Вімана

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Вімана (санскр. विमान vimāna IAST) - літальний апарат, описаний у давньоіндійській літературі. Згадки про вімани і вахана зустрічаються в давньоіндійському епосі. У перекладі зі санскриту епітет «Вімана» (विमान) означає «виміряні, протяжний» і може позначати як царську палату, так і колісницю.

Образ Вімани сходить та колесить по небу візком Індри та інших арійських божеств, які згадуються у «Ведах» і мають паралелі в міфології греків (колісниця Геліоса), германців (Сонячний візок) та інших індоєвропейських народів. А. Ч. Бгактіведанта Свамі Прабхупада називав Вімана «духовними літаками».

Віман вайкунтхі[ред.ред. код]

У своєму коментарі з Бхагавата пурани А. Ч. Бгактіведанта Свамі Прабхупада описує три процеси для пересування в зовнішньому просторі. Перший пов'язаний з використанням механічних космічних кораблів, він називається ка-поту-вайю. Ка в даному випадку означає ефір, або простір, а поту означає корабель. Вираз ка-поту-вайю може також використовуватися у грі слів, оскільки слово капота означає також і голуба.

Другий процес іменується акаша-пата. Як розум без допомоги механічних пристосувань може летіти куди завгодно - туди, куди забажає людина, так і літак акаша-пата літає зі швидкістю розуму . Багато хто з обговорюваних вище Віман використовували, мабуть, цей процес. Можливо, що багато НЛО також наводяться в рух дією розуму. Інші Вімана і НЛО можуть приводитися в дію більш механічними процесами, що маніпулюють ефіром, або, висловлюючись сучасними термінами, структурою простору-часу.

Згідно з Бгагаватою пураною, ефір - це структура простору, і вся груба матерія породжується трансформаціями ефіру. Ця ідея нагадує теорію Джона Уїлера про геометродинаміки, за якою всі матеріальні частинки є всього лише викривленнями або деформаціями простору-часу. Обидві теорії, як висунута Бгагавата Пураном, так і Вілером, припускають, що матерія прямо пов'язана з ефіром. Таким чином, має бути можливим маніпулювати ефіром за допомогою маніпулювання грубою матерією. Отже можна створити фізичну машину, яка здатна маніпулювати простором-часом і забезпечувати незвичайні методи пересування.

Бгагавата Пурана стверджує також, що ефір є полем дії тонкої свідомості. Отже, за допомогою розуму можна маніпулювати ефіром, а це допускає систему пересування акаша-пата. Зверніть увагу, що слово акаша означає ефір, а Патана - літання.

Система акаша-пата використовує тонку енергію свідомості, але при цьому все ще залишається матеріальної. На більш високому рівні знаходиться процес Ваікунтха - повністю спиритуальний. У ведичній системі Ваікунтха - це духовний або спиритуальний світ. Якщо матеріальний світ характеризується дуальністю між неживої матерією і духом, то у світі Ваікунтха все є свідомістю і осяяне своїм власним світлом. Об'єкти в Ваікунтхе складаються з одушевленої субстанції, іменованої Чинтамани, що можна перекласти як свідомість-коштовність.


У ведичній літературі зустрічається багато згадок про суто спіритуалістичні вімани, що походять з Ваікунтхі, і щоразу, коли розмова заходить про вімани взагалі, не можна не згадати і про них. Хоча ці Вімани часто порівнюють з лебедями, або ж про них говориться, що вони за формою схожі на лебедів, але це аж ніяк не лебеді, а літаючі споруди, що складаються з Чинтамани і зводяться до руху силою чистої свідомості.

Основні характеристики Віман з Ваікунтхі наводяться в переказі про звільнення царя на ім'я Дхруви з рабства в матеріальному світі. Ось опис того, як такий корабель з'явився перед Дхруви під час його смерті:

Щойно стали виявлятися ознаки його звільнення, він побачив прекрасний літак віман, що спускається з неба, так якби спускався сяючім ясним світлом повний місяць, висвітлюючи всі навколо в десяти напрямках.

На цьому літаку Махараджа Дхруви побачив двох прекрасних помічників Господа Вішну. У них було по чотири руки і сіячі чорні тіла, вони були надзвичайно молоді, а очі їх нагадували червонуваті квіти лотоса. У руках вони тримали кийки і були одягнені в дуже красиві шати, на головах у них були шоломи, а тіла прикрашені намистом, браслетами та сережками.

Перед тим, як зійти на віману, цар отримав спиритуальне тіло або сіддха-діва. Це нетлінна тілесна форма, що складається з духовної енергії і пристосована для життя в атмосфері Ваікунтхі. Подорож Дхурви на вімані описується наступним чином:

Проносячись крізь простір, Махараджа Дхурва бачив одну за одною всі планети сонячної системи, і бачив на своєму шляху напівбогів на літаках, які, як дощем, обсипали його квітами.

Так Махараджа Дхурва минув сім планетарних систем великих мудреців, відомих як саптаріші. За межами цієї області він досяг трансцендентального стану вічного життя на планеті, де живе Господь Вішну.

У «Ріг-веде» (I 164, 48) дається такий опис, що є одночасно алегорією року:«Косяків дванадцять, колесо одне, /Три маточини - хто ж це осягне? /У ньому укріплені разом кілочки, /Наче триста шістдесят рухомих і (одночасно) нерухомих ».[1]

У «Махабхараті» повідомляється, що чотириколісна Вімана Майасури мала дванадцять ліктів у довжину і використовувалася царем для метання палаючих снарядів. Коли під час переслідування Крішною свого суперника колісниця останнього стала невидимою для погляду, Крішна все-таки вразив суперника, визначивши траєкторію руху Вімани по звуку. Виготовлювачами Віман в тексті названий «всезнаючий народ Йона» (стародавні греки). У поемі говориться, що повалені герої падають зі своїх коней і слонів, «як мешканці неба падають вниз зі своїх Віман, коли вичерпається їх блага заслуга». [2]

У «Рамаяні» Вімана Равани іменується Пушпакой («заквітчана»). Ця «чудова повітряна колісниця» нагадує Сонце або хмара, що блищать в небесній висі. Вона здатна домчати власника в будь-яку точку землі і неба. Виробником колісниці названий цар асурів Майясура, а її першим володарем - бог багатства Кубера.

У 13-й пісні поеми Калідаси «Рід Рагху» описаний той же сюжет, що й у Рамаяні. Рама, здобувши перемогу над Раваною і повернувши собі Сіту, на небесній колісниці Пушпаке разом з дружиною повертається на батьківщину. Калідаса використовує цей сюжет, щоб описати Південну Індію з висоти пташиного польоту: [3]

Дивись, небесна колісниця летить то по стежці богів, то по країні хмар, то в вершини, де майорять птахи; і в русі своєму вона, справді, кориться велінням моєї думки. ... З величезної висоти мій погляд сягає вод озера Пампа з берегами, густо порослим очеретом, з ледь помітними звідси зграями журавлів, і пробуджується колишній смуток. ... Внизу, біля гори, звивається річка Мандакіні, що несе свої чисті і прозорі води; здалеку вона здається зовсім тонкою, наче нитка перлин, що прикрашає груди землі. [4]

Води Ганги, побачені з висоти, поет порівнює то з намистом із перлів і смарагдів, то з гірляндою з білих і блакитних лотосів, то з візерунком з листя на підлозі.

У сьомій дії драми Калідаси «Шакунтала» описується, як візничий Індри мату і цар Душьянта подорожують на летючій колісниці. Спершу вона летить понад хмарами, але коли починає зниження, автор підкреслює, що вона проходить через дощові хмари і колеса покриваються бризками.

Душьянта.
Як би спускається земля з високих гір,
Живе окремо дерево будь-яке,
Річка, що вузькою здавалася досі,
Біжить широководною стежкою.
Мені здається, коли прагну я у височині,
Що все навкруги виконано польоту,
Що і земля тепер летить назустріч мені,
Як ніби вгору її підкинув хтось!
Мата. У тебе пильний погляд. Як величава, як чарівна земля! [5]

Після цього автор відзначає «м'яку посадку» колісниці Індри, яке навіть не помітив Душьянта. Як відзначає філолог Б. Захар'їн, це опис«вражає точністю чисто технічних деталей, доступних, здавалося б, лише сучасному пілотові !»[6] В. Г. Ерман ж вигукує:«відчуття польоту, здається, живе в душі поета. Описи ці так яскраві і зримо, що можна уявити, ніби йому самому доводилося літати по повітрю і дивитися на землю з величезної висоти ».[7]

У поемі Сомадеви (XI століття) «Океан сказань», як зазначає філолог І. Д. Серебряков,«розповідається про повітряні кораблі, що рухаються за допомогою механічних двигунів і покривають великі відстані з величезною швидкістю. Вони мають круглу форму, подібні до квітки лотос а, використовуються для різноманітних цілей, в тому числі, наприклад, для перекидання слон ів ».[8] Крім цього, в поемі присутні і такі казкові елементи як літаючі слони або колісниця Брахми, запряжена лебедями.

Основні згадки «повітряних кораблів» в поемі [9] наступні:

  • На кораблі подорожує Сомапрабха, дочка асури Майя, в інше місто до своєї подруги Калінгасене, а потім допомагає їй знайти чоловіка (с.88, 93).
  • Раджа Хемапрабха будує такий корабель і використовує його, щоб доставити дочка до зятя (с.122).
  • Раджьядхара будує корабель, щоб допомогти царевичу Нараваханадатте перелетіти через океан і знайти на острові Карпурасамбхава свою наречену (с.151).
  • Зодчий Майя вчить мистецтву створювати кораблі царевича Сурьяпрабху, який за допомогою корабля «Бхутасана» знаходить наречену і здійснює ряд подорожей (с.155, 158, 181, 185).
  • Коли Сурьяпрабха воює з раджів Шруташарманом, у якого в армії є слони, він також наказує доставити на повітряних кораблях слоняче військо (с.192).
  • Коли починається запекла битва, Сурьяпрабха наказує перекинути по повітрю своєму союзнику Прабхасе загін колісниць (с.199).
  • Древній цар Пушкаракша отримує в подарунок від Ранкумаліна літаючу воза, і завдяки їй, як говорить поема, підкорює «всю землю, оточену чотирма океанами» (с.257).
  • Шива дарує царевичу Нараваханадатте побудований самим Брахмою повітряний корабель «Падма». З його допомогою герой подорожує в місто Вакрапуру до своєї нареченої (с.355). Коли його військо вирушає в похід, він на кораблі, «помістивши дружин у його тичинках, а міністрів і друзів - у пелюстках», супроводжує військо (с.360, 362).
  • Цю ж божественну колісницю його батько Удаю використовує для повернення на батьківщину (с.380).

Індійський індолог та історик Вішнампет Дікшітар у своїй книзі «Warfare in Ancient India» («Війни в Стародавній Індії») говорить про використання віманів в староіндійських війнах і стверджує, що Вімана зовсім не були міфічними об'єктами, але реально існуючими літальними апаратами, «внеском Індії в розвиток науки аеронавтики ».[10] [11]

У 1952 році в Індії був опублікований текст «Віманікі», яка видається за древній посібник з аеронавтики і приписується Бхарадваджі.

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Шрімад Бгагаватам 5.2 »Глава 24. Підземні райські планети

  1. Рігведа. Мандали I-IV. Пер. Т. Я. Єлізаренковоі. М., 1989. С.205 і кому. на с.649
  2. Махабхарата. Книга 8. М., 1990. С.36
  3. Калідаса. Рід Рагху. СПб, 1996. С.227-238, див такожЕрман В. Г.Калідаса. М., 1976. С.81-84
  4. Прозаїчний переклад В. Г. Ермана
  5. Калідаса. Драми і поеми. / Пер. С. Ліпкіна. М., 1974. С.281
  6. Калідаса. Драми і поеми. М., 1974. С.9, передмова
  7. Ерман В. Г. Калідаса. М., 1976. С.180
  8. Сомадеви. Океан сказань. М., 1982. С.504
  9. сторінки вказані за виданням:Сомадеви. Океан сказань. / Пер. І. Д. Серебрякова. М., Наука. 1982
  10. «Vimanas». A tribute to Hinduism. Cincinnati Temple. Архів оригіналу за 2012-03-14. Процитовано 2009-01-05. 
  11. David Hatcher Childress. .bibliotecapleyades.net/vimanas/esp_vimanas_4.htm «Fly the friendlier skies in Air India Vimanas». Bibliteca Pleyades. Процитовано 2009-01-05.