Вінницький район

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вінницький район
Coat of arms of Vinnytskiy Raion.png Flag of Vinnytsia raion.svg
Герб Прапор
Розташування району
Район на карті області
Основні дані
Країна: Україна Україна
Область/АРК: Вінницька область
Код КОАТУУ: 0520600000
Утворений: 1923
Населення: 79369 (на 1.02.2015)
Площа: 910 км²
Густота: 80.9 осіб/км²
Тел. код: +380-432
Поштові індекси: 23201—23261
Населені пункти та ради
Районний центр: м. Вінниця
Селищні ради: 3
Сільські ради: 30
Смт: 3
Села: 49
Селища: 2
Мапа району
Мапа району
Районна влада
Адреса: 21000, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 17, 35-72-07
Веб-сторінка: Вінницька РДА Вінницька районна рада
Голова РДА: Шмігель Віктор Борисович
Голова ради: Сітарський Сергій Миколайович

Commons-logo.svg Вінницький район у Вікісховищі

Ві́нницький райо́н — район Вінницької області в Україні утворений у 1923 році. Територія району 921 км². Район об'єднує 54 населених пункти, у тому числі 3 селища міського типу та 51 село.

Районні органи влади розташовані у Вінниці.

13 травня 2015 — Верховна Рада України прийняла постанову, згідно якої затвердила територію Вінницького району загальною площею 91035,54 гектара.[1]

Географія[ред.ред. код]

Літинський район Калинівський район
Липовецький район
Жмеринський район Тиврівський район Немирівський район

Історія[ред.ред. код]

В'їзний знак на автодорозі Турбів-Вінниця

Перші згадки про жителів сучасної території Вінницького району відносяться до VIII ст. до н. е., коли, з Прикаспію, через Дон вторглися войовничі племена скіфів. Тому свідчать знайдені під час археологічних розкопок скіфські кургани біля сіл: Переорки, Стрижавка, Тютьки, Лука-Мелешківська.

Реформа 1861 р. принесла селянам відміну кріпосного права. І в той же час на території району почала розвиватися переробна промисловість: спиртовий завод коло с. Переорки, цукровий завод в с. Степанівка, порцеляновий завод у с. Майдан.

В центрі Вороновиці знаходиться пам'ятник архітектури XVIII ст. палац Грохольських-Можайських. Будинок почали будувати в 1760 р. польські магнати Грохольські. Сьогодні під дахом цієї споруди працюють два музеї: музей авіації України і музей кобзаря Володимира Перепелюка 1941—1944 рр. для України і зокрема для району були важкими воєнними роками. Наприкінці 1941 р. у Коло-Михайлівському сосновому лісі почалося будівництво надсекретного об'єкта, який згодом отримав назву ставка Гітлера «Вервольф».

Адміністративний устрій[ред.ред. код]

Адміністративн-територіально район поділяється на 3 селищні ради і 30 сільських рад, що об'єднують 54 населені пункти, що підпорядковані Вінницькій районній раді. Адміністративний центр — місто Вінниця, яке має статус міста обласного значення, тому не входить до складу району[2].

Економіка[ред.ред. код]

З корисних копалин видобуваються граніт, глина, пісок, торф.

У Вінницькому районі працює 13 промислових підприємств, які об'єднані у дві галузі: в обробній працює — 11 підприємств, в добувній — 2. Найбільші з них: Українсько-австрійське підприємство «Поділля ОБСТ»; ВАТ «Комбінат хлібопродуктів № 2»; Приватне підприємство виробнича фірма «Панда»; ЗАТ «Вінниця млин»; ЗАТ «Подільський цукор»; спільне Українсько-угорське підприємство «Анфол».

Більшість підприємств є інноваційне активними, це сучасні, спрямовані на впровадження нових технологій виробництва.

Район — аграрний, 95 % валового внутрішнього продукту становить виробництву і переробка сільськогосподарської продукції. Сільськогосподарські підприємства спеціалізуються у рослинництві на виробництві зерна і цукрового буряка, а у тваринництві м'яса і молока. У галузевій структурі сільського господарства рослинництво становить 75 %, тваринництво 25 %. Працює 85 фермерських господарств, площа сільгоспугідь, яку вони використовують, становить 4,3 тис. га.

У районі зареєстровано 703 суб'єкти підприємництва. З початку інвестування економіку району залучено іноземних інвестицій на суму 18,2 млн дол. США. З іноземними інвестиціями працює 13 підприємств.

Транспорт[ред.ред. код]

На території відкрито понад 30 приміських автобусних маршрутів загального користування, на яких працює понад 100 одиниць автотранспортних засобів.

На територію району заїжджають вінницькі міські автобуси #27 Залізничний вокзал «Вінниця» — Лука Мелешківська та #19 Вишенька — Намирівське шосе — Село Віницькі Хутори. Докладніше — у статті Вінницький автобус.

Із міста Вінниці розходяться залізниці у трьох напрямках: на Козятин (зупинки Стадниця, Десенка, Сосонка), на Жмеринку (Парпурівський, Тюшки, Веселка), на Гайсин (Гуменне, Вороновиця). У цих напрямках курсують приміські поїзди.

Районом проходить низка важливих транспортних коридорів, серед них автошляхи E50 та E583, а також об'їзна навколо Вінниці, яка є адміністративною межею між Вінницею і районом.

Населення[ред.ред. код]

Національний склад населення за даними перепису 2001 року[3]:

Національність Кількість осіб Відсоток
українці 71284 97,08 %
росіяни 1508 2,05 %
поляки 104 0,14 %
білоруси 103 0,14 %
молдовани 66 0,09 %
інші 365 0,50 %

Мовний склад населення за даними перепису 2001 року[3]:

Мова Кількість осіб Відсоток
українська 71648 97,57 %
російська 1498 2,04 %
білоруська 38 0,05 %
молдовська 29 0,04 %
вірменська 20 0,03 %
інші 197 0,27 %

Соціальна сфера[ред.ред. код]

У районі функціонують 40 середніх загальноосвітніх шкіл, 15 дошкільних установ. Працює Прибузька спеціальна загальноосвітня школа, дитяча юнацько-спортивна школа та 3 школи естетичного виховання дітей, які відвідують близько 300 учнів.

На території району розташований Вінницький національний аграрний університет. У ВУЗі навчається близько 8,2 тис. студентів, які отримують спеціальності на факультетах: агрономічному, зооінженерному, механізації сільського господарства, економічному, обліково-фінансовому.

Базову освіту надає молоді Вороновицьке професійно-технічне училище № 14, яке готує швачок, поварів-кондитерів, електро- та газозварювальників, слюсарів, трактористів та трактористів-водіїв

Мережа закладів культури нараховує 81 заклад системи Міністерства культури України:

Працює 278 клубних формувань, у тому числі 16 оркестрових та інструментальних колективів, 106 вокально-хорових, 19 хореографічних, 24 театральних колективи.

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Медичне обслуговування населення району здійснюють Вінницька центральна районна клінічна лікарня, Вороновицька районна лікарня, Стрижавська міська лікарня; Луко-Мелешківська, Мізяківсько-Хутірська, Писарівська, Гавришівська та Михайлівська дільничі лікарні, 9 лікарських амбулаторій та 36 фельдшерсько-акушерських пунктів.

На сьогоднішній день розрахунковий час доїзду «швидкої» до найдальшої точки Вінницького району — тридцять хвилин. Але на практиці цей час може бути куди довше — в день дві машини обслуговують в середньому близько 18 викликів, і час, який витрачається на виклик, може бути самим різним — залежно від патології, стану хворого, часу, за який довелося добиратися на один виклик. І коли вони обслужать наступний — нікому не відомо.[4]

Радіус обслуговування «швидкої» — близько тридцяти кілометрів. На даний момент є ще дві підстанції — машина в Стрижавці (сестринська бригада) та Вороновиці (лікарська бригада). У Вінниці — дві машини, і ось недавно отримали ще й реанімобіль. В принципі, на кожній дільниці є санітарний транспорт, але вони працюють з 9 до 16 години. Потім вони закриваються, і все обслуговування лягає на дві бригади.

Зараз районна швидка допомога в результаті реформування повинна перейти до структури «Медицина катастроф». Згідно з наказом, на чергуванні повинні бути три машини — дві лікарські бригади та одна фельдшерська.

Після реформи структура районної «швидкої» буде виглядати так: Центральна станція швидкої допомоги у Вінниці, і ще п'ять бригад в навколишніх селах — у Стрижавці, Михайлівці, Вороновиці, Некрасові і Вінницьких Хуторах.

Політика[ред.ред. код]

25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Вінницького району було створено 68 виборчих дільниць. Явка на виборах складала — 74,71 % (проголосували 48 321 із 64 676 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 73,34 % (35 440 виборців); Юлія Тимошенко — 13,50 % (6 523 виборців), Олег Ляшко — 3,85 % (1 862 виборців), Анатолій Гриценко — 3,46 % (1 670 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 0,84 %.[5]

Пам'ятки[ред.ред. код]

Персоналії[ред.ред. код]

  • Прокоп Романенко (1906—1965) — новатор колгоспного виробництва, голова колгоспу «Ленінський шлях» Калинівського району Вінницької області УРСР, двічі Герой Соціалістичної Праці (1952, 1958).
  • Василь Баранюк (1915—1990) — радянський військовик, учасник німецько-радянської війни, Герой Радянського Союзу (1945).
  • Іван Стаднюк (1920—1994) — радянський прозаїк, сценарист, драматург і військовий журналіст.
  • Микола Баленко (1921—1994) — радянський військовий льотчик-штурмовик, учасник Другої світової війни, гвардії старший лейтенант. Герой Радянського Союзу (1945).
  • Василь Онопенко (1949) — український політик та правник, 3-й Міністр юстиції України (1992—1995), Голова Верховного Суду України (2006—2011).
  • Наталія Добринська (1982) — українська легкоатлетка (багатоборство), олімпійська чемпіонка (Пекін, 2008).

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та посилання[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.