Вінісіус ді Морайс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку



Вінісіус ді Морайс
Vinícius de Moraes
Vinicius.jpg
Вінісіус ді Морайс. Париж. 1970
Ім'я при народженні Marcus Vinícius da Cruz de Melo Morais
Прізвисько O Poetinha
Псевдо O Poetinha / Маленький поет
Народився 19 жовтня 1913(1913-10-19)
Ріо-де-Жанейро, Бразилія
Помер 9 липня 1980(1980-07-09) (66 років)
Ріо-де-Жанейро, Бразилія
Громадянство Бразилія Бразилія
Діяльність
Alma mater університет Ріо-де-Жанейро
Мова творів португальська
Роки активності 19301980
Напрямок модернізм
Жанр босанова, самба
Членство Toquinho & Viniciusd
У шлюбі з
  • Gilda Quirós Mattoso
  • Marta Ibáñez
  • Gessi Gesse
  • Christina Gurjâo
  • Nelita Abreu Rocha
  • Maria Lucia Proença
  • Lila Bôscoli
  • Beatriz "Tati" Azevedo
  • Regina Pederneiras
Автограф Vinícius de Moraes ASSINATURA.jpg
Нагороди Order of Cultural Merit - Knight (Brazil) - ribbon bar.png
Орден За заслуги в культурі
Сайт: viniciusdemoraes.com.br

CMNS: Вінісіус ді Морайс у Вікісховищі

Вінісіус ді Мора́йс (порт. Vinícius de Moraes, повне ім'я Ма́ркус Вінісіус да Крус ді Мелу Мора́йс порт. Marcus Vinícius da Cruz de Melo Morais, 19 жовтня 1913, Ріо-де-Жанейро — 9 липня 1980, Ріо-де-Жанейро)[1] — бразильський поет, пісняр, есеїст, драматург, критик, визначний діяч сучасної бразильської культури, музики і літератури. Служив дипломатом, також писав музику в стилі босанова і записав декілька альбомів, як виконавець власної лірики.

Життя[ред. | ред. код]

Народився 1913 року в Ріо-де-Жанейро, в родині державного службовця Клодуалду Перейра да Сілва Морайса і Лідії Крус ді Морайс.[2]

У 9 років офіційно змінив ім'я на Вінісіус ді Морайс.

У 1924—1929 вчився у школі єзуїтів Colégio Santo Inácio, співав в хорі, як актор брав участь у дитячих спектаклях, створив з друзями невеликий музичний ансамбль, що грав вдома у знайомих родин.[1]

У 1930—1933 навчався на факультеті права в університеті Ріо-де-Жанейро.[2]

У 1938 отримав стипендію Британської ради по вивченню англійської мови та літератури в Оксфордському університеті, і поїхав вчитися. Працював асистентом бразильської програми BBC. З початком Другої світової війни повернувся в Бразилію.

За прикладом багатьох письменників свого покоління почав працювати як кінокритик в газеті «A Manhã» («Ранок»).[1]

Вступив за конкурсом на дипломатичну службу і, одночасно, співпрацював з декількома газетами й журналами, як письменник і кінокритик.[1]

У 1946 отримав свою першу дипломатичну посаду: віце-консула Бразилії в Лос-Анджелесі, Каліфорнія, США. Там залишався майже п'ять років, повернувся на батьківщину в 1950.[1]

Знов працював в газеті, «Última Hora», як хронікер і кінокритик.

У 1952 поїхав до Європи вивчати організацію кінофестивалей у Каннах, Берліні, Локарно та Венеції для підготовки фестивалю в Сан-Паулу.[1]

У 1953—1956 обіймав посаду другого секретаря посольства в Парижі, потім представляв Бразилію в ЮНЕСКО, а в 1957 переведений до посольства в Монтевідео, Уругвай.[2]

У 1964 повернувся до Бразилії, після звільнення у 1969 з дипломатичної служби цілком віддає себе творчій діяльності.[2]

Протягом життя був офіційно одружений дев'ять разів і мав п'ятьох дітей.[1][3]

Помер вранці 9 липня 1980 у себе вдома, у віці 66 років, в присутності Токінью й останньої дружини.[2]

Творчість[ред. | ред. код]

Створив сотні пісень у співпраці з видатними бразильськими співаками і композиторами.

У 1958 вийшов альбом співачки Елізет Кардозу Canção do Amor Demais (Пісня про кохання), що складався з творів Антоніу Жобіма і ді Морайса. Альбом також включав дві композиції з гітарним акомпанементом відносно невідомого на той час Жуана Жілберту — Chega de Saudade та Outra Vez(Інший раз) З цього альбому почалася тріумфальна музична кар'єра Вінісіуса у босанові. Пісні Жобіма та Вінісіуса були записані численними бразильськими співаками та виконавцями того часу. Твори дуету Жобім-ді Морайс у першому, другий і третьому альбомах Жуана Жілберту визначили звучання і основний репертуар босанови і вплинути на нове покоління співаків і авторів пісень.

Найвидатнішими з цих пісень є Garota de Ipanema (Дівчина з Іпанеми), Insensatez та Chega de Saudade.

У серпні 1962 вперше публічно виступав як співак та виконавець разом із Жобімом та Жілберту в нічному клубі Au Bon Gourmet. Це було перше з його «кишенькових шоу» — виступів для невеликої аудиторії, яку він знайомив з новими композиціями, деякі з яких згодом стали міжнародними хітами. Крім того, він представляв перспективних нових виконавців пісень, як Нара Леан.[1]

Віннісіус і П'єр Сержес

З 1961 почалася багаторічна співпраця ді Морайса з гітаристом Баденом Павеллом. Попри панування босанови в тогочасній бразильській музиці, цей тандем прагнув поєднання самби з такими афро-бразильськими формами, як кандомбле, умбанда та капоейра. Співпраця Вінісіуса ді Морайса з Баденом Павеллом стала однією з найбільш інтенсивних у його поетичній кар'єрі. Майже три місяці вони прожили разом у квартирі Вінісіуса і писали без зупинки. Творче партнерство, результатом котрого було народження афро-самби, тривало і згодом, в різних місцях. У 1963 вийшов альбом Baden Powell à Vontade із широко відомою композицією Berimabau. Один із найвідоміших альбомів, випущений ними в 1966, Os Afro Sambas de Baden e Vinicius, став поворотним пунктом бразильської популярної музики.[2]

Того ж 1961 року сталося знайомство Вінісіуса і Еду Лобу, 18-річного студента-правника, майбутнього відомого бразильського співака, гітариста і композитора. У 1963 вони започаткували плідне творче партнерство. Пісня Arrastão, на слова Вінісіуса та музику Еду Лобу у виконанні Еліс Режини, створена в 1965, виграла 1-й телевізійний фестиваль бразильської популярної музики.[2]

У 1970 розпочалося партнерство Вінісіуса з гітаристом Токінью. Ця співдружність тривала до самої смерті поета. Протягом одинадцяти років Токінью супроводжував Вінісіуса в його найпопулярніший період і в часи найбільшого непорозуміння з критиками. Цей дует записав більш ніж п'ятнадцять студійних і живих альбомів, в тому числі класичні Tarde em Itapoã (Вечір в Ітапоа), Carta ao Tom (Лист до Тома) та Regra Três (Правило три).[2]

Вінісіус є автором багатьох збірок поезій і п'єс. У 1956 у міському театрі Ріо-де-Жанейро відбулась прем'єра музичної вистави за створеною Вінісіусом у 1954 п'єсою «Орфей з Консейсана» (порт. Orfeu da Conceição).[2] Того ж року на студії Odeon Records вийшов альбом з семи саундтреків, що складали музичне оформлення вистави, він вважається першою спільною роботою Жобіма і ді Морайса, пісні виконує Роберто Пайва, гітара — Луїс Бонфа.[4] У 1959 ця п'єса була перетворена французьким режисером Марселем Камю на музичний фільм Чорний Орфей (порт. Orfeu Negro), що мав великий міжнародний успіх, отримав премію «Золота пальмова гілка» 12-го Каннського кінофестивалю[5] та премію «Оскар» у номінації за найкращий фільм іноземною мовою[6].

Дискографія[ред. | ред. код]

Рік Альбом Співпраця Лейбл
1956 Orfeu da Conceição Том Жобім Odeon
1963 Vinícius e Odete Lara Одете Лара, Баден Павелл Elenco
1965 De Vinícius e Baden especialmente para Ciro Monteiro Баден Павелл Elenco
1965 Vinícius e Caymmi no Zum Zum Дорівал Кайммі Elenco
1966 Os Afro-sambas Баден Павелл Elenco
1966 Vinícius: Poesia e Canção]] Forma
1967 Garota de Ipanema (Trilha sonora do filme) Philips
1967 Vinícius Elenco
1969 Vinícius em Portugal Festa
1970 En La Fusa con Maria Creuza y Toquinho Марія Креуза, Токінью Diorama
1970 Amália/Vinícius Амалія Родрігес
1971 Como Dizia O Poeta… RGE
1971 Toquinho e Vinícius Токінью RGE
1971 Vinícius + Bethânia + Toquinho — En La Fusa Марія Бетанія, Токінью Trova
1972 Marilia/Vinícius Марілія Медалья RGE
1972 Vinícius Canta: Nossa Filha Gabriela Токінью Polydor
1972 São Demais os Perigos Desta Vida Токінью RGE
1973 O Bem-Amado Som Livre
1974 Vinícius & Toquinho Токінью Philips
1974 Saravá Vinícius! Quarteto em Cy, Токінью Mercury
1975 Vinícius/Toquinho Токінью Philips
1975 O Poeta e o Violão Токінью RGE
1976 Deus lhe Pague Еду Лобу EMI
1977 Antologia Poética Philips
1977 Tom, Vinícius, Toquinho e Miúcha Том Жобім, Токінью, Міуша Som Livre
1979 10 Anos de Toquinho e Vinícius Токінью Philips
1980 Um Pouco de Ilusão Токінью Ariola
1980 Testamento RGE
1980 A Arca de Noé Токінью Universal
1981 A Arca de Noé 2 Токінью PolyGram
1991 Poeta, Moça e Violão — Vinícius, Clara e Toquinho Клара Нуньєс, Токінью Collector's Editora LTDA
2006 Vinícius & Amigos Reader's Digest
2015 Um encontro no Au bon gourmet Жуан Жілберту, Том Жобім Doxy

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и Arnaldo Nogueira Júnior. Vinicius de Moraes. Biografia. www.releituras.com (порт.). Архів оригіналу за 9 серпня 2016. Процитовано 28.02.2018. 
  2. а б в г д е ж и к Vinicius de Moraes. Life. www.viniciusdemoraes.com.br (англ.). Архів оригіналу за 3 липня 2020. Процитовано 28.02.2018. 
  3. Vinicius de Moraes. Biography. www.imdb.com (англ.). Архів оригіналу за 12 липня 2009. Процитовано 28.02.2018. 
  4. Antonio Carlos Jobim / Vinicius De Moraes ‎– Orfeu Da Conceição. discogs.com. Архів оригіналу за 18 жовтня 2014. Процитовано 28.02.2018. 
  5. Festival de Cannes: Black Orpheus. festival-cannes.com. Процитовано 28.02.2018. 
  6. The 32nd Academy Awards (1960) Nominees and Winners. oscars.org. Архів оригіналу за 8 вересня 2016. Процитовано 28.02.2018.