Вінницький краєзнавчий музей

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 49°13′58″ пн. ш. 28°28′34″ сх. д. / 49.232666° пн. ш. 28.476159° сх. д. / 49.232666; 28.476159

Вінницький обласний краєзнавчий музей
Вінницький музей.JPG
Засновано 1918 рік
Розташування Вінниця, вул. Соборна, 19
Фонд більше 100 тис. одиниць
Директор Висоцька Катерина Іванівна
Сайт http://vinnytsia-museum.in.ua/

Commons-logo.svg Вінницький краєзнавчий музей у Вікісховищі

Вінницький краєзнавчий музей — обласний краєзнавчий музей у місті Вінниці, найбільше зібрання матеріалів і документів з історії, етнографії і культури Східного Поділля.

Музей розташований у само́му середмісті Вінниці за адресою: вул. Соборна, буд. 19, м. Вінниця-21050, Україна. З 1929 року займає будівлю, яка є частиною пам'ятки національного значення «Вінницькі мури» (єзуїтський комплекс середини 17 ст.; тривалий час у 3 кімнатах на 2-му поверсі була в'язниця).[1]

Історія закладу[ред.ред. код]

Музей був заснований у травні 1918 року. Відкритий для відвідування 1919 року як історико-побутовий музей. В основу його колекції були покладені музейні зібрання Вінницького повітового земства, Подільського товариства сільського господарства та сільськогосподарської промисловості, приватні збірки членів Подільського товариства охорони історичних пам'яток. Головними діючими особами нового закладу стали художники В. Ф. Коренєв, С. І. Слободянюк-Подолян, юрист Г. В. Брілінг, архівіст Ю. С. Александрович. Майже 20 років присвятив музеєві Густав Вольдемарович Брілінг, перший директор музею, якого справедливо можна вважати його засновником.

Перші роки по закінченню національно-визвольних змагань основне поповнення колекції йшло за рахунок реквізованих дворянських маєтків, родинних зібрань. Це були переважно твори образотворчого мистецтва, предмети інтер'єру (меблі, посуд тощо), старовини, нумізматика. Найцікавішою тут була колекція з Немирівського маєтку кн. М.Щербатової, спадкоємниці родинних цінностей Потоцьких та Строганових.

З посиленням антирелігійної боротьби, закриттям багатьох подільських церков сформувалося нове значне джерело комплектування експонатів. Водночас із обстеженням сільських церков йшло збирання етнографічних матеріалів. Тоді ж музеєм були проведені перші археологічні розкопки.

У 19241927 роках до фондів Вінницького краєзнавчого музею увійшли зібрання Гайсинського, Бершадського, Брацлавського музеїв.

У перші роки в музеї діяли 3 відділи: мистецтв, етнографічно-економічний та історико-археологічний. Музей неодноразово змінював своє місцезнаходження, доки у 1929 р. не переїхав в одне із приміщень Мурів, де й знаходиться до сьогодні.

В 1920-30-х роках музей пережив численні реорганізації та реекспозиції. Багатьох працівників було репресовано.

Напередодні Другої світової війни фондова колекція складалася з близько 12 500 експонатів. Під час окупації було вивезено близько 7 000 музейних предметів, переважно з етнографічної та археологічної збірок. Повернулася з них (із Кракова) лише незначна частина. Працівники врятували від вивезення або знищення фонди художнього відділу, музею Революції, єврейську, нумізматичну колекції.

Восени 1944 р. діяльність музею була поновлена, експозиція доповнена відділом Вітчизняної війни.

З жовтня 1964 р. музей закрився на ремонт і реекспозицію (її завершено у1970 році). Добудували новий корпус і музей отримав 20 залів. Саме тоді визначилася нині діюча структура експозиції з відділами природи та історії краю.

Фонди музею[ред.ред. код]

Діорама «Розгром польсько-шляхетських військ загонами козаків та міщан на чолі з полковником Іваном Богуном у Вінниці, березень 1651 року» у музейній залі Козаччини

Сьогодні фонди Вінницького краєзнавчого музею нараховують понад 100 тис. експонатів. Тут зберігаються унікальні предмети археології, серед яких світового значення — артефакти з могильника бронзової доби (кін. XV — поч. X ст. до н. е.) біля с. Гордіївка Тростянецького району, речі скіфського та сарматського періодів, що надійшли до музею внаслідок археологічних відкриттів 1984-92 років, діорама та інші матеріали про події національної революції 1648—1676 на території краю.

У музеї зберігається велике нумізматичне зібрання. Значне місце у фондах належить предметам побуту та етнографії, які відображають життя різних народів, що мешкають на території Вінниччини. Складовою частиною етнографічної збірки є вироби гончарства, ткацтва, вишивки, народний живопис.

На правах відділу відкрито музей пам'яті воїнів, що загинули в Афганістані, експозиція якого розміщується у приміщенні колишньої водонапірної вежі.

При Вінницькому краєзнавчому музеї діє «Кабінет етнографії Поділля», видається наукова збірка «Подільська старовина».

Вінницька обласна рада 15 липня 2011 вирішила організувати філію Вінницького обласного краєзнавчого музею на місці розташування ставки Гітлера «Вервольф». Згідно з рішенням, філія музею буде називатися «Історико-меморіальний комплекс пам'яті жертв фашизму». Облрада затвердила штатну чисельність працівників філії музею у кількості 10 співробітників, а також розпорядилася фінансувати його за рахунок коштів обласного бюджету. На території комплексу будуть розміщені інформаційні щити історичної тематики, майданчик з військовою технікою часів Німецько-радянської війни, а також музейний павільйон з легких будівельних конструкцій.

Галерея (середина серпня 2009 року)[ред.ред. код]

Підземелля[ред.ред. код]

Наприкінці 2010 року в залі археології провалилася підлога й відкрився вхід до старих льохів. Висота підземелля — близько 3 метрів (не рахуючи 1,5-метрового шару землі). Видно переходи до інших приміщень, але ніші замуровані. Один із виходів веде на вулицю Поліни Осіпенко, другий — у господарський двір музею.

У музеї планують після розчистки підземелля використати його для розміщення експозицій (відтворити побутові приміщення епохи, якою датована будівля, або розмістити колекцію «Скіфське золото» — прикраси, знайдені під час археологічних розкопок на Поділлі у 1970-1980-х рр.

Будівля розташована у частині міста, під якою проходять давні катакомби — підземні комунікації, збудовані ченцями-капуцинами.[2]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела і посилання[ред.ред. код]