Вінцент Поль

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вінцент Поль
пол. Wincenty Pol
Wincenty Pol.PNG
Народився 20 квітня 1807(1807-04-20)
Люблін
Помер 2 грудня 1872(1872-12-02) (65 років)
Краків
Громадянство (підданство) Flag of Poland.svg Польща
Діяльність поет, географ, етнограф
Alma mater Львівський університет
Звання вояк львівської Національної гвардії
Батько Францішек Ксаверій Поль
Мати Елеонора
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Вінцент, Вінценти чи Вінцентій Поль (пол. Wincenty Pol, 20 квітня 1802, Люблін — 2 грудня 1872, Краків) — польський поет, географ і етнограф, військовик. Подав відомості про бойків, гуцулів, лемків. Записував і перекладав польською і німецькою мовами українські народні пісні, видав у вільному перекладі німецькою мовою збірку українських народних пісень (1853). За деякі твердження зазнав критики Івана Франка.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 20 квітня 1802 року в м. Люблін (нині Польща). Був третьою дитиною в сім'ї. Його батько, Францішек (Франц) Ксаверій Поль (1751—1823), був німцем, походив з родини, що осіла у Вармії, власником фільварку під назвою «Фірлеївщина» поблизу Любліна (розташовувався на нинішній вулиці Ленчинській в Любліні), офіцером австрійської армії, потім правником у австрійській адміністрації (працював з 1796 року радником апеляційного суду Західної Галичини в Любліні, потім судовим радником у Львові, Станиславові). У 1815 році після прохання отримав шляхетство з прізвиськом фон Полленбург. Матір, Елеонора Лонгшам де Бер'є (1755—1857), походила з багатої львівської родини. Її батько, Франсуа Лонгшам де Бер'є, француз за походженням, сповідував протестантизм і після скасування Людовиком XIV Нантського едикта, перебрався до Львова, де успішно займався фінансами, а 1777 року був обраний бурмістром міста. [1] В 1809 році родина Полів переїхала до Львова,де минуло дитинство Вінцента.

Від 1820 року (за іншими даними у 1823—1824 навчальному році[1]) навчався в Тернопільській гімназії єзуїтів.[2] У 1822 році закінчив гімназію у Львові, вступив до Львівського університету на вступний курс (званий філософією). Однак після смерті батька родина опинилась у матеріальній скруті, тому припинив студії. У 1824 році записався на другий рік філософії Львівського університету, який 1827 року закінчив, навчаючись з перервами. При цьому отримав добру оцінку тільки з релігії, що завадило після час спроби вступу на виділ права. Під час навачаня взяв участь у мандрівці до Красної Пущі в Гологорах, де пережив сильну бурю; цей випадок, за його спогадами, пробудив у нього зацікавлення явищами природи.[1] Навчався у Віленському уніерситеті.

Учасник Польського повстання 1830—1831 років. Вояк львівської Польської національної гвардії (1848).

Його ранню творчіть «патронували» Гете, Шіллер, Байрон, Мальчевський Адам Міцкевич. Під впливом друзів, які переконували його поїхати працювати у Віленському університеті, в 1829 році склав додаткові іспити у Львівському університеті з педагогіки та естетики, отримуючи учительські навики. У серпні 1830 через Поділля, Волинь, Полісся вирушив до Вільна. По дорозі довше затримувався у Кам'янці та Крем'янці (тут познайомився з Віллібальдом Бессером). на початку листопада 1830 прибув до Вільна. Майже відразу склав іспит на отримання ступеня доктора філософії (так писав в автобіографії, хоча фактично на ступінь студента актуального — найнижчий тоді науковий ступінь). Наприкінці 1830 — на початку 1831 отримав посаду заступника викладача німецької мови Віленського університету.

1830 року включився до підготовки повстання.

У грудні 1831 вперше зустрівся з Міцкевичем у Лукові біля Познані в домі Юзефа Ігнація Грабовського. Як посланець генерала Юзефа Бема перебував у справах еміграції в Ляйпцигу, а з травня 1832 у Дрездені.

В Медиці 1840 року ознайомився зі збіркою Гвальберта Павліковського.

У 1847 році відмовився від пропозиції губернатора Франца фон Штадіона стати на чолі «Газети львівської». На підставі цісарського розпорядження від 8 листопада 1849 призначений 12 листопада надзвичайним професором Ягеллонського університету. 19 або 20 листопада 1849 прибув до Кракова, де його прихильно зустріло наукове товариство.

У серпні 1857 виїхав до Галичини, де перебував у гостях у Володимира Дідушицького, Клементини Мйончинської, також у містечку Тисмениця.

Помер у Кракові 2 грудня 1872 року в домі на вулиці Шпитальній, 26 (на ньому пізніше вмурували пам'ятну таблицю). Спочатку був похований у гробівці родини Богушів на Раковицькому цвинтарі, в 13 жовтня 1881 року його прах перепоховали у крипті заслужених на Скалці.

Сім'я[ред.ред. код]

У 1837 році одружився з Корнелією Ольшевською (1810—1855), у 1871 з Анелією Перро (у першому шлюбі Росцішевська, бл. 1837—1874). Діти народилися в першому шлюбі:

  • Януш — помер немовлям
  • Вінцентій Ферраріуш (1839—1916) — правник, публіцист, видавець праць батька
  • Юлія (1840) — дружина Войцеха Урбанського, директора бібліотеки Львівського університету
  • Зофія (1841) — дружина Едварда Подоського
  • Владислав — помер у дитинстві
  • Станіслав — агроном.

Творчість[ред.ред. код]

У збірці віршів «Пісні Януша» (1833) та багатьох поезіях змалював життя й побут поляків, їхнє минуле. В низці творів (поеми «Сенаторська згода», 1854, «Могорт», 1855, та ін.) ідеалізував шляхту. Окремі частини поеми «Пісня про нашу землю» (1843) присвячені Україні. В працях «Картини з життя і мандрівок» (1846), «Погляд на північні схили Карпат» (1851), «Картини з життя і природи» (1869), «Північний схід Європи» (1870), статтях «Плем'я бойків», «Декілька рис до опису гуцулів на Буковині», опублікованих 1966 року, подав відомості про бойків, гуцулів і лемків. За деякі помилкові твердження зазнав критики з боку І. Франка. Записував і перекладав польською і німецькою мовами українські народні пісні. Видав у вільному перекладі німецькою мовою збірку українських народних пісень (1853).

Українські переклади[ред.ред. код]

  • Вірші в книзі Антологія польської поезії. — Т. 1. — К., 1979.

Пам'ять[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Hanik J. i Rosnowska K.. Pol… Wincenty Terencjusz Jakub (1807—1872)… — S. 255.
  2. Дуда І. Поль Вінцент… — С. 112.

Джерела[ред.ред. код]


Література Це незавершена стаття про літератора.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.