Вінцент Равський (старший)
| Вінцент Равський (старший) | |
|---|---|
| пол. Wincenty Rawski | |
_(02).jpg) | |
| Народження |
1810 Чорнокінці |
| Смерть | кін. липня 1876 |
| Поховання | Личаківський цвинтар |
| Країна (підданство) |
 Австро-Угорщина |
| Навчання | Віденський технічний університет |
| Діяльність | архітектор |
| Діти | ·Вінцент Равський (молодший) і Казімеж Равський |
 Вінцент Равський у Вікісховищі | |
Вінцент Равський (старший) (пол. Wincenty Rawski; 1810, Чорнокінці — між 21 і 31 липня 1876[1], Львів) — польський архітектор, який проживав у Львові.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився 1810 року в Чорнокінцях на Тернопільщині. За родинними переказами навчався у Віденській політехніці. Спільно з Марцелієм Григлашевським, чоловіком двоюрідної сестри Едварди Равської, заснував будівельно-теслярське підприємство.[2] Працював у стилях класицизму та раннього історизму, зокрема звів одні з перших у Львові споруд у стилі неоготики. Виступав підрядником при реалізації чужих проєктів, зокрема, керував реконструкцією дзвіниці собору святого Юра за проєктом Йозефа Браунзайса.[3] У 1871—1873 роках був членом міської ради Львова, першої каденції, обраної за законом 1870 року.[4] Помер у Львові між 21 і 31 липня 1876 року від набряку легень.[5] У колекції його сина Казімежа Равського був олійний портрет архітектора, який у 1853 році виконав Корнель Шлегель.[6] Портрет Равського 1884 року написав також Анджей Грабовський.[7]
Вінцент Равський мав двох синів — Вінцента (1850—1927) і Казімежа (1863—1932), які теж були архітекторами. Донька Марія вийшла заміж за архітектора Владислава Садловського (1869—1940). Архітектором і реставратором став також син Казімежа Вітольд (1893—1962).[8]
- Роботи
- Нереалізований проєкт двоповерхового житлового будинку для Сильвестра Берського на вулиці Каліча гора, 5 (1845).[9]
- Альтанка у формі грецького храму в саду готелю «Жорж» у Львові (1848, не збереглася).[10]
- Реконструкція монастиря домініканок у Белзі (1848).[11]
- Відбудова львівської ратуші у 1849—1851 роках за проєктом Йогана Зальцмана. Спільно з Вільгельмом Шмідом і Йозефом Францом.[12]
- Будинок на вулиці Городоцькій, 2. Втрачений. Зберігся проєкт 1852 року.[13]
- Ймовірно, виконав архітектурну частину проєкту неоготичного надгробка вірменського архієпископа Самуеля Кирила Стефановича (бл. 1859, скульптор Павло Евтельє).[14] Можливо також брав участь у проєктуванні ще ряду пам'ятників за участі скульпторів Павла Евтельє й Ципріана Годебського.[15]
- Проєкти ряду споруд монастирського комплексу Святого Серця у Львові; зокрема, добудова флігеля (1858), неоготичний храм (проєкт 1860, збудовано 1861) і третє монастирське крило (проект 1865, збудовано 1867). Усі будівлі втрачено.[16]
- Перебудова палацу Дідушицьких у Львові, що на нинішній на вулиці Лисенка, 15 (1860—1869).[17]
- Господарська споруда у дворі шпиталю сестер милосердя у Львові (1857). Перебудова флігелів шпиталю на господарські будинки (1870).[18]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Іноді є інша дата — 1870; див.: Kunkel Robert M. Rawski Wincenty Witold Erazm (1893—1962) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy im. Ossolińskich, Wydawnictwo PAU, 1987. — T. XXX/4, zesz. 127. — S. 670. (пол.)
- ↑ Котлобулатова І. Львів на фотографії — 3. Львів'яни. — Львів : Центр Європи, 2014. — С. 19. — ISBN 978-966-464-008-1.
- ↑ Александрович В. С., Ричков П. А. Собор святого Юра у Львові. — Київ : Техніка, 2008. — С. 132. — ISBN 978-966-575-048-2.
- ↑ I. Kadencya Rady miejskiej // Miasto Lwów w okresie samorządu 1870—1895. — Lwów : drukarnia W. A. Szyjkowskiego, 1896. — S. 184.
- ↑ Wykaz osób zmarłych [Архівовано 28 червня 2020 у Wayback Machine.] // Gazeta Lwowska. — 19 sierpnia 1876. — № 189. — S. 5.
- ↑ Katalog wystawy starych mistrzów lwowskich do r. 1894 / Związek Artystów Plastyków Wschodniej Małopolski. — Lwów : Z drukarni W. A. Szyjkowskiego, 1924. — S. 28.
- ↑ Бірюльов Ю. О. Ґрабовський Анджей // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 1. — С. 638. — ISBN 978-966-7007-68-8.
- ↑ Kunkel R. Rawski Wincenty Witold Erazm… — S. 670.
- ↑ Вул. Каліча Гора, 5 — покинутий будинок. lvivcenter.org. Архів оригіналу за 31 липня 2017. Процитовано 31 липня 2017.
- ↑ Харчук Х. Жорж // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького та І. Підкови. — Львів : Літопис, 2007. — Т. 2. — С. 339. — ISBN 978-966-7007-69-0.
- ↑ Бойко О. Г. Синагога в Жовкві. Будівельні етапи. Реконструкція 1830-х років // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — Вип. 18. — Львів, 2008. — С. 209. — ISBN 966-95066-4-16.
- ↑ Бірюльов Ю. О. Серце Львова. Історія спорудження та оздоблення ратуші // Галицька брама. — 1996. — № 19. — С. 13.
- ↑ Ковальчук Х. І. Особливості архітектури Львова наприкінці XVIII — початку XIX. — Львів : Ліга-Прес, 2005. — С. 144, 112. — ISBN 966-8293-67-3., Ковальчук Х. І. Рядова житлова забудова епохи класицизму у Львові // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». — 2014. — № 793. — С. 91—92.
- ↑ Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa : Neriton, 2007. — S. 65. — ISBN 978-83-7543-009-7.
- ↑ Biriulow J. Rzeźba lwowska… — S. 72.
- ↑ Brzezina K. Klasztor i Zakład Naukowo-Wychowawczy SS. Najświętszego Serca Jezusa z kaplicą p. w. Najświętszych Serc Jezusa i Marii // Kościoły i klasztory Lwowa z wieków XIX i XX. — Kraków: Antykwa, 2004. — Т. 12. — S. 26—27, 29. — (Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej; Cz. 1). — ISBN 83-89273-17-9.
- ↑ Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 363. — ISBN 978-966-7022-77-8.
- ↑ Бойко О. Г., Слободян В. М. З історії латинських монастирів Львова // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — Вип. 16, 2006. — С. 49. — ISBN 966-95066-4-15.
|
