінського http://www.day.kiev.ua/200537/
  9. Українська радянська фортепіанна музика. Хрестоматія. Том 1, частина 2-га. «Музична Україна», Київ −1975.
  10. Дружина композитора — Олена Петрівна Вілінська (1892—1969)

Посилання[ред. | ред. код]

Література та джерела[ред. | ред. код]

  • Віктор Анісімов, Композитор М. М. Вілінський (нарис про життя і діяльність), Радянська Музика 1, 1938, «Мистецтво».
  • М. М. Михайлов. М. М. Вілінський. Київ, 1962.
  • Энциклопедический Музыкальный Словарь. Сост. Б. С. Штейнпресс и И. М. Ямпольский. Издание второе исправленное и дополненное. Издательство «Советская Энциклопедия», Москва 1966.
  • М.Вілінський, Від редакції, в М.Лисенко, Твори для Фортепіано, Зібрання творів в двадцяти томах, Том XIII, Музична редакція М. М. Вілінського, «Мистецтво», 1952
  • Про М. М. Вілінського. Українська Радянська Фортепіанна Музика. Хрестоматія. Том 1, частина 2 . Музична Україна, Київ 1975.
  • А.Билаш, «Незабываемое. Дань уважения художнику». Вечерний Киев, 4 мая 1988г.
  • В.Сергеев, «Жив в учениках». Журн."Сов.культура", 21 мая 1988г.
  • Муха А. Композитори України та української діаспори. — К. : 2004. — ISBN 966-8259-08-4.
  • Валентина Назаренко, Елегія про Миколу Вілінського, «День», № 75, середа, 23 квітня 2008 [3]
  • Валентина Назаренко, Українська сторінка маестро Малишевського, «День» № 143, субота, 15 серпня 2009 [4]
  • Vilinsky, Mykola(англ.)