Вінісіус ді Морайс
| Вінісіус ді Морайс | ||||
|---|---|---|---|---|
| Vinícius de Moraes | ||||
 Вінісіус ді Морайс. Париж. 1970 | ||||
| Ім'я при народженні | Marcus Vinícius da Cruz de Melo Morais | |||
| Прізвисько | O Poetinha і Poetinha | |||
| Псевдонім | O Poetinha / Маленький поет | |||
| Народився |
19 жовтня 1913 Ріо-де-Жанейро, Бразилія | |||
| Помер |
9 липня 1980 (66 років) Ріо-де-Жанейро, Бразилія | |||
| Громадянство |
 Бразилія | |||
| Діяльність | ||||
| Alma mater | університет Ріо-де-Жанейро | |||
| Мова творів | португальська | |||
| Роки активності | 1930–1980 | |||
| Напрямок | модернізм | |||
| Жанр | босанова, самба | |||
| Членство | Toquinho & Viniciusd | |||
| У шлюбі з |
| |||
| Автограф |
 | |||
| Нагороди |
_-_ribbon_bar.png){kind=small} Великий Хрест ордена За заслуги в культурі | |||
| Сайт: viniciusdemoraes.com.br | ||||
|
| ||||
 Вінісіус ді Морайс у Вікісховищі | ||||
Вінісіус ді Мора́йс (порт. Vinícius de Moraes, повне ім'я Ма́ркус Вінісіус да Крус ді Мелу Мора́йс порт. Marcus Vinícius da Cruz de Melo Morais, 19 жовтня 1913, Ріо-де-Жанейро — 9 липня 1980, Ріо-де-Жанейро)[1] — бразильський поет, пісняр, есеїст, драматург, критик, визначний діяч сучасної бразильської культури, музики і літератури. Служив дипломатом, також писав музику в стилі босанова і записав декілька альбомів, як виконавець власної лірики.
Життя[ред. | ред. код]
Народився 1913 року в Ріо-де-Жанейро, в родині державного службовця Клодуалду Перейра да Сілва Морайса і Лідії Крус ді Морайс.[2]
У 9 років офіційно змінив ім'я на Вінісіус ді Морайс.
У 1924—1929 вчився у школі єзуїтів Colégio Santo Inácio, співав в хорі, як актор брав участь у дитячих спектаклях, створив з друзями невеликий музичний ансамбль, що грав вдома у знайомих родин.[1]
У 1930—1933 навчався на факультеті права в університеті Ріо-де-Жанейро.[2]
У 1938 отримав стипендію Британської ради по вивченню англійської мови та літератури в Оксфордському університеті, і поїхав вчитися. Працював асистентом бразильської програми BBC. З початком Другої світової війни повернувся в Бразилію.
За прикладом багатьох письменників свого покоління почав працювати як кінокритик в газеті «A Manhã» («Ранок»).[1]
Вступив за конкурсом на дипломатичну службу і, одночасно, співпрацював з декількома газетами й журналами, як письменник і кінокритик.[1]
У 1946 отримав свою першу дипломатичну посаду: віце-консула Бразилії в Лос-Анджелесі, Каліфорнія, США. Там залишався майже п'ять років, повернувся на батьківщину в 1950.[1]
Знов працював в газеті, «Última Hora», як хронікер і кінокритик.
У 1952 поїхав до Європи вивчати організацію кінофестивалей у Каннах, Берліні, Локарно та Венеції для підготовки фестивалю в Сан-Паулу.[1]
У 1953—1956 обіймав посаду другого секретаря посольства в Парижі, потім представляв Бразилію в ЮНЕСКО, а в 1957 переведений до посольства в Монтевідео, Уругвай.[2]
У 1964 повернувся до Бразилії, після звільнення у 1969 з дипломатичної служби цілком віддає себе творчій діяльності.[2]
Протягом життя був офіційно одружений дев'ять разів і мав п'ятьох дітей.[1][3]
Помер вранці 9 липня 1980 у себе вдома, у віці 66 років, в присутності Токінью й останньої дружини.[2]
Творчість[ред. | ред. код]
Створив сотні пісень у співпраці з видатними бразильськими співаками і композиторами.
У 1958 вийшов альбом співачки Елізет Кардозу Canção do Amor Demais (Пісня про кохання), що складався з творів Антоніу Жобіма і ді Морайса. Альбом також включав дві композиції з гітарним акомпанементом відносно невідомого на той час Жуана Жілберту — Chega de Saudade та Outra Vez(Інший раз) З цього альбому почалася тріумфальна музична кар'єра Вінісіуса у босанові. Пісні Жобіма та Вінісіуса були записані численними бразильськими співаками та виконавцями того часу. Твори дуету Жобім-ді Морайс у першому, другий і третьому альбомах Жуана Жілберту визначили звучання і основний репертуар босанови і вплинути на нове покоління співаків і авторів пісень.
Найвидатнішими з цих пісень є Garota de Ipanema (Дівчина з Іпанеми), Insensatez та Chega de Saudade.
У серпні 1962 вперше публічно виступав як співак та виконавець разом із Жобімом та Жілберту в нічному клубі Au Bon Gourmet. Це було перше з його «кишенькових шоу» — виступів для невеликої аудиторії, яку він знайомив з новими композиціями, деякі з яких згодом стали міжнародними хітами. Крім того, він представляв перспективних нових виконавців пісень, як Нара Леан.[1]
З 1961 почалася багаторічна співпраця ді Морайса з гітаристом Баденом Павеллом. Попри панування босанови в тогочасній бразильській музиці, цей тандем прагнув поєднання самби з такими афро-бразильськими формами, як кандомбле, умбанда та капоейра. Співпраця Вінісіуса ді Морайса з Баденом Павеллом стала однією з найінтенсивніших у його поетичній кар'єрі. Майже три місяці вони прожили разом у квартирі Вінісіуса і писали без зупинки. Творче партнерство, результатом котрого було народження афро-самби, тривало і згодом, в різних місцях. У 1963 вийшов альбом Baden Powell à Vontade із широко відомою композицією Berimabau. Один із найвідоміших альбомів, який вони випустили 1966 року, Os Afro Sambas de Baden e Vinicius, став поворотним пунктом бразильської популярної музики.[2]
Того ж 1961 року сталося знайомство Вінісіуса і Еду Лобу, 18-річного студента-правника, майбутнього відомого бразильського співака, гітариста і композитора. У 1963 вони започаткували плідне творче партнерство. Пісня Arrastão, на слова Вінісіуса та музику Еду Лобу у виконанні Еліс Режини, створена в 1965, виграла 1-й телевізійний фестиваль бразильської популярної музики.[2]
У 1970 розпочалося партнерство Вінісіуса з гітаристом Токінью. Ця співдружність тривала до самої смерті поета. Протягом одинадцяти років Токінью супроводжував Вінісіуса в його найпопулярніший період і в часи найбільшого непорозуміння з критиками. Цей дует записав більш ніж п'ятнадцять студійних і живих альбомів, в тому числі класичні композиції Tarde em Itapoã (Вечір в Ітапоа), Carta ao Tom (Лист до Тома) та Regra Três (Правило три).[2]
Вінісіус є автором багатьох збірок поезій і п'єс. У 1956 у міському театрі Ріо-де-Жанейро відбулась прем'єра музичної вистави за створеною Вінісіусом у 1954 п'єсою «Орфей з Консейсана» (порт. Orfeu da Conceição).[2] Того ж року на студії Odeon Records вийшов альбом з семи саундтреків, що складали музичне оформлення вистави, він вважається першою спільною роботою Жобіма і ді Морайса, пісні виконує Роберто Пайва, гітара — Луїс Бонфа.[4] У 1959 ця п'єса була перетворена французьким режисером Марселем Камю на музичний фільм Чорний Орфей (порт. Orfeu Negro), що мав великий міжнародний успіх, здобув премію «Золота пальмова гілка» 12-го Каннського кінофестивалю[5] та премію «Оскар» у номінації за найкращий фільм іноземною мовою[6].
Вшанування[ред. | ред. код]
Указом президента Бразилії від 1 грудня 2010 посмертно нагороджений Великим Хрестом ордена За заслуги в культурі[7]
Дискографія[ред. | ред. код]
| Рік | Альбом | Співпраця | Лейбл |
|---|---|---|---|
| 1956 | Orfeu da Conceição | Том Жобім | Odeon |
| 1963 | Vinícius e Odete Lara | Одете Лара, Баден Павелл | Elenco |
| 1965 | De Vinícius e Baden especialmente para Ciro Monteiro | Баден Павелл | Elenco |
| 1965 | Vinícius e Caymmi no Zum Zum | Дорівал Кайммі | Elenco |
| 1966 | Os Afro-sambas | Баден Павелл | Elenco |
| 1966 | Vinícius: Poesia e Canção]] | Forma | |
| 1967 | Garota de Ipanema (Trilha sonora do filme) | Philips | |
| 1967 | Vinícius | Elenco | |
| 1969 | Vinícius em Portugal | Festa | |
| 1970 | En La Fusa con Maria Creuza y Toquinho | Марія Креуза, Токінью | Diorama |
| 1970 | Amália/Vinícius | Амалія Родрігес | |
| 1971 | Como Dizia O Poeta… | RGE | |
| 1971 | Toquinho e Vinícius | Токінью | RGE |
| 1971 | Vinícius + Bethânia + Toquinho — En La Fusa | Марія Бетанія, Токінью | Trova |
| 1972 | Marilia/Vinícius | Марілія Медалья | RGE |
| 1972 | Vinícius Canta: Nossa Filha Gabriela | Токінью | Polydor |
| 1972 | São Demais os Perigos Desta Vida | Токінью | RGE |
| 1973 | O Bem-Amado | Som Livre | |
| 1974 | Vinícius & Toquinho | Токінью | Philips |
| 1974 | Saravá Vinícius! | Quarteto em Cy, Токінью | Mercury |
| 1975 | Vinícius/Toquinho | Токінью | Philips |
| 1975 | O Poeta e o Violão | Токінью | RGE |
| 1976 | Deus lhe Pague | Еду Лобу | EMI |
| 1977 | Antologia Poética | Philips | |
| 1977 | Tom, Vinícius, Toquinho e Miúcha | Том Жобім, Токінью, Міуша | Som Livre |
| 1979 | 10 Anos de Toquinho e Vinícius | Токінью | Philips |
| 1980 | Um Pouco de Ilusão | Токінью | Ariola |
| 1980 | Testamento | RGE | |
| 1980 | A Arca de Noé | Токінью | Universal |
| 1981 | A Arca de Noé 2 | Токінью | PolyGram |
| 1991 | Poeta, Moça e Violão — Vinícius, Clara e Toquinho | Клара Нуньєс, Токінью | Collector's Editora LTDA |
| 2006 | Vinícius & Amigos | Reader's Digest | |
| 2015 | Um encontro no Au bon gourmet | Жуан Жілберту, Том Жобім | Doxy |
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж и Arnaldo Nogueira Júnior. Vinicius de Moraes. Biografia. www.releituras.com (порт.). Архів оригіналу за 9 серпня 2016. Процитовано 28.02.2018.
- ↑ а б в г д е ж и к Vinicius de Moraes. Life. www.viniciusdemoraes.com.br (англ.). Архів оригіналу за 3 липня 2020. Процитовано 28.02.2018.
- ↑ Vinicius de Moraes. Biography. www.imdb.com (англ.). Архів оригіналу за 12 липня 2009. Процитовано 28.02.2018.
- ↑ Antonio Carlos Jobim / Vinicius De Moraes – Orfeu Da Conceição. discogs.com. Архів оригіналу за 18 жовтня 2014. Процитовано 28.02.2018.
- ↑ Festival de Cannes: Black Orpheus. festival-cannes.com. Процитовано 28.02.2018.
- ↑ The 32nd Academy Awards (1960) Nominees and Winners. oscars.org. Архів оригіналу за 8 вересня 2016. Процитовано 28.02.2018.
- ↑ Decreto de 1° de dezembro de 2010 (PDF). Diário Oficial da União (порт.) (230): 44. 2010-12-2. ISSN 1677-7042. Архів оригіналу (PDF) за 21 лютого 2019. Процитовано 5 вересня 2023.
- Народились 19 жовтня
- Народились 1913
- Померли 9 липня
- Померли 1980
- Самба
- Босанова
- Бразильські поети
- Бразильські письменники
- Музика Бразилії
- Кавалери бразильського ордена За заслуги в культурі
- Бразильські дипломати
- Бразильські журналісти
- Бразильські композитори
- Випускники Оксфордського університету
- Уродженці Ріо-де-Жанейро