Вінниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вінниця
Vinnytsya gerb.png Flag of Vinnycia.svg
Герб Вінниці Прапор Вінниці
Колишня водонапірна вежа у центрі Вінниці є одним із символів міста
Колишня водонапірна вежа у центрі Вінниці є одним із символів міста
Вінниця на карті України
Вінниця на карті України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Вінницька область
Район Вінницька міська рада
Код КОАТУУ 0510100000
Засноване 1355
Магдебурзьке право 1640
Статус міста з 1795 року
Населення 373 149 (1 листопада 2015)[1]
Агломерація Вінницька агломерація 664 000 ос.
Площа 113.2 км²
Поштові індекси 21001-21499
Телефонний код +380-432
Координати 49°14′14″ пн. ш. 28°28′02″ сх. д. / 49.23722° пн. ш. 28.46722° сх. д. / 49.23722; 28.46722Координати: 49°14′14″ пн. ш. 28°28′02″ сх. д. / 49.23722° пн. ш. 28.46722° сх. д. / 49.23722; 28.46722
Водойма Південний Буг
Міста-побратими Пітерборо (Великобританія), Бірмінгем (США), Липецьк (Росія), Кєльце (Польща), Бурса (Туреччина), Рибниця (Молдова), Невський район Санкт-Петербурга (Росія), Бат-Ям (Ізраїль)
День міста 2-га неділя вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Вінниця
До Києва
 - фізична 199 км
 - залізницею 221 км
 - автошляхами 268 км
Міська влада
Адреса 21100, м. Вінниця, вул. Соборна, 59, 61-17-07
Веб-сторінка Вінницька міськрада
Міський голова Моргунов Сергій Анатолійович

Commons-logo.svg Вінниця у Вікісховищі

Ві́нниця — місто на березі Південного Бугу, адміністративний центр Вінницької області, Вінницького району, значний історичний осередок східного Поділля, сучасний економічний і культурний центр держави. Центр Вінницької агломерації. Населення становить 372,4 тис. вінничан (2015 рік).

Географія[ред.ред. код]

Вінниця розміщена за 200  км від столиці України. Відстань залізницею до Києва становить 221 км, автошляхами — понад 265 км. До головного міста країни можна дістатися швидкісним потягом за 2 години і 11 хвилин, простим — за 2,5-3 години, приміською електричкою або автомобілем — за 4 години (автошлях E50, із яким збігаються E583 та Р17).[2]

Місто стоїть на річці Південний Буг (або просто Буг).

Місто та його околиці знаходяться у смузі лісостепу, в межах Волинсько-Подільського кристалічного масиву, прикритого четвертинними відкладеннями пісків, глин, вапняків та мергелів. Перемішуючись із залишками рослинного світу, вони утворили родючі чорноземні ґрунти. Фундамент цього масиву складається з найдавніших порід: гранітів, гнейсів, сієнітів, які в деяких місцях виходять на поверхню та є цінним будівельним матеріалом.

Клімат[ред.ред. код]

Лежить місто на 49° пн. ш., тобто в середніх широтах, що визначає помірність її клімату. Для міста властиве тривале неспекотне, досить вологе літо та порівняно коротка не сувора зима. Середня температура січня −5,8 °С, липня +18,3 °С. Річна кількість опадів 638 мм.

Із несприятливих кліматичних явищ на території міста спостерігаються хуртовини (від 6 до 20 днів на рік), тумани в холодний період року (37-60 днів), грози з градом (3-5 днів). Тривалість світлового дня коливається від 8 до 16,5 годин.

Клімат Вінниці
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 11,6 17,3 22,3 29,4 32,2 35,0 37,8 36,5 31,5 28,6 19,9 15,4 37,8
Середній максимум, °C −1,4 −0,3 5,2 13,4 20,1 22,7 24,8 24,3 18,7 12,4 4,7 −0,4 12,0
Середня температура, °C −4,1 −3,3 1,2 8,3 14,5 17,4 19,2 18,6 13,4 7,8 1,7 −2,8 7,7
Середній мінімум, °C −6,7 −6,1 −2,2 3,7 9,1 12,3 14,1 13,4 8,9 4,0 −0,8 −5,2 3,7
Абсолютний мінімум, °C −35,5 −33,6 −24,2 −12,7 −2,8 2,5 5,2 1,5 −4,5 −11,4 −24,6 −27,2 −35,5
Норма опадів, мм 29 28 30 45 50 94 83 66 64 30 37 35 591
Кількість сонячних годин 58,9 70,6 114,7 171,0 248,0 255,0 266,6 260,4 195,0 133,3 57,0 40,3 1870,8
Кількість дощових днів 7 6 9 13 14 15 15 11 12 11 12 9 134
Кількість сніжних днів 13 12 8 1 0 0 0 0 0 1 5 10 50
Вологість повітря, % 85 83 78 68 66 72 72 71 76 80 86 88 77.1
Джерело: Pogoda.ru.net[3] / Гонконзька обсерваторія[4]

Вулиці міста[ред.ред. код]

Вулиці Вінниці — не лише транспортні шляхи, що з'єднують воєдино місто, це, насамперед, історія міста, історія держав, суспільних систем, режимів, які довелося йому пережити, і що знайшло своє відображення в назвах вулиць.

Докладніше про списки вулиць та площ можна знайти Вулиці Вінниці. Головна вулиця Вінниці — вулиця Соборна.

5 січня 2016 року були опубліковані нові назви 135 перейменованих вулиць, провулків, тупиків, проїздів у місті, які були затверджені рішенням міської ради, керуючись Законом України від 9 квітня 2015 року № 317 «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки»[5].

Дивіться також: Категорія:Вулиці Вінниці.

Панорама міста
Панорама міста

Частини міста[ред.ред. код]

Історично склалися такі частини міста як Вишенька, Замостя, Каліча, Тяжилів, ДПЗ (місцевість), Академмістечко, Слов'янка, Сабарів, Пирогове, Малі Хутори, Старе місто, Хутір Шевченка, Єрусалимка, П'ятничани, Корея, Поділля, Свердловський масив, Військове містечко, Садки, Крива, Царське село, Академічний, Олієжир.

Парки і сквери[ред.ред. код]

Вінницька арка — один із символів міста
Вінницький ботанічний сад

Вінниця — дуже зелене місто. Традиційно містяни і гості міста відпочивають у численних скверах і парках Вінниці. Так, у самому середмісті, в районі водонапірної башти і Меморіального комплексу Слави розташована Європейська площа (до 2014 року сквер Козицького). Більшість вишів міста також розташовані у зелених зонах (напр. парк Вінницького медичного університету ім. М. І. Пирогова).

Та безперечно, головним міським парком Вінниці є Центральний міський парк Вінниці (кол. Центральний Парк культури і відпочинку ім. Горького), пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, площа якого становить 40 га. На території парку розташовані численні пам'ятники (М. Горькому біля центрального входу, воїнам-афганцям, січовим стрільцям, загиблим міліціонерам), а також «Алея славетних земляків», працюють об'єкти дозвілля і відпочинку: Центральний міський стадіон, крита ковзанка, планетарій, літні театральний і танцювальний майданчики, численні атракціони й ігрові автомати, заклади харчування тощо.

У вінницькому масиві сучасної забудови «Вишенька» на 90 гектарах розмістився великий Парк Дружби Народів. Тут же неподалік Вишеньські озера — улюблене місце відпочинку вінничан, а також Ботанічний сад на території Національного музею-садиби М. І. Пирогова. Відпочити на воді у Вінниці можна також на березі Південного Бугу, острівцем зелені в прямому і переносному значенні слова є острів Фестивальний посеред річки. Стара назва острову — Кемпа — також досить часто вживається вінничанами. Також новим здобуттям міста є реконструйована набережна Рошен та фонтан на воді з світло-музичним шоу.

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Вінниці

На території, яку займає сучасна Вінниця, люди оселялися з давніх часів. Археологи знайшли тут знаряддя праці епохи неоліту, поховання бронзового століття, ранньослов'янські поселення, що відносяться до черняхівської культури; пізніше тут жили племена, що входили до складу Київської Русі, Галицько-Волинського князівства. Виявлено зокрема поселення трипільської культури. З трипільського поселення на території міста походить крем'яна шліфована сокирка, яка нині зберігається в Національному музеї історії України в м. Києві[6].

Назва[ред.ред. код]

Першою писемною назвою міста є Вѣничя (за Списком міст руських) або Вѣница (за літописами русько-литовськими). Найімовірнішою основою назви вбачають старослов'янське вѣно — посаг за нареченою.[7] Появу такої назви пояснюють тим, що Вінниця і землі, що оточують її, були в XIV ст. захоплені литовським князем Ольгердом і подаровані ним його племінникам. Однак, «віно» є виключно юридичним терміном із шлюбного права, який застосовувався лише стосовно жінок; крім того, племінники залишалися васалами великого князя й увійшли в землю Подільську з його «презволения», а не внаслідок дарування. При цьому однокорінними словами, крім вѣно, є насамперед старослов'янські слова вѣн — брат, родич, спільник, вѣна — ріка, притока, вѣнча — свято врожаю, вѣнди — родові знаки (і рибальські гачки як омонім), вѣ — гілка, рід (як омонім — також займенник «ми»).

Іншим варіантом походження назви називають річку Вінничку, малу притоку Богу (Південного Бугу), нині забрану в трубу. Десь при місці впадіння притоки розпочалося стале освоєння території Вінниці (за археологією, з першої чверті ХІІІ ст.). Критики цієї версії кажуть, що річка настільки дрібна, на скоріше сама позичила назву у міста.

В уривку «Західноруського, або Білоруського літопису „О Подолской земли“ вказано варіант назви „Бениця“.[8]

Назва міста мала багато різних варіантів транслітерації. Але 27 січня 2010 року постановою кабінету міністрів №55 був визначений єдиний варіант написання латинкою Vinnytsia.

Старовинна Вінниця[ред.ред. код]

Заселені ці території були в давні часи. Із середини X століття тут поселились племена уличів і тиверців, що входили до складу Київської Русі. Згодом край відійшов до Галицько-Волинського князівства. Понад сто років тут панувала Золота Орда. На тлі внутрішніх ординських усобиць Брацлавщина (Брасійя арабських авторів ад-Дімашки та ал-Ідрісі, Прославія або Браславія флорентійської хроніки М.Віллані) вперше відокремилася від Орди внаслідок угорсько-брацлавського та угорсько-брацлавсько-польського походів — відповідно, 1352 та 1354 рр.

На цей час (не пізніше 1355 р.) у містах, що були „градами руськими“ регіональної групи „на Полі“, остаточно утвердився отаманський адміністративний устрій „за звичаєм“. Саме із цими отаманами довелося домовлятися державцям русько-литовського походження після перемоги у 1362 році війська литовського князя Ольгерда над татарами, їх спільником Дмитром, коли Поділля (Подолля, як стали називати край із містами навколо шляху „Великий Дол“ від Черкас до Кам'янця) потрапило під владу литовського князівства.

Племінники князя Ольгерда — Юрій, Олександр, Федір і Костянтин Коріятовичі, почали будувати в подільських містах фортеці вже як державні резиденції, а також засновувати нові міста-фортеці. В історіографії XIX—XX ст. вважалося, що серед них могла бути й Вінниця, однак, нові археологічні та документальні відомості це спростовують.

В документах 1363 року Вінниця не згадується: дата за принципом „не пізніше“ є так само ймовірною гіпотезою відносно битви напередодні (1362 р.), як і заснування отаманської Вінниці на згарищі руського града — не пізніше 1355 р. (відносно походу 1354 р.). Умовне започаткування літопису Вінниці з 1363 року пов'язане з намаганням Великого Литовського князівства утвердити своє володарювання на Поділлі, укріпити обороноздатність регіону. Міста існували напередодні: давньоруська „археологічна“ Вінниця у межах староміської території — за 150 років напередодні литовської експансії, безперервна Вінниця під управлінням отамана — близько десятиліття перед загарбанням Поділля Литвою. У сенсі обрання критерієм для організації міста наявності його адміністративної й самоврядної функцій дата „не пізніше 1355 р.“ є вірогідною.

Цікавими постають непрямі свідчення першоджерел про долитовську князівську протекцію над вінницькою територіальною громадою, що являла „насамперед земельну громаду“ (В.Отамановський). Серед писемних документів XIV ст. для Вінниці найцікавішими є: Список міст руських, складений близько середини, відредагований наприкінці століття, який зафіксував територіальні здобутки Русі, у тому числі ХІ-ХІІІ ст.; грамота Гринькові Сокілецькому від Федора Коріятовича 1391 р., у якій згадується „княгиня Вінницька“ (що саме по собі наводить на думку про долитовську феодальну належність Вінниці; грамота виявлена у Національному архіві Республіки Білорусь у 2001 р.); повідомлення „Повісті про Поділля“ з русько-литовських літописів про посадження князем Вітовтом старост у Брацлаві, Сокільці та Вінниці (події 1393 року).

1545 року у Вінниці налічувалось 273 будинки, через сім років — 429. Перший замок було споруджено на високому місці лівого берега. За першим описом Вінниці в люстрації Київської землі 1471 р., а також за описами (польськими „люстраціями“) вінницького замку XVI ст., що відповідають археологічним даним, відомо, що укріплених лівобережних осередків було два: на пагорбі у межиріччі Богу-Вєніци (Південного Бугу — Віннички) та на скелі у межиріччі Богу й потічка (Замкова гора). Староміська скеля була місцем давньоруського града і „замку Вєніца над рікою Богом“ від часів К.Острозького (протягом 1512—1580 рр.) У 1565 році місто стає повітовим центром Брацлавського воєводства. У 1558 році з метою підсилення захисту від ворогів була запланована нова фортеця на острові Кемпа, зі спорудженням якої 1604 року дістало захист „Нове місто“, що виникло на рубежі XVI—XVII століть на правому березі Південного Бугу (ймовірно, напередодні перенесення воєводських установ до Вінниці 1598 р.); продовжувало розвиватись „Старе місто“ на лівому березі.

За Люблінською унією 1569 року Вінниця входила до складу Польщі і з 1598 року була центром Брацлавського воєводства. Про її відчутну роль у господарському житті краю засвідчують надані у 1580, 1593 і у 1634 роках привілеї безмитної торгівлі на всій території польсько-литовської держави і утвердження Магдебурзького права у 1640 році.

Католики у 1617 та 1624 роках завершили будівництво двох монастирів, у 1642 відкрили єзуїтський колегіум. Серед православних віруючих наростала популярність вінницького братства Кузьми й Дем'яна, яке з останньої чверті XVI століття утримувало українську братську школу. У 1616 році засновано православний чоловічий монастир на честь Вознесіння Господнього, а у 1632 православний жіночий Благовіщенський монастир. Завдяки зусиллям відомого діяча культури Петра Могили та брацлавського підсудка Михайла Кропивницького у 1632 році відкрито православний колегіум. 7 липня 1648 року до Вінниці вступають частини військ Богдана Хмельницького на чолі з полковником Максимом Кривоносом і вона стає сотенним містом Кальницького полку. Героїчну сторінку в історію боротьби українського народу за незалежність вписали вінничани у березні 1651 року, коли у ході оборони міста 3-тисячним козацьким полком під проводом полковника Івана Богуна було вщент розгромлено 20-тисячне польське військо. У 1643 і 1653 рр. Вінницю відвідав Богдан Хмельницький, котрий після цієї перемоги сказав: „Тебе славний полковнику, не забуде народ ніколи“. Протягом 16531667 рр. Вінниця була полковим містом гетьманської держави.

В 1711 р. Вінницю без бою було зайнято армією гетьмана Пилипа Орлика, під час його похода на Правобережжя проти російської влади.

Гостель Савой і трамвай

Після другого розділу Польщі (1793 рік) Поділля і Брацлавщина відійшли до Російської імперії і утворили Подільську губернію. До західної частини губернії увійшло Подільське воєводство, в східну — Брацлавське. Вінниця стала губернським містом, але пізніше переведена в штат повітового міста (адміністративним центром губернії став Кам'янець-Подільський). У 1798 році в місті упроваджено „Городове положення“.

Вінниця зародилася на лівому березі річки Богу (тепер Південний Буг). Кількасот років тому місто перейшло й на правий берег, де розташовувалося так зване „Нове місто“ (тепер — Середмістя).

Вінниця на рубежі XIX-ХХ століть[ред.ред. код]

Вінниця. Малюнок Наполеона Орди, 1872
Вулиця Козицького' на поч. ХХ ст.

Докладніше про цей час — стаття Вінниця на рубежі XIX—XX століть

Спорудження в 1871 Києво-Балтської залізниці та відкриття залізничного сполучення Козятин-Здолбунів сприяло потужному економічному зростанню Вінниці. Вінниця стала центром регіону, де стрімко розвивалася цукрова галузь, значною мірою завдяки німецьким інвестиціям. За останні 40 років XIX століття Вінниця економічно зросла майже в три з половиною рази. Центр міста, зокрема навчальні заклади, театр, готель, водонапірну вежу будує талановитий архітектор Григорій Артинов.

З початком світової війни 1914 року місто стає адміністративним центром Подільської губернії, з огляду на прифронтове розташування Кам'янця.

Бурхливі події відбувались у Вінниці протягом 19171920. Владу утримували революційні комітети, ставленики австро-угорських військ, денікінської армії. На владу у Вінниці претендували три структури:

  • Рада громадських організацій (голова — З. Грохольський);
  • Подільська губернська українська Рада (голова — Д. Маркович);
  • Рада робітничих і солдатських депутатів Поділля (голова — Є. Едельштейн).

Пізніше Вінниця на досить складному етапі Української революції (листопад 1918 — травень 1920 рр.) тричі ставала місцем перебування урядових структур Української Народної Республіки і саме тут, у готелі „Савой“, ухвалювалися принципові, доленосні для національної державності рішення.

Вінниця була столицею України. З 2 лютого 1919 року Директорія УНР переїхала до Вінниці, через складну політичну обстановку. Директорія тоді була найвищим органом державної влади, тому на цілий місяць Вінниця стала столицею України.

Радянські часи[ред.ред. код]

1923 року місто стає центром округу, а від 1931 року й досі — адміністративним центром утвореної Вінницької області.

Залишки ставки Гітлера „Вервольф“, котра розміщувалася за 8 км на північ від міста

Непоправних втрат зазнало місто в роки репресій комуністичного режиму. У передвоєнний період 1937—1941 року органами НКВД у Вінниці здійснювалися масові розстріли мирного населення. За результатами сучасних досліджень, вважається, що загальна кількість репресованих за цей період в Вінниці і області сягає близько 20 000 чоловік.

Спустошення йому завдали й німецькі окупанти, які встановили у Вінниці особливий режим у зв'язку з розміщенням неподалік ставки „Вервольф“. Під час війни 19411945 рр. офіційно кількість жителів із 100 тисяч скоротилась до 27 тис., із 50 промислових підприємств уціліло лише 10, дотла були зруйновані 1880 житлових будинків. Героїчними зусиллями вінничан та відряджених із інших регіонів країни наприкінці 1948 року майже цілком було відбудовано промисловість міста, а в подальші роки в обласному центрі потужно розвивались електронна, радіотехнічна та металообробна та інші галузі.

1972 року у місті утворено три райони: Лєнінський (правий берег Бугу), Староміський (південний схід міста), Замостянський  (північний схід міста), які наприкінці лютого 2012 року ліквідовано.[9]

З проголошенням Україною суверенності, Вінниця стала третім містом в Україні, у якому на головній площі з офіційної згоди місцевої влади замайорів синьо-жовтий прапор.

Сучасність[ред.ред. код]

Європейська площа

Нині Вінниця постійно зростає, набуває європейських рис, розвивається, як промисловий та адміністративний центр області, органічно пов'язаний з іншими регіонами держави. За ініціативи та сприяння міської влади в останні 2 роки розширилась інфраструктура підтримки підприємництва. Розвиток підприємництва набуває більш вагомого соціального і економічного значення. У всьому валовому обсягу міста його частка досягла 11 %, а динаміка зростання свідчить про наявність достатнього внутрішнього потенціалу.

У першій половині 2000-них років у місті починається забудова мікрорайону „Поділля“. У 2011 почалась забудова мікрорайону Академічного.

Журнал „Фокус“ оголосив Вінницю найкращим містом для життя в Україні за підсумками рейтингу 2013 року[10].

13 травня 2015 Верховна Рада України прийняла проект Постанови про зміну і встановлення меж міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області № 2803 від 08.05.2015, який підтримали 245 народних депутатів[11].

Населення[ред.ред. код]

Зміни населення
Рік Населення Зміна
1840 6724
1864 10 694 +59.0%
1897 30 563 +185.8%
1926 52 454 +71.6%
1939 93 032 +77.4%
1959 121 854 +31.0%
1970 211 572 +73.6%
1979 314 446 +48.6%
1989 374 304 +19.0%
2001 356 665 −4.7%
2015 372 484 +4.4%
[12][13][14]
Докладніше у статті Населення Вінниці

Населення Вінниці станом на 1 лютого 2015 року становило 372,4 тис.[15]. У 2014 р. за чисельністю населення серед міст України Вінниця посідала 12 місце (з врахуванням населених пунктів підпорядкованих міськрадам — 14 місце).[14]

Динаміка національного складу населення Вінниці
1926[16] 1939[17] 1959[18] 1989[19] 2001[19]
українці  41,5  49,2  60,2  77,4  87,2
росіяни  13,8  10,6  22,1  16,4  10,2
євреї  37,8  35,6  13,6  4,1  0,5
поляки  4.3  3,0  2,0  0,7  0,5

Адміністрація[ред.ред. код]

Міські голови[ред.ред. код]

На виборах 2006 року міським головою обрано, а в 2010 обрано повторно Володимира Гройсмана, який став одним із наймолодших мерів українських міст. А з початку весни 2014 року виконує обов'язки міського голови Моргунов Сергій Анатолійович.

Восени 2015 року Моргунов Сергій Анатолійович став міським головою міста.

Гарнізонний Будинок офіцерів. Праворуч пам'ятник на честь створення Військово-Повітряних Сил України

Штаб Військово-Повітряних Сил[ред.ред. код]

Військово-Повітряні Сили України створені 17 березня 1992 року згідно з директивою Начальника Генштабу Збройних Сил України. На базі штабу 24 Повітряної армії у Вінниці було сформовано Командування ВПС. На той час на території України перебували 4 повітряні армії, 10 авіаційних дивізій, 49 авіаполків, 11 окремих ескадрилій, навчальні та спеціальні установи і заклади; всього біля 600 військових частин, 2800 літальних апаратів, понад 120 тис. військовослужбовців.

Нині ВПС України складаються з 5 родів авіації. До її складу входять авіаційні корпуси, окрема дивізія військово-транспортної авіації та центри підготовки й навчання особового складу.

2004 року Військово-Повітряні Сили і Війська Протиповітряної оборони Збройних Сил України були об'єднані в Повітряні Сили Збройних Сил України. У Вінниці на території колишнього Головного командування Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України, де нині розташовується Командування Повітряних Сил, урочисто було відкрито Пам'ятний знак на честь створення нового виду Збройних Сил України — Повітряних Сил. Цей день прийнято вважати Днем створення Повітряних Сил.

Економіка[ред.ред. код]

Докладніше у статті Житлово-комунальне господарство Вінниці

За часів СРСР Вінниця була потужним центром машинобудування, електронної, хімічної промисловості, проектно-конструкторських інститутів. За часів незалежності всі гіганти радянської промисловості рухнули, тисячні робочі колективи припинили існування, обладнання демонтоване. Як правило, на місці колишніх потужних заводів виникли компактніші господарські структури з меншою глибиною переробки, і зі зсувом у бік практичніших повсякденних товарів, у бік служб сервісу і торгівлі. Відносно вціліла лише харчова і легка промисловість.

В економіці міста Вінниці, в останні роки, продовжуються процеси реформування власності. Функціонують 76 великих та середніх промислових підприємств, які виготовляють широкий спектр промислової продукції.

Успішно працює з 1994 року Казенне науково-виробниче об'єднання „Форт“ МВС України. Основною продукцією є вогнепальна зброя та спеціальні засоби для силових структур, спортивна та мисливська зброя. Значна частка виготовленої продукції експортується в Росію, Перу, Казахстан та Румунію.

Завод „Аналог“ побудований перед самим розпадом СРСР і мав випускати аналоги зарубіжного обладнання. З цією метою виробничі цехи заводу були оснащені технологічним обладнанням з Німеччини, Японії та Швейцарії. Нині завод (ТОВ „Сармат“) приватизований та випускає різноманітні розважальні атракціони (колеса огляду, американські гірки, вежі вільного падіння, вежі кругового огляду, екстремальні атракціони, паркові атракціони, дитячі та сімейні атракціони). Деякі з них уже має Центральний міський парк Вінниці. ВАТ „Маяк“ створено в 1994 р. шляхом реорганізації державного підприємства Вінницького заводу радіотехнічної апаратури, заснованого в 1969 р. Гармонійне поєднання традицій оборонного підприємства, передової технології з сучасним дизайном дозволило ВАТ „Маяк“ стати провідним підприємством в Україні у виробництві побутового опалювального обладнання і приладів під власною торговою маркою „Термія“. Продукція підприємства постачається до Росії, Білорусі, Прибалтики, Молдови. Номенклатура виробів ВАТ „Маяк“ надзвичайно широка: маслонаповнені електрорадіатори; електроконвектори; радіатори для систем індивідуального опалення; конвектори сталеві; тепловентилятори і теплові завіси; побутові електроплитки; інфрачервоні обігрівачі.

Кондитерська фабрика Roshen

Висока якість виробів гарантується застосуванням сучасних технічних рішень, якісних матеріалів, комплектуючих виробів найкращих європейських виробників та підтверджена сертифікатами відповідності і гігієнічними висновками України та інших країн.

ВАТ Вінницький завод „Будмаш“ — багатопрофільне підприємство, що спеціалізується на виробництві металевих форм для залізобетонних конструкцій, випуску нестандартного обладнання, переобладнанні і ремонті будівельної техніки, наданні низки супутніх послуг.

Продукція заводу призначена для підприємств гірничодобувної сфери (кар'єрів), цементних заводів, хлібоприймальних підприємств, енергетичного і агропромислового комплексів, житлово-комунальних господарств і приватного підприємництва.

У 2008 році на базі потужного у радянські часи підприємства „Вінницький завод тракторних агрегатів“ було створено групу компаній „Вінницький агрегатний завод“, до складу якого входить декілька підприємств. Основною продукцією є шестеренчасті насоси, рукави високого тиску, гідроциліндри. Після реорганізації значна частина території передана під ринок „Залізничний“.

Вінницький завод „Пневматика“ спеціалізується на виробництві запасних частин та комплектуючих до тракторів та сільськогосподарської техніки (гідравлічні та пневматичні вузли).

З 1973 року працює завод „Кристал“, який спеціалізується на обробці алмазів для ювелірної промисловості. За часів незалежності підприємство працювало з певними проблемами. Зрештою в 1992 обробку алмазів скоротили і більше уваги стали приділяти виробництву власних ювелірних виробів з діамантами, які відомі під торговою маркою „Вінниця-Кристал“. Продукція відома у багатьох країнах ближнього та далекого зарубіжжя.

Виробнича Філія „Вінницька картографічна фабрика“ Центру ДЗК (Державне підприємство „Державна картографічна фабрика“)[20] — виробниче підприємство яке спеціалізується на виготовленні поліграфічної і картографічної продукції широкого спектра. Підприємство виготовляє картографічну продукцію, книжково-журнальну продукцію, бланкову продукцію та документи суворої звітності тощо.

На сьогоднішній день Вінницька кондитерська фабрика входить до п'ятірки найбільших кондитерських підприємств України і є в складі корпорації „Roshen“[21]. Випускається понад 100 найменувань кондитерських виробів, а загальний обсяг виробництва становить понад 100 тис. тонн у рік. Фабрика спеціалізується на виробництві вафельної і желейної продукції, глазурованих шоколадно-вафельних тортів, пористих шоколадних плиток. Крім того Вінницька фабрика випускає бісквітну продукцію, карамель, шоколадно-пралінові, глазуровані та збивні цукерки із різними смаками. У 2012 році У Вінниці відкрили другу в місті і одну з найбільших в Україні кондитерську фабрику корпорації „ROSHEN“.

Польсько-українське підприємство „Барлінек Інвест“ належить до підприємств групи Barlinek (Польща) і є найбільшим виробником тришарової паркетної дошки в Україні. Обсяг інвестицій у будівництво заводу „Барлінек“ у Вінниці склав близько 75 млн $. Підприємство почало свою роботу в жовтні 2007 року. Виробнича потужність — 2 млн кв. м. тришарової паркетної дошки за рік. На заводі встановлено найсучасніше деревообробне обладнання від ведучих світових виробників. За рахунок цеху по виробництву гранульованого біопалива (пелету) продуктивністю 17 тис. тон за рік, на заводі реалізована безвідходна технологія виробництва паркетної дошки. Кількість працюючих на виробництві — близько 850 чол. Завод „Барлінек Інвест“ належить до найбільш потужних і екологічно чистих промислових підприємств України.

Вінницький олійножировий комбінат, який входить у промислову групу „Віойл“. Продукція комбінату реалізовується в усій країні і за кордоном, зокрема у країнах Азії, Близького Сходу та Китаї. Наразі Вінницький олійножировий комбінат виробляє понад 40 видів продукції, якість якої щорічно підтверджує на провідних конкурсах України та Росії. Продукція комбінату має золоті і срібні відзнаки і так звані „Зірки якості“.

Матеріальну сферу економіки міста представляють промисловість, будівництво, транспорт, зв'язок, а нематеріальну — заклади освіти, охорони здоров'я, культури тощо. Динамічним розвитком характеризується сфера малого бізнесу. У місті працює 27 тис. приватних підприємців та близько 4 тис. малих підприємств. Майже 2,8 тисяч підприємств здійснюють свою діяльність в сфері торгівлі та побутового обслуговування населення міста. Кількість суб'єктів господарської діяльності у розрахунку на 1000 жителів у динаміці збільшується. Чисельність юридичних осіб у 2005 році склала 30,04 одиниць, а чисельність приватних підприємців — фізичних осіб — 53,55 особи в розрахунку на 1000 жителів.

Кількість економічно активного населення досягає 106 тисяч осіб.

Станом на 01.11.2006 року в ДПІ у м. Вінниці зареєстровано 8885 платників податків — юридичних осіб. Фактично сплачують податки 6505 платників, або 73,2 % від зареєстрованих. Фізичних осіб — платників податків на зареєстровано 23452 особи, в тому числі сплачують податки 19396 осіб, що становить 82,7 %. За п'ять років сукупність об'єктів ЄДРПОУ зросла майже у двічі.

Обсяг інвестицій в основний капітал у 2006 році склав 928 млн грн. Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій в економіку міста з початку процесу інвестування становить понад 60 млн дол. США. На Вінницю припадає близько чверті від всіх прямих вкладень в економіку регіону.

Міський бюджет у 2007 складався з доходів 513 млн гривень і видатків в розмірі 505 млн гривень. У 2010 році бюджет прийнятий в обсязі 940 мільйони гривень доходів та 920 мільйонів гривень видатків.[22]

Упродовж 2011—2014 р. Швейцарія надасть 16,08 млн швейцарських франків (176,196 млн грн.) для реалізації комплексного проекту з енергоефективності м. Вінниці. По 22,024 млн грн. на реалізацію проекту буде спрямовано з міського бюджету і підприємством „Вінницяміськтеплоенерго“. Проект передбачає комплексну модернізацію системи теплопостачання двох мікрорайонів обласного центру (у районі вул. Баженова (Тяжилов) і вул. Карла Маркса (Військове містечко)), а також підвищення рівня енергоефективності міської інфраструктури.

Серед заходів, які планується реалізувати в рамках проекту, — заміна старих труб тепломереж на попередньо ізольовані; виведення з експлуатації старих котельних із підключенням їх споживачів до потужніших, встановлення сучасних і ефективних котлів (у деяких випадках на альтернативних видах палива), створення більш як 100 індивідуальних теплопунктів.[23]

Обсяг прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу), внесених з початку інвестування в економіку міста, становив 114,6 млн дол. США (станом на 01.10.2013 р.). Інвестиції надійшли з 44 країн світу.

Обсяг зовнішньоторговельної діяльності станом на 01.12.2013 р. склав 637,9 млн дол. США, з яких обсяги експорту товарів — 362,4 млн.дол. США, імпорту — 275,5 млн дол. США. Позитивне сальдо склало 86,9 млн дол. США, зовнішньоторговельні операції здійснювались з 98 країнами світу.

2014 рік. Впроваджені нові технологічні лінії та технологічні процеси на ряді підприємств: ПАТ „Вінницька кондитерська фабрика“, ПрАТ „Вінницяпобутхім“ ТОВ „Сперко—Україна“, „Аграна Фрут Україна“, ЗПВ „Вінтар“, Підприємство „АВІС“, „Поділлязалізобетон“, „Нодкліфф“, „Маяк“, Державному підприємстві „Вінницятрансприлад“, Вінницькому державному протезно-ортопедичному  підприємстві.

Протягом року введено в експлуатацію реконструйовані приміщення: загальною площею 3,0 тис.м2,  (І черга) (на СУІП ТОВ „СПЕРКО Україна“), першого поверху макаронного цеху з прибудовою загальною площею 1,1 тис.м2,  (на ПрАТ „Вінницька макаронна фабрика“) виробничі приміщення, загальною площею майже 0,1 тис.м2 (на ПАТ „Вінницький завод фруктових концентратів і вин“), а також реконструйовану рампу в осях А-Б та виробничий корпус в осях А-И, місткістю 1202 палетомісць (на ПрАТ „Вінницяпобутхім“).

Освоєні нові види продукції в харчовій промисловості (цукерки желейні, печиво, шок. фігурки, цук. шоколадні) заг. кількістю -48 видів, безалкогольний напій „Мохіто“, вода питна „Струмок“, сушки Вінницькі;  виробів машинобудування та металообробки, серед яких теплові пушки потужністю 3,0кВт, агрегати повітряно-опалювальні 9кВт, 12кВт модернізованої конструкції, АПЗ-49-457043, АПЗ-8-5434Х3- автопаливозаправники, причіп СЗАП-8352-контейнеровоз, картоплекопалка КНО.000, автоцистерна для молока АЦ-3,5-6,1; ППКО „Оріон-4Т3.2 міні“, ППКО „Оріон“-4І3.2 міні», плити перекриття багатопустотні консольні типу ПБК довжиною від 2,4 до 9,0 метрів, сайдинг «Канада+», сайдинг вініловий Block House, сайдинг акриловий Block House, ортопедичне дитяче  взуття.[2]

Станом на 01.04.2015 р. Обсяг реалізованої промислової продукції (робіт, послуг) — 807,0 млн.грн., що складає 31,8 % від загальнообласного обсягу; на одну особу населення — 2167,5 грн.

У І кварталі завершено реконструкцію приміщення виробничого комплексу ПАТ «Маяк» (загальна кошторисна вартість 196,7 тис.грн.), розпочато реконструкцію котельні з заміною газового котла на КНВО «Форт» МВС України (загальна кошторисна вартість 1462,0 тис.грн.), розпочато капітальний ремонт приміщень ДП Вінницький завод «Кристал».

Обсяг іноземних інвестицій (акціонерного капіталу), внесених з початку інвестування  в економіку міста станом на 31.12.2014 року  склав 123,8 млн.дол. США, в розрахунку на одиницю населення — 334,0 дол.

Обсяги експорту товарів склали 32,0 млн.дол. США, імпорту — 14,0 млн дол. США. Баланс зовнішньої торгівлі залишається позитивним, і становить 18,0 млн.дол. [3]

Транспорт[ред.ред. код]

Докладніше у статті Транспорт Вінниці
Теплохід «Пирогов» на Південному Бузі біля центрального мосту

Об'єкти транспортного сполучення Вінниці:

  • Залізничний вокзал, що має сполучення з 23 областями України;
  • Автовокзали;
  • Автомобільні шляхи, зокрема в самій Вінниці 365,5 км доріг, із яких 176,5 км — з асфальтобетонним покриттям, решта — з щебеневим та ґрунтовим (дані 2000-х років);
  • Аеропорт «Гавришівка» підпорядковується трамвайно-тролейбусному управлінню. Були спроби запуску туристичних рейсів у різні куточки Південної Європи й ближньої Азії, однак — успіхом не увінчались.
  • Велосипедні доріжки.

Міський громадський транспорт включає в себе:

Також курсують річкові теплоходи.

Робота трамваїв та тролейбусів починається о 5.30 і закінчується о 24.00. Також для зручності пасажирів у 2012-15 рр. було оснащено автобуси, трамваї та 45 тролейбусів безкоштовним WiFi[24].

Соціальна сфера[ред.ред. код]

26 липня 2013 року журнал Фокус визнав Вінницю найкращим містом за рівнем життя в Україні.

Освіта[ред.ред. код]

Освітні заклади міста Вінниці:

  • 50 дошкільних навчальних закладів[25] (49 — комунальної форми власності та 1 — державної (№ 39). Діє електронна реєстрація[26] дітей до дошкільних навчальних закладів
  • 37 комунальних та 4 приватних загальноосвітніх навчальних закладів;
    • Навчально-виховний комплекс: спеціалізована середня загальноосвітня школа І ступеня з поглибленим вивченням іноземних мов — гуманітарна гімназія № 1 імені М. І. Пирогова м. Вінниці".
    • Навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів — гімназія № 2 Вінницької міської ради​
    • Навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів — гімназія № 6 Вінницької міської ради
    • Навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа І-ІІ ступенів — ліцей № 7 Вінницької міської ради
    • Фізико-математична гімназія № 17
    • Заклад «Загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів № 22 Вінницької міської ради»[27]
    • Навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів — гімназія № 23 Вінницької міської ради
    • Навчально-виховний комплекс: загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів — гуманітарно-естетичний колегіум № 29 Вінницької міської ради
    • навчально-виховний комплекс: середня загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів гімназія № 30 ім. Тараса Шевченка[28];
    • загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів із спеціалізованими класами з поглибленим вивченням математики і фізики № 34 Вінницької міської ради[29]
    • Вінницький технічний ліцей;
  • міжшкільний навчально-виробничий центр;
  • дитяча музична школа;
  • спеціальна загальноосвітня школа — навчально-реабілітаційний центр.

Позашкільні освітні заклади:

  • палац дітей та юнацтва;
  • центр художньо-хореографічної освіти «Барвінок»;
  • приватний заклад «Перспектива».

Вінницькі вищі навчальні заклади[ред.ред. код]

Викладацький потенціал міста — понад шеститисячний арсенал педагогічних кадрів, які працюють у 97 закладах, навчаючи і виховуючи понад 50 тисяч дітей (дані на поч. 2014 року).

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Психіатрична лікарня

У 2011 році галузь охорони здоров'я Вінниці зазнала реформування. З січня 2012 року комунальні заклади «Міські поліклініки» реорганізовані шляхом перетворення в Центри первинної медико-санітарної допомоги. Функціонує 5 таких центрів. В Центрах надається первинна медична допомога лікарями загальної практики (сімейними лікарями), дільничними терапевтам та дільничними педіатрами дорослим та дітям. Функціонує 2 міські клінічні лікарні, 1 міська лікарня «Центр матері та дитини», 2 клінічних по­логових будинки, міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги, комунальне підприємство «Медичний стоматологічний центр» та «Міська клінічна стоматологічна поліклініка».

Комунальне підприємство «Міський лікувально — діагностичний центр»[30]. Розпочав активну роботу з 18 вересня 2012 року. Створення сучасного діагностичного центру у місті Вінниці було підтримано Міністерством закордонних справ Держави Ізраїль, Фондом Петра Порошенка та Вінницьким міським головою Володимиром Гройсманом.

Обласна лікарня імені М. І. Пирогова.

Засоби масової інформації[ред.ред. код]

На території міста в межах радіочастот FM-діапазону своє мовлення проводять 19 всеукраїнських та регіональних радіостанцій: «1-й канал НРУ» (88.6 MHz), «Радіо Мелодія» (90.5 MHz), «Kiss FM» (90.9 MHz), «Улюблене радіо» (91.3 MHz), «Радіо П'ятниця» (92.0 MHz), «NRJ Україна» (99.3 MHz), «Авторадіо-Україна» (100.3 MHz), «Ретро FM» (100.9 MHz), «Радіо РОКС Україна» (101.4 MHz), «Хіт FM» (102.6 MHz), «Європейська станція» (103.2 MHz), «Радіо Такт» (103.7 MHz), «Русское Радио Україна» (104.1 MHz), «Радіо Блік» (104.8 MHz), «Relax FM» (105.9 MHz), «Наше радіо» (106.4 MHz), «Шансон» (107.0 MHz), «Радіо Вінниця» (107.4 MHz) та «Ера FM» (107.8 MHz). Більшість радіостанцій мовить з міської телевежі.

Вінницькі телерадіокомпанії: Вінницька обласна державна телерадіокомпанія «Вінтера»[31] MHz — власний шостий метровий канал «ВДТ», обласне ефірно-проводове радіо і радіо «Хвиля» (що працює в середньохвильовому діапазоні 1377 кГц) та «ВІТА». ТРК «Вінниччина» припинила своє мовлення з початку липня 2015 року.

Телестудії, які працюють у кабельній мережі: «СМАРТ», «Еверест» та «Доба».

У Вінниці широкий спектр місцевих друкованих ЗМІ: «Газета по-українськи», «Місто», «20 хвилин», «Радіоінформ», журнали «Вінниця» та «Дитячий світ Вінниця», «Автохаус», «Поехали», «Афіша», «Fashion Week» та ін. Газета «Вінниччина» заснована в 1917 році Вінницькою обласною радою, виходить двічі на тиждень накладом 30 тис. примірників і також поширюється на території Вінницької області.

Культура[ред.ред. код]

Театри, музика і фестивалі[ред.ред. код]

Плавучий фонтан Roshen, що збудований в руслі річки Південний Буг поблизу острова Кемпа став одним з символів міста Вінниця та вже занесений до туристичних путівників по Україні[32]
«Живі фігури» на святкуванні в місті Дня Європи-2009

Вінницький міський театр було збудовано 1910 року. Починаючи від 1933 року в місті працює постійна трупа, яка не переривала вистави навіть під час Другої світової війни. Від 1986 року театр очолює Народний артист України В. Є. Селезньов. 28 жовтня 2004 року музично-драматичний театр ім. М.Садовського отримав статус державного академічного театру.

Вінницький академічний обласний театр ляльок «Золотий ключик» — один з найстаріших в Україні. Він був заснований в жовтні 1938 р. Майже 40 років театр очолював всесвітньо відомий лялькар, заслужений діяч мистецтв України Володимир Шестак. Вінницький театр ляльок — лауреат багатьох міжнародних та українських конкурсів. В 1999 році за ініціативою театру «Золотий ключик» започатковано Міжнародний фестиваль лялькових театрів «Подільська лялька».

У місті працює державна обласна філармонія, при якій діє концертний зал «Плеяда». У Центральному парку існують концертний зал «Райдуга» та літній театр.

Вінниця відома як місце проведення низки музичних фестивалів — «Міжнародні Дні джазової музики в Вінниці» (від 1995 року; на початку осені 2009 року відбувся вже XIV-й подібний захід[33]), благодійний рокфест «МУЗентропія» (від сер. 2000-х). Прикметною особливістю фестів у місті (переважно місцевих або всеукраїнських) є їхнє музичне спрямування на джазі, року тощо. У 2000 році у Вінниці було засновано популярний український рок-гурт MLLM.

Особлива увага приділена в місті і заходам з популяризації класичної музики. Так, вже традиційним став осінній міжнародний фестиваль під назвою «Музика в монастирських мурах» — щороку українські органісти разом із закордонними колегами збираються в римо-католицькому храмі Матері Божої Ангельської й виконують шедеври органної музики. Ідейним натхнеником, організатором і безпосереднім учасником заходу є художній керівник фестивалю, заслужений діяч мистецтв України Георгій Курков[34].

Починаючи від травня 1993 року, щорік Вінницькою обласною філармонією за підтримки місцевих органів влади проводиться Міжнародний музичний фестиваль класичної музики імені П. І. Чайковського та Н. Ф. фон Мекк, який має статус міжнародного — до участі в заході запрошуються провідні професійні колективи та виконавці України і зарубіжжя. Обов'язковою умовою участі у фестивалі є виконання творів Петра Чайковського та композиторів епохи романтизму XIX століття. У 2008 році проведення заходу збіглося в часі зі святкуванням у Вінниці Дня Європи[35]. Це свято теж є традиційним[36].

Кіно[ред.ред. код]

Місто має давні традиції кінопоказів і функціонування кінотеатрів. Кінотеатр на Соборній (тепер імені М. Коцюбинського) став одним із перших у країні з широкоформатним екраном і стереофонічним обладнанням. У 1970-ті, за даними УРЕ, у Вінниці працювали 22 кінотеатри і кіноустановки[37]. З економічними негараздами в 1990-х рр. чимало з них припинили своє існування або змінили призначення. Так центральний міський кінотеатр «Росія» був перепрофільований, кінотеатр «Жовтень» демонтований під торговий центр. Але і нині Вінниця, в порівнянні з іншими облцентрами і великими містами країни, має значне число кінотеатрів.

У місті діють 4 кінотеатри:

  • кінотеатр «Родина» (у самому середмісті);
  • кінотеатр ім. М. Коцюбинського;
  • автокінотеатр «Сьоме небо»;
  • BROADWAY.

Кіносеанси відбуваються також у кіноконцертному залі «Райдуга» в Центральному міському парку.

Фільми відзняті у Вінниці[ред.ред. код]

  • Єврейське щастя (1925)
  • Товариші під знаком едельвейса (1942 р.)(уривок)
  • Подвиг розвідника (1947)
  • Стежки-дорожки (1963)
  • Пригоди Толі Клюквіна (1964)
  • Увазі громадян та організацій (1965)
  • Зухвалість (Дерзость) (1971)
  • Фатальна помилка
  • Покута
  • Безбатченко (Безотцовщина) (1976) (уривок)
  • Розклад на завтра (1976)
  • Людмила (1982) (уривок)
  • Далекий голос зозулі(1985) (уривок)
  • Архієрей (1990)
  • Далекий постріл (1991)

Музеї[ред.ред. код]

У Вінниці функціонує близько десяти музеїв:

Європейська Ніч музеїв у Вінницькому обласному художньому музеї

Міські заклади культури[ред.ред. код]

Творчі об'єднання[ред.ред. код]

Спорт[ред.ред. код]

Футбол у місті представлений командою ФК «Нива», яка веде свою історію від 1958 року і у 1990-х виступала у Вищій лізі Чемпіонату України з футболу, а у сезоні 1996/1997 брала участь у Кубку Кубків УЄФА. Після цього клуб зазнав фінансових труднощів, змін власників, реорганізації і відродження; зараз команда грає у першій лізі української футбольної першості. Домашньою ареною клуба є багатофункціональний Центральний міський стадіон, що вміщує 24 000 глядачів, а також стадіон тренувальної бази СК «Нива», відкритий на початку 2010 року. Трибуни стадіону, який має поле зі штучним покриттям, вміщують 3,5 тисячі глядачів.

Sport Life фітнес-клуб у ТСК «Магі -Гранд»

Вінниця є базою збірної України з хокею на траві — тут «прописані» 2 провідні українські команди — «Хокейний клуб Олімпія-Колос-Секвойя» і «Динамо-ШВСМ-ВДПУ». Розвивається американський футбол, його представляє створена ще 1996 року команда «Вінницькі вовки»[40].

У Вінниці розвивається чоловічий та жіночий волейбол. Нині у Суперлізі виступає жіночий волейбольний клуб «Кряж-Медуніверситет». У турнірі вищої ліги серед чоловіків виступає команда «СДЮСШ-ВНАУ», а у турнірі першої ліги — «СДЮСШ-ВНАУ-2».

Значною подією спортивного і культурного життя Вінниці стало майже одночасне відкриття всередині 2008 року 2 критих ковзанок зі штучною кригою — льодовий палац «Айс-Авеню» (вул. Порика. 27-а) і льодова арена «Льодовий клуб» (у Центральному парку)[41]. Причому обидві ковзанки відкриті як для спортсменів-початківців, так і аматорів та усіх охочих, тут також планується проведення усіляких заходів, шоу-програм і святкувань міського і державного значення; проте головним завданням льодових арен, безперечно, є стимулювання розвитку спорту в місті. Так, за своєрідним «розподілом» — більша і серйозніша ковзанка «Айс-Авеню» відразу стала «домашньою» для місцевих хокейних клубів «Гайдамаки», що виступають у Прем'єр лізі та«Патріот»[42], ареною проведення не лише міської хокейної першості, а й хокейного турніру «Кубок Айс-Авеню»; тоді як на ковзанці «Льодовий клуб» наприкінці 2008 року було відкрито приватну школу фігурного катання Дмитра Дмитренка (славного українського фігуриста, чемпіона Європи)[43].

Серед видатних спортсменів, які представляють Вінницю чемпіонка Олімпійських ігор 2008 року в Пекіні легкоатлетка Наталя Добринська, Інна Осипенко-Радомська — веслувальниця на байдарках (бронза на Олімпійських іграх в Афінах 2004-о (байдарка четвірка, 500м), золото на Олімпійських іграх в Пекіні 2008-о (байдарка одиночка, 500м) та срібна медаль у Лондоні 2012-о) та інтерконтинентальний чемпіон з боксу в напівважкій вазі за версією WBA В'ячеслав Узєлков.

Архітектура[ред.ред. код]

Будинок по вул. Козицького, 18

Забудова історичного центру Вінниці характеризується низкою цікавих тенденцій і особливостей.

Психіатрична лікарня

Єрусалимка — квартал місцевої єврейської бідноти є взірцем т.зв. «єврейського містечкового бароко», притаманного для Східного Поділля, що почало формуватися від кінця XVIII століття століття. Наприкінці XIX — початку ХХ століття у Вінниці, як і повсюдно в тодішній Україні пануючим є еклектизм, крім того характерною особливістю архітектурного обличчя історичного центру Вінниці стало використання у міській житловій і громадській архітектурі в 191030-х рр. загальноєвропейських модних архітектурних стилів, в першу чергу, стилю модерн (кол. готель «Савой», будинки на вулицях Козицького, Пушкіна тощо), а також конструктивізму (кінотеатр на Соборній, 35, зараз ім. М. Коцюбинського, арх. Р. М. Риков, на жаль у 1950-ті перебудований).

За СРСР у місті дещо перебудовано у 195060-і рр. (в тому числі у т.зв. сталінському бароко), а також збудовано чимало громадських будівель (залізничний вокзал, музично-драматичний театр, палац піонерів (архітектор М. З. Гуревич), поштамп, спортивний комплекс) та житлових комплексів (Вишенька)[37].

За незалежності (від кінця 1990-х рр.) у місті будуються культові споруди, торгівельні комплекси, нові житлові будинки тощо.

У Вінниці до нараховується 28 пам'яток (43 об'єкти) історії, включених до реєстру. На території Вінниці перебувають під охороною держави 13 пам'яток археології.

Перелік пам'яток архітектури і містобудування Вінниці нараховує 121 об'єкт, з яких 11 — національного значення. Найвизначнішими історико-архітектурними пам'ятками Вінниці є:

  • Домініканський монастир, 1624 — дерев'яний, входив до складу оборонного комплексу Мури (комплекс укріплень XVII ст.). В 1760 році перебудований в цегляний костьол. Монастир закрито в 1831 році. Збереглися: костьол, печери і оборонна вежа. До 1991 року використовувався як зал органної музики. Нині — Свято-Преображенський собор на центральній вулиці міста.
  • Костел Святої Діви Марії Ангельської, 1760 — цегляний, прямокутний. Фасад в стилі бароко. Збереглися фрагменти настінного живопису XVIII ст.
  • Єзуїтський монастир, 1610-17 — входив до складу оборонного комплексу Мури. На його території: костьол, колегіум, келії. Нині — краєзнавчий музей і обласний архів.
  • Миколаївська церква, 1746 (дзвіниця, XIX ст.) — дерев'яна, трьохглава. Під час реставрації 1970 року відновлені форма та основні конструкції, аркада-галерея. Споруда — один з найкращих зразків народної дерев'яної архітектури. Поряд — відреставрована дзвіниця. Тепер — філіал краєзнавчого музею.
  • Садиба в П'ятничанах, XVIII ст. — до комплексу входять споруди XVIII ст.: палац, флігель, павільйон. Розміщені в парку серед численних порід хвойних та листяних дерев.
Єзуїтський монастир 
Садиба Пирогова 
Докладніше у статті Пам'ятники Вінниці

У Вінниці значне число пам'ятників. Особливо багато їх, зокрема доволі велика (10 погрудь) «Алея бюстів видатних земляків», у Центральному міському парку. До яскравих монументів радянської доби належать: Меморіальний комплекс Слави (1958), пам'ятник М. І. Пирогову (1971); до прикметних монументів часів незалежності (після 1991 року) — пам'ятник Василю Стусу (2002) і пам'ятний знак «Пісня» (2005).

Спробу влаштування своєрідної «Алеї зірок», викарбуваних на бруківці на вулиці Козицького, просто навпроти будівлі мерії, де зірки оплачувалися комерційними фірмами або й окремими заможними громадянами, що було здійснено в 2-й половині 2000-х років, було визнано недієздатною, тож донині не залишилось жодної «зірки».

Міжнародна співпраця[ред.ред. код]

У вересні 2012 року в рамках дводенного державного візиту до України з робочою поїздкою до Вінниці вперше завітав президент Республіки Польща пан Броніслав Коморовський.[44] Програма перебування Броніслава Коморовського у Вінниці була насиченою. Зокрема, керівник сусідньої держави зустрівся з очільниками обласної та міської влади та взяв участь у церемонії покладання квітів до пам'ятної дошки польському державному діячеві Юзефу Пілсудському. Далі в обласній філармонії відбулася зустріч Броніслава Коморовського з представниками польської діаспори в Україні.

Йдеться про етнічних поляків, котрі проживають на території Вінницького консульського округу — керівників художніх ансамблів, вчителів польської мови, підприємців, духовенство, представників культури, науки і спорту. На честь приїзду високого гостя відбулася презентація мистецького доробку польських національних товариств Хмельниччини, Вінниччини та Житомирщини, а також ансамблю народного танцю «Барвінок». Пан Коморовський цікавився не лише культурою, а й економікою, тим більше, що на Вінниччині працює одне із ефективних україно-польських підприємств «Барлінек-Івест», на якому і побував польський президент.

2010 у місті відкрито Генеральне Консульство республіки Польща.[45]

Вінниця має дев'ять офіційних побратимів[46].

Люди пов'язані з містом та областю[ред.ред. код]

XVII—XVIII ст.[ред.ред. код]

XIX ст.[ред.ред. код]

XIX—XX ст.[ред.ред. код]

XX ст.[ред.ред. код]

XX—XXI ст.[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Чисельність населення Вінниці на 1 серпня 2015 року
  2. Маршрут Вінниця-Київ на Google Maps
  3. Pogoda.ru.net (Russian). May 2011. Процитовано 2 August 2012. 
  4. Climatological Information for Vinnitsa, Ukraine, Hong Kong Observatory. Retrieved 7 August 2012.
  5. Нові назви перейменованих вулиць в м. Вінниця. 
  6. Якубенко О. О., Панченко Ю. В.  Випадкові знахідки доби енеоліту-раннього залізного віку // Археологічні відкриття в Україні 1998 — 1999 р. — К., 1999. -С. 56-57
  7. Словарь географических названий рос.
  8. // Українська література XIV—XVI ст.— К.: Наукова думка, 1988.— 600 с.— С. 84, 533. ISBN 5-12-009282-9
  9. Рішення ВОР від 14.02.2012 № 286 „Про виключення з облікових даних адміністративно-територіальних одиниць Вінницької області Ленінського, Староміського, Замостянського районів у місті Вінниці“, опубліковано у „Відомостях Верховної Ради“ № 14 за 6.04.2012 року, стор. 654. [1]
  10. Фокус определил 50 лучших городов для жизни в Украине / 30.07.2013
  11. Про зміну і встановлення меж міста Вінниця і Вінницького району Вінницької області — Rada.gov.ua
  12. Таблицы о состояніи городовъ Россійской имперіи = СПб тип. Ф. Крайя 1840
  13. Ливрон де, В. В. — Статистическое обозрение Российской Империи, 1874 г. Население
  14. а б Історична динаміка чисельності населення міст України
  15. Головне управління статистики у Вінницькій області. Чисельність населення на 1 лютого 2015 року та середня за січень 2015 року
  16. Всесоюзная перепись населения 1926 года. М.: Издание ЦСУ Союза ССР, 1928-29
  17. Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел союзных республик СССР. г. Винница
  18. В. М. Кабузан — Украинцы в мире. Динамика численности и расселения 20-е годы XVIII века — 1989 год.
  19. а б Про кількість та склад населення Вінницької області за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року
  20. „Державна картографічна фабрика“
  21. http://roshen.com/ua/about/factories/vinnitsa
  22. Сесія міської ради схвалила бюджет Вінниці на 2010 рік
  23. Вінниця і Швейцарія реалізують спільний проект
  24. У перших вінницьких трамваях вже з'явився Wi-Fi
  25. [​http://www.edu.vn.ua/dnz.html]
  26. Офіційний сайт Вінницької міської ради
  27. Заклад «Загальноосвітня школа І—ІІІ ступенів № 22 Вінницької міської ради
  28. Офіційний сайт гімназії № 30 у місті Вінниця
  29. Офіційний сайт школи № 34
  30. Офіційний сайт Діагностичного центру
  31. Офіційний сайт Вінницької обласної державної телерадіокомпанії
  32. http://www.myvin.com.ua/ua/news/events/15777.html
  33. Мельник Віктор Сміх крізь джаз. Як у Вінниці на фестивалі з Бетховена, Шопена та Пуччіні зробили джазменів // «Україна Молода» № 180 за 30 вересня 2009 року
  34. Городиська Ярина У мурах зазвучить орган. Вінницький храм збирає відомих органістів на щорічний фестиваль «Музика в монастирських мурах» // «Україна Молода» № 178 за 26 вересня 2009 року
  35. VII-й фестиваль імені П. І. Чайковського відбудеться у Вінниці
  36. У День Європи в обігу будуть «Вінницькі євро» // інф. за 8 травня 2009 року на Офіційний сайт Вінницької обласної державної телерадіокомпанії
  37. а б Вінниця // Українська радянська енциклопедія : [у 12 т.] / [за ред. М. П. Бажана]. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1974—1985., Том 2., К., 1978, стор. 300
  38. http://museum.depo.vn.ua/
  39. http://putevoditel.in.ua/avto-moto-velo-foto-tele-radio-muzey/
  40. Сайт команди «Вінницькі Вовки»
  41. Спекотне літо городяни можуть провести на ковзанах // інф. за 12 травня 2008 року на www.myvin.com.ua «Моя Вінниця», інформаційний портал
  42. З почином! на Офіційний сайт Вінницької обласної Федерації хокею з шайбою
  43. Чемпіон Європи Дмитро Дмитренко навчає вінничан фігурного катання // повідомл. за 24 листопада 2008 року на Офіційний сайт Вінницької обласної державної телерадіокомпанії
  44. Уперше у Вінниці — Президент Польщі
  45. Вінниця стала консульським містом
  46. Міста-побратими — Офіційний сайт Вінницької міської ради
  47. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 215 с. ISBN 966-8201-26-4
  48. Відкрито меморіальну дошку пам"яті Денису Жембровському

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]