Вінберг Ернест Борисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вінберг Ернест Борисович
рос. Винберг Эрнест Борисович
VinbergErn.jpg
Народився 26 липня 1937(1937-07-26) (80 років)
Москва, СССР
Громадянство
(підданство)
СРСР і Росія
Alma mater Московський державний університет імені Ломоносова
Галузь наукових інтересів математика
Заклад МДУ
Науковий ступінь Доктор наук (1984)
Науковий керівник Динкін Євген Борисович, Ілля Йосипович Пятецький-Шапіро[ru][1]
Відомі учні Віктор Кац, Борис Юлійович Вейсфеллер[ru][1]
Відомий завдяки: математиці
Нагороди Премія Московське математичне товариство (1963)
Премія Олександра фон Гумбольдта (1997)
Премія «Життя, присвячене математиці»[ru]
(2014)[2]
Особ. сторінка mech.math.msu.su/department/algebra/staff/vinberg/

Ернест Борисович Вінберг (народився 26 липня 1937, Москва) — радянський і російський математик, доктор фізико-математичних наук (1984), професор кафедри вищої алгебри МДУ (1990), професор Незалежного Московського університету (1991), заслужений профессор МДУ. Фахівець в області вищої алгебри, теорії груп Лі, теорії інваріантів[3].

Біографія[ред.ред. код]

Е. Б. Вінберг народився в Москві в 1937 році. Його батько, Борис Георгійович Вінберг, був інженером і працював на заводі «Динамо»[ru] (Московський завод електромашинобудування імені С. М. Кірова). Мати, Віра Євгенівна Похвальнова, деякий час після закінчення фізико-математичного факультету 2-го МДУ[ru] викладала в різних місцях, а потім працювала на заводах інженером-розраховувачем[4].

Закінчивши школу із золотою медаллю, Ернест вступив на механіко-математичний факультет[ru] МДУ без іспитів — успішно пройшовши співбесіду. Проте із зарахуванням у нього виникли проблеми через дуже високу короткозорість; прийняли на факультет Вінберга тільки після особистого втручання Ю. М. Работнова[ru] (у той час — декан мехмату)[4].

Закінчив механіко-математичний факультет[ru] МГУ (1959) і аспірантуру по кафедрі вищої алгебри (1961)[5]. Кандидат фізико-математичних наук (1962), доктор фізико-математичних наук (1984)[3]. З 1961 року працює на кафедрі вищої алгебри; з 1966 року — доцент, з 1991 року — професор[6].

Головний редактор журналів «Transformation Groups» (з 1996 р.), «Математична просвіта» (з 2006 р.). Член редколегій журналів «Функціональний аналіз і його застосування»[ru], «Праці Московського математичного товариства» (з 1999), «Journal of Lie Theory» (з 1994 р.)[7].

Член правління Московського математичного товариства[3].

Запрошений доповідач на Міжнародному конгресі математиків у Варшаві (1983). Лауреат премії Гумбольдта (1997). Іноземний почесний член Американської академії мистецтв і наук (2010)[7].

Читає основні й спеціальні курси лекцій «Вища алгебра», «Лінійна алгебра і геометрія», «Групи Лі», «Напівпрості групи Лі», «Симетричні простори», «Теорія інваріантів», «Групи відображень». Співкерівник спецсемінару «Групи Лі та теорія інваріантів»[7].

Автор класичного університетського підручника «Курс алгебри». У введенні до цього підручника Вінберг писав: «Відповідно до свого погляду на математику я прагнув замінювати викладення та складні міркування ідеями»[8]; ці слова виражають математичне кредо вченого, якому він намагався слідувати в усіх своїх роботах, замінюючи довгі рутинні докази короткими, елегантними і в той же час цілком строгими аргументами[6].

Під науковим керівництвом Е. Б. Вінберга захищені 42 кандидатські дисертації і 7 докторських[3].

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Наукові інтереси Е. Б. Вінберга пов'язані з теорією груп і алгебр Лі, однорідних просторів[ru], симплектичною геометрією, теорією інваріантів, теорією представлень, алгебричною геометрією, геометрією Лобачевского[3].

Такий круг інтересів Вінберга багато в чому визначився ще в його студентські роки, коли він в школі Е. Б. Динкіна вивчав теорію груп Лі. Першою його науковою роботою стала дипломна робота, в якій Е. Б. Вінберг отримав опис інваріантних лінійних зв'язностей в однорідному просторі[ru] групи Лі [9].

Наступний цикл робіт Е. Б. Вінберга відноситься до теорії однорідних опуклих конусів. З кожним таким конусом асоційована однорідна область Зігеля[ru], і Вінберг істотно продовжив і розвинув вивчення цього круга питань, почате в піонерських роботах Э. Картана і І. Пятецького-Шапіро[ru]. Зокрема, Вінберг побудував перший приклад несамопов'язаного опуклого однорідного конуса і отримав повну класифікацію самопов'язаних опуклих однорідних конусів, основану на несподівано виявленому зв'язку таких конусів з компактними йордановими алгебрами. В ході своїх досліджень він відкрив новий клас неасоціативних алгебр, які в сучасній математичній літературі прийнято називати алгебрами Вінберга[6].

Е. Б. Вінберг першим (починаючи зі своєї роботи «Дискретні групи, породжені відображеннями, в просторах Лобачевского»[10]) став систематично вивчати гіперболічні групи відображень — дискретні кристалографічні групи, породжені відображеннями; у цій області він став і основоположником, і визнаним науковим лідером[11].

У 1980 році Вінберг повернувся до вивчення опуклих конусів, але вже в абсолютно іншому контексті: він опублікував роботу «Інваріантні опуклі конуси і впорядкування в групах Лі»[12], відкривши новий напрям в теорії груп і алгебр Лі[13].

Е. Б. Вінберг опублікував понад 100 наукових статей, видав 10 монографій і навчальних посібників[3].

Публікації[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]