Вінницький район

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вінницький район
Coat of arms of Vinnytskiy Raion.png Flag of Vinnytsia raion.svg
Герб Прапор
Розташування району
Район на карті області
Основні дані
Країна: Україна Україна
Область/АРК: Вінницька область
Код КОАТУУ: 0520600000
Утворений: 1923
Населення: 80 556 (01.01.2018)
Площа: 910 км²
Густота: 88,52 осіб/км²
Тел. код: +380-432
Поштові індекси: 23201—23261
Населені пункти та ради
Районний центр: м. Вінниця
Селищні ради: 3
Сільські ради: 30
Смт: 3
Села: 49
Селища: 2
Мапа району
Мапа району
Районна влада
Адреса: 21000, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 17, 35-72-07
Веб-сторінка: Вінницька РДА Вінницька районна рада
Голова РДА: Шмігель Віктор Борисович
Голова ради: Сітарський Сергій Миколайович
Мапа

Commons-logo.svg Вінницький район у Вікісховищі

Ві́нницький райо́н — район Вінницької області в Україні утворений у 1923 році. Територія району 921 км². Район об'єднує 54 населених пункти, у тому числі 3 селища міського типу та 51 село.

Районні органи влади розташовані у Вінниці.

13 травня 2015 — Верховна Рада України прийняла постанову, згідно якої затвердила територію Вінницького району загальною площею 91035,54 гектара.[1]

Географія[ред. | ред. код]

Літинський район Калинівський район
Липовецький район
Жмеринський район Тиврівський район Немирівський район

Історія[ред. | ред. код]

В'їзний знак на автодорозі Турбів-Вінниця

Перші згадки про жителів сучасної території Вінницького району відносяться до VIII ст. до н. е., коли, з Прикаспію, через Дон вторглися войовничі племена скіфів. Тому свідчать знайдені під час археологічних розкопок скіфські кургани біля сіл: Переорки, Стрижавка, Тютьки, Лука-Мелешківська.

Реформа 1861 р. принесла селянам відміну кріпосного права. І в той же час на території району почала розвиватися переробна промисловість: спиртовий завод коло с. Переорки, цукровий завод в с. Степанівка, порцеляновий завод у с. Майдан.

В центрі Вороновиці знаходиться пам'ятник архітектури XVIII ст. палац Грохольських-Можайських. Будинок почали будувати в 1760 р. польські магнати Грохольські. Сьогодні під дахом цієї споруди працюють два музеї: музей авіації України і музей кобзаря Володимира Перепелюка 1941—1944 рр. для України і зокрема для району були важкими воєнними роками. Наприкінці 1941 р. у Коло-Михайлівському сосновому лісі почалося будівництво надсекретного об'єкта, який згодом отримав назву ставка Гітлера «Вервольф».

Адміністративний устрій[ред. | ред. код]

Адміністративн-територіально район поділяється на 3 селищні ради і 30 сільських рад, що об'єднують 54 населені пункти, що підпорядковані Вінницькій районній раді. Адміністративний центр — місто Вінниця, яке має статус міста обласного значення, тому не входить до складу району[2].

Економіка[ред. | ред. код]

З корисних копалин видобуваються граніт, глина, пісок, торф.

У Вінницькому районі працює 13 промислових підприємств, які об'єднані у дві галузі: в обробній працює — 11 підприємств, в добувній — 2. Найбільші з них: Українсько-австрійське підприємство «Поділля ОБСТ»; ВАТ «Комбінат хлібопродуктів № 2»; Приватне підприємство виробнича фірма «Панда»; ЗАТ «Вінниця млин»; ЗАТ «Подільський цукор»; спільне Українсько-угорське підприємство «Анфол».

Більшість підприємств є інноваційне активними, це сучасні, спрямовані на впровадження нових технологій виробництва.

Район — аграрний, 95 % валового внутрішнього продукту становить виробництву і переробка сільськогосподарської продукції. Сільськогосподарські підприємства спеціалізуються у рослинництві на виробництві зерна і цукрового буряка, а у тваринництві м'яса і молока. У галузевій структурі сільського господарства рослинництво становить 75 %, тваринництво 25 %. Працює 85 фермерських господарств, площа сільгоспугідь, яку вони використовують, становить 4,3 тис. га.

У районі зареєстровано 703 суб'єкти підприємництва. З початку інвестування економіку району залучено іноземних інвестицій на суму 18,2 млн дол. США. З іноземними інвестиціями працює 13 підприємств.

Транспорт[ред. | ред. код]

На території відкрито понад 30 приміських автобусних маршрутів загального користування, на яких працює понад 100 одиниць автотранспортних засобів.

На територію району заїжджають вінницькі міські автобуси #27 Залізничний вокзал «Вінниця» — Лука Мелешківська та #19 Вишенька — Намирівське шосе — Село Віницькі Хутори. Докладніше — у статті Вінницький автобус.

Із міста Вінниці розходяться залізниці у трьох напрямках: на Козятин (зупинки Стадниця, Десенка, Сосонка), на Жмеринку (Парпурівський, Тюшки, Веселка), на Гайсин (Гуменне, Вороновиця). У цих напрямках курсують приміські поїзди.

Районом проходить низка важливих транспортних коридорів, серед них автошляхи E50 та E583, а також об'їзна навколо Вінниці, яка є адміністративною межею між Вінницею і районом.

Населення[ред. | ред. код]

Національний склад населення за даними перепису 2001 року[3]:

Національність Кількість осіб Відсоток
українці 71284 97,08 %
росіяни 1508 2,05 %
поляки 104 0,14 %
білоруси 103 0,14 %
молдовани 66 0,09 %
інші 365 0,50 %

Мовний склад населення за даними перепису 2001 року[3]:

Мова Кількість осіб Відсоток
українська 71648 97,57 %
російська 1498 2,04 %
білоруська 38 0,05 %
молдовська 29 0,04 %
вірменська 20 0,03 %
інші 197 0,27 %

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

У районі функціонують 40 середніх загальноосвітніх шкіл, 15 дошкільних установ. Працює Прибузька спеціальна загальноосвітня школа, дитяча юнацько-спортивна школа та 3 школи естетичного виховання дітей, які відвідують близько 300 учнів.

На території району розташований Вінницький національний аграрний університет. У ВУЗі навчається близько 8,2 тис. студентів, які отримують спеціальності на факультетах: агрономічному, зооінженерному, механізації сільського господарства, економічному, обліково-фінансовому.

Базову освіту надає молоді Вороновицьке професійно-технічне училище № 14, яке готує швачок, кухарів-кондитерів, електро- та газозварювальників, слюсарів, трактористів та трактористів-водіїв

Мережа закладів культури нараховує 81 заклад системи Міністерства культури України:

Працює 278 клубних формувань, у тому числі 16 оркестрових та інструментальних колективів, 106 вокально-хорових, 19 хореографічних, 24 театральних колективи.

Охорона здоров'я[ред. | ред. код]

Медичне обслуговування населення району здійснюють Вінницька центральна районна клінічна лікарня, Вороновицька районна лікарня, Стрижавська міська лікарня; Луко-Мелешківська, Мізяківсько-Хутірська, Писарівська, Гавришівська та Михайлівська дільничі лікарні, 9 лікарських амбулаторій та 36 фельдшерсько-акушерських пунктів.

На сьогоднішній день розрахунковий час доїзду «швидкої» до найдальшої точки Вінницького району — тридцять хвилин. Але на практиці цей час може бути куди довше — в день дві машини обслуговують в середньому близько 18 викликів, і час, який витрачається на виклик, може бути самим різним — залежно від патології, стану хворого, часу, за який довелося добиратися на один виклик. І коли вони обслужать наступний — нікому не відомо.[4]

Радіус обслуговування «швидкої» — близько тридцяти кілометрів. На даний момент є ще дві підстанції — машина в Стрижавці (сестринська бригада) та Вороновиці (лікарська бригада). У Вінниці — дві машини, і ось недавно отримали ще й реанімобіль. В принципі, на кожній дільниці є санітарний транспорт, але вони працюють з 9 до 16 години. Потім вони закриваються, і все обслуговування лягає на дві бригади.

Зараз районна швидка допомога в результаті реформування повинна перейти до структури «Медицина катастроф». Згідно з наказом, на чергуванні повинні бути три машини — дві лікарські бригади та одна фельдшерська.

Після реформи структура районної «швидкої» буде виглядати так: Центральна станція швидкої допомоги у Вінниці, і ще п'ять бригад в навколишніх селах — у Стрижавці, Михайлівці, Вороновиці, Некрасові і Вінницьких Хуторах.

Політика[ред. | ред. код]

25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Вінницького району було створено 68 виборчих дільниць. Явка на виборах складала — 74,71 % (проголосували 48 321 із 64 676 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 73,34 % (35 440 виборців); Юлія Тимошенко — 13,50 % (6 523 виборців), Олег Ляшко — 3,85 % (1 862 виборців), Анатолій Гриценко — 3,46 % (1 670 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 0,84 %.[5]

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Персоналії[ред. | ред. код]

  • Прокоп Романенко (1906—1965) — новатор колгоспного виробництва, голова колгоспу «Ленінський шлях» Калинівського району Вінницької області УРСР, двічі Герой Соціалістичної Праці (1952, 1958).
  • Василь Баранюк (1915—1990) — радянський військовик, учасник німецько-радянської війни, Герой Радянського Союзу (1945).
  • Іван Стаднюк (1920—1994) — радянський прозаїк, сценарист, драматург і військовий журналіст.
  • Микола Баленко (1921—1994) — радянський військовий льотчик-штурмовик, учасник Другої світової війни, гвардії старший лейтенант. Герой Радянського Союзу (1945).
  • Василь Онопенко (1949) — український політик та правник, 3-й Міністр юстиції України (1992—1995), Голова Верховного Суду України (2006—2011).
  • Наталія Добринська (1982) — українська легкоатлетка (багатоборство), олімпійська чемпіонка (Пекін, 2008).

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та посилання[ред. | ред. код]