Вінаго японський
| Вінаго японський | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Treron sieboldii (Vigors, 1832) | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Віна́го японський[2] (Treron sieboldii) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae). Мешкає в Східній і Південно-Східній Азії. Вид названий на честь німецького ботаніка Філіппа Франца фон Зібольда[3].
Опис[ред. | ред. код]
_sieboldii_Fauna_Japonica.jpg)
Довжина птаха становить 30-35 см. Довжина хвоста становить 10,3—12,2 см, довжина дзьоба 17—21 мм. У самців обличчя яскраво-жовтувато-зелене, потилиця і горло темно-оливково-зелені. Спина темно-зелена з сіруватим відтінком. Другорядні і третьорядні покривні пера пурпуро-коричневі з оливково-зеленими краями. Першорядні покривні пера чорні з вузькими лимонно-жовтими краями. Другорядні махові пера чорнуваті з лимонно-жовтими краями, першорядні махові пера чорні з вузькими зелено-жовтими краями. Надхвістя і верхі покривні пера хвоста темно-зелені. Хвіст має клиноподібну форму, крайні стернові пера чорнуваті з оливковим відтінком. Підборіддя і горло яскраво-жовті, скроні більш темні. Груди яскраво-зелено-жовті з оранжевою плямою. Живіт білуватий або світло-охристий, іноді з зеленуватим відтінком. Боки оливково-сірі, стегна поцятковані темно-оливковими плямками. Райдужки рожеві або пурпурові з блакитними кільцями. Навколо очей кільця голої сизої шкіри. Воскровиця і дзьоб біля основи яскраво-блакитні, кінець дзьоба більш сірий. Лапи червоні або пурпурові. У самиць сірий відтінок на спині, коричнево-пурпурові плями на крилах і оранжеві плями на грудях відсутні.
Підвиди[ред. | ред. код]
Виділяють чотири підвиди:[4]
- T. s. sieboldii (Temminck, 1835) — Японія і Східний Китай (Цзянсу, Фуцзянь);
- T. s. fopingensis Cheng, T, Tan & Sung, 1973 — Центральний Китай (схід Сичуаню, південь Шеньсі);
- T. s. sororius (Swinhoe, 1866) — високогір'я Тайваню, острів Ланьюй;
- T. s. murielae (Delacour, 1927) — південь центрального Китаю (Гуанчжоу, Гуансі), острів Хайнань, північ Таїланду і Лаосу, північ і центр В'єтнаму.
Поширення і екологія[ред. | ред. код]
Японські вінаго мешкають в Японії, Китаї, Таїланді, Лаосі, В'єтнамі і на Тайвані, трапляються в Росії і Південній Кореї[5][6][7][8][9]. Вони живуть у широколистяних і мішаних гірських лісах. Зустрічаються зграйками до 10 птахів, В Японії на висоті від 1000 до 1500 м над рівнем моря, в Китаї на висоті від 1375 до 1600 м над рівнем моря, на Тайвані на висоті до 2300 м над рівнем моря. Ведуть деревний спосіб життя. Живляться плодами, зокрема плодами вишні Prunus maximowiczii, винограду Vitis coignetiae і дерену. Гніздяться на деревах, гніздо являє собою невелику платформу з гілочок. У кладці 2 яйця.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ BirdLife International (2016). Treron sieboldii. Архів оригіналу за 2 березня 2021. Процитовано 8 травня 2022.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Jobling, James A. (2010). The Helm Dictionary of Scientific Bird Names. London: Christopher Helm. с. 356. ISBN 978-1-4081-2501-4.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Pigeons. IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Архів оригіналу за 6 жовтня 2020. Процитовано 08 травня 2022.
- ↑ Ю.Н.Сундуков, Л.А.Сундукова. Японский зелёный голубь Treron sieboldii на южных Курильских островах // Русский орнитологический журнал. — 2016. — Т. 25, № Экспресс-выпуск 1358. — С. 4203—4208.
- ↑ А.Б.Курдюков. Первые летние встречи японского зелёного голубя Treron sieboldii в Уссурийском заповеднике // Русский орнитологический журнал. — 2014. — Т. 23, № Экспресс-выпуск 1072. — С. 3678—3680.
- ↑ А. Д. Кириллова, П. В. Гавришев. Встреча японского зелёного голубя Treron (Sphenurus) sieboldii на острове Райкоке, Средние Курилы // Русский орнитологический журнал. — 2012. — Т. 21, № Экспресс-выпуск 823. — С. 3069—3071.
- ↑ В. А. Харченко, М. В. Федоренко. Пополнение списка птиц Уссурийского заповедника новыми видами // Русский орнитологический журнал. — 2006. — Т. 15, № Экспресс-выпуск 328. — С. 799—801.
- ↑ Здориков А. И. Новые сведения о некоторых редких птицах Сахалинской области // Русский орнитологический журнал. — 2016. — Т. 25, № Экспресс-выпуск 1354. — С. 4038—40421.
Джерела[ред. | ред. код]
- Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde — Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld-Hannover 1996
- David Gibbs, Eustace Barnes, John Cox: Pigeons and Doves — A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001
|
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |